23 червня 2020 року Справа № 280/496/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м.Запоріжжя, вул. Українська, 50, код ЄДРПОУ: 39820689) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовний розмір ділянки 2,0000 га на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту, викладену у наказі від 19 грудня 2019 року №8-3149/15-19-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою;
зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовний розмір ділянки 2,0000 га на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту.
Ухвалою судді від 22.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 18.02.2020.
Ухвалою суду від 18.02.2020 відкладено судове засідання на 05.03.2020.
Ухвалою суду від 05.03.2020 зупинено провадження по справі для надання часу сторонам для примирення, судове засідання призначено на 16.04.2020.
Ухвалою суду від 16.04.2020 та від 21.05.2020продовжено строк зупинення для примирення до 23.06.2020.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно- територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідач, відмовляючи у задоволенні клопотання про надання дозволу послався на загальну норму, якою передбачено підстави для відмови, не конкретизувавши, яким саме вимогам не відповідає місце розташування об'єкта. Вказує, що відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов'язків, зобов'язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з'ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви. Жодної з наведених у частині 7 статті 118 ЗК України підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідачем не зазначено.
Позивач в судове засідання не прибув, причини суду не повідомив. Про день час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заяв та клопотань до суду не надано.
Відповідач позов не визнав, надавши 12 лютого 2020 року письмовий відзив на позовну заяву (вх.№6584), у якому зазначає, що на розгляді у Головному управлінні Держгеокадастру у Запорізькій області перебувало клопотання ОСОБА_1 від 12 листопада 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0000 га, яка розташована на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області. Наказом від 19 грудня 2019 року № 8-3149/15-19-СГ Головне управління відмовило у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Відмову мотивовано частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України. Вказує, що оскаржуване рішення вмотивоване прийняте на законних підставах та у спосіб визначений законом України. Таким чином позов не підлягає задоволенню.
В судове засідання не прибув, 23 червня 2020 року через службу діловодства суду надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини 1 статті 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд вважає що в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття рішення по суті.
На підставі приписів частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті суд зазначає наступне.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
На розгляді у Головному управлінні Держгеокадастру у Запорізькій області перебувало клопотання ОСОБА_1 від 12 листопада 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0000 га, яка розташована на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.
Наказом від 19 грудня 2019 року № 8-3149/15-19-СГ Головне управління відмовило у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Не погоджуючись з таким рішенням Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до пункту б) частин першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до частин першої-третьої статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
З огляду на це, ОСОБА_1 , яка є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для особистого селянського господарства.
Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.
У світлі вимог частини 2 статті 19 Конституції України така процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
У частині 7 статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У цій же частині статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Судом досліджено наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовний розмір ділянки 2,0000 га на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту від 19 грудня 2019 року №8-3149/15-19-СГ.
Необхідно зазначити, що відмова є невмотивованою, оскільки посилання відповідача на норму закону без обґрунтувань, що саме не відповідає та яким чином це необхідно усунути, не дає можливості реалізувати право позивача на отримання земельної ділянки у власність, як перший етап у цій процедурі.
Право отримати земельну ділянку у власність для ведення особистого селянського господарства, розміром 2,0000 га, позивачу надано законом, тому необґрунтована відмова (без зазначення конкретних недоліків), суперечить пункту а частини 1 статті 6 Земельного кодексу України, а саме дотримання законності.
Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 19 грудня 2019 року №8-3149/15-19-СГ.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Необхідно звернути увагу на те, що частиною 10 статті 118 ЗК України визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Отже, ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно. Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.
Зазначений правовий висновок Верховний Суд висловлював у постанові від 31 січня 2018 року у справі №814/741/16, постанові від 14 березня 2018 року у справі №804/3703/16.
Закон не забороняє діяти так само і у разі прийняття відповідним органом у належній формі рішення про відмову у наданні дозволу з підстав, які особа вважає незаконними.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 22 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV "Про землеустрій" землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.
Таким чином, підставою для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, окрім рішення про надання дозволу, може бути договір або судове рішення.
Суд відзначає, що надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність.
Законний інтерес особи полягає не в отриманні дозволу, а в отриманні земельної ділянки у власність. Відтак, в судовому порядку підлягає захисту саме право на отримання земельної ділянки у власність.
Суд, також відзначає, що ЗК України не передбачає можливості оскарження відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відтак, оскільки протиправна бездіяльність у вигляді ненадання дозволу не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то, на думку суду, і протиправне рішення у вигляді незаконної відмови у наданні дозволу, теж не повинно бути перешкодою.
Таким чином, у разі протиправної бездіяльності відповідного органу у вигляді ненадання дозволу у належній формі на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у встановлений строк, відповідно до абзацу третього частини сьомої статті 118 ЗК України особа має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
З метою ефективного захисту прав людини у сфері земельних правовідносин та усунення необґрунтованих перешкод, суд вважає, що зазначений підхід повинен застосовуватися і у випадку ухвалення протиправного рішення у вигляді незаконної відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Аналогічний висновок правозастосування наведених норм матеріального права сформульовано у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2020 року по справі №815/3054/17
Враховуючи вищевикладене та те що наказ прийнятий з порушенням чинного законодавства та в ньому не мотивовано відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12 листопада 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0000 га, яка розташована на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за результатами розгляду якого прийняти наказ про надання дозволу, або надати мотивовану відмову у наданні такого дозволу, через що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м.Запоріжжя, вул. Українська, 50, код ЄДРПОУ: 39820689) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовний розмір ділянки 2,0000 га на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за межами населеного пункту, викладену у наказі від 19 грудня 2019 року №8-3149/15-19-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12 листопада 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0000 га, яка розташована на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за результатами розгляду якого прийняти наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, або надати мотивовану відмову у наданні такого дозволу.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м.Запоріжжя, вул. Українська, 50, код ЄДРПОУ: 39820689) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 420,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 23 червня 2020 року.
Суддя О.О. Артоуз