Ухвала від 25.06.2020 по справі 757/26477/20-к

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/26477/20-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 62019000000001625, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.10.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,

ВСТАНОВИВ:

25.06.2020 у провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 62019000000001625, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.10.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, згідно вимог якого останній просить накласти арешт на речові докази у кримінальному провадженні № 62019000000001625 від 21.10.2019 за ч. 2 ст. 364 КК України, а саме квартири за адресами:

- АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта 1734641180000);

- АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1734668680000);

- АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1734695380000);

- АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1734720080000);

- АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1734737780000);

- АДРЕСА_6 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1734761280000);

- АДРЕСА_7 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1734776180000);

- АДРЕСА_8 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1734790180000);

- АДРЕСА_9 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1734815280000);

- АДРЕСА_10 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1734830380000);

- АДРЕСА_11 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1734845780000).

Мотивуючи подане клопотання прокурор вказує, що досудовим розслідування встановлено, що службові особи Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс», діючи за попередньою змовою групою осіб з невстановленими службовими особами Міністерства юстиції України, умисно, протиправно, з метою одержання неправомірної вигоди для себе, шляхом використання службового становища всупереч інтересам служби, незаконно внесли зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно попередніх власників 11 об'єктів нерухомості - квартир АДРЕСА_12 , на праві приватної власності належних ОСОБА_4 , та в подальшому перереєстрували право власності на вказані квартири в інтересах третіх осіб, чим завдали тяжких наслідків потерпілому ОСОБА_4 .

В ході досудового розслідування виявлено, що 27.12.2018 державним реєстратором Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_5 на підставі ухвали Керченського міського суду АР Крим № 24709, постановленої у 2007 році, відомості про яку в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні, зареєстровано право власності на 11 квартир (№№ 1-10, 15), розташованих за адресою: АДРЕСА_13 , на ім'я ОСОБА_6 .

Після того, 21.02.2019 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір позики на суму 40,6 млн грн з терміном погашення суми боргу до 06.03.2019. При цьому, на вказані 11 квартир накладено заборону відчуження на користь іпотекодержателя ОСОБА_7 .

У подальшому за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 суддею Октябрського районного суду м. Полтави постановлено ухвалу, на підставі якої винесено виконавчий лист № 554/2979/19 від 15.07.2019 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 заборгованості за вказаним договором позики від 21.02.2019 у сумі 40,6 млн грн.

На даний час право власності щодо вищевказаних 11 квартир шляхом проведення торгів на електронному аукціоні ДП «Сетам» Міністерства юстиції України в рамках відповідного виконавчого провадження перейшло до ОСОБА_7 .

Разом з тим досудовим розслідуванням встановлено, що невстановленими службовими особами Міністерства юстиції України, які мають технічну можливість змінювати дані сформованих реєстрів, відомості про попередніх власників вищевказаних 11 квартир з електронної бази речових прав на нерухоме майно навмисно видалено, що ускладнює отримання даних про передніх власників.

Допитаний як потерпілий ОСОБА_4 показав, що у період 1999-2006 років ним придбано у власність 11 квартир (№№ 1-10, 15) по АДРЕСА_13 Останній безпосередньо зареєстрований і проживає з сім'єю у вищезгаданих квартирах. Наприкінці грудня 2019 року, намагаючись передати в іпотеку одну з квартир, йому випадково стало відомо, що вказані квартири зареєстровані за третьою особою - ОСОБА_7 . Так, 27.12.2018 державним реєстратором Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» ОСОБА_5 зареєстровано право власності на його власні 11 квартир за ОСОБА_6 на підставі рішення Керченського міського суду АРК від 10.01.2008, винесеного у справі № 2-709/2007. Проте, таке рішення суду є, на його думку, підробленим, оскільки такої справи не існувало, жодних позовів, які б стосувалися відчуження належного йому майна, не пред'являлося, тим паче в Криму, текст рішення відсутній, матеріали справи теж відсутні. При цьому, вказаним підробленим рішенням суду частково задоволено позов ОСОБА_6 до потерпілого про визнання недійсним договору купівлі-продажу і визнання права власності на нерухоме майно (цих 11 квартир). З метою зміни територіальної підсудності в позові фігурувала, крім квартир у м. Києві, ще й нерухомість, зареєстрована у м. Керчі АРК. В результаті в заочному рішенні в цій частині позову відмовлено через не доведення права власності відповідача на таку нерухомість в Керчі. Водночас, текст рішення відсутній в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а сам судперебуває на окупованій території, що унеможливило його витребовування. Він зауважив, що рішення датоване 2008 роком, а фактично було використане лише в 2018 році.

