Дата документу 26.06.2020 Справа № 332/2164/19
Єдиний унікальний № 332/2164/19 Головуючий у 1-й інстанції: Сінєльнік Р.В.
Провадження №22-ц/807/2174/20 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
26 червня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В червні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву № б/н від 09 вересня 2010 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 16 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишу заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Банком виконані зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, а відповідачка станом на 13 травня 2019 року має заборгованість за кредитним договором у розмірі 263300,29 грн., з яких: 12274,54 грн. - заборгованість за кредитом; 247425,75 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3600,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією.
У зв'язку з тим, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, заборгованість до стягнення становить 125 791,801 грн., з яких: 12 274,54 грн. - заборгованість за кредитом; 113 517,26 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 09 вересня 2010 року по 30 червня 2018 року, які позивач просив стягнути з відповідача, а також судові витрати у розмірі 1 921,00 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 09 вересня 2010 року в розмірі 125 791,80 грн., яка складається з наступного: 12274 грн. 54 коп. - заборгованість за кредитом; 113517 грн. 26 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 09 вересня 2010 року по 30 червня 2018 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанцї при винесенні рішення посилався на анкету-заяву від 09 вересня 2010 року, проте вказана анкета-заява не містить відомостей про узгодження сторонами розміру відсотків за користування кредитом. Відповідно до анкети-заяви, відповідач просить встановити їй кредитний ліміт в розмірі 2 000,00 грн, а не 16 000,00 грн., як зазначено позивачем при зверненні до суду та не підтверджено жодним доказом. Згідно наданої АТ КБ «ПриватБанк» виписки, вбачається, що з 21 грудня 2013 року ОСОБА_1 не здійснила жодного платежу або зняття грошових коштів з банківської картки. Крім того, до позовної заяви долучена довідка про умови кредитування ОСОБА_2 , а не відповідача - ОСОБА_1 .
Відповідно до відзиву на апедяційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. Крім того, на підтвердження своїх позовних вимог до відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» було долучено Довідку про умови кредитування з використанням кредики «Універсальна,55 днів пільгового періоду», яка особисто підписана ОСОБА_1 , та свідчить про узгодження сторонами умов договору щодо розміру та підстав нарахування пені та штрафних санкцій за несвоєчасне погашення заборгованості. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2020 року це 210 200,00 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» з 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2102 грн (2102 грн. х 100 = 210 200,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 125 791,80 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд врахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якї не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам в повному обсязі не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 09 вересня 2010 року станом на 13 травня 2019 року становить 263 300,29 грн., з яких: 12 274,54 грн. - заборгованість за кредитом; 247 425,75 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 600,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією.
У зв'язку з тим, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, заборгованість до стягнення становить 125 791,801 грн., з яких: 12 274,54 грн. - заборгованість за кредитом; 113 517,26 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 09 вересня 2010 року по 30 червня 2018 року.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві та підписом на Довідці про умови кредитування.
За таких обставин суд виходив з презумпції правомірності правочину та у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 порушує норми законодавства та умови кредитного договору, погодженням сторонами умов договору в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами, суд прийшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Тверження ОСОБА_1 про пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду з позовом не приймалося судом до уваги, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду в межах строку позовної давності.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду в повній мірі погодитись не може, виходячи з наступного.
Судом установлено, що відповідач ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання кредитних послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву № б/н від 09 вересня 2010 року згідно якої отримала кредит у розмірі 16 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Своїм підписом у анкеті-заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. (а.с.6).
При цьому відповідачка підписала не лише заяву від 09 вересня 2010 року, а і Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій визначені суттєві умови кредитного договору, як то відсоткова ставка за кредитом, встановлення порядку погашення кредиту щомісячними платежами, розмір пені та інше, тобто відповідач погодилася у письмовому вигляді з умовами кредитування.
ОСОБА_1 свої зобов'язання за вищевказаним договором не виконувала, на вимоги банку не реагувала, внаслідок чого за розрахунком банку станом 13 травня 2019 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 263 300,29 грн., з яких: 12274,54 грн. - заборгованість за кредитом; 247 425,75 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3600,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією.
У зв'язку з тим, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, заборгованість до стягнення становить 125 791,801 грн., з яких: 12 274,54 грн. - заборгованість за кредитом; 113 517,26 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 09 вересня 2010 року по 30 червня 2018 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника від 09 вересня 2010 року процентна ставка не зазначена (а. с. 6).
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Проте у Довідці про умови кредитування від 09 вересня 2010 року, яка була надана банком апеляційному суду разом з відзивом на апеляційну скаргу, та яка може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ч. 3 ст. 367 ЦПК України, з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі вбачається, що базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні. Зазначена довідка підписана від імені ОСОБА_1 ( а.с. 165 ).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витягом з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:/ ІНФОРМАЦІЯ_1 .ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПриватБанк", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані АТ КБ "ПриватБанк" Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю у п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https:/ ІНФОРМАЦІЯ_1 .privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 09 вересня 2010 року шляхом підписання анкети-заяви.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Отже, в цій частині висновки суду першої інстанції відповідають закону.
Разом з тим, пред'являючи позов, банк на підтвердження своїх вимог, крім витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, також послався на Довідку про умови кредитування від 09 вересня 2010 року, яка підписана ОСОБА_1 та надав розрахунки заборгованості відповідачки за договором від 09 вересня 2010 року, з якого вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 з моменту укладення договору користувалася карткою, систематично частково (не кожен місяць) погашала заборгованість за кредитним договором ( а.с. 92-97).
Відповідачкою під час судового розгляду не спростовано надані банком докази видачі та користування кредитними коштами.
Відповідно до правової позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 181/467/17, платіжна картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня дії картки, а не закінченням строку дії договору. Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104 цс16.
Як вбачається з довідки Банку від 28 січня 2020 року № 30.1.0.0/2-20190531/0926 ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 09 вересня 2010 року отримала платіжні картки за № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 термін дії останньої до 08 2017 року (а.с. 98).
Тобто, фактично ОСОБА_1 могла користуватись кредитними коштами та відповідно здійснювати погашення по кредиту через останню видану їй картку № НОМЕР_4 лише до 31 серпня 2017 року
Враховуючи правову природу даного кредитну договору, а саме, що відповідач може періодично брати кредитні кошти та зобов'язана їх відповідно періодично повертати, а також те, що в позовній заяві сам позивач вказав, що кінцевий термін повернення кредиту відповідає строку дії картки, слід прийти до висновку про те, що строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, зазначеного на картці (строку кредитування), то момент закінчення строку кредитування збігається зі строком дії картки, тобто в даному випадку - 31 серпня 2017 року.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постановах від 06.11.2013 року (справа № 6-116цс13), 19.03.2014 року (справа № 6-14цс14), 17.09.2014 року (справа № 6-95цс14), 19.11.2014 року (справа № 6-160цс14) та підтримав Верховний Суд у своїй постанові від 06.03.2018 року, провадження №61-88св17 (справа №2120/12694/12).
Таким чином, доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції заяви про застосування строків позовної давності не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, оскільки як вбачається з виписки по рахункам, останній платіж було здійснено ОСОБА_1 12 липня 2016 року в розмірі 500,00 грн., закінчення строку кредитування збігається зі строком дії картки, тобто 31 серпня 2017 року, а до суду АТ КБ «ПриватБанк» звернувся 04 червня 2019 року, тобто в межах строку позовної давності, у звязку з чим суд першої інстанції вірно відхилив необгрунтовані доводи відповідачки щодо пропуску Банком строку позовної давності в частині вимог про погашення тіла кредиту та заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в межах строку дії виданої відповідачці кредитної картки.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Саме відповідачка повинна була спростувати, що підпис, який міститься у довідці про умови кредитування від 09 вересня 2010 року, їй не належить.
Також у довідці про умови кредитування від 09 вересня 2010 року з використанням кредитки "Універсальна", 55 днів пільгового періоду" зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні.
Враховуючи те, що зазначеною довідкою, яка підписана ОСОБА_1 , визначено розмір відсотків за користування кредитом, то вони підлягають стягненню.
Разом з тим, суд першої інстанції при задоволенні позову в повному обсязі не взяв до уваги той факт, що позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідачки процентів за користування кредитними коштами з 19 листопада 2013 року року по 30 червня 2018 року.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З довідки, яка була надана банком апеляційному суду та яка може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ч. 3 ст. 367 ЦПК України, з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі вбачається, що за кредитним договором бн від 09 вересня 2010 року відповідачка отримувала такі кредитні картки: 09 вересня 2010 року №5577212911325226 терміном дії до 11/13; 15 грудня 2010 року №4149437105644635 терміном дії до 10/14; 19 жовтня 2013 року №5168755342529977 терміном дії до 08/17; 19 листопада 2013 року №5168742313675120 терміном дії до 08/17.
Відтак, право на нарахування відсотків за користування кредитними коштами припинилось з 01 вересня 2017 року.
Таким чином, стягненню з відповідачки підлягають відсотки за користування кредитними коштами, які були нараховані та несплачені нею за період з 19 листпада 2013 року по 31 серпня 2017 року.
Нарахування Банком відповідачці за вищезазначеним договором відсотків, після закінчення строку дії договору - з 01 вересня 2017 року по 30 червня 2018 року (в межах заявлених у цій справі позовних вимог) є безпідставним, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс 18), який мають враховувати загальні суди в силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Оскільки, після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, припиняється.
Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечується ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Банк у цій справі будь-яких позовних вимог в порядку ст. 625 ЦК не заявляв.
Разом з тим визначений позивачем розмір заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 113 517,23 грн., суперечить умовам кредитування, обумовленим сторонами у письмовому вигляді, а саме базова ставка за процентами за користування кредитними коштами, зазначена у довідці становить 2,5 % на місяць ( 30% річних), проте із розрахунку вбачається, що позивачем нараховувались відсотки як у передбаченому розмірі, так і у підвищеному розмірі, а саме: 2,9 % та 3,6 % на місяць.
Таким чином, вимоги про стягнення заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню виходячи з процентної ставки 2,5% на місяць в межах строку кредитування, яка відповідає строку дії картки.
Згідно з наданим Банком розрахунком, вбачається, що за період з 19 листопада 2013 року по 01 вересня 2014 року ОСОБА_1 нараховувалися відсотки за користування кредитом у розмірі 27,60 % річних і на кінець періоду заборгованість за відсотками дорівнює 3 598,78 грн.
За період з 01 вересня 2014 року по 31 серпня 2017 року (закінчення строку дії кредитного договору), керуючись формулою для нарахування процентів за користування кредитом (сальдо заборгованості за наданим кредитом помножити на річну відсоткову ставку (30%) помножити на кількість днів користування кредитними коштами у періоді поділити на кількість днів у році (360) з помноженням на 100), заборгованість за відсотками за користування кредитом становить 11 210,74 грн. (12274,54 грн. х 30% х 1096 днів : 360х100 = 11 210,74 грн.).
Станом на закінчення дії договору 31 серпня 2017 року загальна заборгованість відповідачки по процентам за користування кредитом виходячи з процентної ставки 2.5 % на місяць з 19 листопада 2013 року по 31 серпня 2017 року в межах строку кредитування, що відповідає строку дії картки становить -14 809,52 грн.
У зв'язку з наведеним з відповідачки підлягає стягненню 14 809,52 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за користування кредитом підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоваолення позову.
З огляду на зазначене аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 є частково виправданими.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України, зазначено, що судові витрати пов'язані з розглядом справи, покладаються в разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої скасуванню в частині розміру стягнутих відсотків за користування кредитом, з ОСОБА_1 на користь Банку слід стягнути судовий збір за подання позову пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 413,61 грн. (27084,06 х1921,00:125791,80=413,61) та з урахуванням того, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та нею був сплачений судовий збір за звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою в розмірі 2881,50 грн, тому з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2261.09 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (27084.06 х 2881,50 :125791,80 = 620,41 грн (2881.50-620.41=2261.09)).
02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX).
За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII "Прикінцевих положень" вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Керуючись ст.ст.367, 369, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2020 року у цій справі в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 113 517,26 грн - скасувати.
Прийняти в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відсотки за користування кредитом в розмірі 14809.52 грн за період з 19 листопада 2013 року по 31 серпня 2017 року в межах строку дії кредитного договору.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 413,61 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 2261.09 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Повна постанова складена 26 червня 2020 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
доповідач
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.