Справа № 810/2285/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Шурко О.І.
23 червня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенко Я.М., Ганечко О.М.,
при секретарі Коцюбі Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про скасування вимоги, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8463-17/2465 від 26 серпня 2018 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, позивач не є пенсіонером за віком в розумінні п.4 ч.1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464 від 08 липня 2010 року, оскільки не відповідає критеріям, визначеним спеціальним законодавством, є платником ЄСВ та законом не звільнена від його сплати.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що вона є платником єдиного податку та пенсіонером за віком зі зниженням пенсійного віку згідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з чим звільнена від сплати єдиного внеску за себе на підставі положень ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є фізичною особою-підприємцем, яка з 21 листопада 1997 року узята на облік в органах державної податкової служби за № 585 (а.с.14).
З 05 липня 2011 року позивачу призначено пенсію за віком (зниження пенсійного віку згідно з ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»), що підтверджується наявною у справі копією пенсійного посвідчення за №2246507588, виданого 11.01.2013 (а.с.5).
Позивач також є платником податків, що обрав спрощену систему оподаткування шляхом сплати єдиного податку.
ГУ ДФС у Київській області позивачу визначено зобов'язання зі сплати єдиного внеску в сумі 6772 грн. 71 коп. та надіслано на його адресу вимогу від 19.04.2018 № Ф-167555-50/13 про сплату боргу (недоїмки)у вказаній сумі (а.с.7).
Вважаючи спірну вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що оскільки позивач є пенсіонером, отримує пенсію за віком, призначену на пільгових умовах, добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не приймав, відтак, він не має обов'язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 6772,71 грн.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
За змістом ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені у п. 4 ч. 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, необхідними умовами для застосування положень ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI є отримання особою статусу пенсіонера чи встановлення такій особі інвалідності, а також отримання нею відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. При цьому, єдиною підставою, за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, - це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року у справі №806/1575/16.
Колегія суддів зазначає, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-ІV за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 1 Закон №1058-ІV визначено, що пенсіонером є особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 12 Закону «Про пенсійне забезпечення» від 05 липня 1991 року № 1788-XII для громадян України встановлений загальний пенсійний вік, з настанням якого вони можуть претендувати на виплату пенсії за віком (зокрема для жінок він становить 55 років).
Водночас, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону №1058-IV.
У розумінні чинного законодавства як про пенсійне забезпечення, так і про загальнообов'язкове державне соціальне страхування і соціальний захист постраждалих від Чорнобильської катастрофи, позивач є таким, що отримує саме пенсію за віком.
Безпідставними є посилання відповідача на те, що до позивача не може бути застосовано положення ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI, оскільки позивачу була призначена пенсія за віком на пільгових умовах, тому що вказана норма не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску всіх пенсіонерів за віком. Також, в зазначеній нормі законодавцем не виключені особи, які є пенсіонерами та отримують пенсію за віком на пільгових умовах.
Крім того, відповідачем під час розгляду справи не надано суду доказів звернення позивача із заявою про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та відповідно укладання з ним договору про добровільну участь.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, за наслідками розгляду доводів апеляційної скарги, враховуючи що ФОП ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію за віком та звільнена від сплати єдиного внеску в силу вимог ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI, договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладала, вона не має обов'язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною.
При цьому, суд зауважує, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, доводами відзиву на апеляційну скаргу, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: Шурко О.І.
Судді: Ганечко О.М.
Василенко Я.М.