Номер провадження 2/754/604/20
Справа №754/13498/15-ц
Іменем України
18 червня 2020 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Панченко О.М.
при секретарі - Чехун Ю.В.
за участі: позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, як безпідставно набутого майна, -
У вересні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ОСОБА_3 в якому просив стягнути з відповідача на його користь 105 500.00 грн. заборгованості за розписками; три відсотка річних за користування коштами - 2367,25 грн. та індекс інфляції за користування коштами в розмірі 45870,46 грн., а також судовий збір. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 21 червня 2012 року між ним та відповідачем було досягнуто усної домовленості про виконання відповідачем робіт з газифікації, димовідведення та влаштування сантехнічної системи в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а позивач зобов'язався сплатити вартість зазначених робіт.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10.02.2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26.10.2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.01.2019 року скасовано рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10.02.2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26.10.2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Панченко О.М. від 12.02.2019 року прийнято дану цивільну справу до свого провадження, призначено її підготовчий розгляд.
20.05.2019 року позивачем подано до суду заяву про зміну підстав позову, просив стягнути з відповідача кошти, як безпідставно набуте майно.
14.06.2019 року представником відповідача подано до суду відзив на заяву про зміну підстав позову.
Позивач у справі в останнє судове засідання не з'явився, надіславши до суду письмову заяву в якій просив проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, що викладені у письмовому відзиві.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, № 303-A, параграф 29).
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вислухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 15.06.2012 року між позивачем та ТОВ «Газтехнікамонтаж» був укладений Договір підряду № 15/06-1 за умовами якого підрядник зобов'язався за завданням замовника виконати роботи з проектування системи газопостачання житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а позивач зобов'язався прийняти та оплатити зазначені роботи у порядку та на умовах даного Договору.
15.06.2012 р. між позивачем та ТОВ «Газтехнікамонтаж» був укладений Договір підряду № 15/06-2 за умовами якого підрядник зобов'язався за завданням замовника виконати роботи з монтажу системи газопостачання житлового будинку, що знаходиться за адресою, що віказана вище, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити зазначені роботи у порядку та на умовах даного Договору.
Крім того, між фізичною особою ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_3 було досягнуто домовленостей про придбання та доставку на будівництво димоходів та матеріалів для газифікації та сантехнічних систем будинку, що споруджувався, а також про надання супутніх будівництву послуг.
Як зазначив у судовому засіданні представник відповідача, всі матеріали було придбано та доставлено на місце будівництва. Взаємовідносини між відповідачем та позивачем на той час були добрі (принаймні так вважав відповідач) і побудовані на довірі. Відповідач отримав від позивача спочатку аванс за газифікацію, а потім позивач повністю розраховувався за надані послуги та поставлені матеріали. Всього гроші отримувались тричі. Вважає, що якби відповідач не виконував свої зобов'язання позивач не сплачував би кошти вдруге та втрете.
Так, згідно розписок, що наявні в матеріалах справи, відповідачем від позивача отримано: 21 червня 2012 р. аванс 20 000,00 грн. за газифікацію, потім 45 500,00 грн. за газифікацію, а 02 жовтня 2012 року позивач сплатив ще 20 000,00 грн., що загалом становило за димоходи та газифікацію 95 500,00 грн., за роботи по будівництву сантехнічних систем отримано 10 000,00 гривень.
У відзиві на заяву про зміну підстав позову, відповідач у справі зазначає, що розписка відповідача від 02.10.2012 року є підтвердженням того, що він отримав від позивача гроші за певні речі, тобто за те, що відбулось, а не аванс. Тобто між позивачем та відповідачем було укладено усний договір про придбання матеріалів та виконання робіт, який можна вважати договором будівельного підряду. Для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 відповідачем було закуплено та особисто, власною машиною доставлено на цю адресу димоходи, труби та інші матеріали для газифікаціїі будівництва сантехнічних систем. Крім того, ним було надано організаційні послуги з експертизи проекту по газифікації об'єкту будівництва, які полягали в тому, що він подав проект в цю установу, уклав договір від свого імені та оплатив вартість експертизи, забрав погоджений проект та передав його позивачу. Копія експертного висновку, де зазначено, що замовником експертизи виступає відповідач, як фізична особа є в матеріалах справи. Також відповідач зазначає, що ним було надано особисто організаційні та посередницькі послуги для забезпечення будівництва сантехнічних систем, а саме: послуги по розрахунку необхідних матеріалів для будівництва внутрішніх сантехнічних систем і по узгодженню проекту на зовнішні сантехнічні мережі, які полягали в тому, що він особисто звертався до всіх установ та погоджував у посадових осіб цей проект. Один примірник погодженого «Робочий проект зовнішніх мереж водопостачання та каналізації 29-ти квартирного житлового будинку родинного типу по АДРЕСА_1 », підписаний позивачем, що залишився у нього. В той же час, у поясненнях Позивача зазначається, що всі ці роботи були виконанні ТОВ «Автотрансервіс Д», та він підтверджує їх виконання Актом прийняття внутрішньої і зовнішньої мереж і систем газопостачання 29-ти квартирного житлового будинку АДРЕСА_1 - Акт). Дійсно, згідно Акту - Генеральною підрядною організацією з газифікації житлового будинку є ТОВ «Автотрансервіс Д». Однак, відповідач вважає, що це не стосується відносин між ним та позивачем, так як фізична особа ОСОБА_3 не брав на себе зобов'язання по монтажу системи газопостачання та здачі її в експлуатацію. Зазначає, що пояснення від 19 січня 2016 року не містять документів, що відображають обсяг, вартість та строки виконання робіт ТОВ «Автотрансервіс Д», відсутній акт виконаних робіт за формою КБ-2В, невідомо, чи закуповувало ТОВ «Автотрансервіс Д» самостійно та в якому об'ємі матеріали для виконання цих робіт, тощо. Крім того, відповідач зазначає, що також має копію Акту прийняття внутрішньої і зовнішньої мереж і систем газопостачання 29-ти квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 , при цьому, між документом наданим Позивачем та його копією є певні відмінності. У копії акту, який додано Позивачем до письмових пояснень відсутній важливий реквізит, а саме проектувальник газифікації будинку. У копії акту прийняття внутрішньої і зовнішньої мереж і систем газопостачання 29-ти квартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , який є у відповідача зазначається, що проектувальником є ТОВ «Газтехнікамонтаж».
Частиною 1 статті 875 ЦК України визначено поняття договору будівельного підряду та певні загальні положення стосовно сторін договору та їхніх зобов'язань.
Сторонами договору виступають замовник та підрядник. Замовником можуть бути юридичні особи будь-якої форми власності, фізичні особи з необхідним за законом обсягом дієздатності, держава, АР Крим, територіальні громади. Підрядник - це юридична особа будь-якої форми власності або фізична особа, яка має необхідний за законом обсяг дієздатності. Для виконання окремих видів робіт з будівництва чи інших будівельних робіт у встановлених законом випадках підрядником може бути особа, яка має спеціальний дозвіл - ліцензію.
Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлені статтею 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01 червня 2000 року N 1775.
Зокрема, п. 30, 59 та 69 вищевказаної статті Закону підрядники по договору будівельного підряду повинні мати ліцензії на проведення такого роду робіт, як будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж); проектування, будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних систем; розроблення проектів та проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам'яток. Крім того, наряду з ліцензією при виконанні певного виду робіт підряднику у відповідності до законодавства України необхідно пройти сертифікацію чи атестацію. (Закон України "Про архітектурну діяльність" від 20.05.99 року N 687, Закон України "Про трубопровідний транспорт" від 15 травня 1996 року N 192/96- ВР, постанова Кабінету Міністрів України "Про перелік окремих видів проектних та будівельно-монтажних робіт, інженерних вишукувань для будівництва, надання інжинірингових та інших послуг, які потребують відповідної атестації виконавця" від 06 квітня 19.04.98 року N 451 тощо). В зв'язку з цим, як правило, більшість підрядників є юридичними особами будь-якої форми власності та фізичні особи - підприємці.
Договір будівельного підряду двосторонній, консенсуальний, оплатний. Стосовно форми даного виду договору, то спеціальні норми § 3 «Будівельний підряд» Глава 61 ЦК України та загальні норми § 1 «Загальні положення про підряд» Глави 61 ЦК України не містять вказівки на форму договору будівельного підряду. Тобто, форма договору будівельного підряду повинна відповідати загальним правилам про форми угод. Даний договір може бути укладений як в усній, так і письмовій формі (ст. 205 ЦК України). У переважній більшості випадків форма даного договору є письмовою, яка як відомо має дві різновидності - проста та нотаріально посвідчена письмові форми. Проста письмова може застосовуватися у випадках передбачених ст. 208 ЦК України, нотаріально посвідчена може бути обов'язковою тільки якщо така форма прямо передбачена домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).
Отже, укладення сторонами усного договору будівельного підряду не суперечить вимогам Цивільного Кодексу України.
В своїй заяві про зміну підстав позову від 20.05.2019 року, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги вже виключно, посилаючись на ст.1212 ЦК України.
Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому. При цьому під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту.
Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Проте, як встановлено судом при розгляді справи, між сторонами існували договірні відносини, які ними виконувалися, було досягнуто досягнення згоди та умов на виконання робіт. Отже, оскільки відносини, які склалися між сторонами, є договірними до них не може бути застосовано положення ст. 1212 ЦК України.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові від 21 січня 2019 року у справі № 524/4690/16-ц (провадження № 61-26277св18) зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року справа № 6-122цс14.
Крім того, аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.06.2014 року у справі № 13/096-12Ю відповідно до якої, відповідно до змісту ст.1212 Цивільного кодексу України, зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої ст.1212 Цивільного кодексу України (правова позиція Верховного Суду України у Постанові від 24.09.2015 року по справі № 6-122 цс14).
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові від 25 червня 2018 року у справі № 314/3995/15 (провадження № 61-16168 св 18).
А отже відсутні правові підстави застосування ст.1212 ЦК України.
На підставі викладеного, суд висловлює такий висновок про застосування норми права.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що дії позивача, який спочатку подає позов про стягнення заборгованості по розпискам за невиконання зобов'язання, а потім подає заяву про зміну підстав позову і просить стягнути з відповідача ті самі кошти, проте уже як безпідставно набуте майно, суперечить його попередній поведінці і є недобросовісним.
Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Частина 4 ст. 267 ЦК України встановлює, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Заяву про застосування строку позовної давності була подана представником відповідача до суду, проте в подальшому він просив суд відмовити в задоволенні вимог позову за їх безпідставністю.
За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 94 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи зібрані у справі письмові докази, суд прийшов висновку про безпідставність вимог позову та відмову у їх задоволенні в повному обсязі.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 13, 14, 76-82, 95,141, 258, 259, 264, 265 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, як безпідставно набутого майна, - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду виготовлено 26.06.2020 року.
Суддя: О.М. Панченко