Справа № 2а-261/09/1211
03.06.2009р. Краснолуцький міський суд Луганської області
у складі: головуючого судді Бичкова І.Г.
при секретарі: Кисель К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Красний Луч адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державтоінспектора групи АТІ відділення державної автомобільної інспекції і автомобільно-технічної інспекції по обслуговуванню м.Красний Луч при УДАІ ГУМВС України в Луганській області капитана міліції ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, про скасування постанови та стягнення моральної шкоди, -
Встановив:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить визнати дії протиправними та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ВВ № 056242 від 19.02.2009 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУАП, посилаючись на порушення норм чинного законодавства України при його складі.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги і пояснив, що 19.02.2009р., рухаючись по вул..Луганське шосе в м. Красний Луч, виїхав на перехрестя на зелений сигнал світлофора, а покинув на червоний, коли закінчив маневр, як того вимагають правила дорожнього руху. ОСОБА_3 він повернув на вул..Студентську м.Красний Луч, доїхав до магазину та зупинився. У нього в машині знаходились робітники підприємства, яке він обслуговує - робітники ДП «Донбасантрацит». За 10 хвилин до нього під»їхав державтоінспектор ОСОБА_2 на приватному автомобілі марки «ВАЗ 2101» синього кольору і попросив у нього документи та запросив пройти до автомобилю, де показав фотокартки, які зробив державтоінспектор своїм фотоаппаратом. Позивач з даними фотокартками не був згодний і тому забрав свої документи почав виходити з автомобиля, коли державтоінспектор схопив його за рукав куртки та відірвав його. ОСОБА_3 відвіз пасажирів на їх роботе місце - до ДП «ДА» і поїхав додому на обід. За 20 хвилин до будинку позивача підїхав його колега по роботі і запросив проїхати з ним по його справах. Коли вони виїзджали з вулиці, позивач побачив робітників ДАІ біля проходної автопідприємства, де він працює. Робітники ДАІ дізналися адресу, за якою він мешкає і направились до будинку позивача. Позивач разом із товарищем поїхали за ними. Підїхав до будинку позивача, робітники ДАІ вийшли з машини і направилися до ворот. В цей момент позивач разом з колегою також під»їхали до будинку. Инспектор ДАІ ОСОБА_2 став вимагати від позивача документи, погрожував фізичною расправою. Позивач пішов додому і виніс документи на автомобіль. В результаті ОСОБА_2 склав протокол про адміністративне правопорушення, а також постанову ВВ № 056242 і наклав стягнення у вигляді штрафу в розмірі 450 гривень. Позивач просить визнати дії державтоінспектора ДАІ ОСОБА_2 протиправними та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ВВ № 056242 від 19.02.2009 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУАП і стягнути моральну та матеріальну шкоду в сумі 500 гривень.
Відповідач, державтоінспектор ОСОБА_3 Анатолійович подав до суду заперечення, в яких просив у задоволенні позивних вимог відмовити, посилаючись на те, що позивач дійсно скоїв адміністративне правопорушення - проїхав перехрестя на забороняюче світло світлофора, що підтверджується фотографіями, які було зроблено під час нагляду за дорожнім рухом. Крім того, пояснив, що при зверненні до суду з вказаною скаргою, позивач використовує право на оскарження, яке надається йому згідно зі ст. 287 КУпАП, де сказано, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Згідно зі ст. 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: 3) постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим кодексом (КУпАП). Також в ст. 288 КУпАП сказано, що скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. Скарга, що надійшла, протягом трьох діб надсилається разом із справою органу (посадовій особі) , правомочному відповідно до цієї статті її розглядати.
Згідно зі ст. 1 КАС - Кодекс адміністративного судочинства України визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.
Згідно зі ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб і сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно зі ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу (КАС), і не може виходити за межі позовних вимог.
Згідно зі ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Зі змісту скарги вбачається, що скаржник просить визнати недійсною та скасувати постанову посадової особи про накладення адміністративного стягнення. З огляду на вищезазначене, скаргу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, але заявник звернувся не з позовною заявою, а зі скаргою в порядку КупАП.
Порядок визначений Кодексом адміністративного судочинства України полягає у наступному: згідно зі ст. 104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Ст. 105 КАС встановлює, що адміністративний позов подається до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позивач звернувся до суду зі скаргою, що порушує вимоги ст. 104 України та ст. 105 КАС України. Скарга, подана позивачем, не відповідає вимогам ст. 106 КАС, а саме: - ч. 1 п. З - не вказано відповідача; - ч. З - до скарги не додається документ, про сплату судового збору (згідно зі ст. 288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита, але позивач тільки оскаржує, а не оскаржив постанову), та в скарзі не міститься клопотань про звільнення від сплати судового збору.
В позовній заяві повинно міститися ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса. Державтоінспектор АТІ групи АТІ відділення державної автомобільної інспекції і автомобільно-технічної інспекції по обслуговуванню м. Красний Луч при УДАІ ГУМВС України в Луганської області капітан міліції ОСОБА_2 є посадовою особою вищезазначеного відділення ДАІ, яке в свою чергу не є окремим органом та юридичною особою, а є структурним підрозділом УДАІ ГУМВС України в Луганської області, яке і необхідно вказувати, як відповідача та відповідачем є посадова особа, яка винесла постанову, але не зрозуміло чому саме його викликають як відповідача та чим це обґрунтовується.
А також суд повинен врахувати, що скарга подана в порушення ст. 15 КАС російською мовою, згідно з ч. З якої “судові документи складаються державною мовою”. Що виражено також в рішенні Конституційного суду України N 8-рп/2008 по справі N 1-18/2008 від 22 квітня 2008 року.
Не зважаючи на вищезазначені факти, які вже є підставою для повернення скарги для усунення недоліків, протокол про адміністративне правопорушення та постанова по справі складені з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 19 Конституції України де говориться, що “Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.
Згідно з Законом України “Про міліцію” ст. 11 міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право: 7) складати протоколи про адміністративні правопорушення...; 8) у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення ...; 21) ... зупиняти транспортні засоби в разі порушення правил дорожнього руху; оглядати транспортні засоби і перевіряти у водіїв документи на право користування й керування ними...; використовувати передбачені нормативно-правовими актами технічні засоби, в тому числі засоби фото- і відео-спостереження, для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху...; 26) використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення) , для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх доставки в міліцію.
Використання з цією метою транспортних засобів, що належать підприємствам, установам і організаціям, здійснюється безплатно. Відшкодування збитків та витрат за використання транспорту громадян здійснюється відповідно до вимог статті 25 цього Закону та інших актів чинного законодавства...
Згідно з Законом України “Про міліцію” ст. 22 працівникам міліції, які використовують у службових цілях особистий транспорт, виплачується грошова компенсація у встановлених розмірах.
Згідно з Законом України “Про міліцію” ст. 24 фінансування і матеріально-технічне забезпечення міліції здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів, які надходять на підставі договорів від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян, а також інших джерел, не заборонених законодавством.
Згідно зі ст.10 Закону України “Про міліцію” міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана: 1) забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок; 5) припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах про них; 8) виконувати в межах своєї компетенції кримінальні покарання та адміністративні стягнення; 12) забезпечувати в межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху, додержання законів, правил і нормативів у цій сфері...
Працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов'язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідач вважає, що діяв в межах повноважень, що надаються с Законом України “Про міліцію”.Згідно Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність” засіб вимірювальної техніки - технічний засіб, який застосовується під час вимірювань і має нормовані метрологічні характеристики. Але фотокамера не є засобом вимірювальної техніки, тому не потребує повірки. Відповідач використовував цифрову фотокамеру Сапоп Роуєг 8поІ А 560 № НОМЕР_1, як засіб фіксування порушень правил дорожнього руху та який не потребує метрологічної перевірки.
19.02.2009 в 12 годин 21 хвилину позивач, керуючи мікроавтобусом Газ 22171 державний номер НОМЕР_2, рухаючись по вул. Луганське шосе та повертаючи ліворуч на вул. Студентська проїхав перехрестя на забороняюче червоне світло світлофора. Даний факт підтверджується фотографіями, які було зроблено під час нагляду за дорожнім рухом. Згідно з п 8. 10. правил дорожнього руху у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія) (див. додаток 2) , дорожнім знаком 5.62 “Місце зупинки”, якщо їх немає - не ближче 10 м. до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів”.
Згідно з п. 8.11 ПДР водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.
Виходячи з цього, ПДР, при поданні світлофором забороняючого сигналу, зобов'язують водія зупинити транспортний засіб перед світлофором. Але позивач ігнорував вимоги забороняючого сигналу світлофора, що зобов'язує зупинитись перед світлофором, згідно п. 8.10 ПДР, та продовжував рух через перехрестя, що підтверджується фотографіями, зробленими під час нагляду за дорожнім рухом.
Згідно з режимом роботи світлофора, з моменту вимикання зеленого сигналу світлофора до ввімкнення червоного сигналу світлофора, проходить 6 секунд (З секунди миготить зелений сигнал, 3 секунди горить жовтий сигнал). Зелений миготливий дозволяє рух, але інформує про те, що незабаром буде ввімкнено сигнал, який забороняє рух (п. 8.7.3. в ПДР) . Під час миготіння зеленого сигналу світлофора, водій, згідно з п. 12.1 ПДР під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, повинен ураховувати дорожню обстановку, яка є сукупністю факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів та їх стан) , які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом ( згідно п. 1.10 ПДР). Тобто позивач не урахував свою швидкість та відстань до світлофора, під час свого руху та загоряння зеленого миготливого та далі жовтого сигналу світлофора. Згідно з фотографіями, жовте світло світлофора було ввімкнене за дві секунди до того моменту, як було зроблено першу фотографію. Згідно з цим можна вирахувати, що при швидкості руху автомобіля позивача 40 км/год., жовте світло увімкнулось за 33 метри від автомобіля позивача до світлофора (швидкість 40 км/год дорівнює швидкості 11,1 метри за секунду) . Згідно з вимогами ПДР гальмівний шлях, при швидкості 40 км/год не повинен перевищувати для легкового автомобіля 14,7 метри. Тобто позивач фактично мав можливість зупинитись перед світлофором, але не зробив цього, внаслідок порушення п. 2.3.6 ПДР, згідно якого водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну. Та у наслідок вищезазначеного позивач допустив порушення п. 8.7.3 є ПДР, де сказано, що червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.
Дочекавшись дозвільного сигналу світлофора, відповідач проїхав слідом за позивачем, який зупинився біля магазину на вул. Студентській. Під'їхав до позивача приблизно через хвилину після проїзду позивачем перехрестя. Привітавшись, відрекомендувавшись, пояснивши причину свого звертання, а саме: порушення правил дорожнього руху, та, після перевірки документів, відповідач запросив позивача ознайомитись з фотографіями та для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Після ознайомлення з фотографіями, та відповідями на питання позивача, які позивач висловлював в грубій формі та з натяканнями на погрозу фізичної розправи (що підтверджується відеозаписом) , відповідач почав складати протокол. Як тільки відповідач заповнив дату складення протоколу, позивач силою вихватив свої водійські документи у нього з рук та, швидко вистрибнувши з його автомобіля, побіг до свого, де зачинивши дверцята, уїхав, не реагуючи на вимоги повернути документи та зупинитись. ОСОБА_3, знайшовши позивача, відповідачем було складено протокол про адміністративне правопорушення п. 8.7.3. ПДР, відповідальність за яке передбачено ст. 122 ч. 2 КУпАП. Під час складання протоколу позивачу було пояснено, що в протоколі для дачі пояснення передбачено лише 3 строчки, та якщо позивач бажає дати більш обширі пояснення, відповідач йому запропонував окремий аркуш -бланк пояснення. Але позивач відмовився давати пояснення на ньому. Відповідачем також було заборонено позивачу писати пояснення на строках в протоколі, які для цього не пристосовані, щоб не псувати документ, та було запропоновано позивачеві ще раз викласти пояснення на окремому аркуші. Але позивач відмовився. Це також підтверджується відеозаписом.
Скаржник посилається на вимоги статті 62 Конституції України де сказано, що “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.” Але в даному випадку обвинувачення скаржнику не висувається, у розумінні ст. 62 йдеться мова про провадження по кримінальним справам про злочини, де пред'явлення обвинувачення є однією зі стадій провадження, яке визначається Кримінально-процесуальним Кодексом України. А в даному випадку йдеться мова про притягнення особи до адміністративної відповідальності згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідач вважає, що скарга подано необґрунтовано, та більш того у позовній заяві міститься недостовірна інформація, а саме “Через 10 минут ко мне подъехал сотрудник...” , “...он схватил меня за руку при этом оторвал мне рукав на курточке...” , “...он мне начал угрожать физической расправой...” , “...он вырвал протокол и не дал дописать объяснение, мотивируя, тем что оно должно быть коротеньким” , “... ОСОБА_2 имеет ко мне личную неприязнь и уже З раз составляет на меня протокол...” , що не відповідає дійсності та є порушенням ст. 68 Конституції України та його особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації. Тому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення позивача, пояснення свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.02.2009р. інспектором Григорович Д.А.. винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ВВ № 056242, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 450 гривен.
З аналізу норм чинного конституційного, адміністративного законодавства та законодавства про адміністративні правопорушення України з урахуванням норм міжнародного права та рекомендацій й роз'яснень Верховного Суду України вбачається наступне.
Зі змісту ч. 2 ст. 3 Конституції України вбачається, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Зі змісту ч. 2 ст. 6 Конституції України вбачається, що органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Зі змісту ч. 3 ст. 8 Конституції України вбачається, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зі змісту ч. 1 ст. 124 Конституції України вбачається, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Згідно ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення водіями транспортних засобів правил проїзду на забороняючий сигнал світлофору тягнуть накладання штрафу від двадцятип»яти до тридцяти неоподаткованого податком мінімума доходів громадян.
Із змісту ч. 1 ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення вбачається, що органи внутрішніх справ (міліція) розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, частини перша і друга статті 122 цього Кодексу.
