26.06.2020 Справа № 920/390/20
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі:
судді Резніченко О.Ю.,
розглянув без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»
до - фізичної особи-підприємця Скоморохи Юлії Миколаївни,
про стягнення 230546 грн 30 коп.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач 20.05.2019 звернувся з позовом до суду, в якому просить суд стягнути з відповідача 54000 грн заборгованості за кредитом, 158456 грн 35 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 18090 грн заборгованості по комісії за користування кредитом, оскільки відповідачем неналежно виконувались умови укладеного між сторонами договору б/н від 25.01.2011.
Позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено умови укладеного 25.01.2011 між сторонами договору банківського обслуговування стосовно вчасного повернення кредитних коштів та процентів, а тому заявлені позивачем суми підлягають стягненню з відповідача, відповідно до ст.ст. 525, 526, 530, 1048, 1054 ЦК України, ст. 193 ГК України.
Від відповідача відзиву на позовну заяву не надійшло.
Заяви учасників справи. Інші процесуальні дії, які вчинялись судом.
Ухвалою суду від 27.04.2020 було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу без проведення судового засідання.
27.04.2020 судом було зроблено Витяг № 1006581187 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яким підтверджена адреса відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві.
27.05.2020 від відповідача до суду (електронною поштою) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки між сторонами ведуться перемови про врегулювання спору мирним шляхом. Крім того, відповідач зазначив, що у лютому ним було внесено на рахунок позивача 106000 грн в погашення суми кредиту, відсотків та пені.
Отже, відповідачу фактично було відомо про відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 28.05.2020 було відкладено розгляд справи на 26.06.2020.
Щодо заяви про заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
25.06.2020 на адресу суду (електронною поштою) надійшла заява відповідача про заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Оригінал вказаної заяви надійшов на адресу суду 25.06.2020. В заяві відповідач просить суд поновити строк для подання заяви про заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання.
Згідно з ч. 4 ст. 250 ГПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обгрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: залишення заяви відповідача без задоволення; розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
По-перше, в ухвалі суду від 27.04.2020 про відкриття провадження у справі було встановлено відповідачу строк для надання до суду відзиву на позовну заяву - п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали суду. Як вбачається з матеріалів справи, 28.04.2020 відповідач отримав копію зазначеної ухвали суду, що підтверджується відповідачем (а.с.72).
Заява із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження подана лише 25.06.2020, тобто з порушенням процесуальних строків.
Відповідач зазначає, що тривалий період представники позивача запевняли відповідача про мирне врегулювання спору. Крім цього, на території України було встановлено режим карантину, що стало наслідком несвоєчасного подання даного клопотання.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту ведення перемов між сторонами про мирне врегулювання спору. Крім того, позивачем не обгрунтованно, яким чином встановлення режиму карантину в Україні перешкоджало йому вчасно подати клопотання до суду, а тому вказані вище відповідачем обставини не доведені перед судом.
По-друге, відповідач стверджує, що позивач не повідомив суд, що рішенням господарського суду Сумської області по справі 920/552/15 від 21.04.2015 з відповідача на користь позивача стягнуто 54000 грн, а тому є підстави для витребування зазначених матеріалів справи та матеріалів виконавчого провадження по справі.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Тому судом з Єдиного реєстру судових рішень роздруковано текст рішення по справі № 920/552/15 та долучено до матеріалів справи. Отже, зазначені вище аргументи відповідача судом до уваги не приймаються.
Відповідач зазначає, що між сторонами укладався лише один договір у 2013 році за яким відповідач отримав 54000 грн, а у 2011 році відповідач кошти не отримував.
На думку суду, факт укладення договору у 2011 році підлягає доведенню позивачем, яким надані копії відповідних доказів до матеріалів справи і судом буде при мотивуванні рішення надана їм відповідна правова оцінка, а тому посилання відповідача на зазначені обставини не є підставою для розгляду справи в загальному позовному провадженні.
Також, на думку суду, є необґрунтованим припущення відповідача, що суд ухвалить судове рішення у даній справі без всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження всіх обставин справи.
Як вже зазначалось, питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання було вирішено ухвалою суду від 27.04.2020. При вирішенні зазначеного питання, судом було враховано, в тому числі, категорію та складність справи, а також обсяг та характер доказів у справі. Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про залишення заяви відповідача без задоволення, оскільки справа може бути розглянута на підставі наявних в матеріалах справи доказів та не потребує розгляду за правилами загального позовного провадження.
Щодо уточненої позовної заяви.
11.06.2020 позивач надав до суду уточнену позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 123312 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 15660 грн заборгованості по комісії за користування кредитом, 238575 грн 58 коп. заборгованості по пені.
Згідно з ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Як вже зазначалось, уточнена позовна заява 09.06.2020 здана позивачем у поштове відділення для направлення до суду, проте перше судове засідання по справі відбулось 28.05.2020, а тому зазначена заява подана позивачем з порушенням процесуальних строків. В той же час, клопотання про поновлення процесуальних строків позивачем до суду не надано.
Тому уточнена позовна заява позивача (надійшла до суду 11.06.2020) залишається судом без розгляду, а справа розглядається в межах позовних вимог, які заявлені позивачем у позовній заяві від 18.03.2020.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Щодо заявки про відкриття поточного рахунку.
Як зазначає позивач, 25.01.2011 між сторонами було підписано заяву про відкриття поточного рахунку (а.с. 18).
Позивач стверджує, що згідно заяви відповідач приєднався до «Умов та правил надання банківських послуг», тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування б/н від 25.01.2011.
