номер провадження справи 33/14/20
24.06.2020 Справа № 908/164/20
м. Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Мірошниченко М.В.
При секретарі судового засідання Хилько Ю.І.
Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/164/20
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас” (08162, Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, буд. 4-В)
до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства “Деметра” (72150, Запорізька область, Приморський район, с. Новопавлівка, вул. Григоренка Петра, буд. 68)
про стягнення суми
За участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився
28.01.2020 у Господарський суд Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас” до Приватного сільськогосподарського підприємства “Деметра” про стягнення основного боргу за договором поставки № 8734/19/ЗП від 27.12.2018 в сумі 997918,96 грн., а також 190327,75 грн. 48% річних, 120237,91 грн. пені, 659375,68 грн. штрафу та 14385,52 грн. втрат від інфляції.
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 28.01.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/164/20 та визначено до розгляду судді Мірошниченко М.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.01.2020 у справі № 908/164/20 вказана позовна заява залишена без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі.
До суду від позивача надійшла письмова заява, якою усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.02.2020 суддею Мірошниченко М.В. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/164/20 за правилами загального позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 33/14/20. Підготовче засідання призначено на 24.03.2020.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.03.2020 відкладено підготовче засідання на 21.04.2020.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.04.2020 на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України з власної ініціативи суду продовжений строк підготовчого провадження на тридцять днів - до 27.05.2020 включно, підготовче засідання відкладено на 26.05.2020. Також вказаною ухвалою залишено без задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 26.05.2020 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні 24.06.2020.
У судове засідання 24.06.2020 представники сторін не з'явилися, ухвала суду від 26.05.2020 про призначення справи до розгляду по суті отримана представниками сторін 30.05.2020 (позивачем) та 04.06.2020 (відповідачем), що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
У судовому засіданні 24.06.2020 справу розглянуто, підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 8734/19/ЗП від 27.12.2018 щодо оплати отриманого товару, поставленого позивачем відповідачу на підставі перелічених видаткових накладних, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 997918,96 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача. Приймаючи до уваги приписи діючого законодавства та умови договору, позивач нарахував на суму боргу 120237,91 грн. пені, 190327,75 грн. - 48% річних, 659375,68 грн. штрафу та 14385,52 грн. інфляційних втрат, які просив стягнути разом із сумою боргу.
17.03.2020 до суду від відповідача надійшов письмовий відзив, у якому відповідач проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні. Вважає, що обґрунтування позивача, наведене у позові, є недостатнім для задоволення позовних вимог. Платіжними дорученнями від 30.01.2020, 31.01.2020, на момент відкриття провадження у справі, відповідачем була погашена заборгованість у сумі 997918,96 грн. Умови договору в частині застосування 48% річних, пені та штрафу, на думку відповідача, є несправедливими, відповідач був введений в оману. У договорі передбачено подвійну відповідальність у разі невиконання зобов'язань.
07.04.2020 надійшла відповідь на відзив. Зазначає про згоду сторін з усіх істотних умов договору. Позивач повідомив, що між позивачем та відповідачем укладалися договори поставки у 2016-2020 роках з ідентичними умовами, тому посилання відповідача на введення його в оману або внаслідок помилки при укладенні договору у 2018 році не є правдивим.
Як зазначалося вище, представники сторін у судове засідання з розгляду справи по суті не з'явилися, причини неявки суду невідомі.
Згідно приписів ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.
Розглянувши матеріали справи, суд
27.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас”
(постачальник за договором, позивач) та Приватним сільськогосподарським підприємством “Деметра” (покупець, відповідач) укладений договір поставки № 8734/19/ЗП, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором (п. 1.1 договору).
Згідно п.п. 2.2, 3.1, 6.1 ціна продукції, що поставляється за цим договором, порядок розрахунків, умови поставки вказуються у додатках до договору.
Підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується (п. 6.4).
Відповідно до п. 11.2 договору останній набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків.
Як слідує з матеріалів справи, згідно додатку № 1/1 від 27.12.2018 на загальну суму 285816,00 грн., додатку № 1/2 від 27.12.2018 на загальну суму 1734940,80 грн., усього на суму 2020756,80 грн., видаткової накладної № 1517 від 04.04.2019 відповідач за договором № 8734/19/ЗП отримав від позивача товар на суму 2020756,80 грн. Товар отриманий представником відповідача на підставі довіреності № 3 від 01.04.2019. За умовами додатків №№ 1/1, 1/2 (пункти 2, 3) термін поставки товару: до 05.04.2019; оплата здійснюється в наступному порядку: покупець сплачує постачальнику 20% вартості товару до 28.12.2018, остаточний розрахунок за отриманий товар покупець зобов'язується здійснити до 10.10.2019.
Згідно додатку № 2 від 27.12.2018 на загальну суму 726645,36 грн., видаткової накладної № 9468 від 27.12.2018 відповідач за договором № 8734/19/ЗП отримав від позивача товар на суму 726645,36 грн. Товар отриманий представником відповідача на підставі довіреності № 53 від 27.12.2018. За умовами додатку № 2 (пункти 2, 3) термін поставки товару: до 05.04.2019; оплата здійснюється в наступному порядку: покупець сплачує постачальнику 20% вартості товару до 28.12.2018, остаточний розрахунок за отриманий товар покупець зобов'язується здійснити до 10.10.2019. Згідно з листом № 1 від 21.01.2019, додатком на повернення товару № 1 від 21.01.2019 та накладної на повернення від покупця № 2 від 21.01.2019 відповідач повернув позивачу товар на загальну суму 726645,36 грн.
Згідно додатку № 3 від 21.01.2019 на загальну суму 726642,59 грн., видаткової накладної № 33 від 21.01.2019 відповідач за договором № 8734/19/ЗП отримав від позивача товар на суму 726642,59 грн. Товар отриманий представником відповідача на підставі довіреності № 1 від 21.01.2019. За умовами додатку № 3 (пункти 2, 3) термін поставки товару: до 05.04.2019; оплата здійснюється в наступному порядку: покупець сплачує постачальнику 20% вартості товару до 21.01.2019, остаточний розрахунок за отриманий товар покупець зобов'язується здійснити до 10.10.2019.
Таким чином, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 3474044,75 грн., із якого товар на суму 726645,36 грн. був повернутий відповідачем позивачу.
Відтак, товар поставлений на суму 2747399,39 грн., остаточний розрахунок за який за умовами додатків №№ 1/1, 1/2 від 27.12.2018, № 3 від 21.01.2019 мав бути здійснений до 10.10.2019.
З матеріалів справи слідує, що відповідач розрахувався за отриманий товар частково: 27.12.2018 на суму 145329,07 грн., на суму 404151,36 грн., 15.11.2019 на суму 618686,48 грн., на суму 581313,52 грн., усього на загальну суму 1749480,43 грн. Заборгованість склала 997918,96 грн., яку позивач згідно з позовною заявою просив стягнути з відповідача.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує таке.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Аналогічний припис містить ст. 193 ГК України.
Правовідносини між сторонами урегульовані договором поставки.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач укладення договору поставки № 8734/19/ЗП від 27.12.2018 та отримання товару за ним не заперечив.
Відповідач у письмовому відзиві повідомив про сплату основної суми боргу. Так, згідно платіжного доручення № 316 від 30.01.2020 відповідач перерахував позивачу 997918,06 грн., згідно платіжного доручення від 31.01.2020 перерахував 0,90 грн., усього перераховано 997918,96 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Стосовно заперечення відповідача щодо безпідставності позову у частині стягнення суми неоплаченого товару через сплату ним боргу до відкриття провадження у справі, суд зазначає, що оплата основного боргу була здійснена відповідачем 30.01.2020 та 31.01.2020, тобто після направлення позивачем позову до суду - 24.01.2020, що підтверджується поштовою накладною № 0816200461746. Ухвалою суду від 30.01.2020 позовна заява ТОВ “Агрозахист Донбас” залишена без руху, у зв'язку з усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою від 25.02.2020 відкрито провадження у справі за вказаним позовом. Відповідно до ч. 3 ст. 174 ГПК України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу. Відтак, позовна заява вважається поданою 28.01.2020 (у день її надходження до Господарського суду Запорізької області).
Таким чином, оскільки відповідачем після направлення позову до суду (24.01.2020) та після його надходження до суду (28.01.2020) здійснено оплату 997918,96 грн. основного боргу провадження у справі за вказаною вимогою слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Позивачем заявлено також позовну вимогу про стягнення з відповідача 190327,75 грн. 48% річних та інфляційних втрат у сумі 14385,52 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №№ 703/2718/16-ц, 646/14523/15-ц.
Згідно з пунктом 7.7 договору у разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару за невиконання зобов'язань, передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості 48% річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.
Таким чином, сторони у договорі встановили інший розмір процентів, аніж визначений у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, що є їх правом.
Позивач нараховує 48% річних за загальний період із 11.10.2019 по 21.01.2020 та інфляційні втрати за період із жовтня по грудень 2019 включно.
