Дата документу 24.06.2020 Справа № 329/382/19
Єдиний унікальний №329/3821/19 Головуючий у 1 інстанції Богослов А.В.
Провадження № 22-ц/807/1768/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
24 червня 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Кухаря С.В.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2020 року та додаткове рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 09 січня 2019 року в торговому павільйоні АДРЕСА_1 , який належить відповідачу, сталася пожежа, яка розповсюдилася на нежитлову будівлю з прибудовою, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої є позивач.
Внаслідок пожежі було знищено майно, що належить позивачу.
Згідно висновку спеціаліста з причин пожежі - інженера відділення дослідження пожеж МНС, причиною пожежі стало загоряння в торговому павільйоні відповідача ОСОБА_1 ізольованої оболонки електропроводки, внаслідок аварійного режиму роботи в електромережі - первинне коротке замикання, яке у свою чергу виникло через усихання ізоляції електричних проводів.
Вартість ремонтно-будівельних робіт нерухомого майна, відповідно до висновку № 658 експертного будівельно-технічного дослідження Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 20.02.2019, складає 245021 грн.
Згідно висновку № 790-799 Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 03.04.2019, складеного за результатами проведення експертного товарознавчого дослідження, вартість повністю пошкоджених матеріальних цінностей, перелік яких міститься в зазначеному висновку, складає 155256,2 грн.
Крім цього, витрати на проведення експертного будівельно-технічного дослідження та експертного товарознавчого дослідження складають 4290 грн. та 7722 грн.
Позивачем оцінено загальний розмір завданої матеріальної шкоди в сумі 412289,2 грн.
Крім цього, позивач обґрунтовуючи наявність і розмір також моральної шкоди, посилається на те, що в результаті знищення майна пожежею, ОСОБА_2 зазнала моральних та душевних страждань, оскільки вона мала намір на ведення підприємницької діяльності з використанням зазначеної будівлі та майна, яке знаходилось в ній.
Також, позивач ОСОБА_2 вимушена була змінити свій звичний уклад життя, витрачати кошти на проведення оцінки майна, юридичні послуги, час на збирання відповідних документів, внаслідок чого відчувала емоційний стрес. Розмір відшкодування моральної шкоди позивач оцінює в 100000 грн.
Посилаючись на вищевикладене, просила суд стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду, завдану внаслідок знищення майна пожежею у розмірі 400277,2 грн. та моральну шкоду в розмірі 100000 грн.
Рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 400277,20 грн. завдану внаслідок знищення її майна пожежею.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4386,97 грн. пропорційно задоволеним вимогам.
02 березня 2020 року Чернігівським районним судом Запорізької області ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за проведення експертиз в розмірі 12012 грн.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в які посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову та вимог про стягнення судових витрат відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що жодного доказу про винність ОСОБА_1 у пожежі надано суду позивачем не було. Розмір збитків не було доведено у судовому засіданні, оскільки висновок експерта №658 було зроблено щодо об'єкту який знаходиться на непідконтрольній території України, експерт застосував при дослідженні, тільки порівняльний метод.
У матеріалах справи не має доказів того, що свідок ОСОБА_3 працювала у торговельному павільйоні у якому почалася пожежа. Суд не правильно визнав допустимими докази, а саме постанову №3 про відмову у відкритті кримінального провадження від 17.01.2019 року та копію звіту № 02/19-09 про проведення дослідження теплового впливу, бо вони були надані нелегітимними органами ДНР.
ОСОБА_2 надала суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності протиправних дій відповідача, причинного зв'язку між діями відповідача та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та наявність вини відповідача, внаслідок дій якого спричинено збитки.
Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 належить нежитлова будівля (магазин з прибудовою), розташована в АДРЕСА_2 .
Згідно п.1.1 розділу 1 договору № 5 оренди нежилого приміщення і оснащення, що знаходиться у власності орендодавця, від 02.05.2017, орендодавець ( ОСОБА_1 ) здає орендареві ( ОСОБА_4 ) за плату в тимчасове користування нежиле приміщення, за адресою: м. Кіровське, біля ринку мікрорайону Гірняцький, торговий павільйон “Квітка”, для здійснення роздрібної торгівлі продовольчими товарами.
Додатковою угодою № 2 до зазначеного договору від 21.12.2017 строк оренди нежилого приміщення встановлюється з 02.05.2017 по 31.12.2018, згідно додаткової угоди №3 до зазначеного договору від 19.12.2018, строк оренди установлюється з 02.05.2017 по 31.03.2020.
Згідно оговору про постачання електричної енергії № ЕЛ-1-44/14626 від 12.07.2017, магазин “Квітка”, в Донецькій області, м. Кіровське, м-н Гірняцький, забезпечений постачанням електричної енергії.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що Постановою № 3 відмовлено у відкритті кримінальної справи від 17.01.2019 м. Кіровське. За результатами розгляду матеріалів, встановлено, що причиною пожежі стало порушення правил пожежної безпеки при експлуатації електромереж. У відкритті кримінальної справи за фактом пожежі в торгівельному павільйоні, належному ФОП ОСОБА_1 , відмовлено у зв'язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ст.253 КК ДНР.
Згідно копії постанови про закриття кримінального провадження слідчого Бахмутського відділу поліції ГУНП в Донецькій області від 25.02.2019, кримінальне провадження за заявою ОСОБА_2 про пошкодження 09.01.2019 шляхом підпалу магазину “Продукти”, за адресою: АДРЕСА_2 , закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Відповідно до технічного висновку з причини пожежі від 13.01.2019, причиною пожежі стало загоряння в торговому павільйоні ФОП ОСОБА_1 ізоляційної оболонки електропроводки з розповсюдженням горіння на матеріал (пластик), що знаходився в осередку пожежі, в районі знаходження апарата обліку електроенергії, а потім - покрівлю магазину ФОП ОСОБА_2 , внаслідок виникнення аварійного режиму роботи в електромережі - первинне коротке замикання.
Згідно копії Звіту № 02/19-09 про проведення дослідження зміни властивостей матеріалів внаслідок внутрішнього чи зовнішнього теплового впливу, виданого (на мові оригіналу) “ ІНФОРМАЦІЯ_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , пожарной безопасности и ІНФОРМАЦІЯ_3 “Респиратор” Министерства по делам гражданской обороны, чрезвычайным ситуациям и ликвидации последствий стихийных бедствий Донецкой Народной Республики”, на наданих на дослідження фрагментах зразків №2-№5 виявлені ознаки, характерні для аварійного режиму роботи в електромережі -первинне коротке замикання; на наданих на дослідження фрагментах зразків №6-№8 виявлені ознаки, характерні для аварійного режиму роботи в електромережі - вторинне коротке замикання.
Відповідно до висновку № 658 експертного будівельно - технічного дослідження Донецького науково-дослідного інститута судових експертиз Міністерства юстиції України від 20.02.2019, вартість ремонтно-відновлювальних робіт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , яке було пошкоджено внаслідок пожежі, складає 245021 грн.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що внаслідок пожежі знищені матеріальні цінності, що знаходились в будівлі під час пожежі, перелік яких зазначений у висновку № 790-799 за результатами проведення експертного товарознавчого дослідження Донецького-науково дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України 03.04.2019.
Згідно копії зазначеного висновку, розмір матеріальної шкоди, завданої пожежею, внаслідок якої пошкоджене особисте майно: магазин “Продукти”, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , становить 155256,20 грн.
Позивачем оцінено загальний розмір завданої шкоди в сумі 400277,2 грн.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що суд не правильно визнав допустимими докази, а саме постанову №3 про відмову у відкритті кримінального провадження від 17.01.2019 року та копію звіту № 02/19-09 про проведення дослідження теплового впливу, бо вони були надані нелегітимними органами ДНР.
Проте, колегія суддів вважає вказані доводи безпідставними, оскільки експерти, які проводили експертизи були допитані судом першої інстанції в судовому засіданні. При їх допиті висновки експертів не були спростовані, за результатами допитів, будь-яких клопотань, уточнень, спростування ОСОБА_1 не заявив, інших висновків не надав
Судом першої інстанції вірно встановлено, що загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачені статтею 1166 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що 09.01.2020 в торговому павільйоні, що належить ФОП ОСОБА_1 , за адресою: Донецька області, м. Кіровське, м-н Гірняцький, біля ринку ДП “Республіканський ринок № 26/1”, сталася пожежа.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що копією технічного висновку з причини пожежі (на мові оригіналу) “Испытательной пожарной лаборатории Министерства по делам гражданской защиты, чрезвычайным ситуациям и ликвидации последствий стихийных бедствий Донецкой Народной Республики” встанволено, що причиною пожежі стало первинне коротке замикання в торговому павільйоні ФОП ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність протиправних дій відповідача, причинного зв'язку між діями відповідача та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та наявність вини відповідача, внаслідок дій якого спричинено збитки, яка полягає у бездіяльності щодо забезпечення пожежної безпеки торгівельного павільйону.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що саме внаслідок незабезпечення пожежної безпеки в торгівельному павільйоні відповідача відбулася пожежа, якою було завдано майнову (матеріальну) шкоду майну позивача.
Враховуючи положення статей 319, 322 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що ОСОБА_1 як власник майна зобов'язаний належно виконувати обов'язок щодо забезпечення збереження об'єкта, яке перебуває у його власності, тобто саме власник несе повну відповідальність за дотримання правил пожежної безпеки.
За приписами ч.2 ст.1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Колегією суддів встановлено, що наявність збитків позивачу внаслідок пожежі в розмірі 400277,2 грн., підтверджується зібраними у справі доказами, а саме: висновком № 658 експертного будівельно - технічного дослідження, Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 20.02.2019, згідно якого вартість ремонтно-відновлювальних робіт нерухомого майна, яке було пошкоджено внаслідок пожежі, складає 245021 грн., висновком № 790-799 за результатами проведення експертного товарознавчого дослідження Донецького-науково дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України 03.04.2019, згідно якого розмір матеріальної шкоди, завданої пожежею, становить 155256,20 грн.
Розпорядженням КМУ від 02.12.2015 № 1275-р затверджено “Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція” у тому числі й місто Кіровське.
Посилання в апеляційній скарзі на безпідставне визнання судом першої інстанції допустимими докази, які були надані нелегітимними органами ДНР, колегія суддів до уваги не приймає з огляду на наступне.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції правомірно застосовано загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про пожежу, що сталася, виданих органами і установами, що знаходяться та фактично діють на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів на окупованій території можуть бути істотно обмеженими.
Верховний Суд у постанові від 22.10.2018, справа №235/2357/17, також звернув увагу на необхідність застосування правила «Намібійських винятків» та прийняття до уваги доказів, які видані органами і установами, що фактично діють на тимчасово непідконтрольній території. При цьому також звернув увагу, що це жодним чином не легітимізує таку владу, а лише захищає права мешканців окупованих територій.
На території м.Хрестівка (Кіровське) Донецької області органи державної влади України, експертні установи, які зареєстровані та здійснюють свою діяльність згідно українського законодавства не діють, а тому позивач був позбавлений можливості надати будь-які інші докази, окрім доказів, які створені органами і установами, які фактично діють на території м.Хрестівка (Кіровське) Донецької області та виконують функції органів пожежної безпеки та експертних установ.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимога позивача про стягнення матеріальних збитків в сумі 400277,2 грн., є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не оскаржено, тому апеляційним судом не переглядається.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання щодо скасування додаткового рішення від 02.03.2020 року, при цьому апеляційна скарга не містить жодних доводів щодо неправомірного розподілу судом судових витрат.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог та те, що в рішенні Чернігівського районного суду Запорізької області від 13.02.2020 року у цій справі не було вирішено питання про відшкодування витрат на проведення судових експертиз, суд першої інтонації дійшов правомірного висновку про необхідність ухвалення додаткового рішення щодо стягнення вказаних витрат з відповідача.
Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2020 року у цій справі залишити без змін.
Додаткове рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 березня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 26 червня 2020 року.
Головуючий
Судді: