Справа № 640/24137/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В.
24 червня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді: Чаку Є.В.
суддів: Федотова І.В., Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря: Муханькової Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 звернувся до Державної міграційної служби України (далі - відповідач 1), Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування наказу відповідача 2 № 509 від 19 серпня 2019 року про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; визнання протиправним та скасування рішення відповідача 1 № 191-19 від 11 листопада 2019 року про відхилення скарги на рішення територіального органу Державної міграційної служби України про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язання відповідача 1 розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Окружний адміністративний суд міста Києва своїм рішенням від 23 січня 2020 року відмовив у задоволенні позову.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати останнє та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок про відсутність підстав для визнання заявника таким, що має статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки не було надано оцінки інформації про країну походження. Крім того, апелянт вказує, що ним надано всю наявну інформацію, яка підтверджує його побоювання за власне життя, проте судом взято до уваги лише доводи відповідача у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та прийнятим з дотриманням норм процесуального та матеріального права.
25.03.2020 року за клопотанням сторін, обґрунтованим введенням карантинних заходів у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), розгляд справи було відкладено.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
Судове засідання проведено без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 звернувся до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - заява), у зв'язку з побоюванням стати жертвою переслідувань та ув'язнення через політичні причини, а також у зв'язку з систематичним порушенням прав людини в країні походження - Республіки Бангладеш.
За результатами розгляду матеріалів справи позивача відповідачем 2 прийнято наказ № 509 від 19 серпня 2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 вказаного Закону.
Повідомленням від 19 серпня 2019 № 218 позивача повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись з рішенням відповідача 2 позивач оскаржив його до Державної міграційної служби України.
Рішенням № 191-19 від 11 листопада 2019 року Державна міграційна служба України відхилила скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на наказ № 509 від 19 серпня 2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи, що вказані рішення порушують права та законні інтереси, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту в Україні визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (надалі - Закон № 3671-VI).
Згідно статті 1 Закону № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, а саме: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності, або за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) такі побоювання мають бути пов'язані з ознаками расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Пунктом 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Крім того, положеннями статті 9 Закону № 3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
Частиною 5 ст. 10 Закону № 3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.
Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Згідно п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач народився у селі (упазіла) Барлеха, район Мулвібазар, округ Сільхет, Народна Республіка Бангладеш, за національністю - бенгалець, віросповідання - іслам, мусульманин - сунніт, громадянин Народної Республіки Бангладеш, неодружений.
Так, у матеріалах адміністративної справи міститься інформація, зафіксована зі слів заявника, що у січні 2015 році під час навчання в коледжі він приєднався до політичної партії "БНП" та був секретарем студентської партії "Чатра Дал" БНП. В подальшому вони організували мітинг у зв'язку з арештом їх лідера у той час як представника ОСОБА_2 протестували про них. Між представниками студентської партії "Чатра Дал" БНП та представниками ОСОБА_2 сталася сутичка, жертвою якої став заявник. Заявник зазначив, що його побили, про що свідчать шрами на тілі від побиття. Після цього інциденту правляча партія сфабрикувала кримінальну справу проти нього.
Також позивач стверджує,.
Під час співбесіда заявник зазначив, що представники правлячої партії "Авамі Ліг", переслідуючи його, приходили до нього додому та погрожували вбивством. Крім того у зв'язку з діяльністю в опозиційній партії, стосовно нього порушено дві сфабриковані кримінальні справи: одна з них 01 лютого 2015 року за носіння зброї. Підстав порушення другої кримінальної справи 16 лютого 2015 року, заявник не пам'ятає, "я не знаю, я нікуди не виходив". На запитання щодо статті кримінального кодексу порушеної справи, стану розгляду та оголошення вироку по справі, дає відповідь "не знаю", "не пам'ятаю".
На підтвердження вказаних обставин позивачем було надано копію листа президента партії "Бангладеш Джатіатабаді Чатра Дал" від 14 січня 2018 року та його неофіційний переклад, у якому повідомлено, що ОСОБА_3 є лідером вказаної партії та виконував обов'язки секретаря, а також копію ордеру на арешт та його неофіційний переклад, у якому значиться дата порушення кримінальної справи - 01 лютого 2015 року, а дата видачі ордеру - 31 січня 2016 року.
Оцінивши вказані обставини та дослідивши наявні у матеріалах справи докази колегія суддів дійшла висновку, що позивач у повній мірі не володіє інформацією про діяльність партії, не повідомив поточний стан справ, а саме, щодо розпуску комітету студентського корпусу БНП - Чатра Дал, не знає її засновника та діючого лідера партії, не знає дійсну та детальну інформацію щодо мети партії, її завдань, форми діяльності тощо. Наведене викликає обґрунтовані сумніви у правдоподібності тверджень позивача щодо вказаних ним обставин.
До того ж у матеріалах справи відсутні докази та документи, які би підтверджували факти переслідування або погрози переслідування, натомість позивачем зазначено, що він залишив територію Народної Республіки Бангладеш добровільно, без будь-яких затримань та проблем.
Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що країну громадянської належності позивач залишив 10 червня 2018 року, повітряним шляхом до м. Дубаї (Об'єднані Арабські Емірати). В подальшому він попрямував до м. Москва (Російська Федерація), звідки 01 липня 2018 року прибув до України, таємно, автомобільним сполученням та пішки.
Колегія суддів враховується те, що особисто із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до органів ДМС лише 29 липня 2019 року після перетину кордону.
З матеріалів справи вбачається, що кордон з Україною заявник перетнув нелегально, без візи, що відповідно до положень частини другої статті 5 Закону №3671-VI покладає на особу, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну обов'язок без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що дана стаття не містить у собі будь-яких санкцій щодо порушення строку подання заяви, між тим відображає рівень побоювання заявника зазнати переслідувань чи серйозної шкоди.
Крім того, важливим є також та обставина, що до приїзду в Україну перебував у третій безпечній країні - Російській Федерації, де за захистом не звертався.
Вказане в сукупності свідчить про те, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань не підтверджуються достовірними доводами, а причини та обставини, за яких заявник покинув країну громадянської належності не є такими, що підпадають під перелік підстав для визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні відповідно до умов, що передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 13 Законом № 3671-VI.
Окрім того, загальна ситуація у країні походження позивача не надає безумовних підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З огляду на встановлені судом обставини обставини, враховуючи зібрану та проаналізовану інформацію щодо країни походження позивача, а також щодо повідомлених ним обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що міграційними органами ухвалено законні та обґрунтовані рішення про відмову у визнанні Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Доводи представника позивача про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегією суддів відхиляються як такі, що не знайшли свого підтвердження. Інші доводи зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу представника громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: І.В. Федотов
Є.І.Мєзєнцев