Номер провадження 2/754/3648/20
Справа №754/88/20
Іменем України
18 травня 2020 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого - судді Галась І.А.,
при секретарі - Гергель В.А.
за участі :
представника позивача - ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2
розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,
Представник позивача, адвокат - Кацалан Андрій Анатолійович звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним.
03 листопада 2019 року о 14:20 сталося ДТП за участю автомобіля Mersedes Benz Sprinter, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить гр. України ОСОБА_2 , який на момент настання ДТП знаходився під керуванням ОСОБА_4 (її брата), та автомобілем Peugeot 308, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який на момент ДТП знаходився під керуванням Позивача. Зазначено, що згідно постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2019 року по справі №755/18340/19 винуватцем ДТП було визначено ОСОБА_4 , який на момент ДТП був за кермом Відповідача. Внаслідок ДТП автомобіля отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Представником позивача зазначено, що відповідно до Полісу АО№1064915 Відповідачем було застраховано належний їй автомобіль у ПрАТ «Акціонерна страхова компанія «Омега», якого Позивачем було повідомлено про настання страхового випадку. Згідно звіту №59/12/19 про оцінку вартості збитку нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу, вартість внаслідок ДТП ушкоджень становить 205074 грн. Крім того, вартість проведення самої оцінки майна становить 2500 грн., які сплачені Позивачем. Також зазначено, що оскільки після настання ДТП автомобіль Позивача зазнав пошкоджень, при яких подальше пересування на автомобілі стало неможливим, тому Позивач вимушений був звернутись ФОП ОСОБА_5 для транспортування автомобіля на спеціальний майданчик, за що позивачем сплачено 780 грн. ПрАТ «Акціонерна страхова компанія «Омега» здійснило виплату страхового відшкодування Позивачу у розмірі 100 000 грн., оскільки відповідно до Полісу страхування Відповідача, максимальна сума страхового відшкодування становить 100 000 грн.
Мотивуючі позовні вимоги представник позивача зазначає, що станом на момент подання даної позовної заяви, Позивач не отримала повного відшкодування завданих ДТП збитків, та залишилася несплачена сума в розмірі 108 354,19 грн, що складається з:
-105074,19 грн. - сума невідшкодованих ушкоджень автомобіля Позивача, завданих внаслідок ДТП;
-780 грн. - витрати понесені Позивачем внаслідок транспортування автомобіля на спеціальний майданчик;
-2500 грн. - вартість проведення оцінки майна.
Крім того, Позивачу було завдано моральної шкоди, яка полягає у завданні Позивачу негативних наслідків в результаті ДТП як при безпосередньо під час вчинення адміністративного правопорушення, так і після нього. До негативних наслідків Позивач відносить нервовий стрес, який Позивач пережила під час наїзду транспортного засобу Відповідача, оскільки в цей час знаходився за кермом власного автомобіля. Зазначено, що Позивач дуже глибоко пережила завдання пошкоджень її транспортному засобу. Для відновлення нормального душевного стану Позивачу знадобився значний час. До того ж, факт настання ДТП призвів до необхідності додаткових витрат часу для захисту своїх інтересів. Позивачу потрібен був час для поїздок в органи ДАІ, до Дніпровського районного суду міста Києва, звернення до оцінювача для визначення вартості поновлювальних робіт. До негативних наслідків Позивач також відносить позбавлення її права використання належного їй транспортного засобу, оскільки завдані внаслідок ДТП пошкодження транспортного засобу не дозволяють Позивачу використовувати її автомобіль за її прямим призначенням, а тому Позивач та її сім'я була змушена користуватися громадським транспортом, що викликало суттєві незручності у пересуванні та змінила звичний спосіб життя Позивача.
Наголошено, що у Позивача є двоє малолітніх дітей, а саме: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , Позивач використовувала належний їй автомобіль для відвезення одного з: своїх дітей до школи, поїздок з дітьми до різних гуртків, лікарів та за іншими потребами, а тому сім'я Позивача була змушена користуватися громадським транспортом, позбавлення Позивача права використання належного їй транспортного засобу внаслідок ДТП та враховуючи наявність двох малолітніх дітей, це створило дуже суттєві незручності та призвело до змін у звичайному способі життя Позивача.
Враховуючі наведені моральні збитки, що були завдані Позивачу внаслідок скоєння ДТП, Позивач вважає, що розмір відшкодування таких збитків становить 30000 грн.
Посилаючись на викладені обставини справи, Представник позивача просить суд:
?стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 108354,19 грн.;
?стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 30000 грн. в якості відшкодування матеріальних збитків;
?стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 8000 грн. в якості відшкодування витрат на правничц допомогу;
?стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору у розмірі 3084 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09 січня 2020 року відкрито провадження в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди. Визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначити судове засідання по справі. Роз'яснено Відповідачу право протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали надіслати до суду відзив на позовну заяву, письмові докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позову. Роз'яснено відповідачу, що в разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
27 січня 2020 року позивач, діючи через представника звернувся до суду з заявою про забезпечення позову в якій просив накласти арешт на автомобіль Mersedes Benz Sprinter, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить відповідачу ОСОБА_2 .
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
28 лютого 2020 року надійшов відзив ОСОБА_2 на позовну заяву, в якому відповідач просила відмовити у позові посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог. в обґрунтування наведених у Відзиві на позов заперечень, Відповідач зазначила, що обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної третім особам в межах ліміту відповідальності покладено на АСК «Омега» , згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/10649/15 зі строком дії з 28.06.2019 року по 27.06.2020 року. Також відповідач наголошує, що страхувальником та винним водієм у ДТП є не вона, а ОСОБА_4 , а тому Відповідач вважає, що позов пред'явлено до неналежного Відповідача. Крім того, Відповідач звертає увагу суду, що згідно наявної інформації, страховик АСК «Омега» виплату страхового відшкодування не здійснював.
09 квітня 2020 року надійшла Відповідь на відзив, яка подана представником позивача - адвокатом Кацалан Андрієм Анатолійовичем, згідно якої позовні вимоги просив задовольнити повністю, мотивуючі тим, що вибір Позивача у даній справі ґрунтується на положенні частини 2 статті 1187 ЦК України, яким шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності) володіє, зокрема транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Оскільки шкода Позивачу була завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодування такої шкоди зобов'язана здійснювати особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності) володіє транспортним засобом.
Вважає твердження Відповідача у Відзиві на позовну заяву щодо пред'явлення позову до неналежного відповідача є безпідставним, оскільки Позивачем було подано позов до особи, яка на відповідній правовій підставі (право власності) володіє транспортним засобом (джерелом підвищеної небезпеки), яким було завдано матеріальну та моральну шкоду Позивачу
Щодо посилання Відповідача на неотримання Позивачем страхового відшкодування від Страховика АСК «ОМЕГА» вказано, що листом-повідомленням від ПрАТ «АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОМЕГА» підтверджується факт, що Страховиком було прийнято рішення про виплату граничного розміру страхового відшкодування, внаслідок ДТП, у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн., 00 коп., проте на день написання даної заяви, виплата страхового відшкодування Страховиком проведена не була, що і є підставою ненадання доказів відповідної страхової виплати. Посилання Відповідача на безпідставність позовних вимог щодо різниці між розміром фактично завданих збитків та розміром виплати страхового відшкодування вважає безпідставним, оскільки ПрАТ «АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОМЕГА» вже було прийнято рішення виплату страхового відшкодування у розмірі 100 000 (сто тисяч) гри., 00 коп., а ненадання Позивачем доказів отримання страхового відшкодування пов'язане з тим, що відповідне страхове відшкодування ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОМЕГА» ще не було здійснене.
Крім того, зазначено, що Посилання Відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог, є безпідставним, оскільки звернення потерпілої внаслідок ДТП особи до особи, що є власником джерела підвищеної небезпеки, котре спричинило шкоду у ДТП, є абсолютним правом Позивача, передбаченим чинним законодавством України.
Інші заяви чи клопотання учасниками справи не подавались, а судом не вирішувались.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав наведених в позові, та просив задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог та просила відмовити в задоволенні позову з підстав зазначених у відзиві на позов.
Суд, заслухавши вступне слово сторін, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, з урахуванням заперечень відповідача, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, та не заперечувалось сторонами по справі, що 03 листопада 2019 року близько 13 години 20 хвилин, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Mercedes Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_4 та автомобіля «Peugeot», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 ( ОСОБА_8 ).
Транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Також сторони не заперечували, що автомобіль Mercedes Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 на праві власності належить - ОСОБА_2 (Відповідач).
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_4 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП,та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн. (а.с.9-10).
Згідно з постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2019 року, яка набула законної сили, (справа №755/18340/19) ОСОБА_4 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, зокрема у тому, що він 03 листопада 2019 року близько 13 години 20 хвилин ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «Mercedes Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 по бул. Перова, 21 в м. Києві, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем «Peugeot», державний номерний знак НОМЕР_2 , який рухався попереду, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п.п.2.3(б), 13.1 ПДР України.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертої ст. 82 ЦПК України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2019 року, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, яка не оскаржувалась та набрала законної сили, відповідно до якої ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні ДТП.
Крім цього, такі не заперечуються відповідачем у поданому відзиві на позовну заяву.
Згідно матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 , який є винним у скоєні ДТП, на дату події була застрахована в АСК «Омега», що стверджується Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/1064915 від 27.06.2019 року, строк дії з 28.06.2019 року до 27.06.2020 року, страхова сума на одного потерпілого, зокрема, за шкоду, заподіяну майну 100000 грн. (а.с.11)
Відповідно до Звіту №59/12/19 про оцінку вартості збитку нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу (КТЗ), здійсненого оцінювачем ОСОБА_9 , дата оцінки 12.11.2019 року, об'єкт оцінки - Peugeot 308, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , встановлено, що величина вартості матеріального збитку, нанесеного власнику пошкодженого КТЗ, з врахуванням обмежень та допусків в межах яких відбулась оцінка, складає 205074,19 грн. (а.с.20-35).
Представником позивача, зазначено, що позивач, ОСОБА_3 звернулась до АСК «Омега» з метою отримання виплати страхового відшкодування по Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/1064915, внаслідок ДТП 03.11.2019 року.
В матеріалах справи міститься лист за вих. №30 від 09.01.2020 року, яким АСК «Омега» повідомило ОСОБА_3 про прийняте рішення про виплату страхового відшкодування Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/1064915, внаслідок ДТП 03.11.2019 року у розмірі 10000 грн. (а.с.57).
Посилаючись на ст.ст.1187,1194 ЦПК України стороною позивача заявлено вимогу до ОСОБА_2 про стягнення суми невідшкодованих ушкоджень автомобіля Позивача у розмірі 105074,19 грн., а також 780 грн. - витрати понесені Позивачем внаслідок транспортування автомобіля на спеціальний майданчик; 2500 грн. - вартість проведення оцінки майна та 30000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
За загальним правилом (ч.1 ст.13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ст.129 Конституції України, ст.ст.12,81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Вирішуючи спір суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з ст.33.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
ПрАТ «АСК «Омега», згідно Закону України» «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прийняло рішення про виплату страхової виплати в розмірі 100000 грн.
Враховуючи, що виплати страхового відшкодування у розмірі 100000 грн. для повного відшкодування завданої шкоди недостатньо, позивач просить стягнути з відповідача різницю між завданим розміром шкоди і страховим відшкодуванням, крім того витрати на оплату вартості оцінки КТЗ, вартість витрат на транспортування атомобіля евакуатором, моральну шкоду та судові витрати.
Згідно з ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, вказана правова позиція висловлена Верховним судом України у постанові від 20 січня 2016 року в справі 6-2808цс15.
Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992 роз'яснюється про те, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Пунктом 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Згідно з частиною 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;(частина 1 статті 1188 ЦК України).
За змістом ст.ст. 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
Пунктом 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.
Таким чином, враховуючи норми ст. ст. 1166, 1187 ЦК України саме фізична особа, яка на відповідній правовій підставі (наприклад, договору оренди автомобіля) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, відшкодовує шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (п.2.2 Правил дорожнього руху України).
Враховуючи вище викладене, відповідальність має нести винна в завданні шкоди особа, яка керувала автомобілем та з вини якої сталося ДТП.
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що саме ОСОБА_4 на момент скоєння ДТП на відповідній правовій підставі володів (керував, експлуатував, використовував за цільовим призначенням) автомобілем «Mercedes Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 , а відповідно і є володільцем цього транспортного засобу у розумінні ч. 2 ст. 1187 ЦК України.
Враховуючи викладене, на відповідача ОСОБА_2 , як власника транспортного засобу, не може бути покладена відповідальність відшкодувати шкоду, завдану іншою особою, яка на відповідній правовій основі керувала транспортним засобом.
Відповідно до ст.ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до правової позиції викладеної в Постанові від 27.03.2019 № 295/2557/17 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначено, що відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини третьої статті 175 ЦПК України).
Згідно до вимог ч.2 ст.48 Цивільного процесуального кодексу України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки (стаття 50 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 Цивільного процесуального кодексу України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
За змістом ст.51 ЦПК України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.
З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
ЦПК України саме на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
При цьому, позивачем в судовому засіданні клопотання про заміну неналежного відповідача не заявлялось.
За приписами ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем. При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не в змозі вирішувати та задовольняти позов без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов'язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача).
Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналізуючи вище викладене, оскільки позов пред'явлений до не належного відповідача відсутні обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог.
При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що він має право звернутися до суду з позовом до належного відповідача.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог, то стягнення із відповідача на користь позивача суми сплаченого позивачем судового збору не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 10-12, 76-81, 83, 89, 258, 263-265, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлений
Суддя: