15.06.2020 Справа № 920/1354/15
Господарський суд Сумської області у складі колегії суддів: головуючий суддя Соп'яненко О.Ю., суддя Джепа Ю.А., суддя Котельницька В.Л., за участю секретаря судового засідання Молодецької В.О., розглянувши матеріали справи № 920/1354/15
за позовом: Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Сумигаз”, м. Суми
до відповідача: Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання”, м. Суми,
про стягнення 7158798,43 грн.
та
за зустрічним позовом: Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання”, м. Суми
до відповідача: Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Сумигаз”, м. Суми,
про визнання недійсним договору,
За участю представників сторін:
від позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Сіденко Л.В., довіреність №007.1Др-187-1219 від 23.12.2019;
від відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Сафронов М.А., довіреність №18-49/15 від 27.12.2019
Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 28.08.2015 порушено провадження у справі № 920/1354/15.
Розгляд даної справі здійснюється за правилами загального позовного провадження.
Суть спору: позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача 7158798 грн. 43 коп., з яких: 4309570 грн. 87 коп. інфляційних збитків, 135677 грн. 50 коп. - 3 % річних, 2713550 грн. 06 коп. пені, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору № ТП-ПР-7040/2015 від 30.01.2015 на постачання природного газу за регульованим тарифом, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 73080 грн. 00 коп.
Публічне акціонерне товариство “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” звернулось до господарського суду Сумської області з зустрічною позовною заявою про визнання недійсним п.6.2.2 договору від 30.01.2015 року №ТП-ПР-7040/2015.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 01.10.2015 року повернуто зустрічну позовну заяву Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання”, м. Суми без розгляду.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2016 року, ухвалу господарського суду Сумської області від 01.10.2015 року у справі №920/1354/15 залишено без змін.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 25.04.2016 року прийнято зустрічний позов Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” про визнання недійсним п.6.2.2 договору від 30.01.2015р. № ТП-ПР-7040/2015 до розгляду спільно з первісним позовом.
29.04.2016 року ПАТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” звернулось до господарського суду Сумської області з зустрічним позовом про визнання недійсним договору від 30.01.2015 року №ТП-ПР-7040/2015.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 12.05.2016 року зустрічний позов Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” повернуто без розгляду.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.03.2017 року ухвалу господарського суду Сумської області від 12.05.2016 року у даній справі скасовано, справу передано на розгляд до господарського суду Сумської області.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 27.03.2017р. у справі №920/1354/15 (суддя Джепа Ю.А.) відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви від 29.04.2016 року б/н.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 №920/1354/17 ухвалу господарського суду Сумської області від 27.03.2017 у справі №920/1354/15 скасовано, справу передано на розгляд до господарського суду першої інстанції. Встановлено, що 29.04.2016 року ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" подано зустрічний позов про визнання недійсним договору від 30.01.2015р. № ТП-ПР-7040/2015 повністю, яким фактично збільшений розмір вже заявлених ним та прийнятих до спільного розгляду з первісним позовом зустрічних позовних вимог.
При розгляді даної справи склад суду неодноразово змінювався.
Так, згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2018 справу № 920/1354/15 передано на розгляд судді Соп'яненко О.Ю.
08.08.2018 відповідачем за первісним позовом подано заперечення та клопотання про зменшення розміру пені до 271355,00 грн.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 20.08.2018 призначено розгляд справи № 920/1354/15 у складі колегії суддів.
Ухвалою суду від 08.01.2019 прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” про визнання недійсним договору від 30.01.2015 № ТП-ПР-7040/2015 частково, укладеного між сторонами. Підставою недійсності договору № ТП-ПР-7040/2015 від 30.01.2015 ПАТ "Сумське НВО" вважало те, що на момент укладення спірного договору сторони не визначили в ньому ціни на газ, що є порушенням вимог ст. 180 ГК України, якою ціна товару визначена істотною умовою договору.
Позивачем за первісним позовом було подано до суду письмовий відзив на зустрічну позовну заяву, в якому не погоджується з зустрічними позовними вимогами та просить суд відмовити ПАТ “Сумське НВО” в задоволенні зустрічної позовної заяви.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2019 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Соп'яненко О.Ю., суддя Джепа Ю.А., суддя Котельницька В.Л.
25.03.2019 позивачем за зустрічним позовом було подану заяву № 18-7/278 від 22.03.2019 про зміну підстав позову, ухвалою суду від 04.11.2019 у прийнятті вказаної заяви було відмовлено.
04.11.2019 ПАТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” подано доповнення до клопотання про зменшення неустойки та відстрочення виконання рішення, в яких зазначено, зменшити розмір пені, що підлягає стягненню до 5% від суми невиконаного в строк зобов'язання та відстрочити виконання рішення до 01.09.2020.
Позивач за первісним позовом подав заперечення на клопотання відповідача щодо зменшення неустойки та відстрочення виконання рішення суду.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Публічне акціонерне товариство “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім.М.В.Фрунзе” змінило назву на Публічне акціонерне товариство “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання”, а також змінило організаційну форму з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» на Акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання».
Відповідно до ухвали суду від 04.11.2019 змінено найменування позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом у справі № 920/1354/15 з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” (вул. Лебединська, 13, м. Суми, код ЄДРПОУ 03352432) на Акціонерне товариство “Оператор газорозподільної системи “Сумигаз” (вул. Лебединська, 13, м.Суми, код ЄДРПОУ 03352432), закрито підготовче провадження та призначено справу №920/1354/15 до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 05.03.2020 поновлено провадження у справі № 920/1354/15 та призначено розгляд справи по суті. Розгляд справи по суті відкладено на 15.06.2020 згідно ухвали суду від 18.05.2020.
11.06.2020 до суду надійшла заява АТ «Сумське НВО» (вх.№2012р) про залишення клопотання АТ «Сумське НВО» про відстрочення виконання рішення суду у даній справі без розгляду і просить суд зменшити пеню з 2 713 550,06 грн. до 926 024,97 грн., розстрочити виконання рішення господарського суду Сумської області у справі № 920/1354/15 рівними платежами на 12 місяців, починаючи з місяця набрання рішенням законної сили.
А також 11.06.2020 представником позивача за зустрічним позовом подано заяву б/н від 10.06.2020 про розгляд справи по суті 15.06.2020.
Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні позовні вимоги підтримав і просив суд їх задовольнити, в задоволенні зустрічного позову просив відмовити.
Представник відповідача за первісним позовом просив суд зменшити розмір пені, розстрочити виконання рішення суду.
З огляду на відсутність перешкод для розгляду справи, достатність матеріалів справи для розгляду та прийняття відповідного рішення, суд вважає за можливе розглянути звіти ліквідатора в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні в справі докази, заслухавши пояснення повноважених представників сторін, суд встановив наступне:
Подання АТ «Сумське НВО» заяви про залишення клопотання про відстрочення виконання рішення суду у даній справі без розгляду є правом заявника, судом не встановлено обставин, які свідчили б про порушення вказаною заявою прав чи охоронюваних законом інтересів будь-яких осіб, а тому приймається судом і підлягає задоволенню шляхом залишення без розгляду клопотання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом досліджено обставини справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам.
Позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача 4309570 грн. 87 коп. інфляційних збитків, 135677 грн. 50 коп. - 3 % річних, 2713550 грн. 06 коп. пені, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору № ТП-ПР-7040/2015 від 30.01.2015 на постачання природного газу за регульованим тарифом, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 73080 грн. 00 коп.
Заперечуючи проти позову, відповідач подав зустрічну позовну заяву, відповідно до вимог якої просить визнати недійсним договір від 30.01.2015 № ТП-ПР-7040/2015.
Предметом доказування за первісним позовом у даній справі є факт порушення умов договору про постачання природного газу за регульованим тарифом в частині здійснення оплати та правомірність укладеного договору - за зустрічним позовом.
АТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” звернулося до суду із зустрічною позовною заявою про визнання недійсним договору від 30.01.2015 року №ТП-ПР-7040/2015 на постачання природного газу за регульованим тарифом. В обґрунтування заявленого позову, позивач зазначає, що при укладенні спірного договору не погоджена сторонами ціна договору, що суперечить ст. 180 ГК України та ст.638 ЦК України.
Сторони, укладаючи спірний договір погодили, що відповідно до п.1.1. договору постачальник постачає природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача (промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання), а споживач сплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором. Обсяги постачання газу наведено в додатку № 2 до договору. Сторонами також укладалися додатки договору.
Відповідно до п.4.6 договору сторони погодили, що оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати за п'ять банківських днів до початку місяця поставки з розрахунку вартості договірного обсягу постачання газу.
Позивач за первісним позовом виконав умови договору, поставив природний газ споживачу, проте відповідач за первісним позовом свої зобов'язання за договором належним чином не виконав в частині своєчасної оплати, чим порушив умови укладеного договору.
Слід зазначити, що позивачем за зустрічним позовом було вчинено дії, які свідчать про схвалення договору, зокрема, прийнято поставлений природний газ, підписано акти приймання - передачі обсягів природного газу, проведено оплату (із порушенням строків).
Отже сторона, підписавши договір та прийнявши його на виконання, використавши прийняте майно вчинила юридично значимі дії, спрямовані на схвалення спірного договору.
Судом встановлено, що спірний договір містить всі істотні умови відповідно до вимог законодавства для даного виду правочинів, договір укладений в письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений печатками, а також вчинені інші дії, які свідчать про схвалення договору.
Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.
Так, статтею 215 ч. 1 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша, сьома статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина друга статті 180 ГК України).
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 ГК України).
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із частиною 1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.
В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі № 905/1227/17, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, має бути встановлена наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд установив, що під час укладення Договору сторони діяли вільно при повному розумінні своїх дій та на власний розсуд, а сам Договір вчинено у формі, встановленій законом, та був спрямований на настання реальних правових наслідків. При цьому, умови договору були погоджені сторонами та не суперечать приписам законодавства.
Суд також наголошує, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. Визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін.
Водночас, позивачем не надано належних та допустимих доказів вчинення спірного правочину з порушенням закону, а тому зустрічні позовні вимоги позбавлені фактичного та правового обґрунтування, є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у позові, що порушує умови ч.1 ст. 74 ГПК України, за приписами якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У зв'язку з відмовою у задоволенні зустрічного позову, відповідно до чинного господарського процесуального законодавства, сплачені судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Згідно вимог первісної позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача 4309570 грн. 87 коп. інфляційних збитків, 135677 грн. 50 коп. - 3 % річних, 2713550 грн. 06 коп. пені, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору № ТП-ПР-7040/2015 від 30.01.2015 на постачання природного газу за регульованим тарифом, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 73080 грн. 00 коп.
Відповідач просить суд зменшити розмір пені з 2 713 550,06 грн. до 926 024,97 та розстрочити виконання рішення суду рівними платежами на 12 місяців, у зв'язку із скрутним фінансовим станом, що склався на підприємстві відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.01.2015 між ПАТ «Сумигаз» - постачальник (Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Сумигаз”) та ПАТ «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання ім.М.В. Фрунзе» - споживач (Акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання») був укладений договір № ТП-ПР-7040/2015 на постачання природного газу за регульованим тарифом та додаткові угоди до нього. Відповідно до умов договору постачальник постачає природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача (промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання), а споживач сплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором. Обсяги постачання газу наведено в додатку № 2 до договору.
На виконання умов договору в лютому 2015 року відповідачу поставлено та протранспортовано природного газу на суму 18 520 499,34 грн. , що підтверджується актом приймання - передачі природного газу, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Відповідно до п.4.6 договору оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати за п'ять банківських днів до початку місяця поставки з розрахунку вартості договірного обсягу постачання газу.
У випадку недоплати вартості з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше п'ятого числа місяця наступного за розрахунковим.
В порушення умов договору відповідачем проплати здійснювалися несвоєчасно і частинами, остаточний розрахунок за поставлений та протранспортований природний газ за лютий 2015 року було здійснено 13.08.2015.
У зв'язку з неналежним виконанням умов укладеного між сторонами договору, відповідачу нараховано 4309570 грн. 87 коп. інфляційних збитків, 135677 грн. 50 коп. - 3 % річних, 2713550 грн. 06 коп. пені.
Як встановлено судом, заборгованість відповідача по оплаті наданих послуг відсутня, однак у зв'язку з виниклим простроченням розрахунків з боку відповідача, позивачем була нарахована пеня у розмірі 2 713 550 грн. 06 коп. за період прострочення виконання забов'язань за договором з 06.03.2015 по 13.08.2015.
Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Враховуючи те, що розрахунки за договором № ТП-ПР-7040/2015 від 30.01.2015 відповідачем проводились несвоєчасно, що є неналежним виконанням господарського зобов'язання, позивачем була нарахована пеня у розмірі 2 713 550 грн. 06 коп. відповідно до п.6.2.2. договору.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Згідно ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Зі змісту ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” вбачається, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом перевірено розрахунок пені, виконаний позивачем та встановлено, що штрафна санкція розрахована в розмірі, що не суперечить вимогам ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та в межах строків, передбачених ч. 6. ст. 232 ГК України.
В той же час, суд приймає до уваги те, що відповідачем було подане клопотання про зменшення розміру пені до 5% від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання, посилаючись на скрутний фінансовий стан, вказує про наявність значної заборгованості по заробітній платі, накладені арешти на поточні рахунки відповідача.
Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що стягнення з відповідача неустойки у розмірі 2 713 550,06 грн. спотворить дійсне правове призначення неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання, стягнення штрафних санкцій перетвориться на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, що не відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності.
Наведене безумовно свідчить про те, що нарахована позивачем неустойка (пеня) у розмірі 2 713 550,06 грн. не відповідає наслідкам порушення відповідачем зобов'язання за договором.
Крім того, як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду. На підставі аналізу поданих сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень доказів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки за прострочення виконання грошового зобов'язання до 5%.
За таких обставин, враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, а також приймаючи до уваги ступінь виконання основного зобов'язання по договору, відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем строків виконання договірного зобов'язання та враховуючи інтереси обох сторін, суд дійшов до висновку про доцільність зменшення розміру стягуваної неустойки (пені). Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 926 024,97 грн. пені.
Крім того, за неналежне виконання умов договору, відповідачу нараховано до сплати 4309570 грн. 87 коп. інфляційних збитків та 135677 грн. 50 коп. - 3 % річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таку правову позицію висвітлено у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.
Перевіривши розрахунок розміру 3% річних та інфляційних збитків та наданий відповідачем контррозрахунок (відзив відповідача б/н від 22.03.2019), судом встановлено, що позивачем вірно нараховано вказані суми, а отже є обґрунтованими і підлягають стягненню.
Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4309570 грн. 87 коп. інфляційних збитків, 135677 грн. 50 коп. - 3 % річних, 926 024 грн. 97 коп. пені за неналежне виконання умов договору на постачання природного газу за регульованим тарифом № ТП-ПР-7040/2015 від 30.01.2015.
А також з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягають стягненню 73080 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору. Витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову покладаються на позивача за зустрічним позовом.
Заявник - АТ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” відповідно до вимог заяви від 11.06.2020 просить суд розстрочити виконання суду у даній справі рівними частинами на 12 місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 5 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Отже, лише за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, суд може розстрочити чи відстрочити виконання рішення.
В обґрунтування надання розстрочки виконання рішення заявник вказує, що на даний час підприємство знаходиться в скрутному фінансовому стані, заборгованість підприємства відповідача перед працівниками з заробітної плати становить 285 416 084,91 грн. згідно довідки № 18-7/431 від 28.05.2020, накладені арешти на поточні рахунки відповідача, що значно ускладнює виконання рішення в повній мірі у даний час.
Відповідачем надано суду звіт про фінансові результати за 2019 рік, з якого вбачається отримання відповідачем прибутку, що надасть змогу підприємству поступово сплатити заборгованість.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, п.40.
Наведені вище обставини та подані відповідачем докази свідчать про можливість невиконання рішення суду у даній справі у строк, визначений законодавством, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви відповідача за первісним позовом про надання розстрочки виконання рішення у даній справі. Розстрочити виконання рішення суду від 15.06.2020 у справі № 920/1354/15, з дати ухвалення рішення у даній справі - з 15.06.2020 на дванадцять місяців, за умови сплати рівними частинами щомісяця 453696,11 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 73, 74, 123, 129, 180, 226, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1.Первісний позов Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Сумигаз” до відповідача: Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” про стягнення боргу - задовольнити.
2. Заяву АТ «Сумське НВО» (вх.№2012р) про зменшення пені та надання розстрочки виконання рішення суду - задовольнити частково.
3. Стягнути з Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (вул.Горького, 58, м.Суми, 40004, код 05747991) на користь Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Сумигаз” (пров. Береста, 21, м. Суми, 40030, код 03352432) 4309570 грн. 87 коп. інфляційних збитків, 135677 грн. 50 коп. - 3 % річних, 926 024 грн. 97 коп. пені, 73 080 грн. 00 коп. сплаченого судового збору за розгляд первісного позову. Виконання рішення господарського суду Сумської області від 15.06.2020 у справі № 920/1354/15 розстрочити з дати ухвалення рішення - 15.06.2020 на дванадцять місяців, за умови сплати рівними частинами щомісяця - 453696,11 грн.
4. В задоволенні зустрічного позову Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” до відповідача: Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Сумигаз” про визнання недійсним договору від 30.01.2015 № ТП-ПР-7040/2015 - відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.
Повний текст рішення складено 25.06.2020.
Головуючий суддя О.Ю. Соп'яненко
Суддя (підпис) Ю.А Джепа
Суддя (підпис) В.Л. Котельницька