25.06.2020 Справа № 920/148/20
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/148/20
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз
України" (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01601,
код ЄДРПОУ 20077720)
до відповідача: Комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської
ради" (вул. Коржівська, 90, м. Ромни, Сумська область, 42000,
код ЄДРПОУ 33219263)
про стягнення 2319299 грн. 89 коп.,
за участю представників сторін:
від позивача: Поліщук В.О. адвокат, довіреність № 14-200 від 17.05.2019,
свідоцтво ДП № 3720 від 08.06.2018,
від відповідача: Мега В.П. (директор).
Суть спору: Позивач звернувся з позовом в якому просить суд стягнути з відповідача борг у загальній сумі 2319299,89 грн., у тому числі: пеня в сумі 1224153,34 грн., три проценти річних у сумі 324153,80 грн., інфляційні втрати у сумі 770992,74 грн. та судові витрати, а саме 34789,50 грн.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 13.02.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/148/20; справу розглядати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, надано відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та заперечень, позивачу строк для надання відповіді на відзив.
03.03.2020 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов від 27.02.2020 № 115, в якому відповідач зазначає, що станом на момент подачі позову у нього відсутня заборгованість перед позивачем, в частині нарахування та стягнення пені відповідач просить суд зменшити її на 90 %, в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних - відмовити.
30.03.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив від 26.03.2020 № 14/4-2052-20, відповідно до якої останній позовні вимоги підтримує повністю, а доводи відповідача про необхідність зменшення пені на 90% вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
07.04.2020 представником відповідача надано до суду заперечення від 03.04.2020 № 152, відповідно до яких відповідач просить суд зменшити заявлений позивачем розмір пені на 90%, 3% річних та інфляційні втрати задовольнити частково, відповідно до контррозрахунку відповідача.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 26.05.2020 у справі № 920/148/20 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 25.06.2020, 11:00.
Представники сторін про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені за допомогою електронної пошти.
В судовому засіданні 25.06.2020 представники сторін надали усні пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі.
Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
15.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач, постачальник) та Комунальним підприємством "Ромникомунтепло" Роменської міської ради," (відповідач) укладено договір № 6092/1718-КП-29 постачання природнього газу.
В подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди до договору (а.с. 29-33, том 1).
Відповідно до п.1.1 та 1.2 Договору, постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природній газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору. Природній газ, що постачається за цим договором, використовується позивачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води з населення.
На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 18339301 грн 79 коп., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2017 на суму 1185159 грн 60 коп., 30.11.2017 на суму 2499791 грн 70 коп., 31.12.2017 на суму 2848755 грн 41 коп., 31.01.2018 на суму 3577369 грн 10 коп., 28.02.2018 на суму 3489390 грн 43 коп., 31.03.2018 на суму 3566703 грн 86 коп., 30.04.2018 на суму 685573 грн 21 коп., 31.05.2018 на суму 95579 грн 08 коп.,30.06.2018 на суму 91328 грн 16 коп., 31.07.2018 на суму 100702 грн. 93 коп., 31.08.2018 на суму 100740 грн.89 коп., 30.09.2018 на суму 98207 грн. 42 коп.(а.с. 34-45, том 1)
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Позивач вказує, що основна заборгованість у відповідача відсутня, проте оплату за переданий газ останній здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк, визначений договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення пені у сумі 1224153 грн 34 коп., 3 відсотка річних у сумі 324153 грн 80 коп., інфляційних втрат у сумі 770992 грн 74 коп.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем остаточний розрахунок по договору від 15.09.2017 № 6092/1718-КП-29 за зобов'язаннями:
- жовтня 2017 було здійснено 30.03.2018;
- листопада 2017 - 30.03.2018;
- грудня 2017 - 28.08.2018;
- січня 2018 - 27.12.2018;
- лютого 2018 - 28.12.2018;
- березня 2018 - 27.02.2019;
- квітня 2018 - 27.02.2019;
- травень 2018 - 27.02.2019;
- червень 2018 - 27.02.2019;
- липень 2018 - 27.02.2019;
- серпень 2018 - 27.02.2019;
- вересень 2018 - 27.02.2019.
Таким чином заборгованість за договором від 15.09.2017 № 6092/1718-КП-29 була повністю погашена відповідачем лише 27.02.2019.
