Дата документу 17.06.2020 Справа № 335/4499/20
Провадження № 11-сс/807/709/20 Головуючий в 1-й інстанції - ОСОБА_1
Єдиний унікальний № 335/4499/20 Доповідач в 2-й інстанції - ОСОБА_2
17 червня 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
за участі:
прокурора ОСОБА_6
захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2020 року, якою щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
задоволено клопотання слідчого СВ Вознесенівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_9 та застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 25 липня 2020 року включно,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на практику Європейського суду з прав людини та норми КПК України, просить скасувати ухвалу слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2020 року та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло у період часу з 20.00 години до 06.00 години ранку.
Апелянт вважає, що слідчий суддя, належним чином не перевірив клопотання слідчого щодо наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, не звернув уваги на недотримання ініціатором клопотання вимог ст. ст. 132, 184 КПК України щодо обов'язку доведення доводів клопотання шляхом подачі певних доказів, а також на недоведеність неможливості застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, та незважаючи на дані про його особу, який має міцні соціальні зв'язки, так як перебуває у зареєстрованому шлюбі, має постійне місце проживання, неофіційно працює на будівництві, тобто, має джерело прибутків, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, застосував найсуворіший запобіжний захід.
Заслухавши в судовому засіданні суду апеляційної інстанції суддю-доповідача про суть судового рішення та доводи апеляційної скарги, захисника, яка підтримала апеляційну скаргу, прокурора із запереченнями стосовно доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів провадження, під час розгляду клопотання слідчий суддя, встановивши, що надані сторонами кримінального провадження докази доводять обставини, зазначені у ч. 1 ст. 194 КПК України, врахувавши підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177, 178 КПК України, дійшов висновку про необхідність застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З таким рішенням слідчого судді погоджується й колегія суддів, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі, передбачені ст. 178 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя дотримався цих вимог закону.
Так, з наданих суду матеріалів провадження вбачається, що наведені у клопотанні слідчого підстави для застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, перевірялись слідчим суддею при розгляді клопотання. При цьому, у судовому засіданні були заслухані пояснення підозрюваного, вислухані доводи слідчого, прокурора та захисника, а також були з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо застосування запобіжного заходу.
Як вбачається з клопотання слідчого та доданих до нього матеріалів, в них міститься достатньо даних для висновку про обґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Слідчий суддя, вивчивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, правильно встановив, що наведені у ньому дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та не встановив чогось очевидно необґрунтованого чи недопустимого у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно підозрюваного.
Не виявлено таких обставин і колегією суддів.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив про те, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку.
Згідно з матеріалами провадження, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, санкцією якої передбачено покарання на строк від п'яти до восьми років позбавлення волі.
Вказані обставини свідчать про те, що підозрюваний, будучи обізнаним про ступінь тяжкості інкримінованого йому злочину та покарання, яке загрожує йому в разі визнання його винуватим, може здійснити спроби переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкримінований йому злочин.
При цьому, колегія суддів вважає, що ризик переховування посилюється тим, що з метою ухилення від покарання за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_7 підозрюється, останній може визнати, що негативні наслідки від спроби переховуватись від органів досудового слідства або суду, створять для нього меншу шкоду, ніж ймовірність бути притягнутим до кримінальної відповідальності з призначенням відповідного покарання.
Також колегія суддів враховує обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_7 дій, які полягали в заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що було небезпечним для життя в момент заподіяння, а відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю.
Отже, наразі існує ризик того, що підозрюваний ОСОБА_7 може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Також колегія суддів вважає, що, перебуваючи на волі, ОСОБА_7 може знищити, сховати або спотворити речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, виходячи з того, що наразі не виявлені та не вилучені усі об'єкти та речі, що мають та можуть мати доказове значення у кримінальному провадженні.
Виходячи з того, що за змістом ст. ст. 23, 95 КПК України, показання потерпілих та свідків у кримінальному провадженні суд отримує усно безпосередньо в судовому засіданні і саме такими показаннями може обґрунтовувати свої висновки, а наразі ще триває досудове розслідування, ОСОБА_7 матиме змогу незаконно впливати на потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 , які є, відповідно, його пасинком та дружиною та з якими він проживає за однією адресою, а також на свідка ОСОБА_12 , яка є його сусідкою.
Ризик вчинення ОСОБА_7 іншого кримінального правопорушення, як вважає колегія суддів, зумовлений наявністю попередніх ризиків та відсутністю у підозрюваного офіційного місця роботи та постійного джерела доходів.
Зазначені вище обставини, як вважає колегія суддів, свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені пунктами 1, 2, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також про недостатність застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів для запобігання зазначеним ризикам, у зв'язку з чим, є необґрунтованими посилання захисника на те, що ці ризики не підтверджені жодними доказами, як і неможливість застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, чим тримання під вартою.
Перебування ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі, наявність постійного місця проживання, відсутність судимостей, на що посилається захисник в апеляційній скарзі, хоча й заслуговують на увагу, проте, всупереч доводам апелянта, не можуть бути підставою для застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, оскільки жодним чином не вплинули і не стали стримуючим фактором у поведінці підозрюваного, не спростовують і не зменшують достатньою мірою ризики, що стали підставою для застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який є превентивним заходом та має на меті припинити та запобігти ймовірним ризикам у майбутньому.
За таких обставин, на думку колегії суддів, слідчий суддя обґрунтовано, відповідно до вимог ст. ст. 177, 178, 182, 183, 194 КПК України, застосував до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, у зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді по доводам апеляційної скарги захисника.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2020 року, якою щодо підозрюваного ОСОБА_7 задоволено клопотання слідчого СВ Вознесенівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_9 та застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 25 липня 2020 року включно, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: