П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/305/20
Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020року(суддя Дубровна В.А., м. Херсон, повний текст рішення складений 11 березня 2020 року) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
06 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області (далі - ГУПФ України у Херсонській області), в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області щодо зменшення основного розміру призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років під час її перерахунку з 80% відповідних сум грошового забезпечення до 70% відповідних сум грошового забезпечення, починаючи з 01 січня 2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року у розмірі 80% відповідних сум грошового забезпечення з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Херсонській області виплатити ОСОБА_1 різницю між нарахованою йому та отриманою ним пенсією за період з 01 січня 2018 року по день, з якого почнеться виплата перерахованої йому у розмірі 80% сум грошового забезпечення пенсії за вислугу років.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 бувзадоволений. Визнано протиправними дії ГУ ПФ України у Херсонській області щодо зменшення основного розміру призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років під час її перерахунку з 80% відповідних сум грошового забезпечення до 70% відповідних сум грошового забезпечення, починаючи з 01 січня 2018 року. Зобов'язано ГУ ПФ України в Херсонській області здійснити перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року у розмірі 80% відповідних сум грошового забезпечення з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Зобов'язано ГУ ПФ України у Херсонській області виплатити ОСОБА_1 різницю між нарахованою йому та отриманою ним пенсією за період з 01 січня 2018 року по день, з якого почнеться виплата перерахованої йому у розмірі 80% сум грошового забезпечення пенсії за вислугу років. Зобов'язано ГУ ПФ України в Херсонській області подати протягом двох місяців з дати прийняття цього рішення звіт про його виконання.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням ГУ ПФ України в Херсонській області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивачу здійснено перерахунок пенсії на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.03.2018 № ТХ25289 про розмір грошового забезпечення позивача та відповідно до вимог чинного на момент перерахунку законодавства. Стосовно задоволення судом вимоги позивача щодо зобов'язання здійснити перерахунок пенсії за вислугу років з 01.01.2018 у розмірі 80% відповідних сум грошового забезпечення з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, апелянт зазначив, що відповідно до положень ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Позивачу пенсія перерахована та виплачена в строки, встановлені законодавством, порушення строків виплати пенсії не було, відповідно не було і факту виплати недоотриманої пенсії, і як наслідок немає підстав для розрахунку компенсації.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є пенсіонером, якому з 30.09.2002 року призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 80% відповідного грошового забезпечення, що підтверджується матеріалами пенсійної справи №ТХ25289.
Згідно довідки Херсонського обласного військового комісаріату №ТХ25289 від 14.03.2018 р. про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, у порядку, визначеному рішенням Кабінету Міністрів України, виданої ОСОБА_1 , відповідно до постанови КМУ від 21 лютого 2018 р. №103 розмір посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною посадою, за нормами, чинними на 01.03.2018 р. за посадою Начальник служби радіаційної хімічної та біологічної безпеки в/ч становить 14 265,00 грн.
Відповідно до протоколу про перерахунок пенсії від 04.04.2018 р. за пенсійною справою №ТХ25289 Головним управлінням ПФУ в Херсонській області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 року у розмірі 70% від відповідних сум грошового забезпечення, визначеного у довідці ІНФОРМАЦІЯ_1 №ТХ25289 від 14.03.2018 р. про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, у порядку, визначеному рішенням Кабінету Міністрів України.
08.07.2018 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Херсонській області з заявою про перерахунок пенсії, якою просив провести йому перерахунок та виплату пенсії в розмірі 80% грошового забезпечення відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01 березня 2018 р., наданої Херсонським обласним військовим комісаріатом згідно Додатку №2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. №103 та направленої до ГУ ПФУ в Херсонській області для перерахунку його пенсії, починаючи з 01.01.2018 року.
Листом від 20.07.2018 р. №149/г-ВППФУ відповідач на звернення позивача повідомив, що розмір пенсії визначається відповідно до норм Закону, що діють на дату, на яку переглядається її розмір. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо перерахунку та виплати пенсії, обчисленої з розрахунку 70% відповідних сум грошового забезпечення є протиправними.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, та надаючи правову оцінку його висновкам і встановленим обставинам справи, виходить з наступного.
Статтею 22 Конституції України закріплено, що права та свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийняті нових законів або внесені змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).
Зазначеним законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
За змістом частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ, в редакції із змінами, що діяла на час призначення пенсії ОСОБА_1 , загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
В подальшому, редакція частини другої зазначеної статті Закону №2262-ХІІ змінювалась, зокрема, розмір процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Пунктом 8 розділу II Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, внесено зміни та цифра « 90» замінено цифрою « 80».
Згідно пунктом 23 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон №166-VII), який набрав чинності з 1 травня 2014 року, внесено зміни та цифра « 80» замінено цифрою « 70».
Таким чином, з 1 травня 2014 року положення частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо визначення максимального розміру пенсії за вислугу років 80% відповідних сум грошового забезпечення втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом №1166-VII.
Відповідно до ст. 55 Закону 2262-ХІІ нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до ст. 1,2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, пенсії.
Колегія суддів зазначає, що предметом спору у даній справі є правомірність перерахунку розміру пенсії, виходячи з визначення його максимального розміру у відповідності до умов, передбачених частиною другою статті 13 Закону №2262-ХІІ.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що внесені Законом №1166-VII зміни до статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення.
При цьому, при перерахунку пенсії відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб» відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 указаного Закону, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
Аналогічна правовапозиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 року по зразковій справі № 240/5401/18.
Водночас, вирішуючи питання про застосування Закону №2262-ХІІ у часі, суд виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсязі існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У вищенаведених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно - правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
З огляду на таке, колегія суддів дійшла висновку, що розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Також, колегія суддів апеляційного суду вважає необхідним наголосити на тому, що ст. 58 Конституції України також встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при перерахунку розміру пенсії на підставі Закону №2262-ХІІ максимальний її розмір має обраховуватися із вказаного у довідці грошового забезпечення за нормами, чинними на 01 січня 2018 року, але виходячи із розміру пенсії у відсотках, право на які особа набула на момент виходу на пенсію і розмір яких не може бути зменшено наступними змінами в законодавстві.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивачу з 30.09.2002 року призначено пенсію за вислугу років у розмірі 80% грошового забезпечення згідно Закону України від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ.
Відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивачу, починаючи з 01.01.2018 р., проте, обчисленої з розрахунку 70% від розміру відповідного грошового забезпечення.
З огляду на викладене, колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що вказаний перерахунок пенсійних виплат здійснено відповідачем протиправно та всупереч нормам чинного законодавства.
Вирішуючи питання обґрунтованості позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року у розмірі 80% відповідних сум грошового забезпечення та виплатити різницю між нарахованою та отриманою ним пенсією за період з 01 січня 2018 року по день, з якого почнеться виплата перерахованої йому у розмірі 80% сум грошового забезпечення пенсії за вислугу років, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вони є похідними від задоволених позовних вимог, а тому також підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання провести перерахунок і виплату пенсії з проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно приписів ст. 55 Закону № 2262-ХІІ нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Так, у правовому висновку Верховного Суду з приводу застосування ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», викладеного у постанові від 24.04.2018 р. по справі №646/6250/17 зазначено, що з огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях №8-рп/2013 і №9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Таким чином, оскільки факт отримання позивачем пенсійних виплат (як регулярного щомісячного платежу) у зменшеному розмірі (70% від сум грошового забезпечення замість 80%) було допущено внаслідок протиправних дій відповідача, колегія суддів у даному конкретному випадку не знаходить правових підстав для звільнення ГУ ПФУ в Херсонській області від виконання обов'язку за ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Окрім того, колегія суддів відхиляє доводи апелянта з приводу неправомірності встановлення судом першої інстанції контролю за виконанням рішення, враховуючи наступне.
Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Право на виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд» (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37).
Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32).
Хоча, за деяких обставин виконання рішення може бути відкладено, відкладання рішення не повинно порушувати право сторони на виконання рішення (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 35-37).
У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74).
Згідно ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Стаття 13 Конвенції прямо виражає обов'язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги», та надання відповідного відшкодування (справа «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland).
Зміст зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції залежить від характеру поданої заявником скарги; «ефективність» «засобу юридичного захисту» у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справах «Кудла проти Польщі», «Вассерман проти Росії»).
У справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів: тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).
Процедура виконання судового рішення, у тому числі встановлення судового контролю по справі за адміністративним позовом визначаються нормами КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до частини першої ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення клопотання позивача про зобов'язання ГУ ПФ України в Херсонській області подати звіт про виконання рішення по даній справі.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя І.П.Косцова
Суддя Ю.В.Осіпов