25 червня 2020 р.Справа № 520/4794/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Донець Л.О.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 (головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В.) по справі № 520/4794/2020
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Акціонерне товариство "УкрСиббанк"
про визнання неправомірними дій та скасування постанови,
10.04.2020, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), третя особа - Акціонерне товариство «Укрсиббанк», в якому просить визнати неправомірними дії головного державного виконавця відповідача ОСОБА_2 з арешту заробітної плати позивача на банківському рахунку НОМЕР_1 в АТ «Укрсиббанк» та інших банках; скасувати постанову головного державного виконавця відповідача ОСОБА_2 від 23.03.2020 про арешт коштів боржника в АТ «Укрсиббанк» та інших банках, винесену у виконавчому провадженні № 59910043.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 у справі №520/4794/2020 позов задоволений частково.
Визнано неправомірними дії головного державного виконавця відповідача ОСОБА_2 в частині накладення арешту на суму заробітної плати позивача на банківському рахунку НОМЕР_1 в АТ «Укрсиббанк», що перевищує 20% надходжень заробітної плати.
Скасовано постанову головного державного виконавця відповідача ОСОБА_2 від 23.03.2020 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №59910043 в частині накладення арешту на суму заробітної плати, що перевищує 20% надходжень заробітної плати на рахунок НОМЕР_1 відкритий в АТ «Укрсиббанк».
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач посилається на неврахування судом першої інстанції норм матеріального права, та фактичних обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, доводи суду першої інстанції, вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 28.08.2019 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № 59910043 на підставі постанови № 57857684 від 06.12.2018 року про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 5 824 359, 03 грн.
23.03.2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову від 23.03.2020 року про арешт коштів боржника та накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках в АТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» (МФО 320984), АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» (МФО 380805), АТ «КРЕДІ АЕРІКОЛЬ БАНК» (МФО 300614), АТ «УКРСИББАНК» (МФО 351005), АТ «Ощадбанк» (МФО 300465), АТ «ОТП Банк» (МФО 300528), АТ «Укргазбанк» (МФО 320478), АТ «Укрексімбанк» (МФО 322313), АТ «ПУМБ» (МФО 334851), АТ «АЛЬФА-БАНК» (МФО 300346), АТ «СБЕРБАНК» (МФО 320627), АТ «ПРАВЕКС БАНК» (МФО 380838), ПАТ «Промінвестбанк» (МФО 300012), а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать позивачу.
Суд першої інстанції, під час часткового задоволення позову, дійшов до висновку про те, що дії з накладення арешту на кошти на рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Укрсиббанк», поза межами розміру стягнення у 20% заробітної плати, що стосується даного конкретного випадку, виходячи із характеру стягуваної суми, є протиправними, а оскаржувана постанова про арешт коштів боржника, в частині накладення арешту на суму заробітної плати, що перевищує 20% надходжень заробітної плати на вказаний рахунок є такою, що підлягає в цій частині скасуванню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
В силу приписів ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає можливим здійснити апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги відповідача в частині задоволення позовних вимог.
Відповідно до змісту ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження » примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно до приписів ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Статтею 179 ЦК України зазначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
У справі "Гайдук та інші проти України" у рішенні від 02 липня 2002 року ЄСПЛ нагадав, що згідно з постійною практикою органів Конвенції поняття "майна" в розумінні статті 1 Протоколу № 1 може охоплювати як "фактичне майно", так і майнові цінності, в тому числі боргові вимоги, згідно з якими заявник може претендувати щонайменше на "законне сподівання" на фактичне користування правом власності.
За змістом постанови Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 "Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів і які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.
До системи банківських рахунків для грошового обороту належать такі рахунки: кореспондентські; поточні (поточний з овердрафтом, поточні рахунки типу «Н», «П», карткові рахунки, поточні рахунки виборчих фондів); вкладні (депозитні), кредитні (позичкові), розподільчі тощо.
На підставі ч. 3 ст. 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.
За змістом довідки ТОВ «Слобожанська промислова компанія» № 89 від 03.04.2020 року, за позивачем обліковується рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «УКРСИББАНК» на який він отримує заробітну плату від ТОВ «Слобожанська промислова компанія» як генеральний директор.
08.04.2020 ТОВ «Слобожанська промислова компанія» отримало оскаржувану постанову для здійснення виконання.
Платіжними дорученнями № 15889 від 27.02.2020 та № 33258 від 31.03.2020 ТОВ «Слобожанська промислова компанія» перерахувало заробітну плату у загальному розмірі 25 497,02 грн, на № НОМЕР_1 позивача.
Оскаржуваною постановою від 23.03.2020 про арешт коштів боржника відповідач наклав арешт на кошти боржника на грошові кошти на рахунок № НОМЕР_1 позивача, та позбавив його можливості отримати свою заробітну плату.
03.04.2020 позивач звернувся до АТ «УКРСИББАНК» з проханням звільнити з під арешту його заробітну плату.
06.04.2020 отримав від банку відповідь, що банк діє відповідно до постанови державного виконавця та не має підстав для зняття арешту з коштів.
Згідно до ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
На підставі п.7 ч. 3 ст 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Відповідно до змісту ч.ч. 1 та 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Згідно до ч. 7 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» у порядку, встановленому цією статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Згідно до змісту ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 151 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 191 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України "Про теплопостачання", статті 181 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до ч.3 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Відповідно до абзаців 1, 2 ч. 2 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості:
у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків;
за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.
Стаття 73 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення не може бути звернено на такі виплати: вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника; компенсацію працівнику витрат у зв'язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням; польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних; матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю; допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами; одноразову допомогу у зв'язку з народженням дитини; допомогу при усиновленні дитини; допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; допомогу на дітей одиноким матерям; допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом; допомогу на лікування; допомогу на поховання; щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення; дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.
Приписами ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01 липня 1949 року № 95, ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.
Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю України, статтях 15, 22, 24 Закону України «Про працю».
Колегія суддів, вважає, що зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.
Отже, виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.
Відповідно до ч.3, 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2020 у справі № 340/1018/19.
Відповідно до 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За правовою позицією ВС, наведеною у постанові від 17.01.2020 у справі № 340/1018/19 саме до повноважень виконавчої служби належить виокремлювати рахунки для виплати заробітної плати від інших рахунків.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про відсутність у рахунку позивача № НОМЕР_1, відкритого в АТ «УКРСИББАНК», статусу спеціального режиму використання, а обов'язок щодо інформування про використання позивачем такого рахунку для отримання заробітної плати покладений на банківську установу.
Дії та рішення відповідача не відповідають вимогам, передбаченим п. 1, п. 8 ч. 2 ст. 2 КАС України.
У відповідності до п. 1, п. 8 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому судове рішення не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.
На підставі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 по справі № 520/4794/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.О. Донець
Судді О.М. Мінаєва Я.М. Макаренко