Справа № 755/15134/17
"23" червня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12017100040009704 від 09 липня 2017 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого охоронником-водієм ГБК «Атовець», з професійно-технічною освітою, неодруженого, який має на утриманні малолітню дитину 2015 року народження, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого 25 червня 2007 року Деснянським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 187, 69 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки; 16 листопада 2017 року Деснянським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 190 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки; 12 лютого 2018 року Подільським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 263 КК України до штрафу в розмірі 850 грн, 19 листопада 2018 року Деснянський районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за участю учасників судового провадження:
прокурорів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
потерпілого ОСОБА_11 ,
захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
згідно формулювання обвинувачення, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_7 09 липня 2017 року, приблизно о 01 год 00 хв, перебував на території ПКіВ «Перемога», неподалік від проспекту Визволителів в місті Києві, де спілкувався та вживав алкогольні напої з потерпілим ОСОБА_11 , з яким познайомився незадовго до цього. В процесі спілкування ОСОБА_7 помітив, що ОСОБА_11 при собі має поясну сумку зеленого кольору та у нього виник злочинний умисел, направлений на повторне відкрите викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на повторне відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_7 зірвав з поясу ОСОБА_11 сумку, в якій знаходились грошові кошти в сумі 400 грн та 100 доларів США (що згідно курсу НБУ станом на 09 липня 2017 року, склало 2 602 грн 30 к.), мобільний телефон марки «Huawei YG Pro» imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , вартістю 4 000 грн, паспорт громадянина України, посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ключі від квартири, які матеріальної цінності для потерпілого не становлять, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 7 002 грн 30 к.
Таким чином, ОСОБА_7 висунуто обвинувачення у повторному відкритому викраденні чужого майна (грабежі), тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.186 КК України.
Разом з тим, під час судового розгляду судом не встановлено належних та допустимих доказів для визнання обвинуваченого винуватими у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому повторно, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 186 КК України, із дотриманням стандарту доказування «поза розумним сумнівом».
Указаних висновків суд дійшов, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України з наданням останнім рівних прав на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених тим же Кодексом, безпосередньо дослідивши усі докази та інші матеріали, у порядку ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, й заслухавши доводи сторін з боку обвинувачення та захисту, тим самим провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, у світлі такого.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ст. 1 КПК України).
Згідно ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом (ст. 26 КПК України).
У рамках цього кримінального провадження судом досліджено надані з боку сторони обвинувачення наступні фактичні дані, на підставі яких кожна із сторін просить суд встановити наявність обставин, що підлягають доказуванню у ньому, з числа регламентованих ст. 84 КПК України, як-то показання, речові докази, документи, висновки експертів.
На їх підставі суд під час судового слідства через призму їх аналізу, у порядку ст. 94 КПК України, установив таке.
Будучи допитаним в судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, не визнав та пояснив, що напередодні зазначених подій 08 липня 2017 року він відпочивав з наглядно знайомим на ім'я ОСОБА_14 по проспекту Перова у місті Києві. Через деякий час до них приєднався потерпілий ОСОБА_11 . Вони вирішили купити пива, а тому поїхали до станції метро «Чернігівська» чи «Дарниця», де придбали пиво та випили десь по 2 пляшки. Випивши пиво, він побув деякий час неподалік «Макдональдсу», що біля метро та після цього поїхав додому. Знайомий ОСОБА_14 та ОСОБА_11 теж були з ним, але перед тим як розійтись, потерпілий та ОСОБА_14 кудись відлучались на декілька хвилин. При цьому, повернувся лише ОСОБА_14 з яким він попрощався та поїхав додому. Під час спілкування він бачив, що ОСОБА_11 мав при собі мобільний телефон та сумку, однак нічого не забирав у потерпілого, більше того, не зривав сумки, як про це зазначено у обвинувальному акті. Жодного відношення до нападу на ОСОБА_11 він немає, лише використав водійське посвідчення останнього на наступний день при одержанні байдарки, але за це був притягнений до кримінальної відповідальності 16 листопада 2017 року Деснянським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 190 КК України. Свідком пограбування він не був, однак посвідчення водія на ім'я ОСОБА_11 отримав від друга, у якого не з'ясовував чиє це посвідчення. В парк «Перемоги» з потерпілим та свідком ОСОБА_15 він не ходив, а весь час перебував неподалік «Макдональдсу», що біля метро. ОСОБА_14 йому нічого не повідомляв про ОСОБА_11 , а в парку вони були, приблизно 10 - 15 хвилин.
