25 червня 2020 р. № 400/705/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення з військової частини НОМЕР_1 компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію в сумі 12 833, 41 грн ,-
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач) з позовними вимогами про стягнення з військової частини НОМЕР_1 компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію в сумі 12 833, 41 грн.
Ухвалою від 14.02.2020 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/705/20 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 року по справі №400/1332/19 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 в частині невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 10.02.2016 року по 28.02.2018 року та стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 10.02.2016 року по 28.02.2018 року в сумі 59 643, 75 грн. На виконання рішення суду 20.01.2020 року військова частина здійснила нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 10.02.2016 року по 28.02.2018 року. Але військова частина НОМЕР_1 не нарахувала та не виплатила позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення з 10.02.2016 року по 28.02.2018 року. Не нарахування та не виплату компенсації частини доходу військової частини позивач вважає незаконною, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
17.03.2020 року за вх. № 6469 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що індексація грошового забезпечення не входить до доходу громадян, втрата якого підлягає компенсації.
Разом з тим, 17.03.2020 року за вх. № 6470 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, мотивоване тим, що додані позивачем до своєї позовної заяви рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 року та постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 року по справі № 400/1332/19 не засвідченні у встановленому порядку та взагалі не містять ніяких підписів чи печаток, у тому числі й суду. Крім того, ОСОБА_1 у своїй позовній заяві не надав підтвердження про те, що ним не надано іншого позову до військової частини НОМЕР_1 з тим самим предметом та з тих самих підстав.
17.03.2020 року за вх. № 6470 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 17.03.2020 року позовну заяву на підставі ч. 13 ст. 171 КАС України було залишено без руху та позивачу було надано пятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали усунути недоліки поданого адміністративного позову шляхом надання суду: власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав та інформації про місцезнаходження оригіналів доказів, копії яких додані до позовної заяви.
На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, ОСОБА_1 надав до канцелярії Миколаївського окружного адмінстративного суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, а саме: власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав та повідомлено інформацію про місцезнаходження оригіналів доказів, копії яких додані до позовної заяви.
Ухвалою суду від 26.03.2020 року продовжено розгляд справи № 400/705/20 в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 15 квітня 2020 року.
27.03.2020 року відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію в сумі 12833,41 грн. без розгляду, мотивоване тим, що предметом позову у даній справі є компенсація за несвоєчасно виплачену індексацію, підставою є несвоєчасна виплата індексації, а відповідачем - військова частина НОМЕР_1 . У той же час, ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 року було відкрито адміністративне провадження у справі № 400/251/20 за позовом ОСОБА_2 від 10.01.2020 року про визнання дій протиправними; стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2015-2019 роки в сумі 42232 гривні 40 копійок; стягнення середнього заробітку з 30.07.2019 по день фактичного розрахунку. Таким чином, ОСОБА_3 було подано два позови до одного і того ж самого відповідача - військової частини НОМЕР_1 , з тим самим предметом позову - компенсація за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення, з тих самих підстав - несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення.
08.04.2020 року позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 30.07.2019 року по день фактичного розрахунку 20.01.2020 року з розрахунку 576, 11 грн. за календарний день.
Ухвалою суду від 22.04.2020 року в задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію в сумі 12833,41 грн. без розгляду - відмовлено.
Ухвалою суду від 22.04.2020 року в задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про зупинення провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію в сумі 12833,41 грн. - відмовлено.
Ухвалою суду від 22.04.2020 року заяву ОСОБА_1 про зміну позовних вимог в адміністративній справі № 400/705/20 - повернуто.
03.06.2020 року за вх. № 11142 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху.
15.06.2020 року за вх. № 12045 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. За наявності визначених Законом № 2050-ІІІ умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Вказав, що підстав вважати, що відповідач несвоєчасно виконав рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 року по справі 400/1332/19 немає.
Позивач в судове засідання, призначене 17.06.2020 року не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.
В судовому засіданні 17.06.2020 року предстаник відповідача проти позову заперечив.
В судовому засіданні, призначеному на 17.06.2020 року, представник відповідача заявив про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Суд клопотання представників сторін задовольнив та на підставі частини 9 статті 205 КАС України, суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.