Із змісту п. 3 ч. 2 ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення вбачається, що від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: за адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою і другою статті 122 цього Кодексу, - працівники Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, які мають спеціальні звання.
Із змісту ч. 2 ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення вбачається, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право оскаржити постанову по справі.
Із змісту п. 3 ч. 1 ст. 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення вбачається, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Згідно ч. 5 ст. 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.
Із змісту ст. 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Із змісту ст. 53 Закону України “Про дорожній рух” вбачається, що фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
Із змісту абз. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про міліцію” вбачається, що основними завданнями міліції є виконання адміністративних стягнень.
Із змісту ч. 1 ст. 7 Закону України “Про міліцію” вбачається, що міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну функцію.
Із змісту п. п. 3, 5, 8 ч. 1 ст. 10 Закону України “Про міліцію” вбачається, що міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана: 3) приймати і реєструвати заяви й повідомлення про адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення; 5) припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах про них; 8) виконувати в межах своєї компетенції адміністративні стягнення. Із змісту п. п. 7, 8 ч. 1 ст. 11 Закону України “Про міліцію” вбачається, що міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право: складати протоколи про адміністративні правопорушення, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних органів.
Згідно ст. 8 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на ефективне відновлення в правах компетентними національними судами у випадку порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Зі змісту п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вбачається, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Зі змісту п/п “а” п. 3 ст. 2 Міжнародного пакту про цивільні й політичні права вбачається, що кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні.
Згідно абз. 1 п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 6-зп/97 від 25.11.1997 року, частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Відповідно до абз. 1 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” № 9 від 01.11.1996 року, згідно з ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Із змісту абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення” № 6 від 24.06.1988 року у тих випадках, коли стягнення застосовано іншим органом, постанова про це також може бути оскаржена за вибором заявника вищестоящому органу (посадовій особі) або до суду.
Із змісту п. 2.9. Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху вбачається, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право оскаржувати постанову в справі.
Із змісту ч. ч. 1, 2 ст. 162 КАС України вбачається, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
Таким чином, на основі з'ясованих обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, давши їм належну оцінку, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до державтоінспектора групи АТІ відділення державної автомобільної інспекції і автомобільно-технічної інспекції по обслуговуванню м.Красний Луч при УДАІ ГУМВС України в Луганській області капитана міліції ОСОБА_2 про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ВВ № 056242 від 19.02.2009 року, як незаконної, є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
В частині стягнення моральної шкоди відмовити, оскільки позивач не надав суду доказів, спричинення йому моральної шкоди.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 6, 8, 19, 55, 124, п. 1 Перехідних положень Конституції України; ст. ст. 1, 2, 4, 5, 7-15, 17-20, 23, 26, 47-51, 63, 65, 69-71, 76, 77, 79, 86, 87, 94, 98, 99, 104, 110, 120, 122-124, 127, 130, 133-135, 138-141, 143, 150-154, 158-163, 167, 185, 186, 188, п. 3 Перехідних та прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України; ст. ст. 122, 222, 268, 288, 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення; ст. 53 Закону України “Про дорожній рух” № 3353-XII від 30.06.1993 року (із змінами та доповненнями) ; ст. ст. 2, 7, 10, 11 Закону України “Про міліцію” № 565-XII від 20.12.1990 року (із змінами та доповненнями) ; ст. 8 Загальної декларації прав людини; ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; Рішенням Конституційного Суду України № 6-зп/97 від 25.11.1997 року; п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” № 9 від 01.11.1996 року; п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення” № 6 від 24.06.1988 (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25.12.1992 року, № 12 від 03.12.1997 року, № 15 від 25.05.1998 року) ; Постановою Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті” № 14 від 23.12.2005 року (із змінами і доповненнями, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19.12.2008 року) ; п. 2.9. Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвержденої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 77 від 26.02.2009 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.04.2009 року за № 374/16390; Інструкцією з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України № 11 від 27.03.2009 року № 111, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.06.2009 року за № 576/16592, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до державтоінспектора групи АТІ відділення державної автомобільної інспекції і автомобільно-технічної інспекції по обслуговуванню м.Красний Луч при УДАІ ГУМВС України в Луганській області капитана міліції ОСОБА_2 про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ВВ № 056242, як незаконної, задовольнити частково.
Скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ВВ № 056242, ухвалену 19.02.2009 року по справі про адміністративне правопорушення державтоінспектором групи АТІ відділення державної автомобільної інспекції і автомобільно-технічної інспекції по обслуговуванню м.Красний Луч при УДАІ ГУМВС України в Луганській області капитаном міліції ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1.
Розподіл судових витрат вирішити у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України.
Постанову може бути оскаржено.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції - Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції - Краснолуцький міський суд Луганської області, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена 03.06.2009 року у повному обсязі.
Головуючий: