"08" квітня 2010 р. м. Київ К-11490/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Гончар Л.Я.
Леонтович К.Г.
Харченка В.В.
Чалого С. Я.
Черпіцької Л.Т.
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Гагарінському районі м. Севастополя про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги „дитині війни” ,-
Постановою Гагарінського районного суду м. Севастополя від 11 серпня 2008 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача щомісячну соціальну допомогу в розмірі 735 грн. 30 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2009 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Гагарінському районі м. Севастополя залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції змінено. Зобов'язано відповідача нарахувати на користь позивача щомісячну соціальну допомогу з 09 липня 2997 року по 31 грудня 2007 року в розмірі 735,30 грн. Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Гагарінському районі м. Севастополя на користь ОСОБА_6 щомісячну соціальну допомогу з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в розмірі 735,30 грн.
Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління Пенсійного фонду України в Гагарінському районі м. Севастополя звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Гагарінському районі м. Севастополя та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус «дитина війни», що підтверджується пенсійним посвідченням.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.
Обґрунтовуючи рішення щодо вимог позивача, які стосуються 2007 року, то судом апеляційної інстанції правильно враховано, що п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007рік», дію ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», було зупинено. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. за №6-рп/2007, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень окремих статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007рік», яким зупинено дію ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів, є обов'язковим до виконання на всій території України. Відповідно до ч.2ст.152 Конституції України закони та інші правові акти, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Щодо доводів відповідача про те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується «дітей війни»відповідно до ст. 6 Закону, то вони є безпідставними. Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Колегія суддів не враховує посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії позивачу, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст. 6 Закону.
Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України»і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
Однак, стягнувши спірну суму з Управління Пенсійного фонду України в Гагарінському районі м. Севастополя, суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України не дослідили і не дали правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб'єктність відповідача, його права та обов'язки у сфері публічних відносин, чи є він належними відповідачем по всіх заявлених вимогах.
Відповідно до ст. 63 Закону № 796-ХП фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.
Відповідно до ст.1 Положення про Державне казначейство України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, державне казначейство є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України і йому підпорядковане.
Статтею 4 п.7 цього Положення передбачено, що Казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетом Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством і перераховує розподілені кошти за належністю.
Ухвалюючи рішення про стягнення з Управління Пенсійного фонду на користь позивача певних сум, суди не з'ясували, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунки відповідача для виплати їх особам зі статусом «дитина війни», з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти, чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, тощо. Суди не дослідили і не проаналізували Закони України про Державний бюджет на відповідний рік, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам Пенсійного фонду України для реалізації цих виплат.
За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій, підлягають зміні з скасуванням у частині стягнення з відповідача недоотриманих сум.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Гагарінському районі м. Севастополя задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2009 року змінити, скасувавши їх в частині стягнення з відповідача спірної суми.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Гагарінському районі м. Севастополя здійснити перерахунок заборгованість по виплаті надбавки до пенсії ОСОБА_6 з 09 липня по 31 грудня 2007 року .
В решті рішення суду апеляційної інстанцій залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає крім, як в строки, з підстав та в порядку, передбаченому главою 3 розділу ІV КАС України.