Справа № 536/1336/18
16 червня 2020 року м. Кременчук
Кременчуцький районний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді - Колотієвського О.О.,
при секретарі - Пасєчнійковій В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту отримання захворювання в зоні проведення антитерористичної операції,-
Позов обґрунтовано тим, що відповідно до контракту укладеного з міністерством внутрішніх справ України про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах рядового складу від 05.02.2016 року, він проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України яка знаходиться в м. Кременчуці.
Під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, він на підставі наказів командира частини: з 01.06.2016 року по 12.07.2016 року наказ від 31.05.2016 року № 131дск, з 09.12.2016 року по 08.02.2017 року наказ від 08.12.2016 року № 303дск, та з 06.04.2017 року по 26.04.2017 року, наказ від 06.04.2017 року № 83дск, перебував у службовому відрядженні для участі в АТО на території Донецької та Луганської області з метою виконання службових (бойових) завдань.
Під час перебування в зоні АТО він приймав участь у бойових діях, постійно знаходився в бронежелеті перебував під артилерійськими обстрілами, постійно іспитував фізичне та психологічне перевантаження.
19 серпня 2016 року йому видано посвідчення серії НОМЕР_2 , яке надає пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Після повернення з зони АТО де він перебував в період часу 01.06 по 12.07.2016 року він звернувся до госпіталя Ветеранів війни де 05.10.2016 року зроблено комп'ютерну томографію поперекового відділу хребта та виявлено грижі розміром 7, 8 та 7 міліметрів, стеноз мозкового каналу, проходив лікування в 1 міській лікарні м. Кременчука. Після другого повернення з зони АТО де він перебував у період часу 09.12.2016 року по 08.02.2017 року виявлені симптоми ті що і раніше, тільки виявили погіршення зору.
Після повернення з зони АТО де перебував в період часу 06.04.2017 р. по 26.04.2017 р. звернувся до госпіталя Ветеранів війни та 13.06.2017 року був направлений на магнітно резонансну томографію де було виявлено грижі, та грижу яка вийшла за межі норми в три сторони та порушення статико динамічної ходи. Після чого був направлений до Полтави де отримав висновок про необхідність операції від нейрохірурга.
На його звернення до командира військової частини НОМЕР_3 про надання довідки щодо причин та обставин отримання травми залишилось без відповіді. А оскільки для отримання одноразової грошової допомоги в порядку передбаченого ст. ст. 16, 16-4 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" необхідно встановлення факту отримання ним травми (захворювання) під час виконання бойового завдання у зоні проведені антитерористичної операції на боці сил АТО, у забезпеченні проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської області в зв'язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.
На підставі вищевикладеного просив суд ухвалити рішення, яким:
- встановити факти отримання ним захворювання під час виконання бойового завдання по захисту України під незаконних збройних формувань в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області в період часу з 01.06.2016 року по 12.07.2016 року, з 09.12.2016 року по 08.02.2017 року, та з 06.04.2017 року по 26.04.2017 року.
06 листопада 2018 року на адресу суду від заінтересованої особи надійшов відзив на заяву, який обґрунтований зокрема тим, що твердження заявника, про те, що він «під час перебування в зоні антитерористичної операції приймав участь у бойових діях, постійно знаходився в бронежилеті перебував під артилерійськими обстрілами» не відповідає дійсності у зв'язку з тим, що відповідно до завдань покладених на військову частину НОМЕР_1 Центрального оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України основною функцією особового складу в зоні проведення антитерористичної операції була організація пропускного режиму на блокпостах. Тобто безпосередньої участі у веденні бойових дій особовий склад частини не приймав.
Що стосується «постійного знаходження в бронежилеті та перебування під артилерійськими обстрілами» повідомляємо, що відповідно до Журналів бойових дій військового оперативного резерву військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (обліковий № 477 дек від 06.09.2018 та обліковий № 547 дек від 07.11.2016) в період з 09.12.2016 по 08.02.2017 артилерійських обстрілів ВОП 2/27 не відбувалося, особовий склад не травмувався.
На підставі вищивикладеного просили суд відмовити в задоволенні заяви.
Заявник в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги.
Представник заінтересованої особи в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні заяви.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить наступного висновку:
Так, судом встановлено, що відповідно до контракту укладеного з міністерством внутрішніх справ України про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах рядового складу від 05.02.2016 року, заявник проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України яка знаходиться в м. Кременчуці.
Під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, він на підставі наказів командира частини: з 01.06.2016 року по 12.07.2016 року наказ від 31.05.2016 року № 131дск, з 09.12.2016 року по 08.02.2017 року наказ від 08.12.2016 року № 303дск, та з 06.04.2017 року по 26.04.2017 року, наказ від 06.04.2017 року № 83дск, перебував у службовому відрядженні для участі в АТО на території Донецької та Луганської області з метою виконання службових (бойових) завдань.
19 серпня 2016 року йому видано посвідчення серії НОМЕР_2 , яке надає пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Після повернення з зони АТО де він перебував в період часу 01.06 по 12.07.2016 року він звернувся до госпіталя Ветеранів війни де 05.10.2016 року зроблено комп'ютерну томографію поперекового відділу хребта та виявлено грижі розміром 7, 8 та 7 міліметрів, стеноз мозкового каналу, проходив лікування в 1 міській лікарні м. Кременчука. Після другого повернення з зони АТО де він перебував у період часу 09.12.2016 року по 08.02.2017 року виявлені симптоми ті що і раніше, тільки виявили погіршення зору.
Після повернення з зони АТО де перебував в період часу 06.04.2017 р. по 26.04.2017 р. звернувся до госпіталя Ветеранів війни та 13.06.2017 року був направлений на магнітно резонансну томографію де було виявлено грижі, та грижу яка вийшла за межі норми в три сторони та порушення статико динамічної ходи. Після чого був направлений до Полтави де отримав висновок про необхідність операції від нейрохірурга.
На звернення заявника до командира військової частини НОМЕР_3 про надання довідки щодо причин та обставин отримання травми залишилось без відповіді.
В обґрунтування цих захворювань заявник вказував, що під час перебування в зоні АТО він приймав участь у бойових діях, постійно знаходився в бронежелеті перебував під артилерійськими обстрілами, постійно іспитував фізичне та психологічне перевантаження.
В той час такі доводи заявника не підтверджено належними доказами, навпаки це спростовується відповіддю Центрального територіального управління Національної гвардії України № К-13/8-901 від 12.05.2019 року на звернення ОСОБА_1 , відповідно до якої вбачається, що «за результатами перевірки встановлено, що ОСОБА_1 дійсно під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України виконували службово - бойові завдання в районі проведення Антитерористичної операції на території Донецької області в періоди з 01.06.2016 р. по 12.07.2016 р. та з 09.12.2016 р. по 08.02.2017 р. але не на першій лінії зони проведення АТО.
Також під час перевірки було з'ясовано, що згідно з виписки із карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1706 заявник проходив курс лікування в КЗ «Кременчуцький обласний госпіталь ветеранів війни» в період з 06.10.2016 по 25.10.2016 з діагнозом: «Остеохондроз поперекового відділу хребта з вираженим больовим синдромом, м'язо - тонічним синдромом». В анамнезі захворювання вищезазначеної карти вказано, зі слів заявника, що він хворіє на протязі останніх 2 років. Під час збору анамнезу лікар зобов'язаний збирати всі скарги хворого в тому числі скарги на обставини виникнення захворювання та травмування, якщо воно було, в тому числі в минулому, та' вносити ці дані в історію хвороби та виписку. В вищезазначеній виписці будь яких посилань на отримання травми хребта під час проходження військової служби в районі проведення Антитерористичної операції лікарями зафіксовано не було, що свідчить про те що заявник не вказав лікарям про отримання ним будь якої травми в минулому.
Згідно виписки із карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №534 заявник проходив повторний курс лікування в КЗ «Кременчуцький обласний госпіталь ветеранів війни» з 15.03.2017 по 29.03.17 з діагнозом: «Остеохондроз попереково - крижового відділу хребта, з синдромом лівобічної люмбоішалгії з вираженим больовим синдромом». В анамнезі захворювання вищезазначеної карти, вказано зі слів заявника, що він хворіє на протязі останніх 2 років та де також будь яких посилань на отримання пошкодження хребта під час проходження військової служби в районі проведення Антитерористичної операції лікарями зафіксовано не було.
24.06.2017 року, після проходження курсу лікування захворювання хребта заявник пройшов контрольне обстеження МРТ попереково - крижового відділу хребта в висновку якого вказано, що деструктивні та травматичні зміни поперекового відділу хребта при обстеженні не виявлені, що свідчить про відсутність наслідків травми хребта отриманої в минулому, в тому числі під час проходження військової служби в районі проведення Антитерористичної операції.»
Крім цього, з даної відповіді вбачається, що відповідно до Журналів бойових дій військового оперативного резерву військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (обліковий № 477 дек від 06.09.201В та обліковий № 547 дек від 07.11.2016) в період з 09.12.2016 по 08.02.2017 артилерійських обстрілів ВОП 2/27 не відбувалося, особовий склад не травмувався.
Покази свідка ОСОБА_2 , що він разом з заявником перебували на взводному опорному пункті, де заявник жалівся на болі в спині, йому важко було нагинатись, не дають суду підстав для встановлення причинно - наслідкового зв'язку між даними обставинами та захворюванням.
Таким чином, підстав для підтвердження факту травмування під час перебування в зоні АТО немає.
Також зазначено, що відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 (зі змінами та доповненнями), ОСОБА_1 має право оскаржити рішення, якщо вважаєте, що при його прийнятті порушено його права і законні інтереси чи свободи.
Крім цього, суд звертає увагу, щоу судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку встановлення можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
Проаналізувавши вищенаведене, можна зробити висновок, що, за загальним правилом, питання, пов'язані із встановленням факту травмування або каліцтва, вирішуються не в судовому порядку, а згідно з положеннями спеціального законодавства, однак у певних випадках суд вправі встановити в порядку окремого провадження факт каліцтва чи травмування, якщо це потрібно в подальшому заявнику (наприклад для призначення одноразової виплати) і якщо немає можливості встановити це у позасудовому порядку. Це також узгоджується з роз'ясненнями, викладеними у пункті 1постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Пунктом 1.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке затверджено наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року за № 402 передбачено, що установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям військо - лікарська експертиза. Повноваження щодо встановлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців покладені на військово-лікарські комісії, а повноваження щодо оформлення довідки про обставини травми надані командиру (начальнику) військової частини.
Таким чином, Положенням визначено, що повноваження щодо встановлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців покладені на військово-лікарські комісії, а повноваження щодо оформлення довідки про обставини травми надані командиру (начальнику) військової частини.
В ході розгляду заяви встановлено, що у встановленому законом порядку заявник не встановлював причинного зв'язку хвороби з несенням служби.
Таким чином, законодавством визначений позасудовий порядок вирішення порушеного питання.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Способи захисту порушеного права передбачені статтею 16 ЦК України. Незважаючи на те, що перелік способів захисту порушеного права не є вичерпним, обраний позивачем спосіб має бути таким, який у разі задоволення позову вирішить спір по суті та відновить права заявника, які були порушені. Встановлення певних фактів при розгляді справи у позовному провадженні не може розглядатися як кінцева мета вирішення спору між сторонам.
Отже, оскільки законодавством визначений позасудовий порядок встановлення такого факту, то ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. А у разі відмови компетентного органу в установленні такого факту, заінтересованою особою до суду може бути оскаржена відмова цього органу в передбаченому законом порядку.
Норми чинного законодавства України не передбачають право суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. Суд може лише за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії компетентних державних органів щодо розгляду спірного питання. Разом з тим, вирішення питання про встановлення спірного факту не належить до компетенції суду.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 13,141,258-259,263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту отримання захворювання в зоні проведення антитерористичної операції - відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду через Кременчуцький районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяО. О. Колотієвський