Справа № 530/1131/19
2/530/80/20
23.06.2020 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Пилипенко Є.С., розглянувши в місті Зіньків справу за позовом
ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Опішнянська селищна рада Зіньківського району Полтавської області, місце знаходження: смт.Опішня, вул.Перемоги, 3 Зіньківського району, Полтавської області про виділення в натурі із спільної часткової власності, як самостійний об"єкт права власності на 11/20 частини житлового будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою, -
Позивач, ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 звернувся в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Опішнянська селищна рада Зіньківського району Полтавської області, місце знаходження: смт.Опішня, вул.Перемоги, 3 Зіньківського району, Полтавської області про виділення в натурі із спільної часткової власності, як самостійний об"єкт права власності на 11/20 частини житлового будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою.
Відповідно до Указу Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19, постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року №215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211», рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року, доручення регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій №3/2020 від 13 березня 2020 року, рішення ради суддів України від 17.03.2020 року № 19 встановлено обмеження. Загальнонаціональний карантин, який мав тривати до 3 квітня включно, продовжено.
Окрім того, перевезення пасажирів транспортом у приміському, міському, міжміському, внутрішньо обласному і міжобласному сполученні обмежено.
В судове засідання позивач, ОСОБА_1 , не з'явився, але направив до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, підтримання позовних вимог.
Відповідач, ОСОБА_2 ,в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, а саме судових повісток на 05.12.2019року на 11 год. 10 хвилин, на 31.01.2020 року на 11 год. 00 хвилин, 24.04.2020 року на 13 год. 30 хвилин та 23.06.2020 року на 15 год. 00 хвилин у відповідності до вимог ст.ст. 129-131 ЦПК України, за останньою відомою суду адресою його місця знаходження. Причини своєї неявки суду не повідомив, відзиву на позов у встановлений судом строк та заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надав.
Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлений обов"язок учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами. В свою чергу судом вжито усіх заходів, передбачених процесуальним законодавством для інформування відповідача про розгляд справи. Згідно електронного сайту Зіньківського районного суду Полтавської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначенні судові засідання.
В зв'язку із викладеним та беручи до уваги вищевикладене суд встановив, що відповідач належним чином був повідомленим, в судове засідання двічі не з"явився знаючи про те, що в Зіньківському районому суді знаходиться цивільна справа про виділення в натурі із спільної часткової власності, як самостійний об"єкт права власності на 11/20 частини житлового будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою.
Судова повістка надсилалась відповідачу в порядку, передбаченому п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, на адресу місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку.
Враховуючи вказані факти, згоду позивача, суд вважає за можливе у відповідності до ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
В порядку ст.280 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, на підставі наявних у справі доказів та неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, хоча відповідач був повідомлений про дату та час судового засідання належним чином.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд, заслухавши позивача, який підтримав позовні вимоги, зачитавши заяву третьої особи, Опішнянської селищної ради, про розгляд справи за їх відсутності та покалдання на розсуд суду, дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.
Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
В судовому засіданні було встановлено, що 12 березня 1992 року між, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка діяла по дорученню Опішнянського РТП від 21 лютого 1992 року за №61, було укладено договір купівлі - продажу будинку, який належав Опішнянському ремонтно-тракторному підприємству, що підтверджується копією договору купівлі-продажу та копією довідки виданою Опішнянським ремонтно-транспортним підприємством (а.с. 12-16).
На підставі даного договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченого секретарем Опішнянського виконкому сільської Ради народних депутатів, ОСОБА_4 ,та зареєстрованим за №167, ОСОБА_1 , купив 11/20 (одинадцять двадцятих) частин житлового будинку, що складалися з квартири АДРЕСА_3 АДРЕСА_4 ).
Право власності на даний житловий будинок підтверджується реєстраційним посвідченням виданим Полтавським міжміським бюро технічно інвентаризації, записаним в реєстрову книгу за № 15 під реєстровим № 2802 (а.с.19).
Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виданого ПП «ПБТІ «Інвентаризатор» 20.07.2018 року за реєстровим номером №15-2802, інвентаризаційна справа №2968, ОСОБА_1 на праві власності належить 11/20 частин будинку (квартира АДРЕСА_5 - відповідно до технічного паспорту), а саме 44.4 кв.м., з яких: передпокій площею 7.3 кв.м., кімната площею 20.2 кв.м., кімната площею 5.0 кв.м., кухня площею 6.2 кв.м., санвузол площею 2.9 кв.м., тамбур площею 2.8 кв.м. (а.с. 20-22).
АДРЕСА_6 частини АДРЕСА_7 - відповідно до технічного паспорту) є Відповідач, якому належить на праві власності 35.7 кв.м., з яких: передпокій площею 6.1 кв.м., кімната площею 4.7 кв.м., кімната площею 16,8 кв.м, коридор площею 5.7 кв.м. та поточна площею 2.4 кв.м, згідно відомостей які містяться в технічному паспорті.
Між ними, як співвласниками даного майна виникають непорозуміння та суперечки з приводу користування, утримання та збереження цього майна і угоди про спосіб виділення в натурі його частки із сумісного спільного володіння не досягнуто.
Наразі, ОСОБА_1 , перебуває уже в похилому віці і на даний час виникла необхідність звернутися до суду з позовною заявою про виділення в натурі із спільної часткової власності належних йому 11/20 частин житлового будинку, а також визначення порядку користування земельною ділянкою, з метою подальшого присвоєння кадастрового номеру в порядку визначеному чинним законодавством, оскільки, наприклад, за відсутності кадастрового номеру, він позбавлений права розпорядитися належною йому частиною будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_8 .
У зв'язку з цим, ОСОБА_1 , на підставі п.2 ст. 72, п.З ст. 102, ст.106 ЦПК України та ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу» замовив проведення експертного будівельного - технічного та земельно - технічного дослідження житлового будинку з господарськими будівлями, спорудами та земельної ділянки по АДРЕСА_4 від 09.08.2019 року.
Проведення експертного будівельного - технічного та земельно - технічного дослідження було доручено експерту ОСОБА_5 , свідоцтво № 705 від 27 вересня 2002 року, видане напідставі рішення Центральної експертно - кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України.
Обстеження житлового будинку з господарськими будівлями, спорудами та земельної ділянки по вищевказаній адресі проводилося 09.08.2019 року.
Згідно з висновком експерта № 36-19 від 16.08.2019 року, ОСОБА_1 є власником 11/20 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташовані по АДРЕСА_8 .
Експертом було встановлено, що на 11/20 частину потрібно виділити будівель та споруд на суму 104447 грн.. в тому числі: по житловому будинку, що позначений на плані будинку в технічному паспорті літ. «А-1» - на суму 90969 грн. з площею 42.52 м2, по іншим будівлям та спорудам - на суму 13477 грн.
Отже на час проведення дослідження було встановлено наступне користування житловим будинком, що позначений на плані будинку літ. «А-1». такими приміщеннями як, а саме: передпокій площею 7.3 кв.м., кімната площею 20.2 кв.м., кімната площею 5.0 кв.м., кухня площею 6.2 кв.м., санвузол площею 2.9 кв.м., загальною площею 41.6 кв.м. на суму 89012 грн., по іншим будівлям та спорудам: сарай літ. «Б», сарай «б», частина сараю літ. «В», огорожа № 1, огорожа № 2, ворота огорожі № 3 на суму 105849, що відповідає ідеальній частці 11/20.
В даному випадку згідно з висновком, експерта ОСОБА_1 має окремий вхід до будинку а також необхідну сукупність житлових та підсобних приміщень, окремі доісерела та лічильники отримання комунальних послуг, які передбачені нормативно технічними вимогами. Експертом було встановлено, що площа земельної ділянки, що знаходиться в користуванні ОСОБА_1 складає 541 м2 (на плані позначений червоним кольором). Дана земельна ділянка описується наступними межами: з боку земельної ділянки сільської ради (вул. Петра АДРЕСА_8 ) довжина межової лінії складає 22.55 м; з боку земельної ділянки сільської ради (проїзд) довжина межової лінії складає: 4.46 м, 1.68 м, 7.79 м, 5.50 м; з боку земельної ділянки, що знаходиться в користуванні сусідів довжина межової лінії складає: 9.57 м.,5.22 м., 8.65 м., 4.24 м., 7.6 м.,5.31м; з боку земельної ділянки садиби АДРЕСА_9 довжина межової лінії складає: 1.17м., 2.34 м., 1.89 м., 16.74 м., 1.79 м., 3.35 м., 8.37 м. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Відповідно до ст. 361 ЦК України, співвласник має право розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Згідно ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
На підставі ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до ч. 3 ст. 88 Земельного кодексу України учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки складу земельної ділянки.
Згідно з положеннями ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України та ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти. Так, відповідна частина земельної ділянки, що переходить до набувача частини будівлі або споруди, формується в окрему земельну ділянку в порядку, визначеному статтями 55, 56 Закону України «Про землеустрій» з відповідним встановленням меж нової земельної ділянки та присвоєнням кадастрового номера.
Відповідно до ч. З ст. 364 ЦК України у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадках, встановлених законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Відповідно до ст. 182 ЦК України державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна.
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 р. N 55. Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.
Відповідно до п. 6 Тимчасового поряду реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об'єктам будівництва та об'єктам нерухомого майна затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 2019 року № 367, рішення про присвоєння або зміну адреси об'єкта будівництва, об'єкта нерухомого майна відповідно до цього Порядку приймає уповноважений орган містобудування та архітектури.
Аналогічну позицію зайняв Верховний суд України в постанові від 03.04.2013 року у справі № 6-12цс13, прийнятій за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави передбаченої п.1 ч.І ст. 355 ЦПК України, де вказує, що аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, можливий, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.
Згідно п. 6, 7 роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 року, з подальшими змінами № 13 від 25.12.92 та № 15 від 25.05.98 "Про застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок": «...виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, є можливим., якщо коленій із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом. Виділ таколс молсе мати місце за наявноспіі технічної молсливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини передбачено, що кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
ОСОБА_1 вважає, що від йому 11/20 частки із спільної часткової власності в окремий об'єкт нерухомого майна є технічно можливим, відповідає його фактичному користуванню, майно яке підлягає виділу має окрему площу, ізольовану від приміщення іншого співвласника, має окремий вихід, окремі джерела та лічильники отримання комунальних послуг, які передбачені нормативно-технічними вимогами, тобто складає окремий об'єкт нерухомого майна, а також згідно висновку експерта площа земельної ділянки, що знаходиться в його користуванні складає 541 м.
Згідно з ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Відповідно до ст. 125 ЗК право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно з ч.9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об"єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно до ч.10 цієї статті Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Ч. 4 цієї статті - земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформаваними незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею..."..
Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.
Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.
Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Відповідно до змін у ЦПК від 03.10.2017 року вказано, що новий цивільний процесуальний кодекс вводиться в дію з 15.12.2017 року.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог є підстави для задоволення позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивачем по справі було понесено судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1058,49 грн. та 768,40 грн. ( а.с.1,2).
За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Що стосується судових витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного: Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» п. 47, 48 також роз'яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у статті 133, статтях 137, 141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Ці самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.16, ст. 328, 376, 392 Цивільного кодексу України1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268, 280-289 ЦПК , ЗУ "Про судовий збір" суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Опішнянська селищна рада Зіньківського району Полтавської області, місце знаходження: смт.Опішня, вул.Перемоги, 3 Зіньківського району, Полтавської області про виділення в натурі із спільної часткової власності, як самостійний об"єкт права власності на 11/20 частини житлового будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою - задоволити .
Виділити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , (рнокпп НОМЕР_1 ), в натурі, як самостійний об'єкт права власності 11/20 частин житлового будинку, загальною площею 80.1 кв.м., а саме: передпокій площею 7.3 кв.м., кімната площею 20.2 кв.м., кімната площею 5.0 кв.м., кухня площею 6.2 кв.м., санвузол площею 2.9 кв.м., тамбур площею 2.8 кв.м., із спільного нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_10 .
Припинити право спільної часткової власності на житлове приміщення, а саме: будинок загальною площею 80.1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_10 .
Визначити порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_10 , шляхом виділення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) в користування земельну ділянку прощею 541 м2 за варіантом висновку експерта № 36-19 будівельно-технічного та земельно-технічного дослідження житлового будинку з господарськими будівлями, спорудами та земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_8 від 16.08.2019 року (на плані червоним кольором), що описується наступними межами: з боку земельної ділянки сільської ради (вул. Петра Дорошенка) довжина межової лінії складає 22.55 м; з боку земельної ділянки сільської ради (проїзд) довжина межової лінії складає: 4.46 м, 1.68 м, 7.79 м, 5.50 м; з боку земельної ділянки, що знаходиться в користуванні сусідів довжина межової лінії складає: 9.57 м.,5.22 м., 8.65 м., 4.24 м., 7.6 м.,5.31м; з боку земельної ділянки садиби №23 довжина межової лінії складає: 1.17 м., 2.34 м., 1.89 м., 16.74 м., 1.79 м., 3.35 м., 8.37 м.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Написано власноручно.
Суддя Зіньківського районного суду
Полтавської області С.Р.Должко