Ухвалою від 25.06.2020 року суд в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху відмовив.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представників сторін, ознайомившись з заявами учасників справи по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, допитавши свідків, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України № 188 від 28.12.2015 року ОСОБА_1 з 10.02.2016 року по 27.09.2019 року проходив військову службу за контрактом на посаді помічника командира бригади з фінансово -економічної роботи начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 27 червня 2019 року № 152 у запас за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №184 від 29.07.2019 року був виключений зі списків особового складу частини.
При здійсненні розрахунків при звільненні військова частина НОМЕР_1 не здійснила нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 10.02.2016 року по 28.02.2018 року.
ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати на його користь індексації грошового забезпечення за період з 10.02.2016 року по 28.02.2018 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 року по справі №400/1332/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 в частині не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 10.02.2016 року та стягнуто з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 10.02.2016 року по 10.02.2016 року в сумі 3172, 63 грн. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 10.02.2016 року по 28.02.2018 року та стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 10.02.2016 року по 28.02.2018 року в сумі 59 643, 75 грн. В решті позовних вимог відмовити.
На виконання резолютивної частини вказаного рішення 05.08.2019 року Миколаївським окружним адміністративним судом видано два виконавчих листа по справі №400/1332/19.
Постановою від 10.12.2019 року П'ятого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року без змін.
Ухвалою від 22.01.2020 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення індексації.
Судом встановлено, що 20.01.2020 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 року, відповідачем виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення.
Проте, військова частина НОМЕР_1 не нарахувала та не виплатила на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати», у зв'язку з чим останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 ст.14 КАС України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року (далі - Порядок № 159).
Статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Статтею 3 Закону №2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналогічні положення визначені Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
Згідно із п. 2 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності і господарювання застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм викладено Верховним Судом у постановах від 15.04.2019 р. (справа № 727/7818/16-а), від 20.02.2018 р. (справа №336/4675/17), від 14.05.2019 р. (справа № 804/2994/18), від 12.06.2019 р. (справа № 425/38/17), від 21.06.2018 р. (справа №523/1124/17) та від 03.07.2018 р. (справа №521/940/17).
Відповідно до ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, компенсація втрати частини доходів нараховується лише на нараховані та фактично виплачені доходи.
Пунктами 3 та 4 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Обчислення суми компенсації передбачене Порядком №159 кореспондується з ст.3 Закону №2050-III, в якому зазначено, що обчислення суми компенсації шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-III).
Частиною 2 ст.6 Закону №2050-III передбачено, що виплата компенсації здійснюється за рахунок відповідного бюджету - підприємства, установи або організації, який фінансується з державного бюджету.
В свою чергу, судом встановлено, що на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 року у справі № 400/1332/19 відповідачем 20.01.2020 року виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року в розмірі 59643,75 грн.
При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи представника військової частини № НОМЕР_4 , щодо того, індексація не може вважатись частиною грошового забезпечення, адже має несистематичний характер та нараховується за наявності встановлених, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», умов, у зв'язку з чим індексація не відноситься до переліку виплат, за несвоєчасну виплату яких нараховується компенсація, з огляду на наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення», яким встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Підпунктом 7 пункту 4 Порядку встановлено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Таким чином, суми індексації грошового забезпечення, виплачені з порушенням строків, підлягають компенсації на підставі вищенаведених положень законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch - United Kingdom» № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Von Maltzan and Others v. Germany» №71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Як вже було зазначено, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, моментом виникнення у позивача права на отримання суми індексації грошового забезпечення є дата саме її нарахування.
Оскільки сума індексації нарахована на підставі рішення суду, то право на компенсацію позивач набув після спливу місячного строку з дня розрахунку, а саме 20.01.2020 року.
З урахуванням нормативного аналізу та матеріалів справи, суд дійшов до висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч.1 та ч.2 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пп.2-4 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про: - визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; - визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; - визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи те, що в досліджуваних правовідносинах встановлено, що відповідач не нарахував та не виплатив компенсацію за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, та приймаючи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, що ґрунтується на чинному законодавстві України, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача на підставі ч.2 ст.9 КАС України та встановити позивачу належний спосіб захисту порушених прав та інтересів шляхом: визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 року по справі №400/1332/19 протиправною та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в сумі 12833,41 грн.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 року по справі №400/1332/19 протиправною.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в сумі 12833,41 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
При цьому, пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, який доповнений цим пунктом Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року №540-ІХ, визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст.295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 25.06.2020 року.
Суддя Г.В. Лебедєва