Справа № 755/8942/20
"26" червня 2020 р. суддя Дніпровського районного суд м. Києва Гаврилова О.В., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення у справі №755/17386/18, -
Заявник ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, в якій просить суд встановити факт, що має юридичне значення у справі №755/17386/18 Дніпровського районного суду м.Києва: чи є в матеріалах справи №755/17386/18 документи, які доказують, що поділ майнових прав за договором купівлі-продажу майнових прав №КР/7/285 від 05 лютого 2014 року розглядається (розглядався) у Верховному Суді України, чи таких документів що стосуються розгляду майнових прав у Верховному Суді України, в матеріалах справи №755/17386/18 в Дніпровському районному суді м.Києва, немає.
Заява обґрунтована тим, що поділ майнових прав за договором купівлі-продажу майнових прав №КР/7/285 на квартиру, заявлено вперше. Проте, розглянувши справу №755/17386/18, Дніпровський районний суд м.Києва, пославшись на обставину, якої не існувало, а саме, що в провадженні Верховного Суду України є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, керуючись п.4 ч.1 ст.257 ЦПК України, ухвалою від 07 липня 2019 року, поданий заявником позов про поділ майнових прав, залишив без розгляду, що створило суперечливу ситуацію, яка перешкоджає руху справи і поновленню права власності заявника.
26 червня 2020 року вказану заяву було передано в провадження судді Гаврилової О.В. на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 червня 2020 року.
Відповідно до частин першої та другої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (далі - Постанова Пленуму), в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: - згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; - чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; - заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; - встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Як зазначено в п. 3 Постанови Пленуму, у кожному разі суддя зобов'язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.
Згідно з частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. А відповідно до частини другої вказаної статті юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Розгляд судом вимог про встановлення фактів, чи наявні в матеріалах іншої судової справи, провадження в якій відкрито, певні документи/докази, Закони України не передбачають.
Учасники справи мають право ознайомлюватись з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень (п.1 с.1 ст.43 УПК України).
Оскарження судових рішень, діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.
Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.
Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.
Тобто, якщо позивач вважав, що суд допустив порушення норм права під час розгляду його справ, він мав можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.
Позивач на час розгляду його справи №755/17386/18 судом був наділений правом подавати відповідні заяви та клопотання у порядку, встановленому процесуальним законом. Процесуальні порушення, якщо їх допустили суди, могли бути оскаржені позивачем також в апеляційному та касаційному порядку.
Відсутність правової регламентації права на оскарження вчинених під час розгляду конкретної справи дій, рішень чи бездіяльності суду не за правилами апеляційного та касаційного оскарження є легітимним обмеженням у судовому процесі, покликаним забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи за наявності у чинному законодавстві конкретних способів захисту їх прав та інтересів.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення у справі №755/17386/18, оскільки вимоги про встановлення даного факту не можуть бути розглянуті в окремому судовому провадженні.
Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, що сформульовані у постановах від 3 квітня 2018 року у справі № 820/5586/16, від 13 березня 2018 року у справі № 800/554/17, від 22 березня 2018 року у справі № П/9901/135/18, від 24 квітня 2018 року у справі № 800/404/17, від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15.
Згідно п.1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене, суд відмовляє у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення у справі №755/17386/18.
На підставі викладеного та керуючись статтями 10, 186, 258-260, 263, 293, 315, 353, 354 ЦПК України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення у справі №755/17386/18.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
У відповідності до п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.