П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 червня 2020 р. м. ОдесаСправа № 815/3523/17
Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Одеса 06 лютого 2020 року
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача: Яковлєва О.В.,
суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ АРГО» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ АРГО» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ АРГО» звернулось до суду з позовом у якому заявлено вимоги Головному управлінню Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень: № 0014321401 від 15 червня 2017 року, № 0014321401 від 15 червня 2017 року, № 0007001301 від 19 червня 2017 року, № 0006991301 від 19 червня 2017 року, № 0007011301 від 19 червня 2017 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає встановленим обставинам справи, так як за наслідком проведення документальної планової виїзної перевірки позивача податковим органом необґрунтовано встановлено спірні порушення вимог податкового законодавства у перевіряємому періоді.
В даному випадку, на думку апелянта, податковим органом безпідставно встановлено, що товариством не підтверджено належними доказами факт отримання у перевіряємому періоді товару від своїх контрагентів ТОВ «ТАЛІЯ ГРУП», ТОВ «ДИДАЛ», ТОВ «ПОЛІ-ПРО-ГРУП», ТОВ «ХЛІБТРАНС-2», ТОВ «КАСКАД ТРАЙДІНГ», ПП «МЕВЕРЕНД», ТОВ «КОНТРАТ ТОРГ», ТОВ «ЕНІКІСС», ТОВ «ЦЕНТ МАРКЕТ», так як такі операції підтверджені належним чином складеними документами.
Крім того, апелянт вважає, що сплачена банку комісія за зняття готівкових коштів для передачі директору товариства коштів поворотної фінансової допомоги не може вважатися додатковим благом у розумінні положень ПК України, отриманим директором.
В свою чергу, податковим органом подано відзив на вказану апеляційну скаргу, який обґрунтовано тим, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, так як у межах спірних правовідносин товариством допущено порушення вимог податкового законодавства, а надані ним докази не спростовують усіх виявлених податковим органом порушень.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення - частковому скасуванню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу ГУ ДФС в Одеській області від 10 квітня 2017 року № 1014 проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Зелений Шлях» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 13 серпня 2014 року по 31 грудня 2016 року.
За результатами проведення перевірки ГУ ДФС в Одеській області 23 травня 2017 року складено акт № 447/15-32-14-01/39348569, яким встановлено наступні порушення:
- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21), на суму 54 901,00 грн.;
- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, на загальну суму 570 501,00 грн.;
- пп. 14.1.47, пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14, п. 167.1 ст. 167, п. 164.5 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 176.2 ст. 176 ПК України, в результаті чого не донараховано податку на доходи фізичних осіб у розмірі 33393,63 грн.;
- ст. 51, п. 176.2 ст. 176 ПК України, наказу Міністерства доходів і зборів України від 21 січня 2014 року № 49 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», наказу МФ України від 13 січня 2015 року № 4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма « 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», а саме підприємством до податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за III - ІV кв. 2014 року, I - IV кв. 2015 року, І - ІV кв. 2016року не включені відомості за ознакою « 153»;
- пп. 1.3, пп. 1.4, пп. 1.5 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX, ст. 163, п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, п. 171.2 ст. 171 ПК України, в результаті чого не донараховано військового збору у розмірі 2331,00 грн.
За наслідком проведення перевірки та виявлення вищевикладених порушень ГУ ДФС в Одеській області складено та направлено на адресу товариства наступні податкові повідомлення-рішення:
- від 15 червня 2017 року № 0014321401, яким за порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану варітьсь, на суму 54 901,00 грн.;
- від 15 червня 2017 року № 0014321401, яким товариству за порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, на загальну суму 713 126,00 грн. (за податковими зобов'язаннями, на суму 570 501,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями, на суму 142 625,00 грн.;
- від 19 червня 2017 року № 0007001301, яким позивачу за порушення пп. 1.3, пп. 1.4, пп. 1.5 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX, ст. 163, п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, п. 171.2 ст. 171 ПК України визначено суму грошового зобов'язання з військового збору, у сумі 4 594,73 грн. (за податковими зобов'язаннями, на суму 2 331,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), на суму 1 714,16 грн., пені, на суму 549,57 грн.);
- від 19 червня 2017 року № 0006991301, яким до позивача за порушення ст. 51, п. 176.2 ст. 176 ПК України застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф), у розмірі 510 грн.;
- від 19 червня 2017 року № 0007011301, яким позивачу за порушення пп. 14.1.47, пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14, п. 167.1 ст. 167, п. 164.5 ст. 164, пп. 168.1.1 п.176.2 ст.176 ПК України визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, у сумі 66 389,53 грн., (за податковими зобов'язаннями, на суму 33 393,63 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), на суму 24 976,95 грн., пені, на суму 8 018,95 грн.).
Не погоджуючись з отриманими податковими повідомленнями-рішеннями товариство звернулось до суду з даним адміністративним позовом.
За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким частково погоджується судова колегія, зроблено висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, так як у межах спірних правовідносин товариством порушено вимог податкового законодавства, з огляду на наступне.
Так, згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами, оскільки платники податків при здійсненні господарської діяльності не обмежені чинним законодавством у праві самостійно обирати найбільш оптимальний варіант ведення господарської діяльності, зокрема, не позбавлений права укладати договори із сторонніми особами щодо реалізації своїх окремих функцій.
Згідно п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників ПДВ з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 3 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з ч.2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин на податкові зобов'язання товариства, зокрема, вплинули його господарські операції з контрагентами ТОВ «ТАЛІЯ ГРУП», ТОВ «ДИДАЛ», ТОВ «ПОЛІ-ПРО-ГРУП», ТОВ «ХЛІБТРАНС-2», ТОВ «КАСКАД ТРАЙДІНГ», ПП «МЕВЕРЕНД», ТОВ «КОНТРАТ ТОРГ», ТОВ «ЕНІКІСС», ТОВ «ЦЕНТ МАРКЕТ», які на думку податкового органу не мали реального характеру.
При цьому, переглядаючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів товариства, а також надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, необхідною умовою для визнання реальними проведені господарські операції є встановлення факту придбання товарів (отримання послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають зміст господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.
При цьому, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.
Між тим, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що, зокрема, викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року (справа № 2а-4259/12/1070).
В свою чергу, на підтвердження реальності проведення спірних господарських операцій товариством не надано до суду, а судом не зібрано жодного доказу, підтверджуючого реальність проведених позивачем господарських операцій з контрагентами ТОВ «ХЛІБТРАНС-2» та ТОВ «КАСКАД ТРАЙДІНГ».
При цьому, у ході проведення податкової перевірки товариства, як зазначалось колегією суддів вище, податковим органом також не досліджено належних доказів, підтверджуючих реальність проведення господарських операцій з вказаними контрагентами.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірними висновки податкового органу про безпідставне заниження товариством своїх податкових зобов'язань за наслідком проведення господарських операцій з вказаними контрагентами.
З іншого боку, щодо контрагента ТОВ «ТАЛІЯ ГРУП» у матеріалах справи зібрано наступні первинні бухгалтерські документи у яких відображено операції з передачі морських контейнерів: рахунок-фактури (т. 1 а.с. 105), видаткові накладні (т. 1 а.с. 107-118), податкові накладні (т. 1 а.с. 119-131).
При цьому, товариством не надано податковому органу та до суду договору, на підставі якого ТОВ «ТАЛІЯ ГРУП» поставила на адресу позивача спірні морські контейнери.
Щодо контрагента ТОВ «ЕНІКІСС» у матеріалах справи зібрано наступні первинні бухгалтерські документи у яких відображено операції з передачі цукерок та коробок: рахунок на оплату (т. 1 а.с. 145) видаткова накладна (т. 1 а.с. 144).
При цьому, товариством не надано податковому органу та до суду господарського договору, на підставі якого ТОВ «ЕНІКІСС» поставила на адресу позивача спірні цукерки та коробки.
Щодо контрагента ТОВ «ДИДАЛ» у матеріалах справи зібрано наступні первинні бухгалтерські документи у яких відображено операції з передачі морських контейнерів: договір купівлі-продажу № 11 від 28 лютого 2015 року (т. 1 а.с. 132-134), рахунок-фактури (т. 1 а.с. 136), видаткова накладна (т. 1 а.с. 135).
Щодо контрагента ТОВ «ПОЛІ-ПРО-ГРУП» у матеріалах справи зібрано наступні первинні бухгалтерські документи у яких відображено операції з передачі морських контейнерів: договір купівлі-продажу від 30 квітня 2015 року (т. 1 а.с. 137-139); рахунки-фактури (т. 1 а.с. 142-143) видаткові накладні (т. 1 а.с. 140-141).
Щодо контрагента ТОВ «КОНТРАТ ТОРГ» у матеріалах справи зібрано наступні первинні бухгалтерські документи у яких відображено операції з передачі морських контейнерів: договори купівлі-продажу від 20 жовтня 2016 року та 21 жовтня 2016 року (т. 1 а.с. 146-151); рахунки-фактури (т. 1 а.с. 152-154) видаткові накладні (т. 1 а.с. 155-157).
Щодо контрагента ТОВ «ЦЕНТ МАРКЕТ» у матеріалах справи зібрано наступні первинні бухгалтерські документи у яких відображено операції з передачі морських контейнерів: договори купівлі-продажу від 11 листопада 2016 року № 11/1116 та від 14 листопада 2016 року (т. 1 а.с. 162-164, 165-167); рахунки-фактури (т. 1 а.с. 159-160) видаткові накладні (т. 1 а.с. 158,161).
