Іменем України
25 червня 2020 р. № 400/1330/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до Військової частини НОМЕР_1 (Командування ВМС ЗС України), пров. Штабний,1,Одеса,Одеська область,65012
провизнання бездіяльності протиправною щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військ,
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив: 1) визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 16.08.2017; 2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 16.08.2017; 3) зобов'язати відповідача при нарахуванні розміру грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки врахувати щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60%, яка була передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" і яку позивач отримував у 2015-2017 роках; 4) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію компенсації за додаткову відпустку учасника бойових дій.
В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що станом на день звільнення з військової служби відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. При цьому, на підтвердження своєї позиції позивач спирається на позицію Верховного Суду з цього приводу, викладену по справі №620/4218/18. Крім того, на думку позивача, є підстави очікувати, що при нарахуванні розміру грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідач може не врахувати щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил, яка з 01.01.2014 виплачується у розмірі, що не перевищує 60% місячного грошового забезпечення. Також, відповідно до вимог ч. 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" невиплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки повинна бути проіндексована.
Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. В письмових поясненнях зазначив, що на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем проведено усі розрахунки з позивачем та позивачем не заявлялось будь-яких скарг щодо розрахунку. Також, вимоги позивача щодо виплати компенсації за ненадану додаткову відпустку за 2015 є не обгрунтованими, оскільки у 2015 році позивач не мав відповідного соціального статуту учасника бойових дій. Окрім цього, відповідач звернув увагу суду на те, що на підставі поданих позивачем документів не можливо встановити чи отримував позивач дану відпустку з серпня по грудень 2017 року за умов працевлаштування після звільнення. Щодо компенсації додаткової відпустки за 2016 рік , то, на думку відповідача, позивачем в цій частині пропущено строк звернення до суду. Вимоги позивача щодо зобов'язнання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ №889, є передчасними. За будь-якого рішення суду, вимога щодо індексації, не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що даний вид компенсаційних виплат не входить до складу щомісячного грошового забезпечення військовослужбовця та має одноразовий характер.
За клопотанням позивача призначено розгляд справи з викликом сторін.
В судовому засіданні 23.06.2020 позивач та відповідач підтримали свої позиції, викладені в процесуальних заявах по суті. Позивачем надані додаткові документи на підтвердження наявності статусу учасника бойових дій з 2015 року.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження 26.06.2020
Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується наданими позивачем копіями посвідчення серії НОМЕР_2 від 15.05.20, військового квитка НОМЕР_3 та посвідчення серії НОМЕР_4 від 13.07.2016.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом Міністерства оборони України (по особому складу) від 03.08.2017 № 528 капітана 1 ранку ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за п. "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) та з 16.08.2017 згідно з наказом №166 від 16.08.2017 виключено зі списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та знято з усіх видів забезпечення.
На момент звільнення позивачу компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, не нараховувалась та не виплачувалась.
Відповідно до ст. Закону України “Про відпустки” установлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16 Закону України “Про відпустки” встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно п. 12 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Разом з тим, ч. 8, 10, 17-19 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів”.
При цьому, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій” (ст. 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”).
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2015 - 2017 рік.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
За приписами ч. 3 ст. 291 КАС України, суд, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Висновки Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/19 підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Оскільки грошова компенсація відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік позивача передбачена нормами законодавства та відповідачем така компенсація не нарахована та не виплачена, відмова відповідача у проведенні таких дій є протиправною бездіяльністю відповідача.
В цій частині позов підлягає задоволенню.
Що стосується врахування під час нарахування розміру грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60%, передбачену постановою КМУ від 22.09.2010 №889, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацами 1, 2 ч.4 вказаної статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за №889 (чинної до 01.03.2018) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби).
Виходячи з матеріалів справи, (наказу №166) щомісячна додаткова грошова винагорода позивача на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за №889 становила 60% місячного забезпечення.
В даному випадку, суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 року у вищезазначеній справі Велика палата дійшла наступних висновків.
Згідно з ч.2 та ч.3 ст.9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, перед звільненням додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за №889, нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, а тому, на думку суду, така винагорода не може вважатися одноразовою.
Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №826/11679/17, а тому суд, у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, враховує такий при вирішенні даної справи.
За такого, суд приходить до висновку про обгрунтованість доводів позивача щодо необхідності врахування при нарахуванні розміру грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60%, передбаченої постановою КМУ №889.
При цьому, в даному випадку не можливо стверджувати про передчасність цієї вимоги, оскільки питання стоїть не про врахування чи не врахування відповідачем під час нарахування компенсації за невикористані дні додаткової відпуски щомвсячну грошову винагороду у розмірі 60%, а про наявність права позивача на її врахування.
Окрім цього, суд відхиляє твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог за 2016 рік, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з ст. 1, 2, 4, 5, 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Нормами законодавства України передбачено проведення індексації, в тому числі, грошового забезпечення військовослужбовців.
При цьому, ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Таким чином, компенсація за додаткову відпустку учасника бойових дій повинна виплачуватись з індексацією.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Позов задовольнити.
Позивач звільнений від сплати судового збору.
Доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (Командування ВМС ЗС України) (пров. Штабний,1,Одеса,Одеська область,65012 26613823) задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2016 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.08.2017 року, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60%, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22.09.2010, з нарахуванням індексаціії.
4. Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя В. В. Біоносенко