91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
14.12.09 Справа № 11/218пд
За позовом Публічного акціонерного товариства “Луганське регіональне управління автобусних станцій”, м. Луганськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортна компанія “Флагман”, м. Луганськ
про врегулювання розбіжностей спірних умов договору
та зустрічним позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Флагман», м. Луганськ
до Публічного акціонерного товариства “Луганське регіональне управління автобусних станцій”, м. Луганськ
про зобов'язання укласти договір в редакції позивача за зустрічним позовом
суддя Москаленко М.О.
секретар судового засідання Краснопольська Т.Б.
в присутності представників сторін:
від позивача -Бочаров Д.М., дов. № 1/1-53 від 13.08.2009, Павленко Н.В., дов. № 1/1-108 від 18.09.2009;
від відповідача -Осьмак Я.В., дов. № 01-09 від 01.09.2009, Рубан І.В., дов. б/н від 25.09.2009;
В судовому засіданні 11.12.2009 на підставі приписів ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошена перерва до 14.12.2009, 17 годин 00 хвилин.
Суть спору: позивачем за первісним позовом заявлено вимоги про:
- вирішення розбіжностей, що виникли при укладенні договору № 1/1 від 01.07.2009 “Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області” між ПАТ “Луганське регіональне управління автобусних станцій” та ТОВ “Транспортна компанія “Флагман” шляхом виключення п.п. 4.2.5 та 5.1.4 договору та шляхом викладення пунктів 2.2.3, 2.2.6, 2.2.7, 2.2.8, 3.1, 5.1.1 вказаного договору у редакції позивача, а саме у такій редакції:
«2.2.3. Організовувати продаж квитків населенню та надавати інші станційні послуги.»
Обґрунтування позивача за первісним позовом:
- відповідно до ч. 1ст. 28 Закону України «Про автомобільний транспорт»на автостанціях забезпечується організація продажу квитків населенню, а ч. 2 ст. 36 зазначеного Закону встановлює обов'язкові послуги, що повинні надаватись автостанцією, зокрема, - це продаж квитків всім пасажирам (в тому числі і пільговим категоріям громадян);
- автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, а безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність;
- у зв'язку з тим, що відповідач за первісним позовом доручає позивачу за первісним позовом продавати квитки, обмеження продажу пільгових квитків є порушенням законодавства і тягне за собою відповідальність.
«2.2.6. Здійснювати страхування пасажирів, які придбали квитки в касах автостанції.»
Обґрунтування позивача за первісним позовом:
- відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про автомобільний транспорт»при придбанні квитка пасажиру надається інформація щодо здійсненого виду обов'язкового особистого страхування та про страховика. Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 503 від 25.05.2006 встановлено типову форму квитка на проїзд пасажирів автомобільним транспортом на міжміських і приміських маршрутах для реалізації автостанціями; у квитку зазначаються вид страхування, страхова сума, назва, адреса та телефон страхової компанії;
- згідно з п. 3 Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 959 від 14.08.1996, документом, що підтверджує страхування пасажирів під час здійснення регулярних пасажирських перевезень автомобільним транспортом, є квиток; у зв'язку з цим при придбанні пасажиром квитка на проїзд у касі автостанції позивачем здійснюється його обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків.
«2.2.7. Інформувати водія щодо умов дорожнього руху на маршруті.»
Обґрунтування позивача за первісним позовом:
- відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про автомобільний транспорт»до обов'язкових послуг, що надаються автостанціями перевізнику, належить, крім іншого, інформування водія щодо умов дорожнього руху на маршруті;
- пункт 2.2.7 договорів викладений позивачем за первісним позовом відповідно до обов'язкових вимог законодавства і його виключення не можу мати місця;
- надання водіям цілодобово, незалежно від режиму роботи автостанції, можливості користування кімнатами відпочинку і громадськими вбиральнями, не може здійснюватися в повному обсязі у зв'язку з тим, що кімнати відпочинку і деякі громадські вбиральні знаходяться в приміщеннях автостанцій; в той же час коли автостанції відчинені, водії в повному обсязі користуються зазначеними послугами.
«2.2.8. Забезпечити інкасацію виручки, належної Перевізнику».
