Справа № 620/3692/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Житняк Л.О.
Суддя-доповідач: Шурко О.І.
23 червня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенко Я.М., Ганечко О.М.,
при секретарі Коцюбі Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 02.12.2019 №0050945305 про накладення на позивача штрафу за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання за платежем - податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 20%, що становить 1039,66 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що згідно з п.1.19 глави 1 «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в Національній валюті», затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року, № 22 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976, відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в платіжному дорученні, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що податок з доходів фізичних осіб за 2018 рік (узгоджене податкове зобов'язання) останнім було сплачено - 07.05.2019 в межах строків, передбачених п. 179.7 ст. 179 ПК України, і, незважаючи на помилку в платіжному дорученні, вказані кошти, в силу ст.ст.43, 45 Бюджетного кодексу України, були зараховані безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, тобто, допущена помилка не спричинила настання будь-яких негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.03.2017 позивача взято на податковий облік, як фізичну особу, яка проводить незалежну професійну діяльність.
Позивач 23.04.2019 подав звітну податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2018 рік через електронний кабінет, яка була прийнята відповідачем, про що свідчить квитанція №2.
07.05.2019 позивачем було сплачено 5198,28 грн., як податок з доходів фізичних осіб за 2018 рік, згідно з платіжного доручення від 06.05.2019 №14.
Проте, у вказаному платіжному дорученні була допущена технічна помилка та вказано не правильний рахунок отримувача, у зв'язку з чим, на адресу відповідача було направлено лист №07/10 про виявлену помилку в платіжному дорученні з проханням зарахувати платіж, здійснений відповідно до платіжного доручення від 06.05.2019 №14 у сумі 5 198,28 грн., як оплату податку з доходів фізичних осіб за результатами річного декларування (за 2018 рік), платіж - 85 11010500 00.
Сплачені кошти були зараховані за правильними реквізитами.
26.11.2019 ГУ ДПС у Чернігівській області проведено камеральну перевірку позивача щодо порушення граничних термінів сплати узгоджених податкових зобов'язань по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування та складено акт перевірки від 26.11.2019 №494/25-01-53-05-25/ 3071517739, яким встановлено порушення вимог п.179.7 ст.179 ПК України.
На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 02.12.2019 форми "Ш" №0050945305 про накладення на позивача штрафу за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання за платежем - податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатними річного декларування в розмірі 20%, що становить 1 039,66 грн.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що помилкове зазначення неправильного рахунку отримувача коштів не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений законодавством строк. Допущена помилка не спричинила настання будь-яких негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету, й, до того ж, в подальшому була самостійно виявлена та усунута позивачем, а кошти спрямовані за належністю.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п.178.4 ПК України фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб.
Пунктом 179.7 ПК України зазначено, що фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.
За правилами п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Пункт 38.1 ст.38 ПК України зазначає, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Пунктом 57.1 ст. 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилом п. 126.1 ст. 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. Зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій. При цьому, специфіка штрафної санкції, передбаченої вищезазначеним підпунктом, полягає в тому, що вона нараховується контролюючим органом на погашену суму податкового боргу залежно від кількості днів, наступних за останнім днем строку грошового зобов'язання.
Частиною 1 ст. 43 БК України визначено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 45 Бюджетного кодексу України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).
Податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
Аналіз норм Бюджетного кодексу України дає підстави дійти до висновку, що усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами державного бюджету, які визнаються зарахованими до бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
Разом з тим, поняття «єдиний казначейський рахунок» закріплене в Положенні про єдиний казначейський рахунок, затвердженому наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 № 122 (у редакції наказу Державного казначейства України від 30.11.2010 № 449) та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 18.07.2002 за № 594/6882, та визначається як консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.
Пунктом 2.1 вказаного Положення встановлено, що ЄКР консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.
Зі змісту таких пунктів названого Положення слідує, що всі сплачені податки і збори (обов'язкові платежі), в будь-якому випадку зараховуються та акумулюються на один консолідований рахунок - єдиний казначейський рахунок, а зарахування коштів на відповідний рахунок має значення лише для обліку коштів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений п. 57.1 ст. 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п. 126.1 ст. 126 ПК України.
Крім того, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою ПК України строк, а відтак і для застосування на підставі п. 126.1 ст. 126 ПК України штрафних (фінансових) санкцій.
Так, 07.05.2019 позивачем було сплачено 5198,28 грн., як податок з доходів фізичних осіб за 2018 рік, згідно з платіжного доручення №14 від 06.05.2019. Однак, у платіжному дорученні була допущена технічна помилка - вказано не правильний рахунок отримувача, натомість, слід було вказати «рахунок №33113341025002», однак, вказано «рахунок №33114340025002».
Вказана вище сума помилково була зарахована, як: Назва податку - «ПОДАТОК НА ДОХОДИ ФІЗ ОСІБ, ЩО СПЛ ПО ДАТ АГЕНТАМИ, ІЗ ДОХОДІВ ПЛАТНИКА ПОДАТКУ У ВИГЛЯДІ 3/П». Платіж-85 11010100 00.
Внаслідок вказаних обставин, у позивача виникла недоїмка у сумі 5198,28 грн. з : Назва податку - «ПОДАТОК НА ДОХОДИ ФІЗ ОСІБ, ЩО СПЛ ФІЗ ОСОБАМИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РІЧНОГО ДЕКЛАРУВАННЯ». Платіж - 85 11010500 00.
Втім, як вірно встановлено судом першої інстанції, податок з доходів фізичних осіб за 2018 рік (узгоджене податкове зобов'язання) позивачем було сплачено - 07.05.2019 в межах строків, передбачених п. 179.7 ст. 179 ПК України, і, незважаючи на помилку в платіжному дорученні, вказані кошти, в силу ст.ст.43, 45 Бюджетного кодексу України, були зараховані безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, а допущена помилка не спричинила настання
будь-яких негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету.
Слід зазначити, що правова позиція стосовно сплати обов'язкових платежів (зборів) вже висловлювалась у постанові Верховного Суду України від 16 червня 2015 року у справі №21-377а15, відповідно до якої здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений п. 57.1 ст. 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п. 126.1 ст. 126 ПК України. Крім того, Верховний Суд України зазначив, що для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у визначений законодавством строк, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до Державного бюджету.
Аналогічної правової позиції дотримується й Верховний Суд, зокрема у постановах від 12 червня 2018 року у справі №826/1/16 (К/9901/28108/18), від 17 січня 2018 року у справі №2а-2686/09/2670 (К/9901/2649/18), від 01 серпня 2018 року у справі №813/2487/17.
Водночас, відповідно до правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 28.05.2019 у справі №826/24675/15 (№К/9901/27627/18), від 01.08.2018 у справі №813/2487/17 (К/9901/4079/17) помилка під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до бюджету в строк, встановлений п.57.1 ст.57 ПК України, має кваліфікуватись як дія, хоча й помилкова. Відтак, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п.126.1 ст.126 ПК України.
Отже, оскільки позивачем фактично здійснено необхідні дії для повного та своєчасного виконання свого податкового обов'язку, колегія суддів вважає, що помилкове зазначення рахунку на який такий податок сплачується під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений строк, а відтак і для застосування штрафних (фінансових) санкцій, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Таким чином, з огляду на те, що помилкове перерахування позивачем коштів на інший рахунок не вплинуло на виконання обов'язку платника перед Державним бюджетом України зі сплати з податку на прибуток та ним самостійно нараховано зобов'язання за зазначеним платежем, застосування до позивача штрафу за висновком суду є неправомірним, у зв'язку із чим податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 02.12.2019 №0050945305 про накладення на позивача штрафу за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання за платежем - податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 20%, що становить 1039,66 грн. є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
При цьому, судовою колегією враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: Шурко О.І.
Судді: Василенко Я.М.
Ганечко О.М.