Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" червня 2020 р. Справа № 5023/5507/12 вх. № 5507/12
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Міньковського С.В.
при секретарі судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши заяву АТ "КБ "Приватбанк" про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута
По справі за заявою ФОП Бутенко Юрій Володимирович, м. Харків
до ФОП Бутенко Юрій Володимирович, м. Харків
про визнання банкрутом
за участю сторін: ліквідатор - Панасюк І.В.,
пр-к ПАТ КБ "ПриватБанк" - Левицька А.В. (ордер ПТ №000123 від 01.11.19, свід-во адвоката від 04.01.17),
пр-к ФОП Бутенко Ю.В. - Авілова О.М. (ордер від 07.09.19)
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ.
До господарського суду надійшла справа №922/3365/19 за підсудністю з господарського суду Харківської області (суддя Хотенць П.В.) за позовом АТ КБ "ПриватБанк", м. Київ до 1) Арбітражного керуючого Бєляєвої Олени Володимирівни, м. Харків, 2) ОСОБА_3, м. Харків, 3) ОСОБА_1 , м. Харків, 4) ОСОБА_2 , м. Харків (відповідачі) боржник - Фізична особа-підприємець Бутенко Юрій Володимирович, м. Харків, ліквідатор - Арбітражний керуючий Шапілов Сергій Анатолійович, м. Харків кредитори - 1) Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, м. Харків, 2) Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", м. Харків про визнання недійсними аукціону (торгів) та договорів купівлі-продажу для приєднання та подальшого розгляду в межах справи про банкрутство ФОП Бутенко Ю.В. № 5023/5507/12.
Ухвалою суду від 29.10.2019 приєднано справу №922/3365/19 до справи про банкрутство №5023/5507/12; призначено до розгляду в судовому засіданні заяву ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними результатів аукціону та визнання недійсними договорів купівлі-продажу (з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 12.11.19); залучено до розгляду даної заяви організатора аукціону ТБ "Всеукраїнський торгівельний центр", переможця аукціону ОСОБА_3 та власників спірного майна фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; зобов'язавши залучених осіб надати суду відзив.
Ухвалою суду від 12.11.19 відкладено розгляд заяви банку, в зв'язку з неявкою в судове засідання учасників процесу.
В судовому засіданні 28.11.19 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду заяви банку.
Ухвалою суду від 19.12.19 судом здійснено запит до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання м. Харкова та Харківської області щодо фізичної особи ОСОБА_2 та відкладено розгляд заяви банку.
Ухвалами від 18.02.2020, 24.03.2020, 28.04.2020, 26.05.2020 розгляд заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" відкладався.
Ліквідатор Шапілов С.А. надав суду відзив на заяву банку, в якому зазначив, що заяву ПАТ КБ "ПриватБанк" підтримує, а також додаткові пояснення щодо відзиву, в якому зазначає, що оскільки колишній ліквідатор не повідомила банк, як заставного кредитора про реалізацію майна, яке знаходиться в іпотеці у ПАТ КБ "ПриватБанк", а також, враховуючи, що грошові кошти від реалізації майна банкрута не перераховувались ані банку ані на ліквідаційний рахунок банкрута, ліквідатор просить суд задовольнити заяву банку.
Ухвалою суду від 18.02.2020 задоволено заяву керуючого реалізацією Шапілова С.А. про дострокове звільнення його з обов'язків та призначено нового керуючого реалізацією арбітражного керуючого Панасюка І.В.
Арбітражний керуючий Панасюк І.В. також надав суду відзив на заяву ПАТ КБ "ПриватБанк", в якому він просить суд заяву банку задовольнити, визнати результати аукціону (торгів) від 28.12.12 та договори купівлі-продажу від 28.12.12 недійсними.
Від покупця майна, гр. ОСОБА_3 , надійшла заява про застосування позовної давності, в якій залучена особа просить суд застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк".
Від представника банкрута 26.03.2020 надійшов відзив на заяву банку, в якому представник просить суд відмовити у задоволенні заяви банку, а також застосувати строк позовної давності до даного спору.
В судове засідання залучені особи жодного разу не з'явились, хоча про час та місце розгляду заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" повідомлялись належним чином, про що свідчать відповідні поштові повідомлення про вручення. На адресу господарського суду повернулись неврученими ухвали суду, які були направлені колишьному ліквідатору Беляєвій О.В., Сліпцову Д.Г., ТОВ "Всеукраїнський торгівельний центр". Зазначені ухвали повертаються до суду з поштовою довідкою з відміткою "адресат відсутній".
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Тобто, лише факт неотримання залученими особами кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та, яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Суд зазначає, що інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень слід вважати загальновідомою згідно із Законом України "Про доступ до судових рішень", що дозволяєть залученим особам ознайомитись з повним текстом ухвали суду без одержання копії цієї ухвали поштою.
Стаття 202 ГПК України визначає наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Частина 1 цієї статті встановлює, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Частина 3 цієї статті передбачає, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:
1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Присутній в судовому засіданні представник ПАТ КБ "ПриватБанк" підтримує свою заяву та просить суд її задовольнити.
Присутній в судовому засіданні керуючий реалізацією арбітражний керуючий Панасюк І.В. також заяву банку підтримує в повному обсязі та просить суд її задовольнити.
Представник банкрута проти заяви банку заперечує в повному обсязі, просить суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні заяви.
Враховуючи викладене, суд констатує, що всіх учасників даного судового засідання було повідомлено про дату, час та місце розгляду заяви банку належним чином, в зв'язку з чим суд розглядає заяву ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсними результатів аукціону та договорів купівлі-продажу по суті.
Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів по справі покладено на сторони, суд, враховуючи ненадання залученими особами відзиву у встановлений судом строк, без поважних причин, згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України вирішує справу (заяву) за наявними матеріалами та поданими доказами.
Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Розглянувши матеріали справи, заяву ПАТ КБ "ПриватБанк", надані суду додаткові заяви, заслухавши пояснення учасників процесу, суд дійшов висновку про наступне.
ЩОДО НОРМ ЗАКОНОДАВСТВА, ЯКІ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ПРИ РОЗГЛЯДІ ЗАЯВИ БАНКУ.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 30.11.2012 порушено провадження у справі 5023/5507/12 про банкрутство ФОП Бутенко Ю.В. за положеннями ст.ст. 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції до 19.01.2013. (далі - Закон про банкрутство).
Постановою господарського суду Харківської області від 06.12.2012 у справі №5023/5507/12 відкрито процедуру судової ліквідації боржника ФОП Бутенко Ю.В. в редакції, чинній до 19.01.2013
Отже, порушення провадження у справі про банкрутство ФОП Бутенко Ю.В. та введення ліквідаційної процедури було урегульовано нормами Закону про банкрутство від 14.05.1992 № 2343-XII (в редакції, чинній до 19.01.2013).
19.01.2013 набрав чинності Закон України від 22.12.2011 № 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (за винятком окремих його положень) (далі - Закон про банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI), яким Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007).
З урахування вищенаведеного суд наголошує, що відповідно до пункту 11 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 22.12.2011 № 4212-VI положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Тлумачення пункту 11 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 22.12.2011 № 4212-VI свідчить, що після 19.01.2013 продаж майна боржника в усіх без виключення справах про банкрутство відбувається за правилами нової редакції Закону про банкрутство. Тобто редакцією Закону про банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI, яка діяла з 19.01.2013 передбачено темпоральне застереження, згідно якого положення цього Закону, які регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство поширюється на усі без винятку справи, в яких здійснюється провадження у справі про банкрутство незалежно від дати відкриття такого провадження та процедури, яка здійснюється у такій справі.
У справі, що розглядається, як вже зазначалось, процедуру судової ліквідації відносно ФОП Бутенко Ю.В. введено постановою суду від 06.12.2012 у період дії Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013, та продаж майна банкрута на аукціоні відбувся, 28.12.2012 у період дії Закону про банкрутство в редакції чинній до 19.01.2013, який передбачає продаж майна боржника на аукціоні.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Під негайною дією норми права в часі слід розуміти поширення дії нової норми на ті правові наслідки, які хоча й випливають з юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми, проте настають після набрання чинності новою нормою (висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі № 6-2411цс15).
Таке розуміння негайної дії норми права відображено в нормах процесуальних кодексів, зокрема в частині третій статті 3 ГПК України, яка передбачає, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Тобто законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону у часі) визначено пряму дію норм Закону про банкрутство від 19.01.2013, що стосуються продажу майна у процедурі банкрутства після 19.01.2013, незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство та процедури, яка здійснюється у такій справі.
Проте, в разі, якщо продаж майна банкрута відбувся до 19.01.2013, застосовується норма, яка була чинною на момент здійснення відповідної процесуальної дії. У даному випадку продаж майна банкрута відбувся на аукціоні 28.12.2012 у період дії Закону про банкрутство в редакції чинній до 19.01.2013 в зв'язку з чим застосовується положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» за № 2343-XII, положення якого регулюють продаж майна банкрута, що був чинний на момент здійснення відповідної процесуальної дії (продажу майна).
21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII. У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.
Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
У зв'язку з тим, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII втратив чинність з 21.10.2019 року з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства, відтак можна зробити висновок, що вказаний вище Кодекс України з процедур банкрутства розповсюджує свою дію на процесуальний розгляд справ про банкрутство, враховуючи приписи 7 цього Кодексу. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19).
ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ЗАЯВНИКА (банка) НА ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ З ЗАЯВОЮ.
З'ясовуючи питання про те, чи стосується подана заява про визнання недійсним аукціону (торгів) та договорів купівлі-продажу прав та інтересів АК КБ «Приватбанк» суд вважає за необхідне виходити з наступного.
Законодавством про банкрутство з урахуванням особливостей розгляду господарським судом справи про банкрутство громадянина-підприємця на підставі ст.ст. 47-49 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 (враховуючи час порушення судом справи про банкрутство ФОП Бутенко Ю.В.) та норм ст.ст. 122-133 діючого Кодексу з процедур банкрутства передбачено певну процедуру набуття кредиторами статусу учасника провадження у справі про банкрутство, яка формалізується ухвалою суду про визнання поданих вимог кредитора боржника. Отже, у справі про банкрутство, за загальним правилом, особа яка має до боржника кредиторські вимоги, набуває саме процесуального статусу кредитора - сторони та учасника провадження у справі про банкрутство з правом на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, які визначають права та обов'язки учасників провадження у справі про банкрутство, після звернення із заявою із кредиторськими вимогами у справі про банкрутство, розгляду такої заяви судом та визнання його вимог до боржника господарським судом з прийняттям відповідного рішення щодо кредитора.
Проте, кредитор, який є заставним, статусу учасника набуває з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки відповідно до приписів ст. 1 Закону про банкрутство в редакції після 19.01.2013 учасники у справі про банкрутство є сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор). Отже у даному випадку ПАТ КБ "ПриватБанк" набув статусу учасника у справі про банкрутство з моменту винесення судом постанови про визнання ФОП Бутенка Ю.В. банкрутом.
Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що кредитором ФОП Бутенко Ю.В. ПАТ КБ "ПриватБанк" не було подано до суду заяву з кредиторськими вимогами до блоржника, а відтак підлягає встановленню, чи стосується продаж нерухомого майна - нежитлових приміщень 1-го поверху № 14-1,14-5 в житловому будинку літера «А-2» загальною площею 73,1.кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та нежитлових приміщень напівпідвалу № 1,1-а,1-4,4а,5-8 загальною площею 75,5 кв.м. в літері А-1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, які продані на аукціоні (протокол № 4, № 5 від 28.12.2012) арбітражним керуючим в межах справи про банкрутство ФОП Бутенко Ю.В. порушенням прав та інтересів заявника АТ КБ «Приватбанк».
Судом встановлено, що 12.12.2011 заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова, що набрало законної сили, було задоволено позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до фізичної особи Бутенко Ю.В. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 59/а-07 від 27.12.2007р. у розмірі 2771598,19 грн, було звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 14-1,14-5 в житловому будинку літера «А-2» загальною площею 73.1кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та на нежитлові приміщення напівпідвалу № 1,1-а,1-4,4а,5-8 загальною площею 75,5 кв.м. в літері А-1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2,(на підставі договору іпотеки від 27.12.2007) з укладанням від імені Бутенко Ю.В. договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем та надання АТ КБ «ПриватБанку» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Згідно з ст. 73 Кодексу з процедур банкрутства встановлено право визнання недійсним результатів аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, звернутись до суду з відповідною заявою може боржник (зокрема, арбітражний керуючий від імені боржника), кредитори (зареєстровані учасники аукціону), особи, інтереси якої були порушені.
Правова природа продажу майна з публічних торгів (аукціону) дає підстави для можливості визнання таких торгів (аукціону) недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, у тому числі й на підставі норм цивільного законодавства.
Частина 3 ст. 215 ЦК України правом оспорювати правочин в судовому порядку наділяє "заінтересованих осіб", які не є сторонами, але які вважають, що їх права порушені і підлягають захисту. Аналогічний висновок викладений у Постанові ВСУ від 02.19.2019 у справі 5006/5/39Б/2012.
Власний інтерес «заінтересованої особи» полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у її власності, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. (Правова позиція Верховного суду України у справі №6-605цс16 від 25.05.2016 року, постанова Великої палати Верховний Суду від 18.04.2018 у справі №439/212/14-ц).
Отже, враховуючи вищенаведене, АТ КБ «Приватбанк» у справі про банкрутство ФОП Бутенко Ю.В. є особою, інтереси якої були порушені, наслідком проведення торгів (аукціону) з продажу вищевказаного нерухомого майна Бутенко Ю.В., що було предметом застави банка, і, як наслідок, ця особа має право на звернення з заявою про визнання недійсним аукціону (торгів) та договорів купівлі-продажу враховуючи, що порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
ЩОДО НАСЛІДКІВ ПОРУШЕННЯ ПОРЯДКУ ПІДГОТОВКИ, ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ АУКЦІОНУ З ПРОДАЖУ МАЙНА БОРЖНИКА ЗА КОНКУРСОМ.
За змістом положень статті 203, частини першої статті 215 ЦК України (щодо необхідності додержання загальних вимог для чинності правочину та щодо загальних підстав недійсності правочину) та частини четвертої статті 656 ЦК України (щодо застосування загальних положень про купівлю-продаж до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах)), заперечення результатів проведення аукціону з відчуження майна боржника є запереченням правочину з відчуження цього майна, а порядок та передумови для заявлення цих вимог у справі про банкрутство визначені нормами Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 (відповідно до Закону чинного на час вчинення окремої процесуальної дії)
Предметом поданої судом заяви банка у справі про банкрутство ФОП Бутенко Ю.В. є: результати аукціону з реалізації колишнім ліквідатором боржника арбітражним керуючим Бєляєвою О.В. у межах ліквідаційної процедури належної боржнику нерухомості (майна), які на момент їх реалізації в грудні 2012 року перебували в заставі (іпотеці) АТ КБ «ПриватБанк» як предмет забезпечення виконання Бутенко Ю.В. зобов'язань перед цим банком; а також договори (купівлі-продажу від 28.12.2012), що укладені з переможцями аукціону фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Правовідносини з реалізації майна боржника, що було продано з аукціону у 2012 врегульовані, зокрема нормами Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013, Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Отже до спірних правовідносин застосовуються положення цих законів в редакції цих законів, чинній на час підготовки, організації, проведення аукціону та укладення договорів.
При вирішенні спору про визнання прилюдних торгів або аукціону недійсними, слід встановити таке: чи мало місце порушення вимог законодавства при проведенні прилюдних торгів або аукціону, а саме: порушення встановлених законодавством правил їх проведення, до яких відноситься правила, які визначають процедуру підготовки; правил, які регулюють порядок проведення аукціону (відкритих торгів); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів їх проведення; чи вплинули ці порушення на результати торгів та аукціону; чи мало місце порушення прав і законних інтересів заявника, який оспорює результати торгів або аукціону.
Отже, до предмету доказування недійсності результатів відкритих торгів (аукціону) входять встановлення обставин недотримання ліквідатором, організатором аукціону (товарною біржою) вимог, які ставляться Законом про банкрутство в редакції до 19.01.2013, зокрема, щодо порядку визначення початкової вартості майна, дотримання строків та часу проведення аукціону, оприлюднення оголошення про проведення аукціону, зміст оголошення про проведення аукціону, допуску до участі в аукціоні; забезпечення організатором аукціону доступу до місця його проведення; порядку його проведення тощо.
Суд зазначає, що колишнім ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Бєляєвою О.В. під час проведення ліквідаційної процедури ФОП Бутенко Ю.В. було реалізовано 28.12.2012 на аукціоні нежитлові приміщення 1-го поверху № 14-1,14-5 в житловому будинку літера «А-2» загальною площею 73.1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та нежитлові приміщення напівпідвалу № 1, 1-а, 1-4, 4а, 5-8 загальною площею 75,5 кв.м. в літері А-1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до протоколу № 4, № 5 від 28.12.2012 аукціонних торгів ТБ "Всеукраїнський торгівельний центр», м. Харків, що були предметом застави АТ КБ "ПриватБанк".
Згідно до ч.6 ст.3-1 Закону про банкрутство в редакції до 19.03.2013 при реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно, з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.
Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 ліквідатор - це фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.
Згідно з ст. 25 цього Закону ліквідатор з дня свого призначення приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
Згідно з ст. 30 Закону про банкрутство після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно з Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
07.12.2012 між ліквідатором Бєляєвою О.В. та ТБ «Всеукраїнський торгівельний центр» була укладена угода на організацію та проведення аукціону. Відповідно до п.2.1. цієї угоди, передбачено проведення біржою аукціону 28.12.2012 з продажу нерухомого банкрута, що належить Бутенко Ю.В. по переліку, у тому числі нежитлові приміщення 1-го поверху № 14-1,14-5 в житловому будинку літера «А-2» загальною площею 73.1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та нежитлові приміщення напівпідвалу № 1, 1-а, 1-4, 4а, 5-8 загальною площею 75,5 кв.м. в літері А-1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.
На виконання вимог укладеної між сторонами угоди, як свідчать матеріали справи, ТБ «Всеукраїнський торгівельний центр» було надруковано оголошення про продаж вищевказаних майнових активів банкрута 08.12.2012 на аукціоні, в газеті "Товари та аукціони" № 257-2 (30) від 08.12.2012 (том.3, а.с. 48).
Відповідно до протоколу проведення аукціону ТБ «Всеукраїнський торгівельний центр» № 4 від 28.12.2012 з продажу нежитлового приміщення 1-го поверху № 14-1,14-5 в житловому будинку літера «А-2» загальною площею 73,1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1., копія якого міститься у матеріалах справи (том.3 арк.справи. 10), у торгах приймали участь: фізична особа ОСОБА_3 та фізична особа ОСОБА_5 .
Переможцем аукціону за даними цього протоколу аукціону з продажу вищевказаного нежитлового приміщення стала фізична особа ОСОБА_3 (учасник № 1), який купив з аукціону нерухомість банкрута за ціною 119200 грн згідно оцінки ПП «Агентства оцінки майна та землі» від 07.12.2012 (т. 1 провадження №922/3365/19 а.с.47-48).
28.12.2012 між ліквідатором та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення 1-го поверху № 14-1,14-5 в житловому будинку літера «А-2» загальною площею 73,1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Згідно п.2.4. договору грошові кошти у розмірі 119200 грн перераховуються переможцем торгів згідно рахунку-фактури ліквідатора у строки визначені протоколом № 4 проведення аукціону. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що переможцем торгів Шкумат Ігорем Михайловичем були перераховані грошові кошти у розмірі 119200 грн, як то передбачають вимоги протоколу №4 проведення аукціону від 28.12.2012 протягом 30 календарних днів з моменту підписання протоколу..
Відповідно до протоколу проведення аукціону ТБ «Всеукраїнський торгівельний центр» № 5, від 28.12.2012 з продажу нежитлових приміщень напівпідвалу № 1,1-а,1-4,4а,5-8 загальною площею 75,5 кв.м. в літері А-1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, копія якого міститься у матеріалах справи (том 8 а.с.2-4), у торгах приймали участь: фізична особа ОСОБА_3 та фізична особа ОСОБА_5 .
Переможцем аукціону, за даними цього протоколу аукціону з продажу нежитлових приміщень напівпідвалу банкрута стала фізична особа ОСОБА_3 (учасник № 1), який купив з аукціону нерухомість за суму 163300 грн за ціною оцінки ПП «Агенства оцінки майна та землі» від 07.12.2012 (провадження №922/3365/19 т.1 а.с.41-42, т. 8 а.с.21).
28.12.2012 між ліквідатором та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу продажу нежитлових приміщень напівпідвалу № 1,1-а,1-4,4а,5-8 загальною площею 75,5 кв.м. в літері А-1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Згідно п. 3.1. цього договору визначено, що грошові кошти у розмірі 163300 грн були отримані ліквідатором від ОСОБА_3 після узгодження цього договору, ще до підписання протоколу № 5 проведення аукціону. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що колишнім ліквідатором Бєляєвою О.В. після продажу цього майна були перераховані грошові кошти у розмірі 163300 грн, як то передбачають вимоги абз. 3 ч.7 ст.48 Закону про банкрутство в редакції до 19.03.2013 на депозитний рахунок нотаріальної контори чи є рішення господарського суду, яким було визначено використання цих коштів.
Крім того, судом встановлено, що колишнім ліквідатором банкрута Бєляєвою О.В. перед продажем майна банкрута не була проведена повна інвентаризація майна банкрута, що є порушенням вимог ч.1.ст.30 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013.
Також згідно приписів ст.ст. 25-31, 47-49 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.13 визначено, що ліквідатором усі види майнових активів банкрута включаються до складу ліквідаційної маси та підлягають реалізації з метою задоволення вимог кредиторів, майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.
Проте, колишнім ліквідатором банкрута Бєляєвою О.В. не було включено до складу ліквідаційної маси майно банкрута ФОП Бутенко Ю.В., що є предметом застави ПАТ «ПриватБанк», та не було проінформовано забезпеченого кредитора ПАТ «Приватбанк» про час, місце та умови продажу заставного майна окремим рекомендованим листом з повідомленням про вручення, відповідно до вимог абз. 5 ч.5 ст.3-1 Закону про банкрутство.
Так, згідно з ч.3 ст.30 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 передбачено, що порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна у разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна ліквідатор (організатор аукціону) повинен провести конкурс відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Як свідчать матеріали справи, участь в аукціоні 28.12.2012 брали фізичні особи ОСОБА_3 та фізична особа ОСОБА_5 .
Згідно з статтею 16 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначені умови участі покупців в аукціоні, конкурсі.
Так, для реєстрації покупців як учасників аукціону ( конкурсу) вони сплачують встановлений органом приватизації реєстраційний внесок у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а також вносять грошові кошти в розмірі 10 відсотків початкової ціни об'єкта. Після закінчення аукціону, конкурсу внесені покупцями грошові кошти у розмірі 10 відсотків початкової ціни об'єкта у десятиденний строк повертаються усім учасникам аукціону, конкурсу. Покупцеві, який придбав об'єкт приватизації, зазначені грошові кошти зараховуються у встановленому порядку при остаточному розрахунку за придбаний об'єкт приватизації.
Частина 5 ст. 16 цього Закону визначає, що фізична особа, яка бажає зареєструватись як учасник аукціону, конкурсу, повинна мати при собі:
- квитанцію про сплату реєстраційного внеску;
- документ про внесення грошових коштів у розмірі 10 відсотків початкової ціни об'єкта;
- довідку органу доходів і зборів про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), у разі придбання об'єкта приватизації за рахунок грошових коштів - для покупців - фізичних осіб;
Зазначені вище документи у матеріалах справи відсутні і Товарна біржа "Всеукраїнський торгівельний центр" такі актуальні дані як квитанцію про сплату реєстраційного внеску; документ про внесення грошових коштів у розмірі 10 відсотків початкової ціни об'єкта; довідку органу доходів і зборів про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), у разі придбання об'єкта приватизації за рахунок грошових коштів - для покупців - фізичних осіб від ОСОБА_3 та ОСОБА_5 суду не було представлено.
Ч.6 ст.16 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачає, що відомості про учасників аукціону, конкурсу заносяться до книги реєстрації окремо щодо кожного об'єкта, який підлягає приватизації, і повинні містити:
порядковий номер (відповідно до реєстрації);
прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи або представника юридичної особи (назву юридичної особи);
номер рахунку, назву та адресу банківської установи, до якої зроблено внески.
Відомості про учасників аукціону або конкурсу, їх кількість і пропозиції покупців щодо умов конкурсу не підлягають розголошенню до визначення остаточного переможця. Книгу реєстрації відповідно до приписів цього Закону суду не було представлено.
Крім того, частиною 8 ст.16 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що інформація про ціну продажу та переможця конкурсу або аукціону публікується в інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі та інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, протягом 15 календарних днів після укладення договору купівлі-продажу.
Проте, інформація про продаж нерухомого майна банкрута та її початкову ціну, було надруковано у всеукраїнському інформаційному виданні "Товари та аукціони" у м. Харкові (№257-2 (30) від 08.12.12), що не є друкованим виданням, визначеним органом приватизації, і є порушенням вимог ч.8 ст.16 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та свідчить, що на підставі такого оголошення не було охоплено всіх можливих та потенційних покупців при проведенні конкурсу щодо нерухомого майна банкрута в інших областях України.
Ч. 4 ст.17 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що аукціон проводиться безпосередньо ведучим (ліцитатором). До початку торгів ліцитатор описує об'єкт приватизації та умови його продажу. Початком торгів вважається момент оголошення початкової ціни об'єкта. Якщо протягом трьох хвилин після оголошення не буде запропоновано вищу ціну, ліцитатор одночасно з ударом молотка робить оголошення про придбання об'єкта тією особою, яка запропонувала найвищу ціну. При цьому кожна наступна ціна, запропонована покупцями на аукціоні, повинна перевищувати попередню не менш як на 10 відсотків початкової ціни об'єкта.
Сталою судовою практикою визначено, що метою аукціону як способу реалізації є, передусім, відчуження майна банкрута за найвищою ціною, яку визначає ринок за умови прозорості та вільної конкуренції, тому початкову чи оціночну вартість майна можна розглядати лише як стартову ціну, яка із першим кроком аукціону втрачає своє значення. При цьому, початкова вартість майна на аукціоні ніяк не впливає на кінцеву ціну реалізації майна, оскільки під час торгів вона може бути як зменшена, так і збільшена. Тобто, ціна майна банкрута формується виходячи зі стану майна, попиту та пропозиції, на які ліквідатор банкрута не має жодного впливу.
Проте, продаж вищенаведеного нерухомого майна банкрута, що було предметом застави банка, як свідчить протокол № 4, № 5 проведення аукціону від 28.12.2012 було здійснено за початковою ціною 119200 грн та відповідно за початковою ціною 163300 грн, що є не найвищими цінами відчуження майна, як визначено ч. 4 ст.17 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Таким чином, організатором аукціону ТБ «Всеукраїнський торгівельний центр" не було забезпечено продаж нерухомого майна банкрута за конкурсом на підставі конкурентного продажу між покупцями, що брали участь в цьому аукціоні.
У відповідності до ч.4 ст.203 ЦК України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Стаття 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачає вступ у права власності покупця, який придбав майно на аукціоні. Зокрема, ч.1 ст. 22 цього Закону визначає, що право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу об'єкта приватизації. Проте в матеріалах справи, як було зазначено вище, відсутні докази перерахування грошових коштів переможцем аукціону ОСОБА_3 та колишнім ліквідатором Бєляєвою О.В. на р/р банкрута або на депозитний рахунок нотаріуса відповідно до приписів ч.7 ст.30, ч.7 ст.48 Закону про банкрутство.
З проведеного вище правового аналізу необхідно відмітити, що правова природа процедури реалізації майна банкрута шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), що оформлена у вигляді протоколів № 4 та № 5 проведення прилюдних торгів із зазначенням сторін та умов проведення аукціону (конкурсу) є правочином, а тому визнання аукціону (конкурсу), проведеного 28.12.2012 та договорів купівлі-продажу недійсним є належним способом захисту заявника. Такий висновок узгоджується з нормами ст.ст. 650, 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже порушення норм частини ч.5 ст.3-1, частин 1, 2, 3, 8, 10 статті 30, 47-49 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013, статей 15, 16, 17, 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" щодо передбаченого законом порядку підготовки, організації та проведення аукціону, продажу майна боржника за конкурсом, зокрема в частині проведення інвентаризації майна банкрута, вимог щодо повідомлення забезпеченого кредитора про продаж майна на аукціоні, у разі продажу майна, що було предметом забезпечення, порядку та строків розміщення оголошення із інформацією про об'єкт продажу, час і місце проведення аукціону (конкурсу) з його продажу, порушення умов конкурентного продажу нерухомості з прилюдних торгів, відсутність доказів перерахування грошових коштів переможцем аукціону та ліквідатором заставному кредитору є підставою для визнання недійсними результатів аукціону та договорів купівлі-продажу, укладених за результатами їх проведення та свідчить, що в цій частині заява ПАТ «Приватбанк» є обґрунтованою.
Крім того, оспорювані договори купівлі-продажу від 28.12.2012 року за реєтровими номерами 1641 та 1580, були укладені за наявності обмеження права заставодавця на відчуження майна, що перебувало в зареєстрованій заставі, суперечать ч. 2 статті 586 Цивільного кодексу України, ч. 2 статті 17 Закону України "Про заставу" та порушують права ПАТ КБ "ПриватБанк" як заставодержателя спірного майна, що є підставою для визнання їх недійсними згідно зі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ч. 2 статті 17 Закону України "Про заставу".
Суд зазначає, що принцип судового контролю за належним проведення сторонами та учасниками судового процесу у справі про банкрутство є переважним приписом, направленим на захист інтересів сторін та учасників провадження від недобросовісних дії ліквідатора (керуючого реалізацією).
Згідно ст. 73 Кодексу з процедур банкрутства визначено, що правочин щодо продажу майна, вчинений на аукціону, проведеного з порушенням встановленого порядку його підготовки або проведення, що перешкодило або могло перешкодити продажу майна за найвищою ціною, можуть бути визнані в судовому порядку недійсними в межах справи про банкрутство за заявою арбітражного керуючого.
Зазначені вище норми визначають, що заява про визнання недійсним правочинів (договорів) або спростування майнових дій розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство незалежно від суб'єктного складу сторін, враховуючи і загальні положення ЦК та ГК України, що пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними.
Стаття 13 ГПК України визначає один з принципів господарського судочинства як змагальність сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Ч.4 цієї статті встановлює, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами.
У відповідності до ч.3 та ч.4.ст 77 ГПК визначено, що докази подаються сторонами та учасниками процесу, суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору. Тобто в разі відсутності доказів, витребуваних у сторін суд розглядає заяву за наявними документами та матеріалами.
ЩОДО СТРОКУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ЗА ПОДАНОЮ ЗАЯВОЮ БАНКА.
Покупець майна (переможець аукціону) ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності до даного спору.
За результатом розгляду цієї заяви, враховуючи особливості суб'єктного складу учасників у спорах, які виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів з реалізації майна боржника, у тому числі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, що розглядаються у межах справи про банкрутство, а саме включення до належного суб'єктного складу учасників у цих спорах, як сторін цих спорів, продавця, переможця аукціону та організатора аукціону, суд дійшов висновку, що заява про застосування до спірних правовідносин позовної давності подана належною особою, що має право подавати заяву про застосування позовної давності у цьому спорі у розумінні положень частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України, а саме покупцем майна на аукціоні - ОСОБА_3 та продавцем - банкрутом Бутенко Ю .В. , що є стороною спору про визнання недійсними результатів Аукціону та Договору.
При цьому, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 05.03.2020 у справі № 14/325"б", з посиланням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05.06.2018 у справі № 910/856/17, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, а також Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду - у постановах від 06.02.2018 у справі № 911/845/17 та від 14.03.2018 у справі № 910/1454/17, від 12.05.2020 у справі №5023/10616/11.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 27.11.2018 у справі № 904/6495/13 викладено правову позицію, за якою у процедурі банкрутства майно боржника вибуває з володіння власника (органу управління боржником) в момент введення ліквідаційної процедури та з призначенням ліквідатора, оскільки до нього переходять права органу управління боржником.
Отже, можливість судового захисту суб'єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
До вимог про визнання недійсними договорів, витребування майна на підставі ст.ст. 203, 215, 387, 388 ЦК України, у тому числі при визнанні недійсним аукціону у справі про банкрутство на підставі норм ст. 73 Кодексу з процедур банкрутства, застосовується загальна позовна давність у три роки. Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі №522/2201/15-ц та відображена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16, від 30.04.2020 у справі № 5023/5847/11.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов (заяву в межах справи про банкрутство), тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об'єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
Обов'язок заявника довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
У розвиток вищенаведеного у Постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 17.03.2020, у справі № 10/5026/995/2012 було сформовано висновок про те, що у разі пред'явлення позову (заяв) у межах справи про банкрутство особою, право якої порушене (кредитором), перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Відтак враховуючи, що ані Закон про банкрутство в редакції до 19.01.2013 (положення якого втратили чинність), ані чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність, що при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами кредитора чи заінтересованої особи про визнання недійсним аукціону не може допускатися врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство, так і дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого ( ліквідатора). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні положення стосовно позовної давності.
28.12.2012 колишнім ліквідатором банкрута Бєляєвою О.В. іпотечне майно ПАТ КБ «ПриватБанк» було продано через проведення аукціону та укладення договорів купівлі-продажу з фізичними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 23.12.2015 року, в межах строку позовної давності, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся за захистом порушеного права до Київського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ліквідатора ФОП Бутенко Ю.В. арбітражного керуючого Бєляєвої О.В. про визнання недійсним договорів купівлі-продажу від 28.12.2012 нежитлового приміщення 1-го поверху № 14-1,14-5 в житловому будинку літера «А-2» загальною площею 73.1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та нежитлових приміщень напівпідвалу № 1, 1-а, 1-4, 4а, 5-8 загальною площею 75,5 кв.м. в літері А-1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29.10.2018 у справі № 640/21352/14-ц визнано недійсним вищевказані договори купівлі-продажу нерухомості, що були укладені 28.12.2012 на аукціоні в межах справи про банкрутство. Проте, вподальшому Постановою Харківського апеляційного суду від 07.08.2019 у справі № 640/21352/14-ц рішення Київського районного суду м. Харкова від 29.10.2018 у справі № 640/21352/14-ц було скасовано та провадження у справі в частині визнання недійсним договорів купівлі-продажу від 28.12.2012 закрито з тих підстав, що даний спір віднесено до господарської юрисдикції.
В подальшому, 17.10.2019, як свідчать матеріали справи, АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до банкрута про визнання недійсним аукціону та договорів купівлі-продажу від 28.12.2012 зазначених вище приміщень в межах справи про банкрутство ФОП Бутенко Ю.В. (№ 5023/5507/12). Тобто через 42 дні після оголошення Постанови Харківського апеляційного суду від 07.08.2019 згідно з предметної господарської юрисдикції до Господарського суду Харківської області.
Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація заявником права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.
Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача (заявника) до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. Як було зазначено вище, Постановою Харківського апеляційного суду від 07.08.2019 у справі № 640/21352/14-ц рішення Київського районного суду м. Харкова від 29.10.2018 у справі № 640/21352/14-ц було скасовано та провадження у справі в частині визнання недійсним договорів купівлі-продажу від 28.12.2012 закрито з тих підстав, що даний спір віднесено до господарської юрисдикції.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що подання позову банком з недодержанням правил підсудності і наступного закриття апеляційної інстанцією провадження у справі, не перериває перебігу позовної давності про визнання недійсним аукціону та договорів купівлі-продажу від 28.12.2012 за заявою банку, поданої 17.10.2019 до господарського суду в межах справи про банкрутство. Близька правова позиція також була висловлена Касаційним господарським судом у складі об'єднаної палати Верховного Суду по справі № 922/1467/19 у постанові від 15.05.2020.
Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони (банка) права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення права) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який заявник не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (аналогічна правова позиції викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.19 у справі №924/1114/18, від 03.04.2018 у справі №910/31767/15, від 05.03.2020 у справі №14/325 "б").
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об'єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
Обов'язок заявника довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення кредиторів (заінтересованих осіб) до суду із заявою про захист своїх інтересів в межах справи про банкрутство, оскільки ні Закон про банкрутство в редакції до 19.01.2013 та після 19.01.2013 (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником.)
У спірних правовідносинах суб'єктом прав є кредитор (банк), вимоги якого, були забезпечені майном боржника (нерухомість), яке було без згоди банка продано ліквідатором з прилюдних торгів.
При цьому і в разі пред'явлення у межах справи про банкрутство заяви (позову) самою особою, заставним кредитором, право якої порушене (боржником), перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина ч.1 статті 261 ЦК України, ні норми Кодексу з процедур банкрутства, що регулюють порядок вирішення спорів в межах справи про банкрутство.
Правова природа процедури реалізації майна на торгах у формі аукціону в межах провадження у справі про банкрутство полягає в продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника до покупця - переможця торгів (аукціону), невід'ємною і завершальною стадією якої є оформлення результатів такого продажу договором купівлі-продажу, що укладається власником майна чи замовником аукціону з переможцем торгів. Отже, особливості процесу, передбачені законодавством щодо проведення аукціону, полягають у сукупності дій його учасників, спрямованих на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин, а тому є правочином.
Отже, у даному випадку для заінтересованою особи (банку) за загальним правилом днем початку відліку позовної давності слід вважати день вчинення (укладення) правочину банкрутом з переможцем торгів (проведення аукціону, укладання договорів купівлі-продажу), оскільки він збігається із днем, коли така особа (банк) могла довідатися про порушення свого права (заставного кредитора) за таким правочином (зокрема: через витяг з Державного реєстру речових прав на рухоме майно та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна), проведення перевірки наявності у боржника заставного майна відповідності до приписів укладеного між банком та боржником договору іпотеки (застави) від 27.12.2007 року та вимог ст. 10 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 572-593 ЦК України, що регулюють права та обов'язки сторін за договором застави (іпотеки). Такі відомості повинні бути надані заявником відповідно до вимог ст. 74 ГПК України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Проте, лише проста констатація факту представника банку про те, що банк довідався про продаж 28.12.2012 нерухомого майна банкрута лише у кінці 2015, про що був поданий позов до районного суду, без доведення стороною таких обставин з наданням відповідних доказів в обгунтування, не спростовує початок відліку строку позовної давності за укладеними правочинами банкрута в межах справи про банкрутство з 28.12.2012.
Отже, в даному випадку, з урахуванням вищенаведного та проведення в межах справи про банкрутство аукціону і укладення договорів купівлі-продажу 28.12.2012 між колишнім ліквідатором та покупцями нерухомості, відлік строку позовної давності щодо АТ КБ «ПриватБанк» розпочався з 28.12.2012 (проведення аукціону та укладення договорів купівлі-продажу) і на момент звернення АТ КБ «Приватбанк» 17.10.2019 до господарського суду Харківської області з заявою до банкрута про визнання недійсним аукціону та договорів купівлі-продажу від 28.12.2012 - сплинув.
ЩОДО ПОВАЖНОСТІ ПРИЧИН ПРОПУЩЕННЯ СТРОКУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ.
В своїй заяві про визнання аукціону (торгів) та договорів купівлі-продажу недійсними, ПАТ КБ "ПриватБанк", зокрема просить суд поновити строк на оскарження аукціону (торгів) щодо продажу майна банкрута ФОП Бутенко Ю.В., який мав місце 28.12.2012 та договорів купівлі-продажу від 28.12.12, які були укладені за результатами аукціону.
За загальним правилом сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача (заявника) за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності, саме на позивача (заявника) покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).
Крім того, в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 сформовано висновок, що вирішуючи питання про поважність причин пропущення позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, суди мають виходити з їх об'єктивного, а не суб'єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об'єктивної перешкоди для боржника або кредитора своєчасно звернутися за захистом порушеного права. Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропущення позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав"), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов'язки тощо.
З врахуванням вищенаведеного, (визнати право на) судовий захист порушеного права на думку суду можливо за сукупності умов: особа (заявник) наводить поважні, на її думку, причини пропущення позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об'єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України).
За приписами ч. 11 ст. 17, що кореспондується з вимогами ст. 23 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013, яка діяла на час проведення аукціону і укладання договорів купівлі-продажу та абз. 16 ст. 1, ст. 55 Закону про банкрутство в редакції після 19.01.13, забезпечений кредитор мав право звернутись за захистом своїх інтересів в межах провадження у справі про банкрутство.
Однак, як встановлено судом, за захистом своїх прав ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до місцевого районного суду замість господарського суду в межах справи про банкрутство ФОП Бутенко Ю.В. І, навіть, після судового рішення Харківського апеляційного суду від 07.08.2019, яким визначено підсудність розгляду вимог банку, ПАТ КБ "ПриватБанк" не одразу звернувся з відповідною заявою до господарського суду Харківської області.
Отже, ПАТ КБ "ПриватБанк" не довів суду поважності пропущення строку позовної давності, оскільки, як вже зазначалось судом вище, за захистом свого порушеного права звернувся до районного суду за п'ять днів до закінчення строку позовної давності, а після постановлення остаточного судового рішення Харківським апеляційним судом 07.08.2019, банк звернувся до господарського суду Харківської області лише через 42 дні (17.10.2019) без зазначення причин тривалості такого звернення. Така поведінка банку, як суб'єкта права якого порушено, не може вважатися поважною причиною для повновлення строку на оскарження аукціону, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони (заінтересованою особою).
Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 22-32, 47-49 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013, ст.ст. 2, 7, 9, 57-65 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 74, 76-79, 86, 126, 129, 202, 233-235 ГПК України, суд -
1. В задоволенні заяви АТ "КБ "Приватбанк" про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута та договорів купівлі-продажу від 28.12.2012 року - відмовити.
2. Ухвалу направити керуючому реалізацією, АТ "КБ "Приватбанк", ТБ "Всеукраїнський Торгівельний Центр", банкруту, арбітражному керуючому Бєляєвій О.В., Шкумат І.В., Поліщук І.П., Сліпцову Д.Г., кредиторам.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття (оголошення) та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня підписання повного судового рішення.
Ухвала підписана 26.06.2020.
Суддя Міньковський С.В.