Отже, згідно показань потерпілого ОСОБА_4 ,майно останнього вибуло з його законного володіння без будь-яких правових підстав.

Так, законодавство зобов'язувало державного реєстратора ОСОБА_5 при виконанні реєстраційних дій 27.12.2018 у будь-якому випадку перевірити факт наявності рішення Керченського міського суду АР Крим від 10.01.2008, нібито винесеного у справі №2-709/2007, в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна право власності на квартири за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_7 ; АДРЕСА_8 ; АДРЕСА_9 ; АДРЕСА_10 ; АДРЕСА_11 зареєстровано за ОСОБА_7 на підставі свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

В свою чергу, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна стосовно об'єктів нерухомого майна право власності на вищевказані квартири у попереднього власника ОСОБА_6 виникло 27.12.2018 на підставі ухвали Керченського міського суду АР Крим № 2/709/2007 від 10.01.2008.

Встановлено, що 25.05.2020 слідчим квартири за адресою АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_7 ; АДРЕСА_8 ; АДРЕСА_9 ; АДРЕСА_10 ; АДРЕСА_11 в порядку ст. 98 КПК України визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, як майно, що було об'єктом кримінально протиправних дій та набуте ОСОБА_6 , а у подальшому ОСОБА_7 кримінально протиправним шляхом.

Наразі право власності на зазначені квартири зареєстровано за ОСОБА_7 , який процесуального статусу у провадженні не має, місцезнаходження останнього органу досудового розслідування невідоме.

Прокурор вказує, що з метою забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні № 62019000000001625, виникла необхідність накласти арешт на квартири за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_7 ; АДРЕСА_8 ; АДРЕСА_9 ; АДРЕСА_10 ; АДРЕСА_11 .

Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.

У судове засідання прокурор/слідчий не з'явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином, прокурор подав заяву про розгляд клопотання у його відсутність, вимоги підтримує та просить задовольнити.

На підставі ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Частиною 1 статті 172 КПК України передбачено окрім іншого, що неприбуття слідчого, прокурора у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що слідчий суддя, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, створив необхідні умови для реалізації особою, яка подала клопотання, її процесуальних прав на участь у розгляді цієї справи в суді, ураховуючи, що підстав для визнання явки представника сторони обвинувачення обов'язковою не має, вважаю за можливе розглянути клопотання у його відсутність.

Вивчивши клопотання, дослідивши його матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.

З матеріалів клопотання вбачається, Третім відділом Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62019000000001625 від 21.10.2019 за ч. 2 ст. 364 КК України.

Відповідно до ч.5ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).

Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до вимог до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, враховує правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

З огляду на зазначені вимоги закону слідчий суддя приходить до висновку про те, що майно, на арешті якого наполягає сторона обвинувачення, відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні № 62019000000001625, а відтак наявні підстави з якими законодавець пов'язує застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту вказаного майна.

Матеріали клопотання свідчать, що вказане майно має відношення до кримінального провадження, і, таким чином може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Зокрема, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання їх зникнення, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

За викладених обставин, враховуючи правове обґрунтування клопотання, яке відповідає положенням ст. ст. 170-173 КПК України, приходжу до переконання про задоволення клопотання прокурора про накладення арешту на вищезазначене майно, яке відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, тобто є предметом кримінального правопорушення та може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, слідчий суддя з огляду на конкретні обставини справи та враховуючи, що необхідно виконати ряд слідчих дій, спрямованих на всебічне, повне та об'єктивне розслідування всіх обставин кримінального правопорушення, вважає наявними підстави для накладення арешту на вказане майно з метою збереження речових доказів, оскільки прокурором доведено, що у разі незастосування такого заходу забезпечення існують ризики його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що в подальшому ускладнить встановлення істини у кримінальному провадженні та проведенню необхідних слідчих (процесуальних) дій.

Приходячи до такого висновку, слідчий суддя враховує й те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження та обставини кримінального провадження станом на час прийняття рішення вимагають вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту. При цьому, доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження слідчим суддею не встановлено.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 107, 117, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

Клопотання - задовольнити.

Накласти арешт на речові докази у кримінальному провадженні № 62019000000001625 від 21.10.2019 за ч. 2 ст. 364 КК України, а саме квартири за адресами: