58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua
м. Чернівці
23 червня 2020 року Справа № 926/917/20
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Швеця М.В., секретар судового засідання Маковей М.О., розглянувши справу
за позовом Державної екологічної інспекції Карпатського округу
до Національного природного парку «Вижницький»
про відшкодування шкоди в сумі 59572,50 грн, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев на території об'єкту природно-заповідного фонду
Представники:
від позивача - Книговський В.О. - заступник нач. відділу правового забезпечення (дов.№06 - 09/384 від 10.03.2020 року)
від відповідача - Демяник Я.В., довіреність № 103 від 18.02.2020 року
Державна екологічна інспекція Карпатського округу звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовом до Національного природного парку «Вижницький» про відшкодування шкоди в сумі 59572,50 грн, завданої внаслідок незаконної рубки дерев на території об'єкту природно-заповідного фонду.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що в період з 27.01.2020 року по 30.01.2020 року Державною екологічною інспекцією Карпатського округу було проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства про природно-заповідний фонд НПП «Вижницький», яким виявлено факт незаконної рубки не відведених в рубку 12 шт. дерев, в тому числі: 6 шт. сироростущих дерев породи ялина, ялиця діаметрами у корі бiля шийки кореня 31 см, 56 см, 62 см, 70 см, 71 см, 75 см та 6 шт. сухостійних та вітровальних дерев породи ялина, ялиця діаметрами у корі бiля шийки кореня 21 см, 29 см, 35 см, 40 см, 42 см, 45 см на території Солонецького природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Вижницький» у кварталі 14 виділ 8, що підтверджується складеним актом № 14/03 від 30.01.2020 року, внаслідок чого завдано шкоду в розмірі 59572,50 грн.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2020 року справу призначено судді Швецю М.В.
Ухвалою суду від 29.04.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу по суті на 26.05.2020 року - 11:30 год.
25.05.2020 року відповідач через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву за вх. № 1092, в якому останній заперечує проти задоволення позову з посиланням на те, що Державній екологічній інспекції Карпатського округу не надано права виступати позивачем в судах в інтересах держави та органу місцевого самоврядування (Вижницької ОТГ, на користь якої позивач просить стягнути 50% суми позову), який не уособлює в собі державу. Також відповідач зазначає, що невиявлення працівниками НПП «Вижницький» незаконної порубки дерев невстановленими особами не є свідченням причетності його працівників до даного правопорушення, і взагалі, внаслідок виявлених перевіркою порушень на території НПП «Вижницький» порушено майнові права та завдана шкода саме відповідачу. Крім того, відповідач посилається на те, що позивачем не здійснено повідомлення до правоохоронних органів про скоєння злочину, передбаченого ст. 246 КК України, проте він направив претензію до НПП «Вижницький» з вимогою сплатити збитки за шкоду, завдану незаконною порубкою невстановленими особами. Позивачем, на думку відповідача, проігноровано норму ст. 47 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» щодо заборони вилучення власних коштів національного природного парку, які використовуються для здійснення заходів щодо охорони відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
25.05.2020 року за вх. № 1093 представник відповідача (Демяник Я.В. довіреність № 103 від 18.02.2020 року) через канцелярію суду подав заяву про відвід судді Швець М.В.
Ухвалою суду від 25.05.2020 року відмовлено у задоволенні заяви представника НПП «Вижницький» про відвід судді Швеця М.В..
26.05.2020 року в судовому засіданні у відповідності до ч. 5 ст. 183 ГПК України, судом було оголошено перерву до 11:30 год. 23.06.2020 року.
05.06.2020 року представник позивача через канцелярію суду подав відповідь на відзив за вх. № 1202 з доказами направлення відповідачу, в якому твердження відповідача, викладені ним у відзиві на позов, вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки право Державної екологічної інспекції виступати позивачем в судах в інтересах держави та органу місцевого самоврядування підтверджується ст. 20-2 Закону України «Про охорону природного навколишнього середовища» та розділом ІІ Положення про Державну екологічну інспекцію Карпатського округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 27.11.2018 року № 258. Також позивач спростовує твердження відповідача про незвернення Державної екологічної інспекції Карпатського округу до правоохоронних органів про скоєння злочину, оскільки листом за вих. № 03-20/122 від 03.02.2020 року позивачем було направлено для розгляду до Вижницького відділення поліції Кіцманського відділу поліції ГУНП в Чернівецькій області матеріали по факту незаконної рубки дерев. Крім того, позивач зазначив, що стосується зарахування грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, порядок зарахування та розподілення таких стягнень, визначений Бюджетним кодексом України, а не регулюється ст. 47 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Позивач не погоджується з твердженням відповідача про те, що шкода внаслідок виявлених перевіркою порушень заподіяна саме НПП «Вижницький», оскільки майно парку є державною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління, тому шкода, виявлена перевіркою, заподіяна природному комплексу загальнодержавного значення, який є об'єктом права державної власності та охороняється державою. Разом з тим, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев, а тому саме відповідач, як лісокористувач, повинен відшкодовувати завдану шкоду.
В судовому засіданні 23.06.2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 23.06.2020 року заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позов.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив таке:
На підставі наказу Державної екологічної інспекції Карпатського округу від 27.01.2020 року №46 спеціалістами Державної екологічної інспекції Карпатського округу, було проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання НПП «Вижницький» вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, за результатами якого складено акт № 14/03 від 30.01.2020 року, підписаний посадовими особами державного нагляду (контролю) ДЕІ Карпатського округу та в.о. директора НПП Вжницький (Стратій В.І.), заст. нач. Солонецького ПНДВ НПП «Вижницький» ( Андрійчук В.М.) без будь яких зауважень.
Акт перевірки - це документ, який фіксує проведення планових, позапланових перевірок і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання.
Як вбачається з акту № 14/03 та польової перелікової відомості №1, під час здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) було виявлено факт незаконної рубки не відведених в рубку 12 шт. дерев, в тому числі: 6 шт. сироростучих дерев породи ялина, ялиця діаметрами у корі біля шийки кореня 31 см., 56 см., 62 см., 70 см., 71 см., 75 см., та 6 шт. сухостійних та вітровальних дерев породи ялина, ялиця діаметрами у корі біля шийки кореня 21 см., 29 см., 35 см., 40 см., 42 см., 45 см., на території Солонецького природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Вижницький» у кварталі 14 виділ 8. Зазначена рубка скоєна невстановленими особами в період 2018-2019 р.р. Встановлено, що вищевказана незаконна рубка дерев працівниками парку не виявлялась, на вказану рубки працівниками парку не складались акти про лісопорушення, відсутня реєстрація даних випадків в книзі реєстрації лісопорушень, відсутні клейма на кореневих лапах на зпилі пеньків.
Вищевказане є порушенням вимог ст.ст. 19, 63, 64, 86 Лісового кодексу України, ст.ст. 7, 8, 20, 60 Закону України «Про природно - заповідний фонд України».
Згідно із розрахунком, проведеним Державною екологічною інспекцією Карпатського округу на підставі додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 №541 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно - заповідний фонд» розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев на території Солонецького природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Вижницький» становить 59572,50 грн.
На підставі ст. 202 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 222 Господарського кодексу України, з метою досудового врегулювання спору, Державною екологічною інспекцією Карпатського округу на адресу Національного природного парку «Вижницький» було надіслано письмову претензію від 03.02.2020 року №03.5/125 з пропозицією у місячний строк з дня одержання претензії внести суму шкоди в розмірі 59572,50 грн на рахунок з обліку доходів по Чернівецькій області «Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності». Однак, шкода в розмірі 59572,50 грн відповідачем у визначений у претензії термін не була сплачена.
Як визначено в абзацах 2, 3 статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 ЛК України).
Статтею 66 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодувати завдані ним збитки.
За змістом ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України. Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно- заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.
Згідно із статтями 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. На землях державної власності для ведення лісового господарства ліси без встановлення строку надаються у постійне користування спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, а на землях комунальної власності - спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Відповідно до частини 2 статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів, вести первинний облік лісів, дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель, забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.
Статтею 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, зокрема, щодо раціонального і економного їх використання, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, виснаженню природних ресурсів та негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.
Стаття 100 Лісового кодексу України регулює особливості охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду, згідно якої порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України", цього Кодексу та інших актів законодавства.
Згідно статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України.
Частиною першою статті 4 Закону України «При природно-заповідний фонд України» закріплено, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам є власністю Українського народу.
Відповідно до статті 20 Закону України «При природно-заповідний фонд України» національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
Одне з основних завдань, яке покладається на національні природні парки, є збереження цінних природних та історико - культурних комплексів і об'єктів.
Частиною третьою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико - культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Статтею 19 Лісового кодексу України визначено, що постійні лісо- користувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Положеннями ст.86 Лісового кодексу України передбачено, що організація охорони і захисту лісів полягає у здійсненні комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Статтею 63 Лісового кодексу України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно п. 5 ст. 64 (Основні вимоги щодо ведення лісового господарства) ЛКУ підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до частин першої та другої статті 60 Закону України «Про природно - заповідний фонд України» охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово- паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України. Положення про службу державної охорони природно-заповідного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків.
Національний природний парк «Вижницький» створений відповідно до Указу Президента України № 810 від 30 серпня 1995 року є об'єктом природно - заповідного фонду загальнодержавного значення.
Відповідно до п. 1.1. Положення про Національний природний парк «Вижницький», затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 29.10.2007 № 543 (у редакції наказу Мінприроди від 05.12.2016 № 460). Парк розташований на території Вижницького району Чернівецької області.
Парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання (п. 1.2. Положення).
Згідно п. 2.1. Положення парк створений з метою збереження, відтворення та раціонального використання природних ландшафтів Буковинських Карпат з унікальними історико-культурними комплексами, що мають важливе природоохоронне, естетичне, наукове, освітнє, рекреаційне та оздоровче значення.
Як передбачено п. 2.2. Положення основними завданнями парку є зокрема, збереження та відтворення цінних природних та історико-культурних комплексів та природних об'єктів Буковинських Карпат, включаючи підтримання та збереження екологічної природної рівноваги в регіоні: створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних комплексів та об'єктів.
Розділом 5 Положення визначено, що охорона території покладається на службу його охорони, що входить до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України. Службу державної охорони Парку очолює директор Парку, який несе повну відповідальність за організацію її діяльності та забезпечення додержання режиму території, а також збереження, відтворення та раціональне використання природних комплексів і ресурсів у межах його території. Основними завданнями служби державної охорони є забезпечення додержання режиму охорони території та природних об'єктів, попередження та припинення порушень природоохоронного законодавства.
Таким чином, Національний природний парк «Вижницький» є постійним лісокористувачем, який створений з метою збереження, відтворення і раціонального використання природних комплексів і ресурсів у межах його території.
У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Згідно ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; засміченні лісів побутовими і промисловими відходами; розкорчовуванні лісових ділянок і використанні їх не за призначенням, у тому числі для спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд без належного дозволу. Законом може бути встановлено відповідальність і за інші порушення лісового законодавства.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №761 від 23.05.2007 року «Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів» підприємства, установи, організації і громадяни, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів, зобов'язані, зокрема забезпечувати збереження підросту і не призначених для рубки дерев.
Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено здійснення державного нагляду (контролю) за суб'єктами господарювання з метою виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Відповідно до положення «Про Державну екологічну інспекцію Карпатського округу», затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України № 258 від 27 листопада 2018 року, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням, зокрема, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів щодо законності вирубки, ушкодження дерев і чагарників, знищення або ушкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, а також молодняку природного походження й самосівів на площах, призначених під лісовідновлення. Держекоінспекція для виконання покладених на неї завдань має право розраховувати розмір збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, та пред'являти претензії.
Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави, таким органом у спірних правовідносинах фактично є позивач.
Постановою Кабінету Міністрів України № 541 від 24.07.2013 року «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд» затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок, зокрема, незаконної рубки або пошкодження дерев.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Деліктна відповідальність є недоговірною відповідальністю. Вона настає у разі протиправного завдання шкоди будь - кому, коли правопорушник не перебуває в договірних відносинах із потерпілим.
Загальне положення про цивільно - правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдано не з її вини.
В частині 2 зазначеної статті визначено, що особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести протиправність поведінки особи, вину особи, яка заподіяла шкоду, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди.
З встановлених судом обставин справи та норм чинного законодавства вбачається, що:
- обов'язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов'язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача;
- з акту перевірки додержання НПП «Вижницький» вимог природоохоронного законодавства щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів № 75/03 вбачається факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів;
- розмір заподіяної та невідшкодованої шкоди, розрахований у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №541 від 24.07.2013 року «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд», складає 152748 грн;
- жодних доказів, які б свідчили про вжиття відповідачем заходів для забезпечення збереження та охорони лісу та недопущення самовільної рубки дерев відповідачем не подано.
В спірному випадку суд виходить з презумпції вини правопорушника (особа вважається винною якщо не доведе відсутності своєї вини). Як вже зазначалось, відповідач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про вчинення ним дій задля збереження і охорони лісів та недопущення самовільної рубки дерев на території лісового фонду, що переданий йому у користування. Між бездіяльністю відповідача та завданою шкодою існує причинний зв'язок, відсутності вини відповідача суду не доведено.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Системний аналіз статей 19, 63, 64 Лісового кодексу України свідчить, що обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок дерев. Отже, цивільно - правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Оскільки, як встановлено судом, відповідач, як постійний лісокористувач в порушення норм чинного законодавства України, не забезпечив охорону і збереження лісу від незаконної рубки на підвідомчій йому території, допустив самовільну рубку лісу, чим заподіяв шкоду лісовому фонду України на загальну суму 59572,50 грн.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного суду від 23.04.2018 року у справі № 927/1096/16, від 15.02.2018 року по справі № 927/1096/16, від 09.08.2018 року по справі № 909/976/18.
Посилання представника відповідача у відзиві на позов на те, що законодавством України не встановлено право Державної екологічної інспекції Карпатського округу виступати позивачем у судах в інтересах держави та органу місцевого самоврядування, який не уособлює в собі державу, спростовуються тим, що відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону природного навколишнього середовища» до компетенції Державної екологічної інспекції України, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, належить організація і здійснення державного контролю за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог природоохоронного законодавства. Згідно п. й) частини першої ст. 20-2 вказаного Закону державна екологічна інспекція наділена повноваженнями виступати позивачем у судах.
Пунктами 7,8 розділу II Положення про Державну екологічну інспекцію Карпатського округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 27.11.2018 №258 визначено, що інспекція розраховує розмір шкоди, збитків і втрат, заподіяних внаслідок порушення законодавства з питань, що належить до її компетенції і виступає позивачем та відповідачем у судах.
У своєму відзиві представник відповідача посилається на те, що позивач свідомо ігнорує норму ст. 47 Закону України «Про природно - заповідний фонд України», якою визначено, що кошти (в тому числі в іноземній валюті), одержані природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, регіональними ландшафтними парками, ботанічними садами, дендрологічними парками, зоологічними парками, а також підприємствами, установами та організаціями, у підпорядкуванні яких перебувають території та об'єкти природно-заповідного фонду інших категорій, від наукової, природоохоронної, туристсько - екскурсійної, рекламно-видавничої та іншої діяльності в межах заповідних територій та об'єктів, що не суперечать їх цільовому призначенню, є їх власними коштами. Ці кошти не підлягають вилученню і використовуються для здійснення заходів щодо охорони відповідних територій та об'єктів природно - заповідного фонду.
Однак, що стосується зарахування грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, то порядок зарахування та розподілення таких стягнень, визначений Бюджетним кодексом України (п.7 ч. 3 ст. 29 та п 4 ч. 1 ст. 691), який передбачає, до бюджетів якого рівня та в якому відсотковому співвідношенні повинні зараховуватись грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
За змістом статті 42 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
З цією метою відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. Місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської га іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.
Кошти фонду спрямовуються за бюджетними програмами відповідно до планів природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів і кошторисів, що затверджуються головними розпорядниками бюджетних коштів в установленому законодавством порядку.
Перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996р. №1147.
Крім того, твердження представника відповідача про те, що внаслідок виявлених перевіркою порушень на території Національного природного парку «Вижницький», порушено майнові права та заподіяна шкода саме НПП «Вижницький», спростовуються, виходячи з наступного.
Згідно Конституції України - земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України. Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно- заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.
Частиною першою статті 4 Закону України «При природно-заповідний фонд України» закріплено, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.
Виходячи із змісту ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Національний природний парк «Вижницький» створений відповідно до Указу Президента України № 810 від 30 серпня 1995 року є об'єктом природно - заповідного фонду загальнодержавного значення. Відповідно до п. 2.1. Положення про Національний природний парк «Вижницький», Парк створений з метою збереження, відтворення і раціонального використання природних ландшафтів Буковинських Карпат з унікальними історико- культурними комплексами, що мають важливе природоохоронне, естетичне, наукове, освітнє, рекреаційне та оздоровче значення. Пунктом 10.2. Положення про Національний природний парк «Вижницький» визначено, що майно Парку є державною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління.
Отже, шкода внаслідок виявлених перевіркою порушень, заподіяна не НПП «Вижницький», як стверджує Відповідач, а державі, а саме природному комплексу загальнодержавного значення, який є об'єктом права державної власності, та охороняється державою.
Натомість, саме на відповідача по справі - НПП «Вижницький» у відповідності до вимог ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» покладено завдання щодо збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів на території Парку, аналогічне положення закріплено пунктом 2.2. Положення про Національним природний парк «Вижницький».
Статтею 19 Лісового кодексу України визначено, що постійні лісо- користувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Положеннями ст. 86 Лісового кодексу України передбачено, що організація охорони і захисту лісів полягає у здійсненні комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Згідно п. 5 ст. 64 (Основні вимоги щодо ведення лісового господарства) ЛКУ підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Розділом 5 Положення про Національний природний парк «Вижницький» визначено, що охорона території Парку покладається на службу його охорони, що входить до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду. Службу державної охорони Парку очолює директор Парку, який несе повну відповідальність за організацію її діяльності та забезпечення додержання режиму території, а також збереження, відтворення та раціональне використання природних комплексів і ресурсів у межах його території. Основними завданнями служби державної охорони Парку є: забезпечення додержання режиму охорони території та природних ресурсів на території Парку; попередження та припинення порушень природоохоронного законодавства на території Парку.
За приписами пункту 2 Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 року № 761 «Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів», підприємства, установи, організації і громадяни, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів, зобов'язані, зокрема забезпечувати збереження підросту і не призначених для рубки дерев.
З акту перевірки № 14/03 додержання НПП «Вижницький» вимог природоохоронного законодавства щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів вбачається факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів, що призвело до незаконної рубки дерев на підвідомчій йому території.
Оскільки організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів, порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно- правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні їх працівниками та не перешкоджанні незаконному вирубуванню лісових насаджень, внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ч.1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що і Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнаються джерелом права в України, неодноразово вказував, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (справа "Трофимчук проти України"§54 рішення від 28 жовтня 2010 року, справа "Серявін та інші проти України"§ 58 рішення від 10 лютого 2010 року), отже інші доводи відповідача судом до уваги не беруться, як явно необґрунтовані та такі, що не відносяться до предмету спору.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про стягнення 59572,50 грн. шкоди за порушення природоохоронного законодавства доведеними, обґрунтованими, не спростованими відповідачем та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, вказані вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України у частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України визначено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.
Пунктом 9.1. Порядку організації роботи органів Державної казначейської служби України у процесі казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, затвердженого наказом Державної казначейської служби України 09.08.2013 № 128 визначено, що платежі, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України розподіляються між державним та місцевими бюджетами, зараховуються на аналітичні рахунки, відкриті в Головних управліннях Казначейства на ім'я органу Казначейства за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами" Плану рахунків (далі - рахунок 3311) в розрізі територій та кодів класифікації доходів бюджету.
Судовий збір за приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України у зв'язку з задоволенням позову покладається на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Національного природного парку «Вижницький» (59233, Чернівецька область, Вижницький район, смт. Берегомет, вул. Центральна, 27 - А, код 21438930) на користь держави в особі Державної екологічної інспекції Карпатського округу (76014, м. Івано-Франківськ, вул. академіка Сахарова, 23 - А, код 42702233) шкоду в сумі 59572,50 грн на рахунок з обліку доходів по Чернівецькій області «Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності»: р/р UА218999980333139331000024333, отримувач - Вижницьке УК/отг м. Вижниця, банк отримувача - Казначейство України (ел.адм.подат.), код отримувача (ЄДРПОУ) 37984590, код класифікації доходів бюджету - 24062100, які перерахувати одержувачам коштів:
- 50 відсотків до спеціального фонду місцевого бюджету м. Вижниця в сумі 29786,25 грн;
- 20 відсотків до спеціального фонду Чернівецького обласного бюджету в сумі 11914,50 грн;
- 30 відсотків до Державного бюджету України в сумі 17871,75 грн.
3. Стягнути з Національного природного парку «Вижницький» (59233, Чернівецька область, Вижницький район, смт. Берегомет, вул. Центральна, 27 - А, код 21438930) на користь Державної екологічної інспекції Карпатського округу (76014, м. Івано-Франківськ, вул. академіка Сахарова, 23 - А, код 42702233) судовий збір в сумі 2102,00 грн на рахунок Державної екологічної інспекції Карпатського округу: р/р UА918201720343100001000095363, Державна казначейська служба України м. Київ, код ЄДРПОУ 42702233.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX строк, визначений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України, продовжується на строк дії такого карантину.
Повне судове рішення складено 30.06.2020 року.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/
Суддя М.В. Швець