79014,м.Львів, вул.Личаківська, 128
17.06.2020 р. Справа № 914/1353/16
Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали заяви ОСОБА_1 , м. Львів, про уточнені грошові вимоги до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальви - Маркет», м. Львів, в сумі 9638274,24 грн.
у справі за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальви - Маркет», м. Львів
про: банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальви - Маркет» (вул. Литвиненка, 3, м. Львів, 79034, ідентифікаційний код 13835841)
Суддя Артимович В.М.,
Секретар судового засідання Іванило О.П.
За участю представників:
від ГУ ДФС у Львівській області: не з'явився;
від ПП "Львівдах": не з'явився;
від ТзОВ "Компанія ВЕЕМ-Будсервіс": не з'явився;
від ПАТ „Банк Форум": не з'явився;
від ОСОБА_2 : не з'явився;
від ОСОБА_1 : не з'явився;
ліквідатор: не з'явився;
від боржника: не з'явився;
за участю АТ "Мегабанк": Кульбій -Кухар Ю.В. - представник.
20.05.2016 р. до Господарського суду Львівської області подано заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальви - Маркет» про порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальви - Маркет» (вул. Литвиненка, 3, м. Львів, 79034, ідентифікаційний код 13835841) в порядку, передбаченому ст. 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Ухвалою суду від 01.06.2016 р. порушено провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Мальви - Маркет», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника ТзОВ «Мальви - Маркет».
Постановою суду від 20.07.2016 р. ТзОВ «Мальви - Маркет» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Оголошення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури опубліковано на сайті Вищого господарського суду України 20.07.2016р.
15.05.2018 р. на розгляд суду надійшла заява ОСОБА_1 про грошові вимоги до боржника.
Ухвалою суду від 16.05.2018 р. заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду.
27.11.2019 р. на розгляд суду надійшла заява ОСОБА_1 з уточненими грошовими вимогами до боржника.
Суд, проаналізувавши матеріали та з'ясувавши обставини справи, повно, всебічно і об'єктивно оцінивши докази, дійшов висновку, що грошові вимоги ОСОБА_1 в сумі 9638274,24 грн. слід визнати частково, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В обґрунтування своїх заявлених грошових вимог, заявник посилається на укладений договір безпроцентної позики від 20.02.2007 р.
За умовами вказаного договору від 20.02.2007 р., укладеного між ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_7 , позикодавець надає позичальнику безпроцентну позику, а останній зобов'язується повернути позику у визначений цим договором термін. Розмір позики становить 38000,00 євро.
Згідно п. 4 договору позичальник зобов'язується повернути позику до 20.02.2012 р.
Позика повертається в готівковому порядку шляхом передачі відповідних коштів позичальником позикодавцям. Позикодавець має право в будь-якому випадку вимагати дострокового повернення позики письмово, попередивши позичальника за десять календарних днів до дня повернення. Підтвердженням передачі коштів є розписка позикодавця про отримання коштів від позичальника (п. 5 договору).
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін, позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
Як зазначає заявник у своїй заяві з грошовими вимогами до боржника, ОСОБА_1 виконано свої зобов'язання в повному обсязі та надало кошти фізичній особі ОСОБА_7 згідно договору безпроцентної позики від 20.02.2007 р.
У зв'язку з невиконанням фізичною особою ОСОБА_7 вимог безпроцентної позики від 20.02.2007 р., заявник звернувся до Сихівського районного суду м. Львова про стягнення з боржника заборгованості за вказаним договором в судовому порядку.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 25.12.2013 р. у справі № 464/11088/13-ц позов задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 499531,71 грн. боргу за договором безпроцентної позики від 20.02.2007 р., з яких: сума позики - 38000,00 євро, що становить 400900,00 грн., три відсотки річних за період з 20.02.2011 р. по 05.09.2013 р. в сумі 30598,81 грн., інфляційні втрати в сумі 7879,91 грн., штраф в сумі 5700,00 євро, що становить 60135,00 грн., 3441,00 грн. судового збору.
На примусове виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25.12.2013 р. у справі № 464/11088/13-ц винесено виконавчий лист.
15.10.2014 р. державним виконавцем Сихівського ВДВС Львівського міського управління винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
26.06.2018 р. державним виконавцем Сихівського ВДВС міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Відтак, станом на дату звернення з грошовими вимогами до боржника, ОСОБА_7 не виконано умови договору безпроцентної позики від 20.02.2007 р. щодо повернення грошових коштів в сумі 38000,00 євро.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2007 р. між ОСОБА_1 (позикодавець), ТзОВ «Мальви-Маркет» (поручитель) та ОСОБА_7 (позичальник) укладено договір поруки.
За умовами даного договору поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед позикодавцем за виконання позичальником всіх зобов'язань, що виникли з договору безпроцентної позики від 20.02.2007 р., укладеного між позичальником і позикодавцем. Предметом основного договору є повернення суми позики на умовах, в порядку і строки, передбачені основним договором. Поручитель відповідає перед позикодавцем за виконання позичальником всіх зобов'язань за основним договором у сумі, що дорівнює еквіваленту 38000,00 євро за курсом НБУ на дату повернення позики, а також за відшкодування позикодавцю збитків та за сплату штрафних санкцій (п. 1 договору).
Згідно п. 2.2 договору поручитель зобов'язується відповідати перед позикодавцем виключно в частині суми боргу позичальника, суми штрафних санкцій та суми збитків за основним договором.
Пунктом 3.1 передбачено, що у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань за основним договором позикодавець має право звернутись з вимогою про виконання таких зобов'язань до поручителя.
Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
У відповідності до ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов'язання. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов'язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу. Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання.
За таких обставин та з урахуванням умов договору поруки ОСОБА_1 набув право вимоги до поручителя як солідарного відповідача щодо погашення заборгованості за договором безпроцентної позики у сумі заявлених грошових вимог.
Частиною першою статті 543 ЦК України встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
З наведеного вище вбачається, що до стягнення з ТзОВ «Мальви-Маркет» на користь ОСОБА_1 підлягає сума основного боргу 38000,00 євро.
За неналежне виконання умов договору заявником нараховано 8057997,89 грн. пені, 220763,65 грн. трьох відсотків річних та 177332,70 грн. штрафу, які просить стягнути з ТзОВ «Мальви-Маркет».
На час розгляду заяви з грошовими вимогами до боржника доказів сплати заборгованостей по вказаному договорі господарському суду не надано.
Ліквідатор у повідомленні про розгляд заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника зазначив, що заявником безпідставно нараховано три відсотки річних на суму заборгованості за період понад три роки до дати подачі заяви, а відтак, пропущено строк позовної давності.
Главою 19 Цивільного кодексу України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1чт. 261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України)
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Отже, перебіг позовної давності стосовно трьох відсотків річних від простроченої суми починається після невиконання чи неналежного виконання позичальником обов'язку сплати заборгованості за кредитним договором й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Суд звертає увагу на те, що інфляційні втрати та три відсотки річних не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК, а є окремим видом відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
З огляду на викладене, закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Відповідно стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з матеріалів заяви з грошовими вимогами до боржника, така заява була подана до Господарського суду Львівської області 15.05.2018 р.
З огляду на викладене, враховуючи наведені положення законодавства, беручи до уваги заяви про застосування строку позовної давності щодо нарахованих трьох відсотків річних, суд здійснив перерахунок трьох відсотків річних на суму 38000,00 євро, що еквівалентно 1182218,00 грн. (за курсом НБУ станом на 11.05.2018 р. євро - 31,1110 грн.) за період з 12.05.2015 р. по 11.05.2018 р. Здійснивши перерахунок, суд встановив, що слід визнати грошові вимоги в частині нарахованих трьох відсотків річних за прострочення заборгованості за договором безпроцентної позики від 20.02.2007 р. в сумі 3420,00 євро (еквівалентно 106399,62 грн. за курсом НБУ станом на 11.05.2018 р. євро - 31,1110 грн.), які заявлені в межах визначеного ст. 257 Цивільного кодексу України трьохрічного строку позовної давності.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. за № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України від 23.09.1994 р. за № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов'язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Що стосується можливості і порядку визначення в судовому рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 р. у справі № 373/2054/16-ц зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04.07.2018 року в справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Також суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» сплата комісії, інших платежів за здійснення операцій, визначених пунктами 1-6 частини другої цієї статті, здійснюється виключно у гривні, крім розрахунків зі сплати процентів (відсотків) за депозитами або кредитами (позиками), що можуть проводитися в іноземній валюті, банківських металах та у гривні.
