Справа № 2-22
2009 рік
24 червня 2009 року Гірницький районний суд м. Макіївки Донецької області у складі:
головуючого - судді Алексєєнко І.П.
при секретарі _ ОСОБА_1
з участю представників сторін:
позивача - адвоката - ОСОБА_2
відповідача - адвоката - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Макіївці справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за договором позики та відсотків річних, та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним,
У листопаді 2007 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення з нього суми боргу 221450 гривень, які вона йому передала 20 березня 2007 року у сумі 168350 гривень та 26 березня 2007 року у сумі 53100 гривень і які відповідач зобов'язався повернути ОСОБА_4 у строк 28 березня 2007 року, але зобов'язання не виконав і борг не повернув. Просила стягнути вказану суму боргу 221450 гривень з відповідача ОСОБА_5 і стягнути з нього 3% річних за користування її грошима в сумі 14308 гривень.
15 червня 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом ( як він зазначив зустрічним ) до ОСОБА_4 про визнання договорів позики недійсними у тому числі і визнання недійсними договорів позики від 20 березня 2007 року на суму 168350 гривень та від 26 березня 2007 року на суму 53100 гривень, та від 24 лютого 2007 року на суму 86800 гривень, від 20 березня 2007 року на суму 81550 гривень, посилаючись на удаваність цих договорів позики, оскільки гроші йому ОСОБА_4 ніколи не передавала, а він їх не отримував, а на вказані суми йому ОСОБА_4 поставляла цукор, займаючись торгівельно-посередницькою діяльністю, тобто між ними існували господарські правовідносини як між суб'єктами господарювання-приватними підприємцями.
Вказані позови були ухвалою суду об'єднані в одне провадження.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та її представник - адвокат ОСОБА_2 підтримали позов і представник позивача ОСОБА_2 пояснила, що сторони були раніше знайомі і дійсно мали стосунки, займаючись господарською діяльністю, між ними існували довірливі відносини. Але 20 березня 2007 року відповідач ОСОБА_5 як у громадянки, а не як у приватного підприємця чи якось по іншому, у ОСОБА_4 взяв у борг гроші в сумі 168350 гривень, які він зобов'язався їй повернути 25 березня 2007 року, про що власноруч написав розписку. Між тим, він ці гроші не повернув і знову звернувся до ОСОБА_4 із проханням дати йому у борг гроші і 26 березня 2007 року відповідач отримав від ОСОБА_4 у борг гроші в сумі 53100 гривень. При цьому відповідач написав розписку про отримання у борг грошей від ОСОБА_4 і зобов'язався повернути суму боргу 28 березня 2007 року. Ці два рази договір позики складався у письмовій формі. Розписки були написані у м. Харкові, де і ОСОБА_4 передавала обидва рази гроші ОСОБА_5, бо вони там зустрічалися, оскільки ОСОБА_4 мала купити дочці квартиру саме у м. Харкові, але угода не відбулася і, дізнавшись про це, відповідач ОСОБА_5 умовив ОСОБА_4 за винагороду зайняти йому гроші на короткий термін, на що ОСОБА_4 погодилась, розраховуючи на обов'язковість відповідача, його порядність і на те, що він і раніше брав у неї гроші у борг і завжди повертав і ще її і віддячував за це цукром, мукою чи грошима. Однак, у зазначений у розписках строк ОСОБА_5 гроші ОСОБА_4 не повернув, став просити відстрочку платежу. Між тим, ОСОБА_5 і до теперішнього часу не повернув ОСОБА_4 гроші, що брав у неї в борг. ОСОБА_4 дізналася, що ОСОБА_5 заборгував великі суми грошей і іншим людям і тому вона дійсно зверталася в органи міліції із заявою про притягнення ОСОБА_5 до відповідальності, але було відмовлено у порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_5, тому вона звернулася за захистом свого порушеного права у суд із вказаним позовом. Оскільки відповідач не виконав грошового зобов'язання за договором позики за двома розписками, то просила на користь ОСОБА_4 стягнути з нього суму боргу 221450 гривень. Крім того, від простроченої суми боргу просить стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 3% річних, які складають на 22 травня 2009 року ( так визначила позивач цей строк, не наполягаючи на збільшенні) 14308 гривень. Також, просила стягнути понесені ОСОБА_4 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 30 гривень.
Допитана у судовому засіданні ОСОБА_4 підтримала позов і пояснила, що уклала договір займу з ОСОБА_5 і передала йому у борг 20 березня 2007 року гроші у сумі 168350 гривень і цю суму грошей він зобов'язався їй віддати 25 березня 2007 року. 26 березня 2007 року вона знову у борг ОСОБА_5 дала гроші в сумі 51300 гривень і він всю суму боргу 221450 гривень зобов'язався повернути у строк 28 березня 2007 року, але не повернув гроші до теперішнього часу, просила стягнути цю суму боргу 221450 гривень і 3% річних. Заперечувала проти того, що на цю суму вона поставляла цукор ОСОБА_5, наполягаючи, що він займав у неї саме гроші у таких сумах, на які написав власноруч розписки. Можливо, ОСОБА_5 і потратив ці гроші на придбання цукру, але він повинен був їй віддати гроші, цього зобов'язання він не виконав. Спочатку ОСОБА_5 не заперечував проти боргу і навіть у м. Дніпропетровську, за місцем її мешкання, він просив відстрочити виплату суми боргу і мав намір написати в нотаріальній конторі про це розписку, вони удвох ходили до нотаріуса, який роз'Яснив їм, що для договору позики і його виконання достатньо розписок ОСОБА_5 про те, що він брав у неї в борг гроші і зобов'язаний їх повернути у зазначений строк.
Відповідач ОСОБА_5, який був допитаний судом до зупинення провадження у справі, заперечував проти позову ОСОБА_4 і пояснив, що він мав із ОСОБА_4 стосунки чисто господарські, бо вони обидва приватні підприємці і ОСОБА_4 надавала йому посередницькі послуги у покупці великих партій цукру, вони спілкувалися по телефону, домовлялися де і коли він має купувати цукор, за якою ціною, ОСОБА_4 домовлялась на місці про закупівлю цукру, що мало місто у м. Харкові та у м. Дніпропетровську, і він туди посилав автомобілі-вантажівки з експедитором, інколи і сам їхав. На ту суму, на яку він загружав цукор, він писав розписку ОСОБА_4 про повернення їй грошей за цукор, а коли наступного разу приїздив, то привозив гроші і вона йому повертала розписку. Так вони працювали 2 роки і між ними склалися довірливі відносини, він і не слідкував за цими розписками, бо довіряв ОСОБА_4 ОСОБА_3 20 березня 2007 рок, ані 26 березня 2007 року він гроші у ОСОБА_4 не брав у борг і він повністю розрахувався з нею за отриманий цукор. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 піддав сумніву надані ОСОБА_4 розписки від 20 березня 2007 року про отримання суми у борг 168350 гривень і розписку від 26 березня 2007 року про отримання у борг суми 53100 гривень, посилаючись на те, що на цих розписках підпис не його і він ці розписки не писав. У подальшому відповідач ОСОБА_5 змінив підстави заперечення проти позову ОСОБА_4 і наполягав, що він гроші за вказаними розписками не отримував, а між ним і ОСОБА_4 існували господарські правовідносини і ці розписки, як і інші написані ним за отриманий цукор у ОСОБА_4 і він їх не забрав, але боргу перед ОСОБА_4 він не має, тому просив у задоволенні її позову відмовити.
