Запорізької області
03.12.09 Справа № 27/360/09
За позовом: Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Ковель
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-альянс ТЕОС”, м. Запоріжжя
про стягнення 5 302 грн. 95 коп.
Суддя Дроздова С.С.
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: не з'явився
Ухвалою господарського суду від 24.11.09 р. розгляд справи відкладався, на підставі ст. 77 ГПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання уповноваженого представника відповідача.
На підставі статті 85 ГПК України -03 грудня 2009 року прийнято рішення та оголошено суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.
Приватний підприємець ОСОБА_1, м. Ковель звернулась до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-альянс ТЕОС”, м. Запоріжжя 5 302 грн. 95 коп., в тому числі 4 273 грн. 44 коп. заборгованості за договором № 04/08/08 від 04.08.2008 р., 636 грн. 01 коп. втрат від інфляції, 138 грн. 00 коп. -три відсотка річних, 255 грн. 50 коп. пені за неналежне виконання умов договору.
Ухвалою господарського суду від 16.10.2009 р. порушено провадження у справі № 27/360/09 та призначено судове засідання на 24.11.2009 р.
У зв'язку з неявкою у судове засідання уповноваженого представника відповідача, ухвалою господарського суду від 24.11.09 р. розгляд справи відкладався, на підставі ст. 77 ГПК України. Судове засідання призначено на 03.12.09 р.
03.12.09 р. продовжено судовий розгляд справи № 27/360/09.
Позивач у судове засідання, відкрите 03.12.09 р. не з'явився. Про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином.
Представник відповідача у судові засідання, відкриті 24.11.09 р. та 03.12.09 р. не з'явився. Письмового відзиву не надав. Про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. Поважні причини своєї неявки суду не повідомив. Клопотань про розгляд справи за відсутності представника відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.
Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
У відповідності із ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Неявка уповноваженого представника товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-альянс ТЕОС”, м. Запоріжжя в судове засідання не звільняє відповідача від виконання вимог суду, викладених в ухвалах суду і направлення суду витребуваних матеріалів.
Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, якщо їх достатньо для вирішення спору по суті. Відповідач свої зобов'язання не виконав, не скористався належним чином без поважних причин правом на захист своїх інтересів.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути -визнання права.
04 серпня 2008 року між ПП ОСОБА_1, м. Ковель та ТОВ “Авто-альянс ТЕОС”, м. Запоріжжя укладено договір № 04/08/08 про перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполучені.
Згідно пункту 1 договору перевізник надає замовнику послуги по міжнародним вантажним перевезенням вантажів автомобільним транспортом по заявці замовника.
У заявці ТОВ «Авто-альянс ТЕОС»та ПП ОСОБА_1 підтвердили прийняття заявки до виконання, засвідчивши цей факт своїми підписами та печатками у заявці.
Позивач на виконання умов договору здійснив перевезення вантажу, згідно Заявки № 01 від 18 вересня 2008 на загальну суму 4273 грн. 44 коп.
Перевезення було здійснене з дотриманням умов про кількість, якість, строки згідно умов договору та відповідними відмітками в СМR № 036909.
Факт виконання послуг перевезення в повному об'ємі підтверджується Актом здачі-прийняття робіт № ОУ-00245 від 03 жовтня 2008 року.
Відповідно до статі 51 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 року № 401, прийняття вантажу до перевезення від вантажовідправника посвідчується підписами водія - експедитора в усіх екземплярах товарно-транспортної накладної.
Підтвердженням факту надання транспортно-експедиторських послуг є надання замовнику товарно-транспортної накладної з відміткою вантажовідправника, перевізника, отримувача вантажу, митних органів та інші підтверджуючі документи (п. 5.3 договору).
Відповідно до п. 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р. та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно -транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, що призначений для списання товарно -матеріальних цінностей … а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно із заявкою № 01 від 18 вересня 2008 року ПП ОСОБА_1 прийняв від позивача до перевезення промислове обладнання, фасоване в ящики -100 кг.
Перевезення вантажу було здійснено автомобілем МЕРСЕДЕС НОМЕР_1 за маршрутом м. Мікулов (Польща) -м. Запоріжжя (Україна).
Відповідно до п. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Законом України “Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів” N 57-V від 1 серпня 2006 року постановлено приєднатися до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женеві), договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Згідно з ч. 1 ст. 9 вказаної Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Відповідно до товарно-транспортної накладної загальна вартість вантажу, прийнятого ПП ОСОБА_1 до перевезення, складала 4 273 грн. 44 коп.
Відповідно до заявки № 01 від 18.09.08 р. позивач повинен доставити вантаж в м. Запоріжжя вул. Дяківська, 1.
Відповідно до п.4.d договору № 04/08/08 від 04 серпня 2008р. та пунктом 5 Заявки № 01 від 18 серпня 2008р. передбачено проведення оплати протягом п'яти днів з дня одержання оригіналів документів.
03.10.08 р. позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-00244, враховуючи, що перевезення було виконане в повному об'ємі, кінцевим терміном його оплати є 09.1008 року.
Відповідач свої зобов'язання не виконав, належних до сплати сум коштів, що складає 4 273 грн. 44 коп., позивачу не перерахував.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини сторін врегульовано договором перевезення вантажу.
Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною(відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідач не сплатив вартість даних послуг, на підставі рахунку-фактури № СФ-00244 від 03.10.08 р., внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 4 273 грн. 44 коп.
Таким чином, вимога позивача про стягнення суми 4 273 грн. 44 коп. основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 315 ГК України, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії.
22.12.08 р. позивач направив відповідачу претензію № 206 з вимогою сплатити вартість заборгованості.
Претензія залишилася без відповіді та задоволення.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 255 грн. 50 коп. суми пені за порушення строків оплати.
Як визначено ст. 230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. ст.610, 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з ст. 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до вимог Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже пеня розраховується, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ та за строк, що не перевищує 6 місяців.
Згідно з п. 6 ст. 232 Цивільного кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним.
Отже, вимоги позивача про стягнення 255 грн. 50 коп. суми пені обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 636 грн. 01 коп. інфляційних втрат та 138 грн. 00 коп. 3% річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимога про стягнення з відповідача 636 грн. 01 коп. інфляційних втрат та 138 грн. 00 коп. 3% річних є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 610 ЦК України п орушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими, не забороненими законом засобами, захищати свої права від порушень.
Враховуючи це, а також положення статті 19 Конституції України, власник вправі звернутись за захистом своїх прав у будь-який спосіб, не заборонений законом.
Приватний підприємець ОСОБА_1 правомірно звернувся до господарського суду, позовні вимоги є такими, що підтверджуються фактами, встановленими судом, та відповідають нормам діючого законодавства України.
Враховуючи вищевикладене, наявні матеріали справи, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати: державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, оскільки спір до суду доведений з його вини.
Керуючись ст.ст. 22, 49, 82 -85 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-альянс ТЕОС” (69067 м. Запоріжжя вул. Задніпровська, 56-18, ЄДРПОУ 35366249, р/р 26002153160 в Запорізькому відділенні «Райфайзен Банк Аваль»МФО 313827) на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 (45008 АДРЕСА_1, ЗКПО НОМЕР_2, р/р НОМЕР_3 в ВФ ВАТ «Кредобанк»МФО 303224) 4 273 (чотири тисячі двісті сімдесят три) грн. 44 коп. основного боргу, 255 (двісті п'ятдесят п'ять) грн. 50 коп. пені, 138 (сто тридцять вісім) грн. 00 коп. 3 % річних, 636 (шістсот тридцять шість) грн. 01 коп. втрат від інфляції, 102 (сто дві) грн. 00 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
Суддя С.С. Дроздова
(Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України та підписано 03.12.2009р.)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.