Розрахунок 48% річних перевірений судом та визнається судом правильним.
Таким чином, з відповідача на користь позивача стягується 190327,75 грн. 48% річних.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, позивачем неправомірно заявлено стягнення інфляційних втрат за жовтень 2019 на суму боргу 2197918,96 грн., оскільки платіж мав бути здійснений у жовтні 2019 (до 10.10.2019). Стосовно нарахування інфляційних на суму боргу 997918,96 грн. за період з листопада по грудень 2019 суд зазначає, що у даний період мала місце дефляція (- 999,91 грн.). Відтак, інфляційні втрати відсутні.
Враховуючи викладене, суд відмовляє у стягненні 14385,52 грн. інфляційних втрат у зв'язку з необґрунтованістю позову у цій частині.
Також позивач просив стягнути з відповідача пеню у загальній сумі 120237,91 грн., нараховану за період із 11.10.2019 по 21.01.2020, та 659375,68 грн. штрафу.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 7.1.1 договору за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення. Згідно п. 7.8 у разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 5 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого товару.
Таким чином, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача пені та штрафу є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного договору.
За умовами п. 7.10 сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 ЦК України продовжується до 3 років.
Також судом враховується, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Договором № 8734/19/ЗП передбачено господарсько-правову відповідальність покупця у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу за порушення умов цього договору.
Відповідач, у порядку ст. 617 ЦК України, не навів обставин, які б могли свідчити про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.
Перевіривши надані позивачем розрахунки заявлених до стягнення сум пені та штрафу, суд визнає розрахунки правильними, сума пені складає 120237,91 грн., сума штрафу - 659375,68 грн..
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 904/5405/18, при застосуванні вказаних норм поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному конкретному випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Окрім того, вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку. Зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру даної санкції.
Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Вказана правова позиція викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд вважає за можливе зменшити загальний розмір пені та штрафу, нарахованих позивачем, на 50%. Зменшуючи розмір неустойки (пені та штрафу) суд приймає до уваги, що загальна сума пені, штрафу та 48% річних складає 969941,34 грн., що становить майже 100% (97,2%) від суми основного боргу (997918,96 грн.), яка була сплачена відповідачем після надходження позову до суду, але до ухвалення рішення у справі.
Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути 60118,96 грн. пені та 329687,84 грн. штрафу.
Стосовно заперечень відповідача щодо несправедливості умов договору в частині застосування 48% річних, пені та штрафу суд зазначає, що відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ч. 2 ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір поставки з боку Приватного сільськогосподарського підприємства “Деметра” підписаний його керівником Клименком С.В., тобто уповноваженою особою. У пункті 11.5 договору зазначено, що покупець гарантує, що для укладання договору є всі належні повноваження в керівника (іншої особи, яка підписує від його імені договір) та дозволи інших органів його управління. Підписуючи цей договір покупець підтверджує, що з його сторони не існує ніяких обставин, у зв'язку з якими цей договір може бути визнаний недійсним або може бути не виконаний. Правомірність правочину згідно ст. 204 ЦК презюмується. Доказів визнання договору поставки № 8734/19/ЗП, чи окремих його пунктів, недійсними матеріали справи не містять.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).
Інші заперечення відповідача спростовуються наведеними вище приписами законодавства.
На підставі викладеного вище, позовні вимоги у цілому задовольняються судом частково.
У зв'язку з закриттям провадження у справі у частині стягнення основного боргу, судовий збір у сумі 14968,78 грн., у разі надходження відповідного клопотання позивача, буде повернутий позивачу з державного бюджету ухвалою суду.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, у зв'язку з частковим задоволенням позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути 14549,13 грн.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства “Деметра” (72150, Запорізька область, Приморський район, с. Новопавлівка, вул. Григоренка Петра, буд. 68, код ЄДРПОУ 24519286) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас” (08162, Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, буд. 4В, код ЄДРПОУ 30048570) 190327 (сто дев'яносто тисяч триста двадцять сім) грн. 75 коп. - 48% річних, 60118 (шістдесят тисяч сто вісімнадцять) грн. 96 коп. пені, 329687 (триста двадцять дев'ять тисяч шістсот вісімдесят сім) грн. 84 коп. штрафу, 14549 (чотирнадцять тисяч п'ятсот сорок дев'ять) грн. 13 коп. судового збору.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Провадження у справі у частині стягнення 997918 (дев'ятсот дев'яносто сім тисяч дев'ятсот вісімнадцять) грн. 96 коп. суми неоплаченого товару закрити.
Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу XI Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано - 25 червня 2020.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя М.В. Мірошниченко