Суд указані пояснення обвинуваченого сприймає, як такі що заслуговують на увагу, у розрізі такого.
Так, будучи допитаним у судовому засіданні, відповідно до вимог положень ст. 353 КПК України та попередженим про кримінальну відповідальність за відмову давати показання та завідомо неправдиві показання потерпілий ОСОБА_11 показав, що в 8 липня 2017 року, приблизно о 23 год 30 хв повертався додому із житлового масиву «Троєщина» та зупинився біля кіоску, де продавали їжу і в черзі познайомився з ОСОБА_7 та його другом по імені ОСОБА_14 . Під час спілкування він домовився, що обвинувачений з другом підвезуть його до станції метро «Дарниця» із житлового масиву «Троєщина». Зупинившись неподалік метро «Дарниця», вони придбали пива та пішли до входу у парк «Перемоги». Йдучи по алеї в парку, для того, щоб знайти місце на лавочці, він дещо пришвидшився і через якийсь момент відчув удар по голові після чого втратив свідомість. Коли отямився, то зрозумів, що у нього викрали мобільний телефон та сумку, яку він носив через плече у якій були водійські посвідчення, документи на автомобіль, паспорт з ідентифікаційним кодом, ключі від квартири та невелика сума грошей. Хто саме наносив йому удар по голові та хто забирав його майно він не знає, оскільки був непритомний. Коли вони зайшли в парк, то їх було тільки троє, нікого іншого поблизу них не було. Вважає, що обвинувачений та свідок ОСОБА_16 спеціально заманили його в малолюдне місце. З викраденого йому повернули розбитий мобільний телефон, технічний паспорт на автомобіль знайшли випадкові люди на Дарницькій площі у місті Києві, а інші документи були втрачені, тому він змушений був їх відновлювати.
Згідно показань свідка ОСОБА_16 08 липня 2017 року він зустрівся з знайомим ОСОБА_7 та домовився підвезти його та ще одного незнайомого чоловіка (потерпілого ОСОБА_11 ) на своєму автомобіль. Приїхавши до станції метро «Дарниця», він припаркувався неподалік та вони троє придбали пиво і пішли на алею неподалік метро на лавочки, де поспілкувались та розійшлись у власних справах. В парк «Перемоги» вони не ходили і жодного конфлікту між ними не було. Після того, як попили пива, до нього подзвонила дружина і він змушений був їхати додому. Ні за ким він в парк не йшов та не був свідком ніякого злочину.
Оцінючи в сукупності надані показання потерпілого, то вони є досить загальними, щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення та такими, що не узгоджуються з обвинуваченням, викладеним в обвинувальному акті. Оскільки, за показаннями потерпілого він йшов парком з обвинуваченим та свідком і в якийсь момент відчув удар в голову, після чого втратив свідомість, а коли отямився то помітив втрату особистих речей.
При цьому, не викликає сумніву та обставина, що 09 липня 2017 року у ОСОБА_11 зникли особисті речі, які в подальшому не встановленим органом досудового розслідування чином опинились у обвинуваченого ОСОБА_7 та інших осіб з ним пов'язаних.
Крім того, з показань потерпілого, які він достовірно підтвердив у судовому засіданні, перед тим як йому був нанесений удар, біля нього були обвинувачений та свідок, жодних інших осіб поблизу не знаходилось.
Дані твердження потерпілий підтримав і на них наполягав. Проте, суд позбавлений можливості посилатись на вказані твердження потерпілого, оскільки вони виходять за межі судового розгляду, як щодо особи, якій висунуте обвинувачення, так і щодо меж висунутого ОСОБА_7 обвинувачення.
З даних протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 09 липня 2017 року вбачається, що ОСОБА_11 звернувся із заявою до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві про те, що 09 липня 2017 року, приблизно о 01 год 00 хв, за адресою: м. Київ, просп. Визволителів, у парку «Перемога», неподалік переходу до металобази, невідомі відкрито заволоділи особистими речами, а саме грошовими коштами, документами та мобільним телефоном (т. 2 а.с. 243-244).
З наданого доказу вбачається, що потерпілий першочергово вказував на декількох осіб, які вчинили щодо нього правопорушення, при цьому не зазначає про нанесення тілесних ушкоджень або можливість упізнати нападників.
Протоколом огляду місця події від 09 липня 2017 року оглянуто земельну ділянка розміром 20х60 м з асфальтним та земельним покриттям, що по вулиці Визволителів у парку «Перемоги» через дорогу «Металобаза», на якій розташовані автомобілі, будка, в якій знаходиться охорона, біля будинку розташований шлагбаум, який закриває дорогу, що веде до парку «Перемоги». В 10 м від парковки розташована зупинка автобуса «Парк Перемоги» (т. 2 а.с. 27-28);
Отже, за результатами наданого протоколу жодних даних у кримінальному провадженні не отримано, лише оглянуто місце вчинення кримінального правопорушення.
Стороною обвинувачення надано протокол огляду місця події від 18 серпня 2017 року, місцем огляду якого є прилегла територія до під'їзду №2 будинку, який розташований за адресою: м. Київ, просп. Маяковського, 26б. Поблизу входу до під'їзду №2 виявлено ОСОБА_7 , який одягнений в кросівки чорного кольору, джинси синього кольору, футболку синього кольору, «шляпу» сірого кольору. Під час особистого огляду ОСОБА_7 у правій кишені джинсів, в які він одягнений, виявлено мобільний телефон марки «Хуавей», чорного кольору, ІМЕІ1 НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 . Даний телефон заблокований, знаходиться у силіконовому чохлі, при огляді телефону виявлено пошкодження дисплея телефону. В подальшому вище вказаний телефон упаковано до поліетиленового пакету, горловину якого перев'язано капроновою ниткою та скріплено паперовою біркою з відтиском печатки «Для пакетів Дніпровського УП ГУНП у м. Києві» (т. 2 а.с.30-32).
Постановою слідчого Дніпровського УП ГУНП у м. Києві від 19 серпня 2017 року мобільний телефон марки «Huawei YGPro» ІМЕІ1 НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 - визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12017100040009704 від 09 липня 2017 року (т. 1 а.с. 78) та розпискою від 08 вересня 2017 року переданий потерпілому ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 79).
Оцінюючи протокол огляду місця події від 18 серпня 2017 року на допустимість, суд враховує, що згідно даного протоколу, під час особистого огляду ОСОБА_7 у нього в правій кишені джинсів виявлено мобільний телефон марки «Huawei», чорного кольору, ІМЕІ1 НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 , з пошкодженнями дисплею, який в подальшому вилучено.
Разом з тим, доказів того, що ОСОБА_7 вказував на наявність у нього чужого мобільного телефону та добровільно видавав його в матеріалах провадження немає, це також не встановлено під час судового розгляду.
Кримінальним процесуальним кодексом України проведення особистого огляду особи взагалі не передбачено.
За положеннями кримінального процесуального закону може бути проведений лише огляд: житла чи іншого володіння особи (ст. 13, ч. 7 ст. 223), документів (ч. 6 ст. 46, ч. 2 ст. 100, ч. 7 ст. 236), речових доказів (ч. 2 ст. 100, ч. 2 ст. 322, ст. 357), майна (ч. 2 ст. 168, ч. 5 ст. 171), речей (ч. 8 ст. 191, ч. 6 ст. 208), місця події (ч. 3 ст. 214, ч. 4 ст. 552), трупа (ч. 7 ст. 223, ст. 238), трупа, пов'язаного з ексгумацією (ст. 239), кореспонденції (ч. 4 ст. 258, ч. 3 ст. 261, ст. 262), місця вчинення кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 520) тощо.
Положення щодо проведення обшуку (особистого обшуку) особи наведено у ч. 8 ст. 191, ч. 3, 5, 6 ст. 208, ч. 7 ст. 223, ч. 5 ст. 236, ч. 2 ст. 520 КПК України.
Проведення обшуку особи під час проведення огляду місця події не передбачено і регулюється іншими нормами кримінального процесуального закону.
При цьому, обшук особи фактично не є окремою слідчою дією, а поглинається такою дією, як затримання чи обшук житла (Уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 цього Кодексу (ч. 3 ст. 208 КПК України). За рішенням слідчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження (ч. 5 ст. 236 КПК України)).
Відповідно до ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
Згідно ч. 1 ст. 237 КПК України передбачено, що з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Отже, проведення огляду чи обшуку особи під час проведення огляду місця події не передбачено.
Таким чином, з огляду на вимоги ст. 209 КПК України, ОСОБА_7 був особою, яка фактично затримана уповноваженою службовою особою.
Проте в матеріалах кримінального провадження відсутній відповідний протокол затримання ОСОБА_7 складений відповідно до вимог ст. 208 КПК України.
Згідно ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Частиною 1 статті 86 КПК України передбачено, що доказ вважається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Відповідно до ч. 2 ст. 86 КПК України недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
З огляду на зазначене, суд вважає, що слідчий, всупереч вимогам закону, провів особистий обшук ОСОБА_7 , під час якого вилучив мобільний телефон та з метою надання надалі такій дії законного вигляду, оформив її протоколом огляду місця події, не зазначивши навіть номер провадження у якому проведена дана слідча дія. Тому даний протокол огляду місця події від 18 серпня 2017 року є таким, що отриманий з істотним порушенням прав та свобод людини є недопустимим доказом у даному кримінальному провадженні.
Зазначена практика підтверджується, зокрема, постановою від 13 лютого 2020 року Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного кримінального суду по справі №755/6685/17 (провадження №51-3992км19).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, який в рішеннях «Гефген проти Німеччини» (Gafgen v. Germany )від 30 червня 2008 року, заява № 22978/05, п. 168, «Яременко проти України» (№2)» (Yaremenko v. Ukraine (no.2)), від 30 квітня 2015 року, заява №66338/09, п.66, для описання доказів, отриманих із порушенням встановленого порядку, сформував доктрину «плодів отруєного дерева», відповідно до якої, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані за його допомогою, будуть такими ж.
У зв'язку із чим суд вважає недопустимим доказом речовий доказ по справі, а саме мобільний телефон марки «Huawei YGPro» ІМЕІ1 НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 , який закріплений за кримінальним провадженням постановою слідчого Дніпровського УП ГУНП у м. Києві від 19 серпня 2017 року та отриманий на відповідальне зберігання потерпілим.
З протоколу пред'явлення особи для впізнання від 18 серпня 2017 року з додатком, відеозаписом процедури на CD диску, вбачається факт впізнання потерпілим ОСОБА_11 . ОСОБА_7 за статурою та рисами обличчя (т. 1 а.с. 22-24, 25).
Оцінюючи даний доказ, суд приходить до висновку, що він, як сам по собі, так і в сукупності з іншими наявними у кримінальному провадженні доказами не підтверджує, що ОСОБА_7 здійснив відкрите викрадення майна ОСОБА_11 , а лише підтверджує покази надані потерпілим в судовому засіданні, а саме те, що ОСОБА_11 познайомився з ОСОБА_7 у день вчинення кримінального правопорушення. При цьому, як при впізнанні, так і в судовому засіданні потерпілий зазначає, що не бачив хто в нього забрав сумку та мобільний телефон, оскільки крім обвинуваченого в той час на місці кримінального правопорушення перебував і свідок. Дані вищевказаного протоколу та показання потерпілого спростовують доводи сторони захисту про те, що впізнання відбувалось за одягом, який різнився від того, в який був одягнений обвинувачений 8-9 липня 2017 року.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Хоча даний протокол підтверджує показання потерпілого в тій частині, що безпосередньо перед самим вчиненням кримінального правопорушення потерпілий перебував у компанії обвинуваченого, однак з нього не вдається за можливе підтвердити, що саме ОСОБА_7 вирвав у нього сумку, як це зазначено в обвинувальному акті.