Відтак позивач нарахував відповідачу:
- за зобов'язаннями жовтня 2017 - 61705 грн 22 коп пені, 11860 грн 95 коп - 3 % річних, інфляційні - 40741 грн 56 коп.;
- за зобов'язаннями листопада 2017 - 98950 грн 66 коп пені, 19313 грн 46 коп. - 3 % річних та 60332 грн 47 коп інфляційних втрат;
- за зобов'язаннями грудня 2017 - 162759 грн 34 коп пені, 35031 грн 26 коп - 3 % річних та 62058 грн 98 коп інфляційних втрат;
- за зобов'язаннями січня 2018 - 271419 грн 40 коп пені, 78746 грн 75 коп - 3 % річних та 176783 грн 96 коп інфляційні втрати;
- за зобов'язаннями лютого 2018 - 269132 грн 38 коп пені, 79017 грн 44 коп - 3 % річних та 180832 грн 45 коп. інфляційні втрати;
- за зобов'язаннями березня 2018 - 273600 грн 39 коп пені, 77230 грн 77 коп. - 3 відсотка річних та 179934 грн 80 коп. інфляційних втрат;
- за зобов'язаннями квітня 2018 - 52877 грн 42 коп пені, 15608 грн 53 коп - 3 % річних та 42739 грн 83 коп. інфляційних втрат;
- за зобов'язаннями травня 2018 - 7331 грн 83 коп пені, 1932 грн 53 коп - 3 % річних та 5958 грн 57 коп. інфляційних втрат;
- за зобов'язаннями червня 2018 - 7044 грн 03 коп пені, 1621 грн 39 коп - 3 % річних та 6377 грн 50 коп. інфляційних втрат;
- за зобов'язаннями липня 2018 - 7724 грн 88 коп пені, 1514 грн 68 коп - 3 % річних та 7032 грн 14 коп. інфляційних втрат;
- за зобов'язаннями серпня 2018 - 6503 грн 17 коп пені, 1275 грн 13 коп - 3 % річних та 5025 грн 24 коп. інфляційних втрат;
- за зобов'язаннями вересня 2018 - 5104 грн 63 коп пені, 1000 грн 91 коп - 3 % річних та 3175 грн 35 коп. інфляційних втрат;
Таким чином, загальна сума нарахувань за несвоєчасне виконання зобов'язання відповідачем становить 2319299 грн 89 коп., з яких пеня у сумі - 1224 153 грн 34 коп., 3 % річних у сумі 324153 грн 80 коп., інфляційні втрати - 770992 грн 74 коп.
03.03.2020 від відповідача до суду надійшов відзив 27.02.2020 № 115, в якому відповідач зазначає, що станом на момент подачі позову у нього відсутня заборгованість перед позивачем, в частині нарахування та стягнення пені просить суд зменшити її на 90 %.
У даному відзиві відповідач зазначає, що дійсно відповідач отримав від позивача у період з 01.10.2017 по 30.09.2018 природний газ на загальну суму 18339301 грн 79 коп., що підтверджується доданими до позовної заяви копіями актів прийому-передачі природного газу. Основна заборгованість за спожитий природний газ на момент подання позову відсутня. Проти стягнення пені у заявленій сумі відповідач заперечує, посилаючись на збитковий фінансовий стан, а застосування таких фінансових санкцій, як зазначає відповідач, призведе до затримки у виплаті заробітної плати працівникам, виникнення заборгованості у сплаті податків до бюджету, затримки розрахунків з контрагентами та до інших негативних наслідків. До виняткових обставин, які мають істотне значення відповідач відносить те, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом ступінь виконання відповідачем зобов'язання становить 100 %; відсутність об'єктивної вини відповідача та наявна неспроможність споживачів, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів своєчасно розрахуватись за послуги з теплопостачання, які надавав відповідач; відповідач, враховуючи недостатність коштів, що надходять на його рахунки зі спеціальним режимом використання, дбаючи про інтереси позивача, здійснював оплату послуг за постачання газу самостійно власними коштами.
Крім того, як зазначає відповідач, у період дії договору 2017-2018 рр. і по сьогоднішній день відповідач перебуває у тяжкому фінансовому стані, що підтверджується доданим відповідачем до відзиву Балансом (Звіт про фінансовий результат, Форма № 1) за 2019 рік, з квитанцією про реєстрацію документа у Державній податковій службі України та Звітом про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід. Форма № 2) за 2019 рік, з яких вбачається, що чистий фінансовий результат підприємства за 2019 рік склав 1675,3 тис. грн збитку.
Позивач у відповіді на відзив від 26.03.2020 № 14/4-2052-20 щодо клопотання відповідача про зменшення пені на 90 %, просить суд врахувати також майнові інтереси позивача та відмовити у задоволенні клопотання відповідача, викладеному у відзиві на позов, про зменшення пені на 90%, оскільки відповідачем були порушені умови договору щодо строків оплати, несвоєчасність оплати негативно впливатиме на майновий стан позивача.
Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини першої статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно вимог статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно норм цивільного законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплатити вартість отриманої речі та право її вимоги.
Договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, зміст договору є умови, з приводу яких сторони досягли згоди.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Позивач вказує, що основна заборгованість у відповідача відсутня, проте оплату за переданий газ останній здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення з пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Факт прострочення платежу за отриманий природний газ підтверджується розрахунками позивача, а також не заперечується відповідачем у поданому до суду відзиві на позовну заяву.
Щодо стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне.
У відповідності до частини другої статті 193 Господарського кодексу України, порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з приписами статей 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Штрафними санкціями у Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 Господарського кодексу України.
Частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договором (пунктом 8.2) передбачено, що у разі порушення покупцем умов пункту 6.1 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі 16,4% річних (з 15.01.2018 Додаткова угода № 1 - 15,3% річних) але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Розрахунок пені позивачем здійснено у відповідності до вимог статті 232 Господарського кодексу України, та з наступного дня, від дня простроченого основного зобов'язання, з урахуванням положень Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а тому позовні вимоги щодо стягнення пені є обґрунтованими.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90 % суд зазначає наступне.
Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про зменшення неустойки (штрафу), суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов'язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін.
Відповідно до пункту 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 року, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.
Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні частини третьої статті Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).
Правова позиція Верховного Суду "щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій" (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зважаючи на наведені вище обставини справи, суд, враховуючи інтереси обох сторін, співрозмірність неустойки та ступеню виконання зобов'язання відповідачем, співвідношення розміру пені і понесених позивачем збитків у зв'язку з порушенням відповідачем свого зобов'язання, збитковість фінансового стану відповідача, а також те, що заборгованість за спожитий природний газ відповідачем сплачена в повному обсязі, вважає за доцільне задовольнити клопотання відповідача та зменшити розмір пені на 50 відсотків.
Таким чином, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 612076 грн 67 коп.
Щодо нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до поданого розрахунку позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі - 324153 грн 80 коп., інфляційних втрат - 770992 грн 74 коп.
Відповідачем надано контр розрахунок здійснених нарахувань, відповідно до якого розмір 3% річних становить -324124 грн 44 коп, інфляційні втрати - 770308 грн 79 коп.
Судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, відповідно до здійсненого розрахунку загальна сума 3% річних становить - 324153 грн 80 коп., інфляційних нарахувань - 763198 грн 97 коп.
Розрахунки перевірені судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.5.3 Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА: ЗАКОН", 2020; результати долучені до матеріалів справи.
Враховуючи встановлений судом факт несвоєчасної оплати відповідачем природного газу, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 324153 грн. 80 коп. 3% річних, 763198 грн. 97 коп. інфляційних втрат.
В частині стягнення з відповідача 7793 грн. 77 коп. інфляційних втрат, вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та не підлягають задоволенню,.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають частковому задоволенню з урахуванням вищевикладеного.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, судом враховані роз'яснення, надані у Постанові Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", відповідно до яких у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
На підставі викладеного, керуючись статтями ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, Господарського процесуального кодексу, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради, (42200, вул. Коржівська, 90, м. Ромни, Роменський р-н., Сумська область, код ЄДРПОУ 33219263) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 20077720) пеню в сумі 612076 грн 67 коп., 3% річних у сумі 324153 грн. 80 коп., 763198 грн. 97 коп. інфляційних втрат. та витрати по сплаті судового збору в сумі 34671 грн 22 коп..
3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено 30.06.2020
Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п.4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 256 (апеляційного оскарження) продовжуються на строк дії такого карантину.
Суддя С.В. Заєць