ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/24630/19
провадження № 2-а/753/46/20
"25" травня 2020 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т.О.,
секретар судового засідання Москаленко А.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - інспектор Управління патрульної поліції у м. Києві Мамчур Вадим Сергійович,
третя особа - Департамент патрульної поліції,
розглянув в судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
26.12.2019 ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій інспектора Управління патрульної поліції у м. Києві Мамчура Вадима Сергійовича та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК № 1891221 від 22.12.2019 за ознаками частини 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України).
Свої вимоги мотивував тим, що оскаржувана постанова винесена при відсутності доказів вчинення ним правопорушення та без дотримання процедури, визначеної статтями 245, 258, 278, 279, 280 КпАП України. Вказав, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, на його вимогу не було складено протокол про адміністративне правопорушення, йому в достатній мірі не були роз'яснені права та відмовлено в наданні правової допомоги, не велась безперервна відеозйомка, а зміст постанови не відповідає вимогам статті 283 КпАП України, оскільки у ній не зазначено порядку її оскарження.
Ухвалою від 16.01.2020 суд відкрив провадження у справі, залучив до участі у ній в якості третьої особи Департамент патрульної поліції та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 25.05.2020.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Відповідач та представник третьої особи в судове засідання не з'явилися без повідомлення причин неявки, відзиву/пояснень із запереченнями на позов не подали.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд встановив такі обставини.
Постановою серії ЕАК № 1891221 від 22.12.2019 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КпАП України з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн.
У постанові зазначено, що 22.12.2019 о 12-51 год. у м. Києві на вул. Кудряшова водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом KIA MOHAVE, н.з. НОМЕР_1 , здійснив стоянку транспортного засобу на тротуарі і не залишив місце для руху пішоходів, чим порушив пункт 15.10.в. ПДР України.
Даючи оцінку правомірності оскаржуваної постанови суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 8 частини 1 статті 23 цього Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Положеннями статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що у випадку порушення водієм правил дорожнього руху поліцейський має право зупинити транспортний засіб та вимагати у водія пред'явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (частина 1 статті 9 КпАП України).
Відповідно до Закону України «Про дорожній рух» порядок дорожнього руху на території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі - ПДР України). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з підпунктом в) пункту 15.10. ПДР України стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Положеннями частини 1 статті 122 КпАП України встановлена адміністративна відповідальність за порушення низки правил дорожнього руху, в тому числі і правил зупинки та стоянки транспортних засобів.
Санкція цієї норми (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови) передбачала штраф у розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів, які накладались за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (стаття 27-1 КпАП України).
Відповідно до статті 222 КпАП України розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачених, зокрема, частиною 1 статті 122 цього Кодексу, віднесено до компетенції органів Національної поліції, діяти від імені яких мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Оскільки відповідач є працівником підрозділу Національної поліціїі має спеціальне звання «капрал поліції», він є особою, уповноваженою на розгляд вказаної справи.
Всупереч доводам позивача відмова відповідача скласти протокол про адміністративне правопорушення не суперечить закону.
Так, стаття 258 КпАП України (в редакції Закону № 596-VIII від 14.07.2015) передбачає, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, протокол не складається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення.
За загальним правилом, встановленим частиною 5 статті 258 КпАП України, уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.
Проте у вказаній нормі прямо зазначено, що обов'язок скласти протокол не поширюється на випадки притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення, зокрема, правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, а отже навіть у разі оспорення позивачем допущеного порушення і накладеного адміністративного стягнення відповідач не зобов'язаний був складати протокол про адміністративне правопорушення.
З огляду на те, що стаття 258 КпАП України є спеціальною нормою, яка визначає особливий порядок та процедуру притягнення осіб до адміністративної відповідальності за окремі види адміністративних правопорушень, норми статті 278 цього Кодексу, яка визначає порядок підготовки справи до розгляду, на дану справу теж не поширюються.
Ствердження позивача про відсутність в оскаржуваній постанові порядку її оскарження та порушення статті 279 КпАП України спростовується ним же наданим примірником постанови, з якої вбачається, що у ній міститься вказівка на порядок її оскарження та зазначені права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (зворотній бік постанови).
Щодо доводів позивача про порушення його права на захист, то суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 268 КпАП України особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У наведених законодавчих положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.
Санкція частини 1 статті 122 КпАП України не передбачає застосування адміністративного арешту. Отже відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, а позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення до суду. Відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
Слід також зазначити, що позивач жодним чином не був обмежений в отриманні правової допомоги на місці розгляду справи у будь-який спосіб (в тому числі і в телефонному режимі) і на те, що йому у цьому вчинялися якісь перешкоди, він не посилається.
Водночас суд визнає обґрунтованими доводи позивача про відсутність доказів вчинення ним правопорушення.
Так, стаття 251 цього Кодексу визначає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За приписом частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом встановлено, що оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містить інформації про будь-яку фіксацію правопорушення, жодних інших доказів його винуватості у ній не зазначено і доказів, які б спростовували наведені у позовній заяві ствердження позивача про те, що стоянка була здійснена з дотриманням вимог підпункту в) пункту 15.10. ПДР України, відповідачем не надано.
Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КпАП України та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Вимоги позивача про визнання дій відповідача протиправними не ґрунтується на законі, оскільки, як зазначив Верховний Суд у постанові від 07.02.2019 по справі № 640/6550/15-а, задоволення позову в цій частині не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача і не відповідає завданням адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-9, 77, 20, 73-78, 90, 121, 241, 242, 243, 244, 246, 255, 262, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати постанову інспектора Управління патрульної поліції у м. Києві Мамчура Вадима Сергійовича серії ЕАК № 1891221 від 22 грудня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: