м. Київ К-58072/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
суддів Харченка В.В.
Бим М.Є.
Гордійчук М.П.
Гончар Л.Я.
Матолича С.В.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2009 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області про зобов'язання вчинити дії,
У січні 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області про зобов'язання вчинити дії.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2009 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2009 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_5 зодоволено частково: зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області нарахувати та виплатити на користь позивача щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» та ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»з 28.11.2007 року по 31.12.2007 року. В решті позовних вимог відмовлено.
На судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій надійшла касаційна скарга управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області, в якій ставиться питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
ОСОБА_5 належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому вона має право на встановлене ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»підвищення до пенсії.
Відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції яка діяла на момент звернення позивача, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст.. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»з якої випливає, що мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»від 15 липня 1999 року № 966-ХІУ прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 року»від 19.12.2006 року, який набрав чинності з 01.01.2007 року, ст.. 111 було установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України № 6- рп від 09.07.2007 року положення ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 року»визнано неконституційним.
Згідно з вищевказаними рішеннями Конституційного Суду України та ч.2 ст. 152 Конституції України закони, визнані неконституційними, втрачають силу з моменту прийняття рішення про їх неконституційність.
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування чи порушення норм матеріального та процесуального права, які передбачені ст.ст. 225-229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Керуючись статтею 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області відхилити, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними статтями 237 -239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Харченко