Представник відповідача - адвокат ОСОБА_3 в обгрунтування заперечень ОСОБА_5 проти позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 про стягнення суми боргу, пояснила, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ніколи не укладались договори позики і ОСОБА_5 ніколи не отримував від ОСОБА_4 грошей. Проте, між ними, як фізичними особами-підприємцями, виникли відносини у сфері господарювання, а саме вони в усній формі укладали договори постачання, за якими ОСОБА_4 домовлялась за проханням ОСОБА_5 про купівлю цукру оптом на різних базах міста Дніпропетровська та інших міст. Такі відносини між ними існували з 2002 року. У витребуваному судом і дослідженому відмовному матеріалі міститься особиста заява ОСОБА_4 і її пояснення, з яких саме і вбачається, що ОСОБА_4 просила притягти до кримінальної відповідальності ОСОБА_5 за те, що він не розрахувався з нею за одержаний цукор. При цьому ОСОБА_4 додала не дві розписки, а чотири: від 24 лютого 2007 року за здійснену поставку ОСОБА_5 цукру оптом у розмірі 35 тон за ціною 2,48 грн. за 1 кг на суму 86800 гривень з відстрочкою платежу до 02 березня 2007 року. Від 20 березня 2007 року про поставку цукру оптом ОСОБА_5 у кількості 35 тон на суму 81550 гривень з відстрочкою платежу 27 березня 2007 року.
Розпискою від 20 березня 2007 року ОСОБА_4 надала відстрочку ОСОБА_5 у розрахунку за двома попередніми договорами постачання цукру на 86800 гривень та на 81550 гривень, що у сумі становить 168350 гривень, про що він написав розписку і зобов'язався вказану суму 168350 гривень повернути ОСОБА_4 у строк до 25 березня 2007 року.
26 березня 2007 року з метою одержання прибутку на підставі договору постачання, укладеному в усній формі, ОСОБА_4 поставила ОСОБА_5 цукор оптом на суму 53100 гривень, про що він написав розписку про повернення вказаної суми у строк 28 березня 2007 року.
Факт існування між сторонами господарських відносин, а не договірних відносин позики, підтверджувала сама ОСОБА_4 у наданих нею особисто поясненнях в міліції, які містяться у відмовному матеріалі. Вважає, що сторони є суб'єктами господарювання, фізичними особами підприємцями, які здійснювали господарську діяльність з метою одержання прибутку, і між ними укладались не договори позики, а договори постачання. У зв'язку з цим, просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4
За позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання недійними договорів позики з моменту їх укладання, представник позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_3, навела тіж самі доводи, обґрунтувавши вимоги ОСОБА_5 тим, що згідно ст. 235 ч.2 ЦК України встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме, що між сторонами був договір постачання цукру, а тому і відносини між сторонами повинні регулюватися правилами щодо правочину, який насправді вони вчинили. ОСОБА_3 пояснила, що у ОСОБА_5 відсутні які б то не було розписки, вони всі у ОСОБА_4, і позовні вимоги ОСОБА_5 ґрунтуються виключно на тих доказах, що містяться у відмовному матеріалі по заяві ОСОБА_4 в органи внутрішніх справ про притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності. ОСОБА_3, діюча в інтересах ОСОБА_5, підтримала його вимоги за позовом, пояснивши, що сама ОСОБА_4 у поясненнях, які знаходяться у відмовному матеріалі, не заперечувала, що між ними виникли господарські правовідносини, а тому і спір між ними виник з приводу здійснення господарської діяльності, а саме на підставі невиконання зобов'язання по сплаті поставленого за усним договором купівлі-продажу товару ( цукру). Між тим, ОСОБА_5 повністю розрахувався за цукор з ОСОБА_4 Оскільки до відмовного матеріалу ОСОБА_4 надала чотири розписки, то ОСОБА_5 заявив вимоги про визнання недійсними з моменту укладання з приводу удаваності договір позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 24 лютого 2007 року на суму 86800 грн., договір позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 20 березня 2007 року на суму 81550 гривень, договір позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 20 березня 2007 року на суму 168350 гривень і договір позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 26 березня 2007 року на суму 53100 гривень.
Заперечуючи проти заявленого ОСОБА_5 позову до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів позики з приводу їх удаваності, представник відповідача ОСОБА_4 -адвокат ОСОБА_2, діюча в її інтересах, пояснила, що ОСОБА_5 не навів жодного доказу, що між ним та ОСОБА_4 існували господарські відносини і що ОСОБА_4 йому постачала цукор, бо не надав суду ані накладних, ані договорів, ані інших документів на вантажівку цукру, на його транспортування і таке інше. ОСОБА_5 та його представник посилаються тільки на свої висновки та міркування. Взагалі, ксерокопії розписок ОСОБА_5, які містяться в відмовному матеріалі, не можуть бути належними доказами, а оригіналів цих розписок ОСОБА_5 не надав, бо в нього їх немає. Але і в ксерокопії розписки від 24 лютого 2007 року значиться, що він взяв у ОСОБА_4 цукор 35 тон по ціні 2,48 гривень за 1 кг на суму 86800 гривень і гроші зобов'язався повернути 02 березня 2007 року, а згідно ксерокопії розписки від 20 березня 2007 року ОСОБА_5 взяв у ОСОБА_4 35 тон цукру на суму 81550 гривень і зобов'язався цю суму повернути до 27 березня 2007 року і мова про договір позики в цих розписках не йдеться, а тому і вимоги щодо цих розписок про визнання договорів позики на ці суми недійсними є безпідставними. Щодо до двох інших розписок, оригінали яких є доказами позову ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договорами позики, то в них мова про постачання цукру не йдеться, а зазначено, що ОСОБА_5 брав у ОСОБА_4 у борг гроші і зобов'язався їх повернути, чого не виконав. Просила у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів позики відмовити з цих підстав.
Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши додані докази, вважає, що позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики і відсотків річних за прострочку виконання зобов'язання є обґрунтований і підлягає задоволенню, а позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів позики, задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики ) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно розписки від 20 березня 2007 року ОСОБА_5 взяв у ОСОБА_4 гроші в сумі 168350 гривень, які зобов'язався повернути 25 березня 2007 року. Де також зазначено, що дружина ОСОБА_5 повідомлена про суму боргу і строк повернення боргу, а також, щ розписка написана ОСОБА_5 добровільно у присутності свідка ОСОБА_6 (а.с. 6)
Згідно розписки від 26 березня 2007 року ОСОБА_5 взяв у ОСОБА_4 суму грошей 53100 гривень і зобов'язався повернути гроші 28 березня 2007 року. ( а.с. 5 )
Отже за цими двома розписками встановлена сума позики у 221450 гривень.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Аналізуючи надані позивачем оригінали розписок відповідача, суд приходить до висновку, що була дотримана форма договору позики між сторонами і цими розписками посвідчено передання відповідачеві 20 березня 2007 року грошової суми 168350 гривень і 26 березня 2007 року грошової суми 53100 гривень.
Згідно висновків судової почеркознавчої експертизи за № 3425/02 від 05 серпня 2008 року рукописні тексти вищезазначених розписок від 20 березня і від 26 березня 2007 року, а також підписи від імені ОСОБА_5, виконані ОСОБА_5. ( а. с. 103-108 )
Крім того, допитаний судом свідок ОСОБА_6 показав, що у м. Харкові вони з мамою та батьком зустрічалися із ОСОБА_5, з яким з 2003 року мати співпрацювала і він також іноді допомагав ОСОБА_5 закуповувати оптом цукор на базах міста Дніпропетровська та міста Харкова, про ці право чини домовлялась його мати, а по телефону сповіщала ОСОБА_5 При розрахунках за цукор мали місце випадки, коли ОСОБА_5 є вистачало грошей і вони платили свої, а він потім з ними розраховувався, але ці суми були незначні, а тут 20 березня 2007 року мати дала йому у борг велику суму грошей, а саме більше 160 000 гривень. ОСОБА_5 написав розписку, що гроші віддасть за днів п'ять, при цьому він пам'ятає, що ОСОБА_5 пояснював, що про цей борг знає і його дружина. Через декілька днів ОСОБА_5 знову взяв у матері ОСОБА_4 гроші у борг суму біля 50 000 гривень, пояснюючи, що в нього виникли проблеми, що його пограбували, обіцяв віддати всі гроші і віддячити ОСОБА_4 Він також написав розписку про отримання у борг цих грошей. Але зобов'язання ОСОБА_5 не виконав і гроші не віддав.
Свідок ОСОБА_7 підтвердив, що між його дружиною ОСОБА_4 та ОСОБА_5 склалися гарні відносини, вони сумісно працювали протягом 3-4 років. ОСОБА_4 займалася торгівельно-посередницькою діяльністю. Вони довіряли один одному, дзвонили. ОСОБА_4 домовлялася на базах про відгрузку цукру оптом ОСОБА_5, який приганяв вантажівки, які вони допомагали йому загрузите цукром, навіть із батьком ОСОБА_5 вони познайомились. І раніше ОСОБА_4 давала незначні суми грошей ОСОБА_5 чи його експедитору, якщо не хватало розрахуватися за цукор, але завжди ОСОБА_5 все віддавав і надавав подяку у вигляді цукру чи муки, чи грошей, як коли. 20 березня 2007 року, коли вони були у м. Харкові, то зустрілися з ОСОБА_5, який попросив у ОСОБА_4 гроші, велику суму 168350 гривень і вона йому ці гроші дала на декілька днів. Про те, що він брав гроші у борг, ОСОБА_5 у йог присутності в автомобілі написав розписку і повідомив, що бере таку суму в борг свою дружину. Через три дні він не віддав гроші, пояснював, що в нього щось не вийшло з цукром, що його обікрали і поросив у борг ще 53000 гривень і ОСОБА_4 знову дала Йому цю суму грошей, він написав розписку і зобов'язався у строк до 28 березня повернути всі гроші, але це зобов'язання він не виконав до теперішнього часу. Вони неодноразово дзвонили йому, приїздили до нього у м. Макіївку, він зустрічався з батьком ОСОБА_5, пересварилися, їздили до дружини ОСОБА_5. Спочатку ОСОБА_5 борг визнавав і просив відстрочити повернення грошей, пояснюючи, що виникли проблеми. Вони йому довіряли, а потім поспілкувалися з людьми і зрозуміли, що він не тільки їм винен гроші, що він ще брав у борг і не повернув гроші, тому ОСОБА_4 зверталася в міліцію із заявою на ОСОБА_5
Свідок ОСОБА_8 підтвердила, що вона знала про діяльність свого чоловіка ОСОБА_5 і про те, що він працював з ОСОБА_4В, яка надавала йому посередницькі послуги у завантаженні цукру оптом у м. Дніпропетровську. У грудні 2007 року до неї на роботу приїздила ОСОБА_4 та її чоловік і пояснювали, що ОСОБА_5 з ними не розрахувався, що він брав у них гроші у борг. Проте, їй нічого не було відомо про договори позики грошей між чоловіком і ОСОБА_4 Чоловік їй пояснював, що ніколи гроші у ОСОБА_4 не брав.
Між тим, суд критично відноситься до показань цього свідка, оскільки на наданій розписці від 20 березня 2007 року про взяття грошей 168 350 гривень ОСОБА_5 у борг у ОСОБА_4, її підпис відсутня, а тільки зазначено, що вона про суму боргу і про
строк його повернення повідомлена, що могло і не мати місця і це ніяк не впливає на зобов'язання позичальника ОСОБА_5 перед позикодавцем ОСОБА_4
Таким чином, у суду немає сумнівів щодо написання вказаних розписок саме ОСОБА_5, а не іншою особою, а також немає сумнівів щодо усвідомлення ОСОБА_5 суті цих розписок та наслідків невиконання грошового зобов'язання.
Оскільки ці розписки були представлені саме позивачем, то суд приходить до висновку, що саме позивач виступав у договорі позики позикодавцем.
Тому, виходячи з принципу презумпції правомірності правочину, згідно ст. 204 ЦК України, суд вважає, що між сторонами був укладений правомірний договір позики.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Як видно із розписок за умовами договору позики відповідач зобов'язався повернути позивачеві всю суму боргу 168350 гривень у строк 25 березня 2007 року, а по другій розписці суму 53100 гривень він зобов'язався повернути у строк 28 березня 2007 року і посилання на проценти у розписках не існує, а тому суд приходить до висновку, що між сторонами цей договір позики був укладений як безпроцентний, про це свідчить і нетривалий строк на який укладався договір.
Судом встановлено, що вказане грошове зобов'язання відповідачем не виконано до теперішнього часу, тобто відповідач не повернув позивачеві грошову суму 168350 гривень по першій розписці і грошову суму 53100 гривень по другій розписці як у строк, визначений договором так і до теперішнього часу.
Згідно ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості ніж встановлено договором.
Саме на ці підстави посилається ОСОБА_5, заперечуючи проти заявленого позову ОСОБА_4, пояснюючи, що він гроші від ОСОБА_4 у сумі 168350 гривень та у сумі 53100 гривень не одержував.
Доводи ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_3, щодо розписок про отримання у борг вказаних грошових сум у ОСОБА_4, як такі, що ці розписки були написані не про отримання грошей, а на суми грошей, на які ОСОБА_5 загрузив від ОСОБА_4 цукор, займаючись господарською діяльністю як підприємець, є безпідставними, оскільки у цих розписках від 20 березня 2007 року на суму 168350 гривень та від 26 березня 2007 року на суму 53100 гривень зазначено, що ОСОБА_5А взяв у борг у ОСОБА_4 вказані грошові суми і що він зобов'язався їх повернути у зазначений строк..
Той факт, що ОСОБА_5 витратив ці гроші на придбання цукру чи на інші потреби, не спростовують суті самого договору позики між сторонами.
Особиста заява ОСОБА_4, зареєстрована у Гірницькому РВ МГУ УМВС, 20 листопаду 2007 року ( доречи, до суду з вказаним позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 звернулася 19 листопад 2007 року ), про притягнення ОСОБА_5 до відповідальності за похилення її грошових коштів у сумі 221450 гривень, а саме, що він не здійснив оплату за отриманий цукор, яка міститься і відмовному матеріалі та її пояснення з цього приводу, також не є доказами, що спростовують суті укладених договорів позики між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на суму 168350 гривень та 53100 гривні.
Згідно постанови від 10 серпня 2008 року по заяві ОСОБА_4 щодо шахрайських дій ОСОБА_5 у порушенні кримінальної справи було відмолено у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_5 складу злочину. (а.с. 206)
Крім того, відповідно до вимог ст. 1051 ч.2 ЦК України договір позики, укладений у письмовій формі, може бути ос порений позичальником і рішення суду може ґрунтуватися на свіченнях свідків для підтвердження того, що гроші насправді не були передані позичальнику, тільки у випадках коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Оспорюючи договір позики, по вказаним двом розпискам, ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_3 не надали суду доказів, що мали місце при їх укладанні випадки обману, насильства, впливу тяжкої обставини, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем.
Щодо позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договорів позики у тому числі і договорів, які є предметом спору за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5, недійсними з приводу їх удаваності, то ці вимоги за своєю суттю є запереченням проти позову ОСОБА_4 Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договорів позики недійсними не підлягає задоволенню.
Так, ОСОБА_5 просить визнати недійсними договори позики укладені між ним та ОСОБА_4 24 лютого 2007 року на суму 86800 гривень, 20 березня 2007 року на суму 81550 гривень, 20 березня 2007 року на суму 168350 гривень, 26 березня 2007 року на суму 53100 гривень.
Між тим, жодного з цих договорів позивач ОСОБА_5 суду не надав і у судовому засіданні його представник ОСОБА_3, пояснила, що розписки - оригінали на вказані суми мають бути у ОСОБА_4, а їх копії є у відмовному матеріалі, також послалась на те, що доказами до позову ОСОБА_5 є тільки данні відмовного матеріалу, інші докази відсутні.
В обгрунтування своїх вимог щодо визнання договорів позики недійсними, ОСОБА_5 посилається на ст. 235 ЦК України, згідно якої удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
ОСОБА_5 у позові та його представник ОСОБА_3 у судовому засіданні стверджує, що між ним та ОСОБА_4, як між підприємцями-суб'єктами господарювання, мали місце господарські правовідносини і вони укладали в усній формі договори поставки цукру.
Між тим, жодного доказу на те, що саме ОСОБА_4 постачала йому цукор, ОСОБА_5 не надав. Відсутні товаро-транспортні накладні, акти завантаження цукру, касові ордери про оплату за товар та інші документи, які б свідчили про вантажівку цукру від ОСОБА_4 ОСОБА_5, та і взагалі, позивачем ОСОБА_5 не надано жодних документів, підтверджуючих, що він у вказані строки купував цукор і перевозив його з міста Дніпропетровська у місто Макіївку чи з іншого населеного пункту.
Посилання його на ксерокопії розписок, які містяться у відмовному матеріалі, не можуть бути прийняті судом як належні докази, оскільки відсутні оригінали розписок від 24 лютого 2007 року на 35 тон цукру на суму 86800 гривень та від 20 березня 2007 року на 35 тон цукру на суму 81550 гривень, а щодо розписок про отримання ним від ОСОБА_4 грошей у сумі 168350 гривень від 20 березня 2007 року та від 26 березня 2007 року про отримання ним у борг від ОСОБА_4В грошей у сумі 53100 гривень, то твердження, що ці розписки є доказами договору постачання цукру є хибним.
Арифметична сума грошей, на які згідно ксерокопій розписок, ОСОБА_5 ніби то отримав цукор від ОСОБА_4, а саме 81550 грн. + 86800 грн. =168350 грн., що співпадає сумі грошей 168350 гривень, яку ОСОБА_5 отримав у борг від ОСОБА_4, не спростовує суті договору позики і не є безспірним доказом удаваності укладеного 20 березня 2007 року договору позики на вказану суму 168350 гривень.
Таким чином, аналізуючи всі надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача ОСОБА_4 про стягнення на її користь з відповідача суми позики 221450 гривень за двома розписками: від 20 березня 2007 року на суму 168350 гривень та від 26 березня 2007 року на суму 53100 гривень, а також про стягнення трьох відсотків річних, бо інші проценти не визначені сторонами у договорі і саме у такий спосіб позивач заявив позов про захист свого порушеного права. Виходячи з суми боргу 221450 гривень, де 3% річних дорівнює 6643 грн. 50 коп., а у місяць проценти становлять 553 грн.63 коп., а у день - 18 грн. 45 коп. Таким чином за весь час прострочення відповідач має виплатити позивачеві проценти у сумі: з 28.03.2007 року по 28.03.2009 року за 2 роки х 6643,50 грн. = 13287 гривень + 2 місяці X 553,63 грн. = 1107 грн. 26 коп., а всього станом на 28 травня 2009 року 14394 гривні 26 коп. Оскільки позивач розрахувала 3% річних станом на 22 травня 2009 року, що складає 14308 гривень і не наполягала на збільшенні цієї суми, то у межах заявленого позову, саме в такому розміру підлягають стягненню відсотки за прострочення виконання зобов'язання за договором позики.
Щодо вимог позивача ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів позики з моменту їх укладенні як удаваних, то у задоволенні цього позову слід відмовити у зв'язку з необґрунтованістю заявлених вимог і ненаданням належних доказів на користь цих позовних вимог позивачем ОСОБА_5
Згідно ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню суми понесених ним судових витрат, а саме сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн., сплата якої підтверджується доданою до справи квитанцією.
Оскільки ухвалою суду позивач ОСОБА_4 була звільнена від сплати судових витрат у вигляді судового збору розміром державного мита 1700 гривень, то вказана сума підлягає стягненню з ОСОБА_5 на користь держави.
На підставі викладеного, ст. ст. 526,625,1046-1050,203-204,207,215,235,236 ЦК України, керуючись ст. ст. 209,212-215 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за договором позики та відсотків річних, задовольнити
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму боргу за договорами позики 221450 ( двісті двадцять одну тисячу чотириста п'ятдесят ) гривень і проценти річних від простроченої суми у розмірі 14308 ( чотирнадцять тисяч триста вісім ) гривень.
У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання недійсними з моменту укладання договорів позики від 24 лютого 2007 року на суму 86800 гривень, від 20 березня 2007 року на суму 81550 гривень, від 20 березня 2007 року на суму 168350 гривень і від 26 березня 2007 року на суму 53100 гривень, внаслідок їх удаваності, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати у вигляді витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 30 гривень.
Стягнути з ОСОБА_5 судові витрати у вигляді і розмірі державного мита 1700 гривень на користь держави.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Гірницький районний суд м. Макіївки шляхом подання протягом десяти днів після його проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або у порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.