Обґрунтування позивача за первісним позовом:
- для належного ведення розрахунків з перевізником позивач повинен забезпечувати інкасацію виручки, належної відповідачу, для перерахунку грошових коштів, належних перевізнику, після оплати послуг позивача.
«3.1. Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості, реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА, (тобто - для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ 20%).
Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків.»
Обґрунтування позивача за первісним позовом:
- відповідно до ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18.02.1997, правовідносини, які виникають між перевізником та автостанцією, регулюються договором, яким визначаються перелік, обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків;
- згідно з п. 7.1.1 Типового технологічного процесу надання послуг автостанцій та автовокзалів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України № 565 від 28.08.2001, за договором перевізник здійснює перевезення пасажирів, а автостанція надає йому певний обсяг послуг і продає квитки протягом всього терміну до відправлення автобуса в рейс; частка підприємства автостанцій у виторгу від продажу квитків у разі укладення цього договору складає певний відсоток, який обумовлюється цим договором;
- плата у розмірі 15% від продажу квитків та 50% від продажу квитків на перевезення багажу позивач отримує від всіх перевізників, з якими у нього укладені договори на обслуговування автобусних маршрутів;
- плата за надання послуг перевізнику за відсутності виторгу у розмірі 1 грн. 50 коп. обґрунтована та підтверджується розрахунком послуг з диспетчеризації при відправленні автобусів з автостанцій Луганської області на 2009 рік;
- укладені з ТОВ «Транспортна компанія «Флагман»договори № 1/1 від 28.03.2007 та № 19/6-1 від 08.02.2008 передбачали плату товариству за надання послуг перевізнику у розмірі 15% від суми виторгу за продаж квитків за перевезення пасажирів (при відсутності виторгу у розмірі 1 грн. 50 коп.) та 50% від продажу квитків на перевезення багажу;
- обґрунтованість відсотку відрахування за послуги, що надаються перевізнику, підтверджується висновком Державної інспекції з контролю за цінами у Луганській області.
4.2.5. У редакції позивача за первісним позовом відсутній.
У редакції відповідача за первісним позовом:
«4.2.5. Здійснювати продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно».
Обґрунтування позивача за первісним позовом:
- укладення договору між перевізником та автостанцією передбачає надання перевізником автостанції доручення на продаж квитків;
- включення до договорів зазначеного пункту не регулює правовідносини між сторонами, не є обов'язковою умовою для договору та не стосується його предмету.
«5.1.1. За зрив рейсу з вини автостанції формування Товариство сплачує Перевізнику штраф за кожен зірваний рейс у приміському сполученні 10 грн., у міжміському -30 грн., у міжнародному -30 грн.».
Обґрунтування позивача за первісним позовом:
- у зв'язку з тим, що штрафні санкції не є обов'язковою умовою для договорів даного виду, включення зазначеного пункту у редакції відповідача за первісним позовом пункту 5.1.1 можливе лише в тій частині, в якій сторони дійшли згоди.
5.1.4. У редакції позивача за первісним позовом відсутній.
У редакції відповідача за первісним позовом:
«В випадку коли на автостанції Товариства на рейс автобусу Перевізника не продано жодного квитка, при наявності вільних місць в автобусі Товариство сплачує Перевізнику штраф у розмірі 10 грн. за кожен такий випадок.»
Обґрунтування позивача за первісним позовом:
- відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода; при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору;
- зазначена відповідачем за первісним позовом штрафна санкція не передбачена жодним нормативно -правовим актом, тому включення вищезазначеного пункту до договору здійснюється тільки за волевиявленням сторін.
- вирішення розбіжностей, що виникли при укладенні договору № 19/6-1 від 01.07.209 “Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області” між ПАТ “Луганське регіональне управління автобусних станцій” та ТОВ “Транспортна компанія “Флагман”, шляхом виключення п.п. 4.2.5, 5.1.4 договору та викладення пунктів 2.2.3, 2.2.6, 2.2.7, 2.2.8, 3.1, 5.1.1 вказаного договору у редакції позивача, а саме у такій редакції:
«2.2.3. Організовувати продаж квитків населенню та надавати інші станційні послуги.»
«2.2.6. Здійснювати страхування пасажирів, які придбали квитки в касах автостанції.»
«2.2.7. Інформувати водія щодо умов дорожнього руху на маршруті.»
«2.2.8. Забезпечити інкасацію виручки, належної Перевізнику.»
«3.1. Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості, реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА, (тобто - для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ 20%).
Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків.»
5.1.1. За зрив рейсу з вини автостанції формування Товариство сплачує Перевізнику штраф за кожен зірваний рейс у приміському сполученні 10 грн., у міжміському -30 грн., у міжнародному -30 грн.».
Обґрунтування вимог за первісним позовом стосовно договору № 19/6-1 від 01.07.2009 є тотожнім обґрунтуванню вимог за договором № 1/1 від 01.07.2009.
Письмовим відзивом на первісний позов (том справи 1, а.с. 107 - 110) та додатковими письмовими поясненнями відповідач проти первісного позову заперечив, наполягаючи на викладенні спірних пунктів договорів у редакції відповідача за первісним позовом, а саме:
договір № 1/1 від 01.07.2009:
- «2.2.3. Організовувати продаж квитків населенню, у тому числі пільгових, у кількості, заздалегідь узгодженій з Перевізником, та надавати водієві касову відомість до відправлення з автостанції Товариства»;
- обґрунтування відповідача за первісним позовом:
- згідно зі ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт»пільгові перевезення пасажирів, які користуються такими правами, забезпечуються перевізниками які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування;
- види та обсяги пільгових перевезень визначаються замовленням; саме з цих причин цей пункт договору повинен бути детальніше викладений, ніж у редакції позивача за первісним позовом;
- відповідно до п. 115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18.02.1997, перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та / або самостійно.
- «2.2.6. Надати місце для відстою автобусів Перевізника до двох годин перед відправленням їх в рейс, згідно з розкладом руху»;
- обґрунтування відповідача за первісним позовом:
- відповідно до п. 145 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18.02.1997, перевізник зобов'язаний здійснити обов'язкове особисте страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті;
- в протоколі врегулювання розбіжностей сторони вже узгодили питання обов'язкового страхування пасажирів саме Перевізником (пункт 2.1.12 договору), тому покладання на позивача за первісним позовом обов'язку страхування пасажирів можливо лише в разі відсутності у відповідача за первісним позовом відповідного договору страхування.
- «2.2.7. Надавати водіям автобусів Перевізника, які знаходяться в рейсі, цілодобово, незалежно від режиму роботи автостанції доступ до кімнати відпочинку та можливості користуватися громадськими вбиральнями»;
- обґрунтування відповідача за первісним позовом:
- згідно зі ст. 36 Закону України «Про автомобільний транспорт» власники автостанцій несуть відповідальність за якість та безпеку послуг, що надаються пасажирам та перевізникам; вказані в цих пунктах послуги необхідні перевізникам для якісного та своєчасного виконання зобов'язань щодо перевезення пасажирів та їх багажу.
- «2.2.8. За умови відсутності у Перевізника оформленого договору страхування, самостійно здійснювати страхування пасажирів, які придбали квитки в касах автостанції Товариства»;
Вирішення спору у частині вказаного пункту відповідачем залишено на розгляд суду.
- «3.1. Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 10% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості, реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА, (тобто - для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 30% (з врахуванням ПДВ 20%).
Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків»;
- обґрунтування відповідача за первісним позовом:
- згідно зі ст. 36 Закону України «Про автомобільний транспорт» за надання обов'язкових послуг автостанціями стягують автостанційний збір з осіб, які придбавають квитки; автостанційний збір входить до вартості квитка;
- якщо відповідач за первісним позовом сплачуватиме за послуги суму у розмірі ще й 15% та 50% від виторгу, то це буде занадто велика для нього сума, яка навіть в найменшій мірі не задовольнятиме підприємницький інтерес відповідача.
У запереченнях проти первісного позову відповідач за первісним позовом також послався на наявність Положення про взаємовідносини та відповідальність автотранспортних підприємств та обласних об'єднань автостанцій за виконання встановлених планів перевезень пасажирів та багажу та дотримання графіків руху автобусів на міжміських та приміських маршрутах, затвердженого 11.01.1977 Міністром автомобільного транспорту СРСР. За доводами відповідача за первісним позовом вказаним Положенням чітко визначено порядок розподілу отриманих автостанціями та перевізниками грошових коштів і такий розподіл порушений запропонованою позивачем за первісним позовом редакцією пункту 3.1 договору.
договір № 19/6-1 від 01.07.2009:
- «3.1. Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 10% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості, реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА, (тобто - для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 30% (з врахуванням ПДВ 20%).
Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків»;
- «4.2.5. Здійснювати продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно»;
- обґрунтування відповідача за первісним позовом:
- вказаний пункт договору більш детально тлумачив би права перевізника, якщо був би включений до договору.
- «5.1.1. За зрив рейсу з вини автостанції формування, а також коли при формуванні на рейс продано квитків менш ніж 25% від загальної кількості місць автобусу Товариство сплачує Перевізнику штраф за кожен зірваний рейс у приміському сполученні 10 грн., у міжміському -20 грн., у міжнародному - 30 грн.»;
вирішення спору стосовно вказаного пункту відповідачем залишено на розсуд суду.
- «5.4.1. У випадку, коли на автостанції Товариства на рейс автобусу Перевізника не продано жодного квитка, при наявності вільних місць в автобусі, Товариство сплачує Перевізнику штраф у розмірі 10 грн. за кожен такий випадок»;
вирішення спору стосовно вказаного пункту відповідачем залишено на розсуд суду.
Під час судового розгляду справи згоди зі спірних умов договорів № 1/1 від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009 сторони за первісним позовом не досягли, відповідний документ у підтвердження врегулювання розбіжностей та згоди однієї із сторін спору з редакцією пунктів договору іншої сторони сторонами за первісним позовом складено не було.
Позивачем за зустрічним позовом заявлено вимоги про:
- зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій»укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Флагман»договір № 1/1 від 01.07.2009 «Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області»в редакції, запропонованій Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Флагман»;
- зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій» укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Флагман»договір № 19/6-1 від 01.07.2009 «Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області»в редакції, запропонованій Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Флагман».
До зустрічного позову позивачем за зустрічним позовом додано два проекти договорів № 1/1 від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009.
Письмовим відзивом № 1/1 від 08.12.2009 відповідач за зустрічним позовом проти вимог зустрічного позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши матеріали справи, надані сторонами докази, вислухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, суд встановив такі фактичні обставини.
Публічне акціонерне товариство “Луганське регіональне управління автобусних станцій” (далі за текстом -ПАТ “ЛРУАС”) - позивач у справі, є суб'єктом підприємництва, який володіє автостанціями, розташованими на території Луганської області, та здійснює діяльність щодо надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам; воно є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське регіональне управління автобусних станцій”.
Згідно п.3.2 статуту товариство предметом своєї діяльності обрало (у тому числі) діяльність автомобільного регулярного транспорту; функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту та ін.
Між ТОВ «Луганське регіональне управління автобусних станцій»та ТОВ «Транспортна компанія «Флагман»укладено договір № 1/1 від 28.03.2007 «Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області» та договір № 19/6-1 від 08.02.2008 «Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області».
У зв'язку з перетворенням ТОВ «Луганське регіональне управління автобусних станцій»у ПАТ «ЛРУАС»позивач за первісним позовом звернувся до відповідача за первісним позовом з пропозицією укласти новий договір та надав по два примірники договору № 1/1 від 01.07.2009 та №19/6-1 від 01.07.2009 (том справи 1, а.с. 14-15, 19-20) (лист № 8/4 від 02.07.2009). Відповідач за первісним позовом виклав свої заперечення у Протоколах розбіжностей від 23.07.2009 до договорів № 1/1 від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009 (том справи 1, а.с. 16-18, 21-23) (лист № 67 від 23.07.2009).
Згідно із ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт»відносини автомобільного перевізника із власниками автостанцій визначаються договором, який є обов'язковим, а предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням та прибуттям пасажирів.
Відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності -із зупинок, передбачених розкладом руху.
Власником автостанцій в Луганській області на даний час є позивач за первісним позовом, який відповідно до чинного законодавства здійснює діяльність щодо надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам.
