22-ц/804/1982/20
263/10722/19
Єдиний унікальний номер 263/10722/19
Номер провадження 22-ц/804/1982/20
24 червня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Биліни Т.І.,
суддів Мальцевої Є.Є., Принцевської В.П.,
за участю секретаря Сидельнікової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 березня 2020 року у складі суду Музика О.М., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
17 липня 2019 року позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного Договору № б/н від 11.11.2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, однак погашення разом з відсотками та іншими платежами відповідно до умов договору відповідач своєчасно не здійснив. Внаслідок зазначеного станом на 25.06.2019 року відповідач має заборгованість у сумі 115144,57 гривень, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 1955,25 гривень, заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 105630,05 гривень, заборгованість за пенею та комісією у сумі 1600 гривень, а також штраф (фіксована частина) у сумі 500 гривень та штраф (процентна складова) у сумі 5459,27 гривень.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 березня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у анкеті-заяві позичальника підписаній сторонами 11.11.2013 року зазначені лише анкетні данні відповідача, не зазначено вид кредитної картки, термін її дії, відсутні відомості щодо процентної ставки, не зазначені умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. (а.с.8)
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи
Не погодившись з даним рішенням, позивач АТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, що свідчить про укладення сторонами кредитного договору. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості та випискою по рахунку відповідача. З виписки по рахунку вбачається, що відповідач активно користувався кредитними коштами (в т.ч. після перевипуску карти), знімав кошти в банкоматах, розраховувався за товари та послуги, погашав наявну заборгованість. Суд першої інстанції допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та поставив під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наніс фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку.
Доводи і заперечення інших учасників справи
В судове засідання представник позивача та відповідач не з'явилися, про дату час та місце розгляду справи попереджені належним чином, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та оголошення на веб-сайті судової влади.
Від представника позивача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, доводи апеляційної скарги підтримала, просила їх задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог.
Зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає, обставини судом першої інстанції встановлено не повно, висновки зроблено без дотримання вимог, які регулюють спірні відносини.
Відповідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Звертаючись до суду із позовом, АТ КБ «ПриватБанк» надало підписану відповідачем копію Анкети - Заяви від 11.11.2013 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк».
Анкета-Заява, містить інформацію, що особа, ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанка, виявляє бажання оформити на своє ім'я послугу з нижче перелічених: « ІНФОРМАЦІЯ_1 «Універсальна», « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_2 », « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 », «Послуга ІНФОРМАЦІЯ_4 « ОСОБА_3 ».
Разом з тим, указана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку», яку підписав ОСОБА_1 , не містить відмітки, яку саме послугу він бажав оформити.
Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача відсотків позивач посилався на Тарифи, Умови та правила надання банківських послуг в «ПриватБанку», проте вони відповідачем не підписані, а як наслідок не є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, через відсутність доказів, що саме їх мав на увазі відповідач, підписуючи Анкету-Заяву позичальника.
Перелічені обставини стали підставою для відмови в задоволенні позовну.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18.01.2017 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
До вказаних правовідносин неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (11.11.2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (17.07.2019 року), а тому кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Аналогічна позиція висловлена постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі №754/8077/18-ц (№ 61-8669св19).
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги в частині, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, що свідчить про укладення сторонами кредитного договору є обґрунтованими.
З виписки по рахунку вбачається, що відповідач з 11.11.2013 року по 07.09.2015 року активно користувався кредитними коштами, внаслідок чого є підстави для стягнення з відповідача заборгованості по кредиту в сумі 1955,25грн.
В решті позовні вимоги не підлягають задоволенню оскільки позивач не надав доказів щодо погодження з відповідачем відсоткової ставки по наданій кредитній послузі, яка згідно витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» коливається від 2,3% до 3%, а також умов про відповідальність щодо порушення виконання умов договору у вигляді пені та штрафів.
Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не підписаний відповідачем, а як наслідок відсутнє підтвердження його узгодження з останнім. Крім вказаного цей Витяг стосується карток категорії «Універсальна», яка в себе включає картки з наступними характеристиками:
«Універсальна, 30 днів пільгового періоду», базова відсоткова ставка в місяць 3,0%; «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», базова відсоткова ставка в місяць 2,5%; «УніверсальнаCONTRAKT», базова відсоткова ставка в місяць 1,7%; «УніверсальнаGOLD», базова відсоткова ставка в місяць 2,5%.
Яку з зазначених карток та з яким строком дії отримав відповідач позивач не зазначає ні в позові, ні в апеляційній скарзі.
Аналогічна позиція висловлена постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18).
Розрахунок заборгованості за договором №б/н від 11.11.2013 року, станом на 25.06.2019 року також не надає відповіді на питання, які порушив позивач в своєму позові та апеляційній скарзі.(а.с.6-7)
Посилання банку на наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором та на виписку по рахункам як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованими, оскільки сам розрахунок, виписка по рахунку та умови кредитування є внутрішніми документами банку які не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити правильність нарахування відсотків позивачем, та термін дії картки.
Аналогічна позиція висловлена постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17 (№ 61-1211св19).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не дотримався положень процесуального права, які передбачають що суд відповідно п.3-5 ч.5 ст.12 ЦПК України, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасникам судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Позивач не дотримався вимог ч.5 ст.177 ЦПК України, стосовно того, що він зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Проте суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та постановив рішення, яке не ґрунтується на законі, так як кредитні правовідносини передбачають умови платності наданої послуги шляхом сплати відсотків.
Згідно ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Частина 10 статті 84 ЦПК України передбачає, що у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Аналогічний висновок міститься в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Доводи апеляційної скарги, що відповідач висловив свою згоду з формою договору та його умовами підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, що підтверджується випискою по рахунку є непереконливими з вище зазначених обґрунтувань.
Доводи апеляційної скарги, що суд зробив помилковий висновок, щодо відмови у стягненні з відповідача відсотків, оскільки їх отримання є головною метою укладення банком кредитного договору не є переконливими.
Відповідно положень ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Верховний Суд зазначив, що в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем необхідно враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд першої інстанції дійшов не правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитом, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, оскільки доводи позивача про незаконність судового рішення є обґрунтованими.
Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення відсотків, оскільки банком не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно положень ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно положень ч.1 ст.141 ЦКП України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір при подачі позову та за подачу апеляційної скарги внаслідок чого поніс витрати в сумі 4802,50грн.(1921грн. +2881,50грн.) Позовні вимоги задоволені частково, а саме в сумі 1955,25 (тіло кредиту) що відповідає 1,7% від ціни позову, внаслідок чого позивач набув право на відшкодування понесених судових витрат в сумі 81,64грн.
Повний текст постанови виготовлено 26 червня 2020 року.
Керуючись ст.ст. 374, 376,381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 березня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту) скасувати.
Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту) з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитом (тілом кредиту) в сумі 1955(одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят п'ять) гривень 25 копійок.
Змінити рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 березня 2020 року в частині стягнення судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» сплачений судовий збір в сумі 81(вісімдесят одна)гривня 64 копійки.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Т.І. Биліна
Судді Є.Є. Мальцева
В.П. Принцевська