26 червня 2020 року м. Одеса справа № 420/3459/20
розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» до Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» до Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування повністю рішень комісії Державної фіскальної служби, яка приймає рішення про реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в таких реєстраціях якими відмовлено у реєстрації податкових накладних, а саме №№859430/30622532 (ПН від 02.04.2018 року №494988), 859431/30622532 (ПН від 03.04.2018 року №504536), 859480/30622532 (ПН від 24.04.2018 року №628276), 859481/30622532 (ПН від 27.04.2018 року №652515) від 26.07.2018 року та зобов'язання Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, датами подачі на реєстрацію податкові накладні складені позивачем, а саме: №494988 від 02.04.2018; №504536 від 03.04.2018 року; №628276 від 24.04.2018; 652515 від 27.04.2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним у встановленому законодавством порядку було складено та направлено до контролюючого органу податкові накладні від 02.04.2018 року №494988, від 03.04.2018 року №504536, від 24.04.2018 року №628276, від 27.04.2018 року №652515 реєстрацію яких було необґрунтовано зупинено відповідно до квитанцій про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підставою для зупинення було зазначено відповідність податкових накладних пункту пп. 1.6 п. 1"Критеріїв ризиковості платника податку" та запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.
Разом з тим, відповідачем рішеннями Комісії центрального рівня ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації оформленого у реєстрації податкових накладних від 02.04.2018 року №494988, від 03.04.2018 року №504536, від 24.04.2018 року №628276, від 27.04.2018 року №652515 відмовлено.
Вищезазначені рішення позивач вважає незаконними, необґрунтованими, та такими, що підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
Представник Державної податкової служби надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим що, ТОВ «Тедіс України» направлено на реєстрацію до Єдиного державного реєстру податкових накладних податкові накладні: від 02.04.2018 року №494988, від 03.04.2018 року №504536, від 24.04.2018 року №628276, від 27.04.2018 року №652515. Разом з тим, позивачем на адресу податкового органу направлено документи щодо підтвердження реальності здійснення господарських операцій відносно вказаних ПН. Проте, комісією ДФС були прийняті рішення №859430/30622532, №859431/30622532, №859480/30622532 та №859481/30622532 від 26.07.2020 року, якими позивачу відмовлено у реєстрації податкових накладних від 02.04.2018 року №494988, від 03.04.2018 року №504536, від 24.04.2018 року №628276, від 27.04.2018 року №652515, оскільки відповідно до даних ІС «Податковий Блок» у контрагента позивача ТОВ «Партнер Біз» відсутні працівники, звітність не надається, а статутний фонд підприємства складає 2,0 тис. грн.
Таким чином рішення прийняті стосовно зазначених податкових накладних є правомірними та законним, оскільки позивачем не надано всіх необхідних копій документів.
Ухвалою суду від 27.04.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши письмові докази та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні доказів, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.11.2006 року за № 1 646 120 0000 003078 (а.с.189-190).
Згідно з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача за кодом КВЕД 46.35 є оптова торгівля тютюновими виробами.
З метою здійснення власної господарської діяльності 01.08.2017 року між ТОВ "Тедіс Україна" (продавець) та ТОВ «Партнер Біз» (покупець) укладено договір поставки №21034-ДП/17. Згідно п.1.1 умов зазначеного Договору Продавець зобов'язується передати тютюнові вироби або інші групи Товарів у власність Покупця відповідно до його замовлення (замовлень), а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати Товар на умовах зазначених у цьому Договорі. (а.с.32-35).
На виконання вищенаведеного договору ТОВ «Тедіс Україна» поставлено на адресу ТОВ «Партнер Біз» на умовах попередньої оплати сигарети «West Carbonfilter Blue», що підтверджується видатковими накладними №ДП18-000039341 від 04.04.2018 року, №ДП18-000039342 від 04.04.2018 року, №ДП18-000039343 від 04.04.2018 року, №ДП-000048214 від 25.04.2018 року, №ДП18-000048215 від 25.04.2018 року, №ДП18-000048216 від 25.04.2018 року, №ДП18-000049769 від 28.04.2018 року, №ДП18-000050025 від 28.04.2018 року, №ДП18-000050026 від 28.04.2018 року, №ДП18-000050027 від 28.04.2018 року (а.с.81-86, 96-101, 111-117); меморіальними ордерами №@2PL407482, №@2PL991220, №@2PL283801, №@2PL324234 (а.с.70, 79, 94, 109).
За фактом здійснення поставки товару, позивач виписав та подав на реєстрацію в Єдиному державному реєстрі податкових накладних - податкові накладні від 02.04.2018 року №494988, від 03.04.2018 року №504536, від 24.04.2018 року №628276, від 27.04.2018 року №652515 (а.с.64, 73, 88, 103) та відповідно до квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 23.04.2018 року ПН №№494988, 504536 та від 15.05.2018 року ПН №№628276, 652515 (а.с.65, 74, 89, 104) реєстрація податкових накладних була зупинена.
Судом встановлено, що податкові накладні від 02.04.2018 року №494988, від 03.04.2018 року №504536, від 24.04.2018 року №628276, від 27.04.2018 року №652515 були доставлені до Державної фіскальної служби України, але їх реєстрацію було зупинено з посиланням на п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України.
В квитанціях податковим органом було зазначено, що податкові накладні відповідають вимогам пп.1.6 п.1 "Критеріїв ризиковості платника податку". Також даними квитанціями запропоновано товариству з обмеженою відповідальністю "Тедіс Україна" надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН.
17.07.2018 року, на виконання пп.201.16.2 п.201.16 ст.201 ПК України, позивач направив до Одеського управління офісу Великих платників податків ДФС повідомлення про подання пояснень та копії відповідної первісної документації на підтвердження реальності здійснення операцій по двом з податкових накладних які були зупинені, а саме договори, видаткові накладні та меморіальні ордери (а.с.66-69, 75-78, 90-93, 105-108).
Однак рішеннями Державної фіскальної служби, яка приймає рішення про реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в таких реєстраціях якими відмовлено у реєстрації податкових накладних, а саме №№859430/30622532, 859431/30622532, 859480/30622532, 859481/30622532 від 26.07.2018 року та позивачу відмовлено у реєстрації відповідних податкових накладних, а саме від 02.04.2018 року №494988, від 03.04.2018 року №504536, від 24.04.2018 року №628276, від 27.04.2018 року №652515, з підстав не надання платником податку всіх необхідних копій документів щодо підтвердження відповідності продукції.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Згідно пп. "а", "б" п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг згідно приписів норми пункту187.1 статті 187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів.
База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (пункт 188.1 статті 188 Податкового кодексу України).
Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 01 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних визначений Порядком ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246 (далі - Порядок №1246).
Відповідно до пункту 2 Порядку№1246 податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість відповідно до вимог Податкового кодексу України в електронній формі, у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.
Згідно п.12 Порядку №1246 (в редакції, чинній на час зупинення реєстрації податкової накладної),після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов'язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 року); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу; дотримання вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
Відповідно до п.13 Порядку №1246 за результатами перевірок, визначених п.12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.
Пунктом 201.16 статті 201 ПК України реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №117 було затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок №117).
Згідно з п.5 Порядку №117, податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.
Пунктом 13 Порядку №117 передбачено, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складання податкової накладної/розрахунку коригування; 2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД/послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена; 3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.
З квитанцій від 23.04.2018 року щодо ПН №№494988, 504536 та від 15.05.2018 року щодо ПН №№628276, 652515 вбачається, що контролюючим органом сформовано висновок про відповідність вказаних податкових накладних пп.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку.
Разом з тим, суд зазначає, що пп.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку визначено, що комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків, а саме, якщо:
платник податку зареєстрований (перереєстрований) за адресою, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях і тимчасово окупованій території, в розумінні Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України";
платник податку зареєстрований платником ПДВ менше трьох місяців;
платник податку - юридична особа, який не має відкритих рахунків у банківських установах, крім рахунків в органах Державної казначейської служби України (крім бюджетних установ);
платник податку, посадова особа та/або засновник якого був посадовою особою та/або засновником суб'єкта господарювання, якого ліквідовано за процедурою банкрутства протягом останніх трьох років;
платником податку не подано контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість за два останні звітні періоди всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та абзацу першого пункту 49.2 і пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України;
платником податку на прибуток не подано контролюючому органу фінансову звітність за останній звітний період всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та пункту 46.2 статті 46 Податкового кодексу України (далі - Кодекс);
наявна податкова інформація, що свідчить про наявність ознак здійснення ризикових операцій платником.
Аналізуючи вищезазначені норми, суд зазначає, що приписи підпункту 1.6 п.1 Критеріїв містять декілька критеріїв оцінки ступеня ризиковості платника податку, на підставі чого податковий орган повинен був у квитанціях чітко зазначити вид критерію, під який підпадає позивач.
Разом з тим, суд зазначає, що на день зупинення реєстрації оскаржуваної податкової накладної Критерії ризиковості платників податків існували виключно у вигляді листа ДФС України від 21.03.2018 року №959/99-99-07-18.
Суд зауважує, що Державна фіскальна служба України - це центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Водночас, відповідно до частини 3 статті 117 Конституції України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Пунктом 1 Указу Президента України від 03.10.1992 року №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" встановлено, що нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
На реалізацію норми Конституції України та положень зазначеного Указу Президента України, постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року №731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.
Згідно з пунктом 2 цього Положення державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. При цьому, як встановлено пунктом 3 цього ж нормативного правового акту, на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін'юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
Отже, якщо певний документ, виданий центральним органом виконавчої влади, містить норми права, він підлягає обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.
Суд зазначає, що критерії ризиковості, які використовуються як підстави для зупинення реєстрації податкових накладних, розраховані на неодноразове використання, визначають зміст прав та обов'язків суб'єктів господарювання. Отже, документ, який визначає подібні критерії, містить норми права, а тому підлягає реєстрації в Міністерстві юстиції України.
Відповідно до пункту 15 зазначеного Положення, Міністерства, центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог, нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.
В свою чергу, згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 03.10.1992 року №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
За відсутності належним чином затвердженого компетентним органом і зареєстрованого в Мінюсті нормативно-правового акту, жодні приписи щодо критеріїв зупинення реєстрації податкових накладних не можуть бути визнані обов'язковими для виконання будь-яким із платників податку, оскільки відповідні норми не можуть вважатися такими, що набрали чинності.
Також суд зазначає, що 20.02.2019 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №826/16020/18 визнано протиправними дії Державної фіскальної служби України, що полягають у запровадженні для використання регіональними підрозділами ДФС України Критеріїв ризиковості платника податку листом від 21.03.2018 р. №959/99-99-07-18 та зобов'язано Державну фіскальну службу України відкликати лист від 21.03.2018 р. №959/99-99-07-18 "Критерії ризиковості платника податків", як такий що не підлягає виконанню. Не погоджуючись з таким рішення Державна фіскальна служба України подала апеляційну скаргу на наведене рішення. Проте, постановою шостого апеляційного суду від 03.10.2019 року рішення суду першої інстанції по справі №826/16020/18 залишено без змін. Таким чином зазначене рішення набрало законної сили 03.10.2019 року.
З урахуванням викладеного, лист ДФС від 21.03.2018 року №959/99-99-07-18 щодо критеріїв ризикованості, який по суті містить норми права, не може вважатися чинним нормативно-правовим актом, оскільки не погоджений Міністерством фінансів України та не зареєстрований у Міністерстві юстиції України. Крім того, такий лист вважається протиправним з врахування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва яке набрало законної сили по справі №826/16020/18.
Одночасно суд зазначає, що протягом судового розгляду справи належної мотивації підстав та причин віднесення позивача до ризикових платників податків у взаємозв'язку з підставами прийняття оскаржуваного рішення, представником відповідачів суду надано не було. Відповідачами також не було зазначено суду ознак ризиковості господарської операції (поставки сигарет), що були відображені позивачем у спірних податкових накладних та, відповідно, які могли бути підставами для зупинення її реєстрацій.
Разом з тим, судом встановлено, що в квитанціях від 23.04.2018 року та 15.05.2018 року про зупинення реєстрації спірних податкових накладних позивача від 02.04.2018 року №494988, від 03.04.2018 року №504536, від 24.04.2018 року №628276, від 27.04.2018 року №652515 відповідачем не зазначено конкретного переліку документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію цих податкових накладних.
Разом з тим, можливість надання платником податків переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання на реєстрацію податкової накладної, напряму залежить від чіткого формулювання фіскальним органом позиції про те, під який саме критерій (ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій підпадає платник податку.
Слід зазначити, що пункт 14 Порядку №117 включає в себе об'ємний перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, а саме:
договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них;
договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції;
первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні;
розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків;
документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.
Разом з тим, перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, не означає, що платнику податку необхідно подати абсолютно всі, зазначені у ньому документи.
Навпаки, зміст цього переліку свідчить на користь того, що враховується специфіка певних господарських операцій.
Даний перелік є загальним і повинен диференціюватися в залежності від того, яка господарська операція покладена в основу виникнення податкових зобов'язань з ПДВ, тобто узгоджуватися з вимогами, як пункту 185.1 статті 185, так і пункту 187.1 статті 187 ПК України.
Відповідно до пунктів 18-20 Постанови №117, письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу, розглядаються комісіями контролюючих органів. Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС). Зазначені комісії приймають рішення про: реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі; відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі
Згідно до пункту 23 Порядку №117 комісією регіонального рівня протягом п'яти робочих днів, що настають за днем отримання пояснень та копій документів, поданих відповідно до пункту 15 цього Порядку:
- щодо платників податку, у яких обсяг постачання, зазначений в податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих в поточному місяці у Реєстрі, з урахуванням поданої податкової накладної/розрахунку коригування на реєстрацію в Реєстрі, менше 30 млн. гривень, приймається рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, яке реєструється в окремому Реєстрі податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена, та надсилається платнику податку у порядку, встановленому статтею 42 Кодексу;
- щодо платників податку, у яких обсяг постачання, зазначений в податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих в поточному місяці у Реєстрі, з урахуванням поданої податкової накладної/розрахунку коригування на реєстрацію в Реєстрі, більше 30 млн. гривень включно, приймається рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, яке попередньо реєструється в окремому Реєстрі податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена, та надсилається до комісії центрального рівня.
Згідно з пунктом 21 Постанови №117 підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є:
- ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено;
- ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку (зазначена у квитанції про зупинення пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі);
- надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.
Разом з тим, суд зазначає, що на відміну від зупинення реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування), яке відбувається в автоматизованому режимі засобами програмного забезпечення ДФС України, прийняття рішення про реєстрацію/відмову у реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування) потребує проведення комісією регіонального рівня засідання, на якому членами комісії розглядаються та аналізуються надані платником податків документи та пояснення з метою прийняття обґрунтованого рішення зі спірного питання.
Судом встановлено, що позивачем було направлено до податкового органу всі необхідні копії первинних документів та пояснення по господарським операціям, щодо яких складено податкові накладні 02.04.2018 року №494988, від 03.04.2018 року №504536, від 24.04.2018 року №628276, від 27.04.2018 року №652515.
Однак рішеннями Державної фіскальної служби, яка приймає рішення про реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в таких реєстраціях якими відмовлено у реєстрації податкових накладних, а саме №№859430/30622532, 859431/30622532, 859480/30622532, 859481/30622532 від 26.07.2018 року позивачу відмовлено у реєстрації податкових накладних 02.04.2018 року №494988, від 03.04.2018 року №504536, від 24.04.2018 року №628276, від 27.04.2018 року №652515.
Підставами для прийняття таких рішень відповідачем зазначено, про не надання позивачем копій документів, зокрема: документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством (документи, які не надано підкреслити).
Суд зазначає, що затверджена Порядком №117 форма рішення про відмову у реєстрації податкової накладної передбачає, що у разі відмови в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН з підстав ненадання платником документів, документи, яких на думку контролюючого органу не вистачає, повинні бути підкресленими, тобто рішення має містити або найменування конкретного документа (видаткова накладна, тощо) або групу документів (складські документи тощо), що з урахуванням специфіки господарської операції мають бути надані, але відсутні.
Проте, в порушення наведених вимог законодавства, оспорюванні рішення містить лише загальне твердження про ненадання платником податків документів без конкретизації (підкреслення, як того вимагає форма такого рішення) конкретного переліку документів, яких, на думку Комісії, не вистачає.
Оспорюванні рішення не містять також мотивів неврахування чи відхилення наданих позивачем пояснень та документів.