З вироку Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року вбачається, що ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. Крім цього, даним вироком встановлено, що ОСОБА_7 26 липня 2017 року, приблизно о 12 год 20 хв, знаходячись в парку «Дружби народів» по просп. Шухевича, 2 в м. Києві, за попередньою змовою з невстановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, діючи повторно, умисною, з корисливих мотивів, підійшли до пункту прокату байдарок, де невстановлена досудовим розслідуванням особа, надала як заставу посвідчення водія на ім'я ОСОБА_11 , після чого ОСОБА_7 та невстановлена досудовим розслідуванням особа, не маючи наміру повертати, взяли на прокат на дві години 2 весла байдарочні, вартістю 1 450 грн кожне, 2 рятувальні жилети «Kokatat», вартістю 5 800 грн кожний, та байдарку трьохмісну «BaydaRaft», вартістю 29 400 грн, що належать ОСОБА_17 , тим самим заволоділи чужим майном шляхом обману, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, завдавши потерпілому ОСОБА_17 матеріальну шкоду на суму 43 900 грн. (т.1 а.с. 34-35).
Оцінюючи вказаний вирок, суд звертає увагу на ту обставину, що з фактичних обставин, які там встановлено вбачається, що невстановлена досудовим розслідуванням особа надала посвідчення водія ОСОБА_11 та разом з ОСОБА_7 отримала байдарку та заволоділа нею шахрайським способом. Незважаючи на те, що ОСОБА_7 перебував з особою, яка надала водійське посвідчення та спільно заволодів чужим майном, дана обставина сама по собі не може підтверджувати винуватість ОСОБА_7 у даному кримінальному правопорушенні без врахування інших доказів.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.
Усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.
Отже, аналізуючи зміст пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення у сукупності з даними пояснень учасників кримінального провадження, свідка та документів, суд приходить до такого висновку.
Суду доведено прокурором та підтверджено матеріалами провадження ту обставину, що 09 липня 2017 року, приблизно о 01 год 00 хв ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та ОСОБА_16 перебували неподалік парку культури і відпочинку «Перемога» на лавочці та вживали пиво (показання обвинуваченого та свідка, які вони надали у судовому засіданні, протоколом огляду місця події від 09 липня 2017 року, протоколом пред'явлення особи для впізнання від 18 серпня 2017 року), а в подальшому при невстановлених обставинах щодо потерпілого вчинено злочин, а 26 липня 2017 року водійське посвідчення ОСОБА_11 пред'явила невстановлена особа, яка разом з ОСОБА_7 орендувала на це посвідчення байдарку з веслами та захисними жилетами, якими в подальшому заволоділи шляхом шахрайства (вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року).
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Відповідно до ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Крім того, саме на них законом покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст.9 КПК України.
Згідно ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України покладається на прокурора.
Тобто обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.
Згідно положень ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішення має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Як зазначається в рішенні по справі «Кобець проти України» («Kobets v. Ukraine») № 16437/04, 14 лютого 2008 року у п.43, що Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. вищенаведене рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282) доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Суд, безпосередньо, всебічно, дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, прийшов до висновку про те, що їх не можна покласти в основу обвинувального вироку, оскільки частина з них здобута з порушенням норм процесуального законодавства, а інші, як самі по собі, так і в сукупності, прямо чи не прямо не підтверджують причетність ОСОБА_7 до діяння, про яке зазначено в обвинувальному акті.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
За правилами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Отже з урахуванням викладеного вище, суд вважає за необхідне виправдати ОСОБА_7 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК України вчинив ОСОБА_7 .
Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлений.
Питання щодо речових доказів у кримінальному проваджені, суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
Щодо питання запобіжного заходу, то ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року визнано відсутньою доцільність продовження заходу забезпечення кримінального провадження обвинуваченому у вигляді тримання під вартою, з огляду на відбування ОСОБА_7 в межах слідчого ізолятора реального покарання у виді позбавлення волі за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року, у зв'язку із чим обвинуваченого тимчасово залишено у ДУ «Київський слідчий ізолятор» для участі в даному кримінальному провадженні.
Враховуючи дані обставини суд вважає, що для забезпечення виконання вироку немає необхідності в обранні ОСОБА_7 запобіжного заходу.
Керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд
ОСОБА_7 визнати невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та виправдати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку з тим, що не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
Речовий доказ у кримінальному провадженні, а саме мобільний телефон марки «Huawei YGPro» ІМЕІ1 НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 , який переданий на відповідальне зберігання потерпілого - залишити у володінні ОСОБА_11 .
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Києва шляхом подачі апеляції протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1