Справа № 2а-367/10/1203
19 лютого 2010 року Артемівський районний суд м. Луганська у складі:
головуючого - судді Космініна С.О.,
при секретарі - Калашнікової Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська про оскарження дій, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання дії відповідача щодо відмови провести перерахунок пенсії, як інваліду війни 3-ої групи, у розмірі 200 % від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2002 року по даний час неправомірними, визнати, починаючи з 01.01.2006 року, право за ним на отримання пенсії інваліда ВВВ 3-ої групи з розрахунку 200 %, замість 30 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та зобов'язати відповідача здійснити такий перерахунок з 01.11.2002 року і довічно у розмірі 200 % від мінімальної пенсії за віком не нижче встановленого законами України на відповідні періоди прожиткового мінімум для осіб, які втратили працездатність.
У судове засідання сторони не з'явились, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутністю. Представник позивача на позові наполягає. Представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити, про що надав письмові заперечення.
Дослідивши письмові докази по справі суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є інвалідом 3-ої групи, що підтверджується посвідченнями серії П № 006889 від 28.03.2001 року. Тому має право на пільги, передбачені ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції, що діяла до 01.01.2006 року), за якою інвалідам війни 3-ої групи виплачувалось щомісячне підвищення пенсії в розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком .
З письмової відмови відповідача позивачеві у проведенні перерахунку пенсії згідно ст. 13 ЗУ « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та їх письмових заперечень на позов вбачається, що відповідач проводив підвищення до пенсії позивачу, керуючись п. 4 Постанови КМУ за № 1686 від 10.11.2000 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат пенсіонерам», керуючись Постановою КМУ від 26.07.1996 року за № 831 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених з 1 серпня та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 серпня 1996 року», якою був встановлений розмір мінімальної пенсії за віком з 01.09.1996 у розмірі 16 грн. 62 коп., а тому інваліду війни 3-ої групи з 01.09.1996 року розмір підвищення був встановлений у сумі 33 грн. 24 коп. (16,62 грн. х 200 %); керуючись п.п. «е» п.2 Постанови КМУ від 3 січня 2002 року за № 1 « Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», яким встановлено, що з 01 січня 2002 року, виходячи із розміру 19 грн. 91 коп., проводиться розрахунок підвищень, передбачених ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Тому розмір підвищення, як інваліду війни 3-ої групи, з 01.01.2002 року виплачувався в розмірі 39 грн. 82 коп. ( 19,91 грн. х 200 %). 05.10.2005 року до ст.13 ЗУ « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» були внесені зміни, де зазначається, що інвалідам війни 3-ої групи пенсії підвищуються на 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Крім того, відповідач посилається на те, що позивачем пропущено строк звернення з позовними вимогами до суду.
Суд вважає, що така відмова відповідача позивачу у перерахунку та доплаті недоотриманої пенсії є неправомірною з наступних підстав.
Розмір виплат, який проводився позивачу відповідачем суперечить нормам Законів України, а саме ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ЗУ «Про прожитковий мінімум», за якими мінімальний розмір пенсії не може бути нижчим прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. відповідно до ст. 19 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та гарантії» мінімальний розмір пенсії встановлюється виключно законами України.
Таким чином, суд вважає, що при розрахунку підвищень пенсії УПФУ в Артемівському районі м. Луганська мало виходити з положень, встановлених Законами України про затвердження прожиткового мінімуму на відповідний рік, а не положеннями, встановленими вищевказаними постановами КМУ, оскільки ці постанови є підзаконними актами і тому не можуть вносити зміни до діючих Законів України з того ж приводу, а тому ці нарахування повинні бути переглянуті та визначені вірні розміри підвищень до пенсії.
Статтею 21 Конституції України встановлено, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Крім того, відповідно до пункту 1 та 6 статті 92 Конституції України, дія положень спеціального закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього закону, а також абзацом 2 преамбули, частиною 3 статті 4, пунктом 2 частини 1 статті 8 та пунктом 13,16 Прикінцевих положень загального закону, якими передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення. До приведення законодавства України у відповідність із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закони України та інші нормативно - правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України ( № 8-рп/2005 від 11 жовтня по справі № 1-21/2005), який неодноразово розглядає проблеми, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
За таких обставин дії відповідача по відмові позивачу у перерахунку та доплаті до пенсії за період з 01.01.2002 року по 01.01.2006 року повинні бути визнані неправомірними, а позовні вимоги позивача за цей період є обґрунтованими, оскільки відповідно до ЗУ «Про внесення змін і доповнень до ЗУ « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 року за № 2939-1У , зміни у ст. 13 цього Закону про встановлення підвищення до пенсії у розмірі 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, замість 200 % мінімальної пенсії за віком, як це було встановлено ЗУ «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року, повинні відбуватися саме з 01.01.2006 року.
З довідки відповідача вбачається, що позивачу були виплачені підвищення до пенсії починаючи з 01.04.1997 року по 31.12.2005 року розмір яких значно менше, ніж як це передбачено ЗУ « Про статус ветерані війни, гарантії їх соціального захисту».
За таких обставин дії відповідача по відмові у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії позивачу згідно до ст.13 ЗУ « Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального» (в редакції, що діяла до 01.01.2006 року) повинні бути визнані неправомірними і на відповідача повинно бути покладено зобов'язання здійснити перерахунок недоотриманої пенсії позивачу за період з 01.11.2002 року в розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком.
Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік» від 05.10.2000 року, затверджено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність у сумі 216,56 гривень.
Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 рік» від 22.03.2001 року, було затверджено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність в сумі - 248,77 гривень.
Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік» від 15.11.2001 року, встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у сумі 268,00 гривень.
Законом України «Про прожитковий мінімум на 2003 рік» від 28.11.2002 року, було продовжено на 2003 рік з 2002 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у сумі 268,00 гривень.
Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік» від 11.05.2004 року, встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у сумі 284,69 гривень.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 23.12.2004 року затверджено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у сумі 332,00 гривні.
Щодо позовної вимоги про визнання за ним права на отримання пенсії інваліда ВВВ 3-ої групи у розмірі з розрахунку у 200 % мінімальної пенсії за віком, замість 30 %, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого Законом на відповідний період, для осіб які втратили працездатність, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ЗУ « Про внесення змін і доповнень до ЗУ « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 року за № 2939-1У, якій є діючим на час винесення рішення, були внесені зміни у ст.13 цього Закону про встановлення підвищення до пенсії у розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, замість 200% мінімальної пенсії за віком, як це було встановлено ЗУ «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року, і ці зміни повинні відбуватися саме з 01.01.2006 року, а тому у суду немає підстав для визнання за позивачем права на отримання пенсії з 01.01.2006 року саме у розмірі 200 %, замість 30 %.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача проводити довічно нарахування та виплати перерахунок пенсії відповідно до збільшення розміру мінімальної пенсії за віком, у розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком, то у суду немає підстав для задоволення цієї вимоги, оскільки згідно зі ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист вже порушених прав, а не тих, що можуть виникнути у майбутньому.
Посилання відповідача на те, що позивачем пропущений річний строк звернення з позов до суду є необґрунтованим, оскільки згідно до ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більше як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії; суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь - яким строком. Таким чином, суд вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Керуючись Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. ст. 159, 160, 161, 163, 167 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як інваліду війни 3-ої групи, у розмірі, меншому, ніж встановлений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 01.01.2002 року по 01.01.2006 року, неправомірними.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 недоотриману суму до пенсії за період з 01.01.2002 року по 01.01.2006 року у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, виходячи з встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, який був встановлений в зазначений вище період, із врахуванням сум, виплачених за цей період.
В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Судові витрати віднести на рахунок держави.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про її оскарження, яка повинна бути поданою протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя С.О. Космінін