11.08.2009 позивачем за первісним позовом на адресу відповідача за первісним позовом було направлено лист № 1/1-47 (том справи 1, а.с. 25) разом з протоколами узгодження розбіжностей до договорів № 1/1 від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009 (узгоджені усі спірні пункти, крім запропонованих у редакції відповідача за первісним позовом пунктів 2.2.3, 2.2.6, 2.2.7, 2.2.8, 3.1, 4.2.5, 5.1.1, 5.1.4). Протоколи узгодження розбіжностей відповідачем за первісним позовом підписано не було.
13.08.2009 позивач звернувся до господарського суду з первісним позовом з вимогою щодо вирішення розбіжностей спірних умов договорів.
03.12.2009 відповідач за первісним позовом звернувся до господарського суду з зустрічним позовом про зобов'язання ПАТ «ЛРУАС» укласти договори № 1/1 від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009 від початку до кінця у редакції позивача за зустрічним позовом.
При цьому зазначені у зустрічній позовній заяві договори у повному обсязі викладені позивачем за зустрічним позовом у новій редакції та, крім того, містять додаткові умови, які не включали в себе умови договорів № 1/ від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009, що зазначені у первісному позові.
Порядок укладення договорів, визначений ст. ст. 179-180 Господарського кодексу України, позивачем за зустрічним позовом не дотриманий.
Розглянувши матеріали, додані до первісної та зустрічної позовних заяв, надані учасниками судового процесу докази, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість первісних позовних вимог та необхідність їх часткового задоволення, а також про необґрунтованість зустрічних позовних вимог з таких підстав.
Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 32 Закону України від 05.04.2001 № 2344-ІІІ “Про автомобільний транспорт” відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власником автостанцій визначаються договором, який є обов'язковим.
З урахуванням викладеного укладення спірних договорів № 1/1 від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009 між сторонами за первісним позовом є обов'язковим.
У розрізі окремих пунктів спір підлягає вирішенню таким чином.
1) Пункти 2.2.3 договорів № 1/1 від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009 підлягають викладенню у редакції позивача за первісним позовом, а саме:
“2.2.3. Організовувати продаж квитків населенню та надавати інші станційні послуги», з таких підстав:
- відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про автомобільний транспорт»на автостанціях забезпечується організація продажу квитків населенню, а ч. 2 ст. 36 зазначеного Закону встановлює обов'язкові послуги, що повинні надаватись автостанцією, зокрема, продаж квитків всім пасажирам (в тому числі і пільговим категоріям громадян);
- автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення;
- попереднє узгодження та чітке визначення кількості пільгових квитків, що мають бути реалізовані, порушує права осіб, які користуються пільгами при придбанні квитків, на реалізацію такого права, адже обмежує кількість осіб, що можуть скористатися таким встановленим законом правом.
Таким чином, вказаний пункт договорів у редакції відповідача за первісним позовом порушить права осіб, що користуються пільгами під час купівлі квитків. Редакція позивача за первісним позовом відповідає приписам ст.ст. 28, 36 Закону України «Про автомобільний транспорт»та не порушує ніяких приписів чинного законодавства.
2) Пункти 2.2.6 договорів № 1/1 від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009 підлягають викладенню у редакції позивача за первісним позовом, а саме:
«2.2.6. Здійснювати страхування пасажирів, які придбали квитки в касах автостанції», з викладених позивачем за первісним позовом підстав.
Судом враховано те, що у випадку викладення вказаного пункту договорів у редакції відповідача за первісним позовом у випадку неукладення ТОВ «Транспортна компанія «Флагман»відповідного договору страхування пасажирів порушуються вимоги приписів до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про автомобільний транспорт», наказу Міністерства транспорту та зв'язку України № 503 від 25.05.2006 щодо встановлення типової форми квитка на проїзд пасажирів автомобільним транспортом на міжміським і приміських маршрутах для реалізації автостанціями, п. 3 Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 959 від 14.08.1996.
Доказів укладення передбаченого законом договору страхування відповідач за первісним позовом не надав.
Враховуючи викладене, відповідач за первісним позовом доручає, а позивач за первісним позовом зобов'язується здійснювати страхування пасажирів, які придбали квитки в касах автостанції.
3) Пункти 2.2.7 договорів № 1/1 від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009 підлягають викладенню у редакції позивача за первісним позовом, а саме:
«2.2.7. Інформувати водія щодо умов дорожнього руху на маршруті, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про автомобільний транспорт»до обов'язкових послуг, що надаються автостанціями перевізнику, належить, зокрема, інформування водія щодо умов дорожнього руху на маршруті.
Таким чином, пункти 2.2.7 договорів викладені позивачем за первісним позовом відповідно до обов'язкових вимог законодавства і їх виключення не може мати місця.
Запропонована відповідачем за первісним позовом редакція вказаних пунктів є не іншою редакцією пунктів 2.2.7 договорів, а є новою умовою договорів, яка не є суттєвою, та, відповідно, не може заміщувати собою суттєві умови договору.
4) Провадження у справі у частині вимоги позивача за первісним позовом стосовно викладення у його редакції пунктів 2.2.8 договорів № 1/1 від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009 слід припинити на підставі приписів ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України з таких підстав.
Згідно з частиною третьою ст. 36 Закону України "Про автомобільний транспорт" до обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями автомобільному перевізнику, належать: продаж квитків, організація прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ та інформування водія щодо умов дорожнього руху на маршруті.
Таким чином, предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій, укладення якого є обов'язковим, є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів, при цьому обов'язковими послугами, які повинні надаватись автостанціями автомобільному перевізнику, є продаж квитків, організація прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ та інформування водія щодо умов дорожнього руху на маршруті. Інші послуги, яки можуть надаватись автостанціями автомобільному перевізнику, не є обов'язковими, а відтак укладення договору про їх надання також не є обов'язковим та може бути здійснено лише за взаємною згодою сторін.
Договір, запропонований позивачем за первісним позовом, передбачав, зокрема, забезпечення інкасації виручки, належної Товариству, проте вказана послуга не є послугою, пов'язаною з відправленням і прибуттям пасажирів, а відтак не є обов'язковою.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 11.11.2009 у справі № 15/45пд.
З урахуванням викладеного вище розбіжності сторін за первісним позовом стосовно викладення пунктів 2.2.8 укладених ними договорів є такими, що не підлягають вирішенню господарським судом, а тому провадження у справі у цій частині підлягає припиненню.
5) Пункти 3.1 договорів № 1/1 від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009 підлягають викладенню у редакції позивача за первісним позовом, а саме:
«3.1. Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості, реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА, (тобто - для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ 20%).
Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків», з таких підстав.
Рішенням адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.08.2006 № 01-29/13 встановлено, що позивач займає монопольне становище на ринку обов'язкових автостанційних послуг, що надаються перевізникам.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.
Між позивачем а первісним позовом та суб'єктами господарювання -перевізниками Луганської області на 2009 рік укладені договори, аналогічні договорам, щодо яких заявлено первісні позовні вимоги.
Згідно вказаних договорів (їх копії залучені до матеріалів справи) плата перевізника позивачу за послуги складає 15 % виторгу від продажу квитків на перевезення пасажирів та 50 % виторгу від продажу квитків на перевезення багажу.
Таким чином, з метою недопущення зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку позивач повинен застосовувати однакові ціни та однакові умови до рівнозначних угод.
Крім того, до матеріалів справи позивачем за первісним позовом надано висновок по розрахунку витрат по обслуговуванню перевізників на автостанціях Луганської області, наданого ПАТ «ЛРУАС», наданий Державної інспекцією з контролю за цінами в Луганській області (том справи 1, а.с. 32), а також сам розрахунок витрат з обслуговування перевізників в цілому по ТОВ «ЛРУАС»за 12 місяців 2008 року.
Розрахунок витрат в обґрунтування редакції відповідача за первісним позовом останнім під час судового розгляду справи наданий не був.
Посилання відповідача за первісним позовом на приписи Положення про взаємовідносини та відповідальність автотранспортних підприємств і обласних автостанцій за виконання встановлених планів перевезень пасажирів та багажу і дотримання графіків руху автобусів на міжміських та приміських маршрутах, затвердженого Міністром автомобільного транспорту УРСР 11.01.1977 (Діла -Положення) судом до уваги не приймається виходячи з такого.
Положення втратило чинність у зв'язку з прийняттям Тимчасового положення про взаємовідносини автотранспортних підприємств з обласними об'єднаннями автостанцій при перевезеннях пасажирів і багажу, затвердженого рішенням колегії Мінавтотрансу УРСР від 29.04.1988 № 72.
Згідно з пунктом 3 Наказу Міністерства транспорту України № 565 від 28.08.2001 «Про затвердження Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів»Тимчасове положення втратило чинність.
За таких обставин суд вважає за доцільне прийняти редакцію позивача за первісним позовом стосовно пунктів 3.1. договорів № 1/1 від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009.
5) Пункти 5.1.1 договорів № 1/1 від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009 підлягають викладенню у редакції позивача за первісним позовом, а саме:
«5.1.1. За зрив рейсу з вини автостанції формування Товариство сплачує Перевізнику штраф за кожен зірваний рейс у приміському сполученні 10 грн., у міжміському -30 грн., у міжнародному -30 грн.», у зв'язку з тим, що штрафні санкції не є обов'язковою умовою для договорів даного виду, включення зазначеного пункту у редакції відповідача за первісним позовом пункту 5.1.1 можливе лише в тій частині, в якій сторони дійшли згоди.
Відповідач за первісним позовом нормативно не обґрунтував підстави включення до договорів пунктів 5.1.1 саме у його редакції.
6) Пункти 4.2.5 договорів № 1/1 від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009 підлягають включенню до умов договору та викладенню у редакції відповідача за первісним позовом, а саме:
«4.2.5. Здійснювати продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно», з таких підстав.
Суд погоджується з доводами відповідача за первісним позовом стосовно того, що він має право укладати договори на продаж квитків не тільки з автостанціями, але й з агентствами або здійснювати продаж квитків самостійно.
Так положеннями п. 115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18.02.1997 передбачено, що перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно.
Продаж квитків може здійснюватися водієм автобусу в разі відсутності у населеному пункті автостанції або агентства з продажу квитків, а також після закриття квитково-касової відомості на автостанції.
У разі продажу квитків через агентство або перевізником самостійно частину автостанційного збору перевізник перераховує автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку.
Дана норма передбачає лише обмеження стосовно продажу квитків водієм, і не передбачає будь яких обмежень стосовно можливості продажу квитків агентствами, тому правомірною є редакція п. 4.2.5 договорів відповідача за первісним позовом, яка передбачає можливість відповідача за первісним позовом укладати договори на продаж певної кількості квитків з агентствами або самостійно. Обмеження цього права є фактично неправомірним обмеженням свободи укладення договорів.
Отже, судом приймається редакція відповідача за первісним позовом п. 4.2.5 договорів, вказані пункти підлягають включенню до договору, а у задоволенні вимоги позивача за первісним позовом щодо їх виключення слід відмовити за необґрунтованістю.
7) Пункти 5.1.4 договорів № 1/ від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009 у редакції відповідача за первісним позовом, а саме «5.4.1. У випадку, коли на автостанції Товариства на рейс автобусу Перевізника не продано жодного квитка, при наявності вільних місць в автобусі, Товариство сплачує Перевізнику штраф у розмірі 10 грн. за кожен такий випадок», підлягають виключенню з вказаних договорів з таких підстав.
Штрафні санкції не є обов'язковою умовою для договорів даного виду, включення зазначеного пункту у редакції відповідача за первісним позовом пункту 5.1.1 можливе лише в тій частині, в якій сторони дійшли згоди.
Крім того, у редакції відповідача за первісним позовом зазначені ним штрафні санкції повинні нараховуватися незалежно від наявності або відсутності вини позивача за первісним позовом, що суперечить правовій природі штрафних санкцій.
Питання відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони врегулювали у розділі 5 спірного договору, а у випадках, не врегульованих договором, вони зобов'язалися діяти у відповідності до чинного законодавства (п.7.3 договору), - тобто відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, статей 610-611, 622-625 Цивільного кодексу України.
Відповідач за первісним позовом ані документально, ані нормативно не довів наявності підстав для включення до умов договорів пунктів 5.1.4 у запропонованій ним редакції.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку про часткову обґрунтованість первісного позову та необхідність його задоволення в частині вимог позивача за первісним позовом щодо викладення у його редакції пунктів 2.2.3, 2.2.6, 2.2.7, 3.1 та 5.1.1. договорів № 1/1 від 01.07.2009 та № 19/6-1 від 01.07.2009 та виключення з вказаних договорів пунктів 5.1.4.
Відповідно до ст.ст.44,47-1 та 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: державне мито у сумі 63,75 грн. (85,00 грн. : 16 х 12), а витрати на інформаційно-технічне забезпечення позову -у сумі 88,50 грн. (118,00 грн. : 16 х 12).
У задоволенні зустрічного позову слід відмовити з таких підстав.
Приписами ст.ст. 179 - 181 Господарського кодексу України встановлено порядок укладення господарських договорів.
Так, відповідно до ст.. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін; у разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Вимоги зустрічного позову стосуються зобов'язання відповідача за зустрічним позовом укласти з позивачем за зустрічним позовом договори, повний текст яких запропоновано позивачем за зустрічним позовом.
При цьому позивачем за зустрічним позовом не дотримано порядок укладення договорів, встановлений ст.ст. 179 - 181 Господарського кодексу України.
З урахуванням викладеного у задоволенні зустрічного позову слід відмовити, судові витрати за зустрічним позовом покласти на позивача за зустрічним позовом.
На підставі викладеного, ст. 32 Закону України від 05.04.01 року №2344-ІІІ “Про автомобільний транспорт”; ст.ст.610-611,622-625,649,1166-1167 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179 -181, 231 Господарського кодексу України, керуючись ст. ст.4-3, 32-34, 43,44,47-1,49, ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Первісний позов задовольнити частково.
2.Врегулювати розбіжності, що виникли при укладенні договору № 1/1 від 01.07.2009 “Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області” між ПАТ “Луганське регіональне управління автобусних станцій” та ТОВ “Транспортна компанія “Флагман” шляхом виключення п. 5.1.4 договору та шляхом викладення пунктів 2.2.3, 2.2.6, 2.2.7, 3.1, 5.1.1 вказаного договору у редакції позивача за первісним позовом, а саме у такій редакції:
«2.2.3. Організовувати продаж квитків населенню та надавати інші станційні послуги.»
«2.2.6. Здійснювати страхування пасажирів, які придбали квитки в касах автостанції.»
«2.2.7. Інформувати водія щодо умов дорожнього руху на маршруті.»
«3.1. Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості, реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА, (тобто - для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ 20%).
Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків.»,
а також шляхом включення до договору та викладення у редакції відповідача за первісним позовом пункту 4.2.5:
«4.2.5. Здійснювати продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно».
3. Врегулювати розбіжності, що виникли при укладенні договору № 19/6-1 від 01.07.2009 “Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області” між ПАТ “Луганське регіональне управління автобусних станцій” та ТОВ “Транспортна компанія “Флагман” шляхом виключення п. 5.1.4 договору та шляхом викладення пунктів 2.2.3, 2.2.6, 2.2.7, 3.1, 5.1.1 вказаного договору у редакції позивача за первісним позовом, а саме у такій редакції:
«2.2.3. Організовувати продаж квитків населенню та надавати інші станційні послуги.»
«2.2.6. Здійснювати страхування пасажирів, які придбали квитки в касах автостанції.»
«2.2.7. Інформувати водія щодо умов дорожнього руху на маршруті.»
«3.1. Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості, реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА, (тобто - для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ 20%).
Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків.»,
а також шляхом включення до договору та викладення у редакції відповідача за первісним позовом пункту 4.2.5:
«4.2.5. Здійснювати продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно».
4. В решті первісних позовних вимог провадження у справі припинити.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Флагман», м. Луганськ, 2-й Оборонний проїзд, буд. № 5, код 32418849, на користь Публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій», м. Луганськ, вул.. Оборонна, буд. 101, код 33009052, витрати зі сплати державного мита у розмірі 63 грн. 75 коп., а також витрати на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу у розмірі 88 грн. 50 коп., видати наказ ПАТ «Луганське регіональне управління автобусних станцій»після набрання рішенням законної сили.
6. У задоволенні зустрічного позову відмовити.
7. Судові витрати за зустрічним позовом покласти на позивача за зустрічним позовом.
Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.12.2009 за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 21.12.2009.
Суддя М.О. Москаленко