Справа № 372/1975/20
Провадження 2-1374/20
ухвала
23 червня 2020 року Суддя Обухівського районного суду Київської області Потабенко Л.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Обухівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про стягнення грошової компенсації за несвоєчасно виплачену пенсію,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача Обухівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України в Київській області - 306385 грн. 86 коп. грошової компенсації, у зв'язку з втратою грошових доходів через порушення термінів їх виплати.
Дослідив позовну заяву та додані до неї документи, приходжу до наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 року «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
За нормою частини 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.
Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права та їй належить право визначення предмета і підстав позову.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має також особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ПФУ є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом ПФУ.
Кошти ПФУ передбачені цим Законом використовуються для надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи ПФУ; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів ПФУ.
Відповідно до пункту 1 Положення про управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління ПФУ від 22.12.2014 року № 28-2 управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами ПФУ. Управління ПФУ підпорядковуються ПФУ та безпосередньо відповідним головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління ПФУ), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ.
Основними завданнями управління ПФУ є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 зазначеного Положення).
Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 Положення управління ПФУ відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій ПФУ є суб'єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Як вбачається зі змісту позову позивач, обгрунтовуючи свої вимоги, посилалася на вимоги положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закон України «Про пенсійне забезпечення» та вказував на те, що відповідач не виплачував пенсію більше 8 років, яка не була ним своєчасно отримана з вини органу, що призначає або виплачує пенсію. Ураховуючи наведене, вбачається, що предметом у цій справі є стягнення компенсації за несвоєчасну невиплачену пенсію.
З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, є публічно-правовим спором, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та несвоєчасну виплату пенсії позивачу.
Відтак, даний спір є публічно-правовим, який виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Положення статті 20 КАС України визначають категорії справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним. Перелік, що міститься у частині 1 вказаної статті Кодексу є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно аналізуючи норми статті 20 КАС України, а саме зміст частини 1 і 2, слід прийти до висновку, що місцевим загальним судам як адміністративним не підсудні спори з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації.
Такі спори відносяться до юрисдикції окружних адміністративних судів, яким підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою статті 20 КАС України.
Таким чином, у відкритті провадження з розгляду вимог позивача слід відмовити, оскільки вимоги до суб'єктів владних повноважень належить розглядати у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про відмову у відкритті провадження у зв'язку з тим, що вимоги позивача не підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 186, 354 ЦПК України,
У відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Обухівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про стягнення грошової компенсації за несвоєчасно виплачену пенсію, відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: