ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
справа № 50/306 17.11.08
За заявою заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі:
1) Міністерства внутрішніх справ України
2) Головного управління внутрішніх військ МВС України
до 1) Державного підприємства МВС України "Спецсервіс"
2) товариства з обмеженою відповідальністю "Укреко"
про визнання недійсним договору від 22.09.2004
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники:
від прокуратури Гриненко Г.Є.(дов. від 16.01.2008)
від позивача -1 Скляров Д.М. (дов №3/7-9.від 24.12.2007.)
від позивача -2 Фесенко В.М.(дов. від 05.09.2008)
від відповідача - 1 Полонський В.О.(дов. від 03.11.2008)
від відповідача -2 не з'явився
Заступник військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі: 1) Міністерства внутрішніх справ України; 2) Головного управління внутрішніх військ МВС України звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу військового майна від 22.09.2004.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.09.2008 порушено провадження у справі № 50/306 та призначено її до розгляду на 01.10.2008.
В судове засідання 01.10.2008 з'явилися представники прокуратури, позивача-2 та відповідача-1, дали пояснення по суті справи.
Представники позивача-1 та відповідача-2 в судове засідання не з'явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були попереджені належним чином.
Розгляд справи було відкладено на 20.10.2008.
20.10.2008 в судовому засіданні з'явилися представники прокуратури, позивачів та відповідача-1.
Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. Розгляд справи було відкладено на 05.11.2008.
05.11.2008 2008 в судовому засіданні з'явилися представники прокуратури, позивачів та відповідача-1.
Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином.
Представник відповідача-1 подав пояснення на позовну заяву, в яких вимоги прокурора визнає в повному обсязі. В обґрунтування своїх пояснень відповідач-1 вказує, що відповідно до ст. 236 ЦК України та рішення господарського суду м. Києва, в якому суд визнав договір реалізації нерухомого військового майна недійсним з моменту укладання, а саме з 07.07.2004, у відповідачів відсутні підстави для укладання договорів купівлі-продажу військового майна.
Представники позивача та прокурор позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Відповідач-2 в судове засідання не направив своїх повноважних представників, письмових доказів, відзив на позовну заяву не надав, позовну вимогу по суті у будь-який інший процесуальний спосіб не заперечив.
Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.97р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
Відповідач-2 клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у нього поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомив, що дає підстави визначити причини його неявки до суду неповажними.
Керуючись ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача-2 за наявними у справі доказами та матеріалами.
Судом була оголошена перерва в судовому засіданні на 17.11.2008 для оголошення повного тексту рішення по справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивачів та відповідача-1, господарський суд міста Києва, -
Кабінет Міністрів України розпорядженням від 12.04.2002 № 214-р затвердив перелік нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС України, яке пропонується до відчуження. До цього переліку в квітні 2004 року складено додатковий перелік № 3, яким включено нерухоме військове майно, що належало позивачу-2 згідно договору купівлі-продажу № 250 від 12.07.2001, укладеному з дочірнім підприємством „Ялтакурорт” закритого акціонерного товариства „Укрпрофоздоровниця”.
07.07.2004 між Головним управлінням внутрішніх військ МВС України в особі начальника Головного управління -командувача внутрішніх військ МВС України Попкова Сергія Єгоровича та Державним підприємством МВС України „Спецсервіс” укладено договір комісії. Згідно договору позивач-2 доручає, а відповідач-1 бере на себе зобов'язання за комісійну винагороду вчинити в інтересах позивача-2 і за рахунок останнього від свого імені угоду з третьою особою на реалізацію нерухомого військового майна, яке знаходиться за адресою: м. Ялта, смт. Кореїз-5, Кореїзьке шосе, 2 та Алупкінське шосе, 17-а. Відповідно до п. 5.2. договору комісії ціна реалізації встановлюється відповідачем-1 за узгодженням з позивачем-2 після проведення незалежної оцінки майна.
22.09.2004 між Державним підприємством МВС України «Спецсервіс», (далі -відповідач-1) в особі директора Обласної філії ДП МВС України «Спецсервіс» в АР Крим та м. Севастополь -Сторожука Володимира Петровича, що діяв на підставі довіреності та товариством з обмеженою відповідальністю «УКРЕКО» (далі -відповідач-2), було укладено договір купівлі-продажу військового майна, яке знаходиться за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Кореїз - 5, Кореїзьке шоссе, 2(далі - договір купівлі - продажу).
Відповідно до п. 1 договору продавець продав, а покупець купив 4/5 частки будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Кореїз, Кореїзьке шоссе, будинок 2. Відчужуване майно складається з:
- теплиці площею 244,8 кв.м.;
- теплиці площею 174,2 кв.м.;
- оранжереї площею 246,1 кв.м.;
- оранжереї площею 492,2 кв.м.;
- оранжереї площею 224,9 кв.м.;
- літнього кінотеатру площею 22,8 кв.м.;
- лікувального корпусу площею 204,3 кв.м.;
- котельної 149,3 кв.м.;
- столярної майстерні площею 43,1 кв.м., на ділянці танцювальна площадка.
З метою визначення ринкової вартості військового майна суб'єктом оціночної діяльності -товариством з обмеженою відповідальністю „ПБ - Консалтінг” була проведена оцінка військового майна, про що було складено звіт про оцінку ринкової вартості військового майна станом на 30.06.2004, оціночна вартість майна становила -195 830,40 грн.
Відповідно до Указу Президента України № 1573/99 від 15.12.1998 „Про склад Кабінету Міністрів України” Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади. Внутрішні війська входять до системи МВС України та складаються із з'єднань, військових частин, установ та навчальних закладів і підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України (ст. 1,6,7 Закону України „Про внутрішні війська МВС України”).
Наказом МВС України № 1402 від 21.11.2003 затверджено Положення про Головне управління внутрішніх військ МВС України. Згідно даного Положення Головне управління внутрішніх військ МВС України є структурним підрозділом центрального апарату МВС України, очолює його начальник Головного управління -командувач внутрішніми військами, який підпорядковується Міністру внутрішніх справ України. П. 4.2. Положення передбачено право командувача військами бути представником за МВС України в Міністерствах та інших органах виконавчої влади, які відносяться до діяльності внутрішніх військ. Слід зауважити, що Положенням не передбачено повноваження командувача військами укладати правочини від імені Головного управління МВС України.
З метою захисту економічних інтересів держави 29.11.2006 заступник військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, ГУВВ МВС України подав до господарського суду м. Києва позовну заяву щодо визнання недійсним договору про порядок реалізації (комісії) нерухомого військового майна, який укладений між Головним управлінням внутрішніх військ МВС України та ДП МВС України „Спецсервіс".
Рішенням господарського суду м. Києва від 07.02.2007 у справі № 18/34 позов заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, ГУВВ МВС України був задоволений частково, а саме визнано недійсним договір реалізації (комісії) нерухомого військового майна, який укладений 07.07.2004 між ГУВВ МВС України та ДП МВС України „Спецсервіс" (копія рішення суду в матеріалах справи).
Не погоджуючись з даним рішенням 07.03.2007 ДП МВС України «Спецсервіс»спрямувало касаційну скаргу до Вищого господарського суду України щодо скасування рішення господарського суду м. Києва.
05.06.2007 постановою Вищого господарського суду України касаційну скаргу ДП МВС України „Спецсервіс" залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва залишено без змін (копія постанови додається).
02.08.2007 Ухвалою Верховного суду України було відмовлено ДП МВС України „Спецсервіс" у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України(копія ухвали в матеріалах справи).
Таким чином, рішення господарського суду м. Києва від 07.02.2007 по справі № 18/34 про визнання недійсним договору реалізації (комісії) нерухомого військового майна від 07.07.2004, який укладений між ГУВВ МВС України та ДП МВС України „Спецсервіс", вступило в законну силу.
Порядок відчуження та рішення про відчуження військового майна внутрішніх військ, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства внутрішніх справ України.
Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919, дія якого згідно з пунктом 4 постанови поширюється на інші утворені відповідно до Законів України військові формування, в тому числі на внутрішні війська МВС України.
Порядок відчуження та реалізація військового майна повинні здійснюватися відповідно до вимог, які встановлені в Положенні «Про порядок відчуження та реалізації військового майна».
Згідно п. 2 вказаного Положення, відчуження військового майна - це є вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації) або безпосередньої передачі виконавцям державного оборонного замовлення, іншим постачальникам матеріально-технічних засобів (ресурсів), виконавцям робіт, надавачам послуг (далі - виконавці) з метою проведення з ними розрахунків, а також передачі юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей.
Повноваження на реалізацію на внутрішньому ринку надлишкового військового майна внутрішніх військ МВС, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.12.2000 № 481-р., надано ДП МВС України «Спецсервіс».
Відповідно до п. 11 Положення „Про порядок відчуження та реалізації військового майна" відносини Головного управління внутрішніх військ МВС України з уповноваженими підприємствами (організаціями) регулюються генеральними угодами , окремими договорами комісії та іншими цивільно-правовими договорами, в яких визначаються номенклатура, кількість та категорія військового майна, його залишкова вартість, порядок, умови і терміни підготовки до реалізації, проведення розрахунків тощо.
У вступній частині договору купівлі - продажу визначено, що продавець, зокрема, на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України „Про затвердження переліку нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС України, яке пропонується до відчуження" від 12.04.2002 № 214-р. продав військове майно.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 214-р „Про затвердження переліку нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС України, яке пропонується до відчуження” здійснювати таке відчуження зобов'язано саме Міністерство внутрішніх справ України, а не його структурний підрозділ. Тобто, Головне управління МВС України не уповноважене чинним законодавством на відчуження військового майна.
Отже, при підписанні сторонами договору купівлі - продажу військового майна, відповідачем не було виконано вимоги, яка передбачена в п. 11 Положення «Про порядок відчуження та реалізації військового майна», а саме не були врегульовані відносини відповідача з стороною, яка володіла військовим майном. З пояснень у судовому засіданні представника МВС вбачається, що Міністерством не надавались повноваження начальнику Головного управління внутрішніх військ МВС України на укладення спірного договору купівлі-продажу.
Тобто, відповідач-1 для реалізації військового майна зобов'язаний належним чином укладати Угоду з власником військового майна, в якій визначається: номенклатура, кількість та категорія військового майна, його залишкова вартість, порядок, умови і терміни підготовки до реалізації майна, проведення розрахунків, порядок надання звіту про проведені фінансові операції, відомості запланованих надходжень та витрат за угодою.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачами під час укладання договору купівлі-продажу порушені вимоги ст. 203 Цивільного Кодексу України, а саме:
Зміст правочину суперечить актам цивільного законодавства, що визначають:
- порядок відчуження державного майна, а саме порушено п. 11 та п. 12 Положення «Про порядок відчуження та реалізації військового майна», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 (відповідач для реалізації військового майна зобов'язаний належним чином укласти Угоду з власником військового майна);
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як визначено частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до статті 34 Закону України „Про власність” майно внутрішніх військ є загальнодержавною власністю, здійснення функцій по управлінню яким, згідно з Законом України „Про управління об'єктами державної власності”, покладено на Міністерство внутрішніх справ України.
Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваженням органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначено спеціальним законодавчим актом -Законом України „Про правовий режим майна Збройних Сил України”, дія якого згідно з частиною 2 статті 8 зазначеного Закону поширюється на інші утворені відповідно до Законів України військові формування, в тому числі на внутрішні війська МВС України.
Згідно зі статями 1, 2 Закону України „Про правовий режим майна Збройних Сил України” військове майно -це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями внутрішніх військ МВС України. До військового майна належать будинки, споруди, тощо. Міністерство внутрішніх справ України, як центральний орган управління внутрішніми військами МВС України, здійснює відповідно до закону, управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами.
Згідно зі статтею 3 Закону України „Про правовий режим майна Збройних Сил України” військове майно закріплюється за військовими частинами на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною 2 зазначеної статті Закону).
Частиною 2 статті 3 Закону України „Про правовий режим майна Збройних Сил України” визначено, що з моменту надходження майна і закріплення його за військовою частиною воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюється у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 6 Закону України „Про правовий режим майна Збройних Сил України” відчуження майна внутрішніх військ здійснюється Міністерством внутрішніх справ через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною 2 цієї статті.
Оскільки, Головне управління МВС України не має повноважень на відчуження військового майна, договір комісії визнано рішенням господарського суду м. Києва від 07.02.2007 по справі № 18/34 недійсним, то відповідно договір купівлі-продажу військового майна від 22.09.2004 між Державним підприємством МВС України «Спецсервіс»та товариством з обмеженою відповідальністю «УКРЕКО»також є недійсним з моменту його укладення.
Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Цивільним кодексом України також передбачено відносини щодо визнання недійсності право чинів.
Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього право чину, а в разі неможливості такого повернення -відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до п. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Таким чином, суд приходить до висновку, що порушення, які були допущені відповідачами при укладанні договору купівлі - продажу є істотними та суперечать нормам та меті діючого законодавства, а саме запобіганню порушень у сфері відчуження та реалізації військового майна, досягненню оптимального і раціонального використання державного майна.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені прокурором і позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу військового майна від 22.09.2004, який укладений між Державним підприємством МВС України «Спецсервіс»та товариством з обмеженою відповідальністю «УКРЕКО»щодо відчуження майна, що складається з:
- теплиці площею 244,8 кв.м.;
- теплиці площею 174,2 кв.м.;
- оранжереї площею 246,1 кв.м.;
- оранжереї площею 492,2 кв.м.;
- оранжереї площею 224,9 кв.м.;
- літнього кінотеатру площею 22,8 кв.м.;
- лікувального корпусу площею 204,3 кв.м.;
- котельної 149,3 кв.м.;
- столярної майстерні площею 43,1 кв.м., на ділянці танцювальна площадка.
3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «УКРЕКО»(вул. Універсальна, 4, м. Дніпропетровськ, 49024, р/р 265030223501 в АБ «Кредит Дніпро»м. Дніпропетровська, МФО 305749, код ЄДРПОУ 32502228) в доход Державного бюджету України 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Копію рішення розіслати сторонам.
Суддя ОСОБА_7