м. Київ К-58489/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Васильченко Н.В.
Гончар Л.Я.
Харченка В. В.
Чалого С. Я.
Черпіцької Л.Т.
розглянувши в порядку касаційного провадження в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої допомоги дитині війни ,-
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 червня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано відповідача нарахувати позивачу пенсію з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування»за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2009 року апеляційна скарга управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус «дитина війни».
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.
Обґрунтовуючи рішення щодо вимог позивача, які стосуються 2006 року, суди правильно зазначили, що відповідно до вимог ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 20 грудня 2005 року (із змінами, внесеними 19 січня 2006 року) зазначене підвищення в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році так і не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії «дітям війни», то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що вимоги позивача, які стосуються 2006 року, задоволенню не підлягають.
Що стосується позовних вимог за 2007 рік, то судами правильно враховано, що п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007рік», дію ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», було зупинено. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. за №6-рп/2007, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень окремих статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007рік»(справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007рік», яким зупинено дію ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів, є обов'язковим до виконання на всій території України. Відповідно до ч.2ст.152 Конституції України закони та інші правові акти, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Щодо доводів відповідача про те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується «дітей війни»відповідно до ст. 6 Закону, то вони є безпідставними. Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України»і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій повно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225-229 КАС України як підстави для зміни, скасування судових рішень, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Керуючись статтею 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23 червня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає крім, як в строки, з підстав та в порядку, передбаченому главою 3 розділу ІV КАС України.
Суддя С.Я. Чалий