Дата документу 23.06.2020 Справа № 320/5138/18
Єдиний унікальний №320/5138/18 Головуючий у 1 інстанції: Бахаєв І.М.
Провадження № 22-ц/807/1434/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«23» червня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2020 року про відмову в забезпеченні доказів у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Васильцова Олена Павлівна, про поділ спільного майна подружжя,
В липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнювала, до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Васильцова О.П., про поділ спільного майна подружжя, просила:
1) Визнати за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ; право власності на іншу 1/2 частину даної квартири визнати за ОСОБА_3 ;
2) Визнати за нею право власності на 1/2 частину об'єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; право власності на іншу 1/2 частину даного житлового будинку визнати за ОСОБА_3 ;
3) Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 07.12.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
4) Визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,08 га для ведення садівництва, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2323084000:02:011:0274; право власності на іншу 1/2 частину даної земельної ділянки визнати за ОСОБА_3 ;
5) Визнати за нею право власності на 1/2 частину автомобіля марки MITSUBISHI модель OUTLANDER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску; право власності на іншу 1/2 частину даного автомобіля визнати за ОСОБА_3 ;
6) Стягнути з ОСОБА_3 на її користь компенсацію вартості 1/2 частки відчужених ним без її згоди автомобілів марки NISSAN, модель NOTE, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2008 року випуску, та марки ГАЗ, модель НОМЕР_3 218 ЗНГ, реєстраційний номер НОМЕР_4 , 2010 року випуску, у розмірі 156 000 грн.
7) Визнати за нею право власності на 1/2 частину статутного капіталу та майна ПП «ГСАМІТ», право власності на іншу 1/2 частину статутного капіталу та майна ПП «ГСАМІТ» визнати за ОСОБА_3 ;
8) Визнати за нею право власності на 1/2 частину майнових прав у вигляді права оренди строком на 49 років земельної ділянки площею 11,77 га, кадастровий номер 2324583800:03:001:0044;
9) Стягнути з ОСОБА_3 на її користь судові витрати.
В серпні 2019 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про забезпечення доказів, в якій просила:
- витребувати від приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднова О.А. копії матеріалів нотаріальної справи, заведеної при посвідченні договору купівлі-продажу та іпотеки квартири АДРЕСА_1 , які були укладені 20.07.2011 року, включаючи копію кредитного договору, укладеного між ОСОБА_3 та AT «ВТБ Банк»;
- витребувати від приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Васильцової О.П. копії нотаріальної справи, заведеної при посвідченні договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.12.2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- витребувати від AT «ВТБ Банк» копії кредитної справи стосовно укладення з ОСОБА_3 у 2011 році кредитного договору, з метою забезпечення виконання умов якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1 , включаючи інформацію про дату погашення заборгованості по кредиту, та копії письмової згоди дружини ОСОБА_1 на укладення цих договорів;
- витребувати від Територіального сервісного центру № 2343 Регіонального сервісного центру в Запорізькій області копії документів стосовно продажу (відчуження) ОСОБА_3 автомобілів марки NISSAN, модель NOTE, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2008 року випуску, який з 13.02.2018 року було перереєстровано за ОСОБА_5 , включаючи довідку-рахунок, висновок оцінювача, інші документи, що містять інформацію про вартість, за якою було відчужено вказаний автомобіль; марки ГАЗ, модель НОМЕР_3 218 ЗНГ, реєстраційний номер НОМЕР_4 , 2010 року випуску, який з 15.12.2016 року було перереєстровано за ОСОБА_4 , включаючи довідку-рахунок, висновок оцінювача та інші документи, що містять інформацію про вартість, за якою було відчужено вказаний автомобіль.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що нею було направлено відповідні адвокатські запити. У відповідь отримала листи від приватних нотаріусів, АТ «ВТБ Банк» та Начальника ТСЦ про неможливість надання запитуваних документів в силу закону, що свідчить про існування складнощів у поданні доказів до суду.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 лютого 2020 року відмовлено в забезпеченні доказів.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на виникнення труднощів у доведеності обставин позову, отримання відмов від приватних нотаріусів, АТ «ВТБ Банк» та Начальника ТСЦ на адвокатські запити, розгляд заяви з пропуском встановленого законодавством строку, невмотивованість ухвали суду, просить скасувати ухвалу суду та постановити нову про задоволення заяви.
ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_6 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що позивачем не доведено належним чином необхідність застосування зазначеного способу забезпечення доказів, порушення позивачем строків звернення із заявою до суду, необґрунтованість заяви.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За приписами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено існування обставин та фактів, підтверджених належними доказами, про необхідність саме такого способу забезпечення доказів та про існування очевидної небезпеки знищення, приховування доказів чи інших обставин, які свідчили б про можливе ускладнення або неможливість отримання таких доказів у майбутньому.
Колегія суддів подовжується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Матеріалами справи підтверджено, що в липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнювала, до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Васильцова О.П., про поділ спільного майна подружжя.
22 серпня 2019 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про забезпечення доказів, в обґрунтування якої зазначила про існування складнощів у поданні доказів до суду, оскільки у відповідь на її адвокатські запити до приватних нотаріусів, АТ «ВТБ Банк» та Начальника ТСЦ отримала відмови у зв'язку з неможливістю надання запитуваних документів в силу закону.
Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим (частина перша статті 116 ЦПК України).
Процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.
Забезпечення доказів - це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмету доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об'єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.
Разом з цим, згідно зі статтею 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Зі змісту заяви про забезпечення доказів вбачається, що представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , звертаючись до суду, просила в порядку забезпечення доказів витребувати документи, посилаючись на отримання відмов від приватних нотаріусів, АТ «ВТБ Банк» та Начальника ТСЦ на адвокатські запити.
Такі вимоги по суті є клопотанням про витребування доказів на підставі ст. 84 ЦПК України, адже наведені обставини свідчать про, те що заявник тривалий час не може отримати документи, а не про те, що такі докази у майбутньому не вдасться отримати взагалі.
З огляду на зазначене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявником не наведено підстав для забезпечення цих доказів відповідно до наведених вище положень ст. 116 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на помилковому розумінні норм ст. 116 ЦПК України.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення строку розгляду заяви про забезпечення доказів не є тим порушенням норм процесуального права, з яким закон пов'язує обов'язковість скасування судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2020 року про відмову в забезпеченні доказів у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складений 26 червня 2020 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: О.М. Кримська
І.В. Кочеткова