Щодо контрагента ТОВ «МЕВЕРЕНД» у матеріалах справи зібрано наступні первинні бухгалтерські документи у яких відображено операції з передачі морських контейнерів: договір купівлі-продажу від 15 грудня 2016 року № 15/1216 (т. 1 а.с. 170-172); рахунок-фактури (т. 1 а.с. 168) видаткова накладна (т. 1 а.с. 169).
В даному випадку, первинні документи на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, безумовно є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій, а відтак і обґрунтованість визначення податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача.
При цьому, на думку колегії суддів, необхідною умовою для підтвердження факту здійснення спірних господарських операцій є здійснення перевірки зібраних у матеріалах справи документів, а також можливості здійснення контрагентом позивача спірних господарських операцій.
В свою чергу, як вірно встановлено податковим органом та судом першої інстанції, товариством не надано доказів транспортування отриманого товару від своїх контрагентів, а також будь-яких інших доказів, якими можливо встановити процес передачі товариству придбаного товару.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно наявної в податкових базах інформації, зазначені контрагенти не здійснювали придбання поставленого на адресу товариства товару у інших контрагентів.
В даному випадку, постановою Верхового Суду від 30 травня 2019 року (справа №804/7585/17), зокрема, встановлено, що неможливість встановлення ланцюга постачання спірного товару є однією з підстав для визнання нереальними проведені господарські операції.
Внаслідок чого, колегія суддів вважає, що документи позивача, на підставі яких сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит у спірному періоді, складені формально, тобто за відсутності реального отримання послуг від свого контрагента та його подальшого перепродажу, а тому податковим органом правомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення в цій частині.
В свою чергу, перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо безпідставного неврахування товариством у своїй податковій звітності отриманого за рахунок товариства його директором додаткового благо, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, між ТОВ «Зелений Шлях» (в особі позикодавця) 15 серпня 2014 року укладено з ОСОБА_1 (в особі позичальника) договір безвідсоткової позики, умовами якого передбачено надання безвідсоткової позики зі строком повернення до 31 серпня 2017 року, на суму 35 000 000,00 грн.
При цьому, умовами договору встановлено, що позика надається та повертається у готівковій або безготівковій формах.
З метою надання позики ТОВ «Зелений Шлях» отримувало готівкові кошти через установу AT «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» для передачі їх ОСОБА_1 .
При цьому, при отриманні готівкових коштів товариство сплачувало комісію банку за видачу готівки в національній валюті.
Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з положеннями ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України, поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Згідно з пп. 165.1.31 п. 165.1 cт. 165 ПК України, до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.
Відповідно до пп. 14.1.54 п.14.1 ст. 14 ПК України, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
Згідно абз. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПК України) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми, знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у пп. 165.1.53 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України.
Відповідно до пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV Податкового кодексу України).
В даному випадку, податковим органом зроблено висновок, який підтримано судом першої інстанції, що витрати товариства сплачені у вигляді комісії банку за видачу готівки в національній валюті по укладеному цивільно-правовому договору безвідсоткової позики від 15 серпня 2014 року на користь директора, сплачені за рахунок коштів податкового агента, вважаються додатковим благом директора та мають оподатковується за вимогами ПК України.
При цьому, колегія суддів не погоджується із вказаними висновками, так як відповідно до умов укладеного договору, товариством виконано свої зобов'язання та передано своєму директору готівкові кошти у формі безпроцентної позики.
В свою чергу, понесені товариством витрати у формі комісії банку, на думку колегії суддів, є прибутком банку та не можуть вважатись додатковим благом директора товариства.
Тобто, колегія суддів вважає, що отриманий банком прибуток у межах спірних правовідносин, не може вважатися базою для нарахування податкових зобов'язань фізичній особі, а також базою для нарахування єдиного внеску та військового збору.
Внаслідок чого, колегія суддів вважає, що товариство у спірних правовідносинах при виплаті комісії банкуне виступало податковим агентом по відношенню до свого директора.
Тому, колегія суддів вважає помилковими висновки податкового органу про необхідність прийняття та надсиланню товариству наступних податкових повідомлень-рішень від 19 червня 2017 року: № 0007001301, № 0006991301, № 0007011301.
Враховуючи викладене та беручи до уваги, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального і процесуального права, наявні підстави для часткового скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року, в частині висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 19 червня 2017 року: № 0007001301, № 0006991301, № 0007011301 - скасувати, прийнявши в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ АРГО».
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 19 червня 2017 року: № 0007001301, № 0006991301, № 0007011301.
В решті - залишити без змін рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року.
Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ АРГО» частково понесені судові витрати, а саме частину сплаченого судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги, у сумі 2682,27 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Яковлєв О.В.
Судді Градовський Ю.М. Крусян А.В.