При вирішенні справи суд також виходить із того, що зазначені рішення Комісії ДФС України є актами індивідуальної дії.
На думку суду правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків лише чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому (яким) він адресований.
Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових обов'язків, обумовлених цими актами; при цьому за умов відповідності такого акту нормам чинного законодавства.
Натомість, оскаржувані рішення фіскального органу не відповідають критеріям чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії, та породжує їх неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або виконання обов'язку платником податків виконати юридичне волевиявлення суб'єкта владних повноважень.
Зазначений висновок суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року є джерелом права.
У рішенні від 13 грудня 2001 року у справі "Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови" ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року; "Тошкуце та інші проти Румунії", заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що відповідачі під час розгляду адміністративної справи не надали до суду жодного належного доказу на підтвердження обґрунтованості оспорюваних рішень та підстав для їх прийняття, при цьому вони обмежились лише простим посиланням на недостатність наданих позивачем на пропозицію податкового органу документів.
Разом з тим позивач, на думку суду, в повній мірі виконав свій обов'язок щодо надіслання до ДФС України всіх необхідних первинних документів та пояснень на підтвердження факту господарських операцій з контрагентами, які зазначені в податкових накладних.
На підставі вищевикладеного та зважаючи на наявність у позивача передбачених законодавством документів, які підтверджують реальність фінансово-господарських операцій між позивачем та контрагентами, а також враховуючи, що достатність їх для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних не спростована відповідачами, суд вважає за необхідне визнання протиправними та скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби, яка приймає рішення про реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в таких реєстраціях якими відмовлено у реєстрації податкових накладних, а саме №№859430/30622532 (ПН від 02.04.2018 року №494988), 859431/30622532 (ПН від 03.04.2018 року №504536), 859480/30622532 (ПН від 24.04.2018 року №628276), 859481/30622532 (ПН від 27.04.2018 року №652515) від 26.07.2018 року.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, датами подачі на реєстрацію податкові накладні складені позивачем, а саме: №494988 від 02.04.2018; №504536 від 03.04.2018 року; №628276 від 24.04.2018; 652515 від 27.04.2018 року, суд зазначає таке.
Так згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 названої статті КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З системного аналізу вказаних норм КАС України можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду, у випадку визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Пунктом 20 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 року №1246 встановлено, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується.
При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.
Як було встановлено судом, та не заперечувалось учасниками справи, податкові накладні від 02.04.2018 року №494988, від 03.04.2018 року №504536, від 24.04.2018 року №628276, від 27.04.2018 року №652515 були надіслані до контролюючого органу 23.04.2018 року (ПН №494988, 504536), 15.05.2018 року (ПН №628276, 652515), що підтверджується копіями відповідних квитанцій.
З огляду на зазначене та враховуючи те, що судом встановлено відсутність у податкового органу правових підстав для відмови у реєстрації податкових накладних, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 02.04.2018 року №494988, від 03.04.2018 року №504536, від 24.04.2018 року №628276, від 27.04.2018 року №652515 датою її фактичного надходження.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем до позовної заяви було додано платіжне доручення №147050 від 14.04.2020 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 8 408,00 грн. (а.с.20)
Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Тедіс України" в повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у розмірі 8 408,00 грн. з ДФС, оскільки саме його рішеннями були порушенні права та інтереси позивача.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс України» до Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби, яка приймає рішення про реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в таких реєстраціях якими відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» у реєстрації податкових накладних, а саме №№859430/30622532 (ПН від 02.04.2018 року №494988), 859431/30622532 (ПН від 03.04.2018 року №504536), 859480/30622532 (ПН від 24.04.2018 року №628276), 859481/30622532 (ПН від 27.04.2018 року №652515) від 26.07.2018 року.
Зобов'язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, датами подачі на реєстрацію податкові накладні складені Товариством з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна», а саме: №494988 від 02.04.2018; №504536 від 03.04.2018 року; №628276 від 24.04.2018; 652515 від 27.04.2018 року.
Стягнути з Державної фіскальної служби України (65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5 код ЄДРПОУ 39292197) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тедіс Україна" (65044, м. Одеса, проспект Шевченка, 4А, код ЄДРПОУ 30622532) витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 408,00 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іванов Е.А.
.