Позивач зазначає, що надав відповідачу кредитний ліміт в розмірі 54000 грн, що відповідачем не спростовується, а тому зазначена обставина є такою, що встановлена судом, відповідно до ст. 75 ГПК України.
Позивач зазначає, що до розділу 3.18.4 зазначених вище умов встановлено розмір винагороди за використання ліміту та те, що при порушенні кліентом будь-якого з грошових зобовязань кліент сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
Оскільки відповідач кошти не повернув вчасно, то позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення боргу, процентів за користування кредитом та заборгованості по комісії.
Відповідач у відзиві стверджує, що кошти в розмірі 54000 грн у 2011 році від позивача не отримував, а отримав у 2013 році, тому виникає сумнів щодо існування заявки від 25.01.2011.
В той же час, суд не погоджується з вказаними доводами відповідача, оскільки позивач не стверджує, що кошти ним були видані відповідачу саме 2011 року. Як вбачається з розрахунку, який наданий позивачем, сума в розмірі 54000 грн надавалась відповідачу в 2013 році.
Однак, як вже зазначалось, господарським судом Сумської області розглядалась справа № 920/552/15 за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ФОП Скоморохи Ю.М. В зазначеній справі було встановлено, що між відповідачем та позивачем було 01.02.2013 підписано заявку про відкриття поточного рахунку, згідно якої відповідач приєднався до «Умов та правил надання банківських послуг», тарифів банку, які разом з заявою складають договір банківського обслуговування б/н від 01.02.2013. Відповідачу було надано кредитний ліміт в розмірі 54000 грн.
Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи . Тому вказані обставини є такими, що встановлені судом.
Отже, суд звертає увагу, що позивачем перед судом не доведено, а відповідачем заперечується, на виконання якого саме договору банківського обслуговування від 01.02.2013 чи 25.01.2011 були надані відповідачу кошти в розмірі 54000 грн, враховуючи те, що позивач стверджує про наявність договору банківського обслуговування від 25.01.2011, а господарським судом у справі № 920/552/15 встановлено, що між сторонами існує і договір банківського обслуговування від 01.02.2013, а предметом обох договорів є надання відповідачу позивачем кредитного ліміту в розмірі 54000 грн.
Щодо приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг».
Позивач стверджує, що відповідач приєднався до «Умов та правил надання банківських послуг». Позивачем до матеріалів справи надано витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» (надалі - Умови) (а.с.19-36).
Суд звертає увагу, що зазначений витяг не містить посилань на дату редакції зазначених умов.
Умови договору приєднання встановлюються одноособово банком у формулярах або інших стандартних формах; такий договір може бути укладено лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, а друга сторона не може запропонувати свої умови договору, що випливає зі змісту частини 1 статті 634 ЦК України.
На думку суду, у даному випадку позивач має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Заява відповідача на відкриття рахунка не містить даних про процентну ставку; витяг із Умов, наявний у матеріалах справи, і ті витяги, що оприлюднені на сайті https://privatbank.ua, не є тотожними.
У матеріалах справи немає підтвердження, що саме з витягом із цих Умов був ознайомлений, розумів їх і погодився з ними відповідач, підписуючи заяву про відкриття рахунка; зміст і форма роздруківки із сайту позивача з витягом із Умов повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може постійно вносити відповідні зміни до Умов.
Отже, витяг із Умов не містить підпису відповідача та не може бути розцінений як частина договору, укладеного 25.01.2011 шляхом підписання заяви.
Вищезазначена правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду від 13.12.2019 по справі № 922/3475/18.
Суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що сторони погодили розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також умов сплати процентів, у тому числі черговості погашення заборгованості та відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Щодо основної суми заборгованості.
Як вже зазначалось, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 54000 грн за неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами договору банківського обслуговування б/н від 25.01.2011. Відповідачем наявність заборгованості заперечується.
Позивач разом з позовною заявою надав до суду розрахунок заборгованості станом на 11.03.2020, в якому зазначено, що заборгованість позивача перед позивачем складає 54000 грн (а.с.38-40).
11.06.2020 позивачем до суду надано розрахунок заборгованості станом на 28.04.2020, в якому зазначено, що станом на 04.03.2020 відповідач сплатив позивачу заборгованість в розмірі 54000 грн. В той же час, позивач направив позовну заяву до суду 17.04.2020 (а.с.63), тобто борг відповідачем був сплачений до звернення позивачем до суду з позовною заявою, про що в розрахунку зазначає позивач.
Враховуючи вищезазначене, вимога позивача про стягнення з відповідача 54000 грн заборгованості є неправомірною, необгрунтованою та задоволенню не підлягає.
Щодо заборгованості по процентам та заборгованості по комісії.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в ота якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У частині 1 статті 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1054 зазначеного Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).
За змістом частини 1 статті 1056 зазначеного Кодексу розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Водночас за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (частина 1 статті 1066, частини 1, 2 статті ЦК України).
Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором (частина 4 статті 1068 ЦК України).
За змістом частини 3 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
На думку суду, визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки.
Зазначені правові висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17.
Як вже зазначалось, позивач не підтвердив, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші; заява відповідача на відкриття рахунка від 25.01.2011 не містить даних про процентну ставку та умов договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Крім того, не доведено позивачем, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірі і порядку нарахування.
Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом та заборгованості по комісії є неправомірними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що в задоволенні позову відмовлено, то витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.123, 129, 130,185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до фізичної особи-підприємця Скоморохи Юлії Миколаївни про стягнення 230 546 грн 30 коп. - відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 3458 грн 20 коп. покласти на позивача - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
3. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30.06.2019.
Суддя О.Ю. Резніченко