ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 38/46001.12.09
За позовомАкціонерного товариства «Балтик Майстер»
ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Вестер Україна»- Відповідач1
Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестер Регіони»- Відповідач 2
Провизнання недійним правочину
Суддя Власов Ю.Л.
Представники:
Від позивачаСабуров П.Г.
Від відповідача 1
Від Відповідача 2 не з'явились
Кобрина С.В.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Відповідача про визнання недійсним договору застави №1/UKR від 12.03.09р., укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.
Заявлені позовні вимоги Позивач обґрунтовує наступним. Між Позивачем та Відповідачем були укладені договори поставки, відповідно до яких Позивач поставив обладнання Відповідачу 1 з умовою набуття останнім права власності на це обладнання лише після повної його сплати. Проте Відповідач 1 дане обладнання повністю не оплатив, рішеннями Господарського суду міста Києва встановлена заборгованість Відповідача 1 перед Позивачем через несплату вартості поставленого обладнання. Отже, право власності на дане обладнання до Відповідача 1 не перейшло, і дане обладнання залишається у власності Позивача.
Незважаючи на це, 12.03.09р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 був укладений договір застави майна №1/UKR, відповідно до якого Відповідач 1 передав Відповідачу 2 в заставу вказане обладнання, яке знаходиться у супермаркетах за адресою м. Хмельницький, вул. Маршала Рибалка, 2-А, та м. Тернопіль, вул. Текстильна, 28-Ч, яке є власністю Позивача, та не належить Відповідачу 1.
З цих підстав даний договір застави є недійсним, оскільки Відповідач 1 розпорядився майном, яке йому належить на праві власності, а є власністю Позивача.
Відповідач 1 проти позову заперечив, мотивуючи тим, що відповідно до норм чинного законодавства України право власності особи не підлягає захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсними правочинів, стороною яких ця особа не являється.
Відповідач 2 заперечив проти задоволення позову з тих же самих підстав, що і Відповідач 1.
Ухвалою від 19.10.09р. провадження у справі було порушено, позовна заява прийнята до розгляду, розгляд справи був призначений на 12.11.09р. Цією ж ухвалою сторони було зобов'язано подати суду документи. вказані в цій ухвалі.
Ухвалою від 12.1ё.09р. розгляд справи був відкладений на 01.12.09р. у зв'язку з неявкою представника Відповідача 1 та неподання Відповідачем 1 та Відповідачем 2 всіх витребуваних доказів у справі.
Судом досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, слухання Позивача та Відповідача 2 суд, -
Між Позивачем та Відповідачем 1 були укладені договори, відповідно до яких Позивач зобов'язався поставити Відповідачу технологічне обладнання, а Відповідач зобов'язався прийняти та оплатити дане обладнання, відповідно до умов цих договорів поставки.
В окремих договорах, зокрема №85/06/08П від 09.07.08р., №2/23/08 від 23.08.07р. тощо, передбачено, що обладнання яке є предметом договору переходить у власність Відповідача 1 після оплати на умовах, передбачених даними договорами, а до цього моменту є власністю Позивача.
Судовими рішеннями Господарського суду міста Києва було встановлено заборгованість Відповідача 1 перед Позивачем з оплати поставленого обладнання за вказаними договорами та стягнуто з Відповідача 1 на користь Позивача заборгованість та штрафні санкції.
12.03.09р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 був укладений договір застави №1/UKR, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченко О.Л. та зареєстрований в реєстрі під №400 з внесенням змін договором №1 від 13.03.09р. зареєстрованим в реєстрі №401.
Відповідно до п.1.1. договору застави Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв у заставу (забезпечення виконання зобов'язань рухомим майном) предмет застави, визначений розділом 2 договору застави, на забезпечення зобов'язань позичальника, що випливають із кредитної угоди від 03.09.07р. №1/UKR.
Згідно з п.2.1. договору предметом застави є торгове та технологічне обладнання, інше майно, що належить на праві власності Відповідачу 1.
Спір виник з причини того, що Позивач вважає договір застави № 1/UKR недійсним з підстав неналежності Відповідачу 1 переданого ним у заставу обладнання.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов Позивача задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з пояснень сторін та матеріалів справи Позивач звернувся до суду за захистом свого права власності на поставлене Відповідачу 1 обладнання, з тих підстав, що до сплати Відповідачем 1 вартості цього обладнання, останнє належить на праві власності Позивачу, отже Відповідач1 не мав права передавати неналежне йому обладнання у заставу Відповідачу 2.
Відповідно до ст.386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно з ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ст.330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Вказані норми являються спеціальними нормами, які регулюють відносини захисту права власності, та встановлюють способи захисту власником своїх прав, як у разі вибуття майна з володіння, так і у випадках, не пов'язаних із позбавленням володіння, та й у інших казусах. При цьому, одним із складових елементів відносин права власності та його захисту є також питання добросовісності або недобросовісності набувача спірного майна, можливості витребування власником такого майна, яке впливає на зміст, результати та способи захисту власником свого права.
Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно з ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.
Відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Вказані норми визначають загальний порядок та підстави визнання правочинів недійсними з спеціальною метою повернення особами, які є сторонами таких правочинів, один одному всього отриманого за цими правочинами, як спосіб захисту права. При цьому питання добросовісності або недобросовісності набувача майна за спірним договором, можливості витребування власником такого майна, при такому способі захисту виходять за межі спірних правовідносин.
З наведеного вбачається, що захист абсолютного права власності здійснюється зовсім у інші способи, з іншим складом правовідносин, та має зовсім інші правові наслідки, ніж захист права сторони недійсного правочину з метою припинення договірних зобов'язань та повернення всього отриманого за цим правочином.
Таким чином, право власності особи не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсними правочинів, стороною яких ця особа не являється.
Даний висновок підтверджується п.15 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99р., №02-5/111 де вказано, що сам лише факт відчуження майна підприємства, установи, організації, якій воно не належить на праві власності (повного господарського відання, оперативного управління), не є підставою для визнання угоди про відчуження недійсною.
Даний висновок підтверджується п.27.3 рекомендацій Вищого господарського суду України від 27.06.2007р. №04-5/120, де вказано, що господарським судам слід мати на увазі, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною.
Даний висновок підтверджується також численними постановами Верховного Суду України, зокрема від 02.11.04р., 27.09.05р., 25.07.06р., залученими до матеріалів справи.
Як встановлено судом, між Позивачем та Відповідачем 1 були укладені договори, відповідно до яких Позивач зобов'язався поставити Відповідачу технологічне обладнання, а Відповідач зобов'язався прийняти та оплатити дане обладнання, відповідно до умов цих договорів поставки. В окремих договорах, зокрема №85/06/08П від 09.07.08р., №2/23/08 від 23.08.07р. тощо, передбачено, що обладнання яке є предметом договору переходить у власність Відповідача 1 після оплати на умовах, передбачених даними договорами, а до цього моменту є власністю Позивача.
Як встановлено судом, судовими рішеннями Господарського суду міста Києва було встановлено заборгованість Відповідача 1 перед Позивачем з оплати поставленого обладнання за вказаними договорами та стягнуто з Відповідача 1 на користь Позивача заборгованість та штрафні санкції.
Як встановлено судом, 12.03.09р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 був укладений договір застави №1/UKR, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченко О.Л. та зареєстрований в реєстрі під №400 з внесенням змін договором №1 від 13.03.09р. зареєстрованим в реєстрі №401. Відповідно до п.1.1. договору застави Відповідач 1 передав, а Відповідач 2 прийняв у заставу (забезпечення виконання зобов'язань рухомим майном) предмет застави, визначений розділом 2 договору застави, на забезпечення зобов'язань позичальника, що випливають із кредитної угоди від 03.09.07р. №1/UKR. Згідно з п.2.1. договору предметом застави є торгове та технологічне обладнання, інше майно, що належить на праві власності Відповідачу 1.
З наведеного вбачається, що Позивач звернувся до суду за захистом свого абсолютного права власності на належне йому обладнання шляхом визнання недійсним договору застави даного обладнання, укладеного між Відповідачами, стороною якого Позивач не являється.
За вказаних обставин суд вважає, що позовні вимоги Позивача не ґрунтуються на вказаних нормах чинного законодавства України, тому не підлягають задоволенню у визначений Позивачем спосіб.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.4, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У позові відмовити повністю.
Суддя Ю.Л. Власов
Рішення підписане 17.12.2009р.