Відтак, до стягнення з ТзОВ «Мальви-Маркет» на користь ОСОБА_1 підлягає 3420,00 євро трьох відсотків річних.
За неналежне виконання умов договору безпроцентної позики від 20.02.2007 р. заявником нараховано 8057997,89 грн. пені та 177332,70 грн. штрафу.
Згідно п. 6.2 договору якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він виплачує пеню в розмірі 0,3 відсотки від простроченої суми за кожен день прострочення, а також штраф у розмірі 15 відсотків від розміру позики.
Однак, ліквідатор у повідомленні про розгляд заяви з грошовими вимогами до боржника просить застосувати строк спеціальної позовної давності до стягнення нарахованих позивачем штрафних санкцій.
У відповідності до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ст. 261 Цивільного кодексу України).
Згідно п. 4 договору безпроцентної позики від 20.02.2007 р. позичальник зобов'язується повернути позику до 20.02.2012 р.
Оскільки заявник звернувся до суду з заявою з грошовими вимогами до боржника у травні 2018 р., тобто поза межами річного строку, установленого законом для вимог про стягнення неустойки, а ліквідатором банкрута до ухвалення судового рішення у справі було заявлено про застосування позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених грошових вимог в частині неустойки у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
З огляду на викладене, заявником пропущено строк позовної давності щодо вимоги про стягнення неустойки, який, відповідно до приписів ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, є скороченим і становить один рік.
Заявник не просив поновити пропущений строк, не навів поважних причин пропуску строку позовної давності, не надав доказів наявності обставин, що зумовили пропуск ним строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки та заяви про поновлення строку позовної давності.
Стаття 267 Цивільного кодексу України встановлює наслідки спливу позовної давності. Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини, заявник звернувся до суду з вимогою про стягнення пені в розмірі 0,3 відсотки від простроченої суми за кожен день прострочення, що становить 8057997,89 грн., та штрафу у розмірі 15 відсотків від розміру позики на суму 177332,70 грн., із пропуском строку позовної давності, тому в цій частині заявлених грошових вимог слід відмовити.
Згідно ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Згідно ч. 1 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому: у першу чергу задовольняються: витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді; у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою; у шосту чергу задовольняються інші вимоги.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).
Відтак, суд, дослідивши матеріали справи, зокрема, повідомлення боржника про результати розгляду кредиторської заяви та заяву про визнання кредиторських вимог до боржника з доданими до неї документами (з уточненнями), дійшов висновку, що грошові вимоги ОСОБА_1 слід визнати частково в сумі 41420,00 євро (еквівалентно за офіційним курсом НБУ 1288617,62 грн.). Також визнанню підлягає сплачений судовий збір в сумі 3524,00 грн.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1, 2, 45, 47, 64 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 73, 74, 86, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Уточнені грошові вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) включити до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальви - Маркет» (вул. Литвиненка, 3, м. Львів, 79034, ідентифікаційний код 13835841) в сумі 3524,00 грн. (судовий збір) - перша черга; 41420,00 євро (еквівалентно за офіційним курсом НБУ 1288617,62 грн.) (основний борг) - четверта черга.
2. Решту грошових вимог відхилити.
3. Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 235 ГПК України.
4. Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст ухвали складено 26.06.2020 р.
Суддя Артимович В.М.