25 червня 2020 р. Справа № 520/1752/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Сіренко О.І. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Єгупенко В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 13.04.20 року по справі № 520/1752/2020
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, скасування протоколу,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у невирішені питання про призначення та нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно довідки МСЕК від 16.12.2016 з підстав захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби;
- визнати протиправним та скасувати п. 34 протокол №105 від 09.08.2019 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно довідки МСЕК від 16.12.2016р. з підстав захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що він має право на призначення та виплату одноразової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, вважає, що відповідачем йому протиправно відмовлено у наданні зазначеної допомоги.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду 13.04.2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, скасування протоколу - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що позивачу встановлена інвалідність з причин поранення, контузії та захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
Як вбачається з оскаржуваного рішення Комісії МОУ то відповідачем вирішено питання призначення та нарахування ОГД, лише з підстав встановлення інвалідності внаслідок поранення пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
Позивач зазначає, що дані факти свідчать, що МОУ приймаючи оскаржуване рішення не діяло в належний і якомога послідовний спосіб, оскільки не розглянуло питання призначення позивачу ОГД з підстав встановлення інвалідності в наслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
Позивач звертає увагу, що встановлення судом першої інстанції обставин, що позивачу встановлено II групу інвалідності у січні 2017р. не відповідають обставинам справи, які суд першої інстанції вважав встановленими.
Як вбачається з довідки МСЕК згідно, якої позивачу встановлено II групу інвалідності то датою надходження документів до Комісії МСЕК є 16.12.2016р. (дата огляду), а не січень 2017р.
Згідно п. 8 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності затвердженого постановою КМУ від 03.12.2009р. №1317 - датою встановлення інвалідності вважається день надходження на комісію документів.
Таким чином, на думку позивача, судом першої інстанції не було застосовано п. 8 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності затвердженого постановою КМУ від 03.12.2009р. №1317 в наслідок чого суд першої інстанції не правильно встановив обставини, що мають значення для справи.
Позивач вважає, що МОУ не було вирішено питання призначення та нарахування позивачу ОГД з підстав встановлення йому інвалідності в наслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби на підставі довідки МСЕК від 16.12.2016р., а судом першої інстанції не було перевірено рішення МОУ вимогам п. З ч.2 ст. 2 КАС України.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач під час проходження з 11.11.1984 по 03.12.1986 строкової військової служби у Прикордонних військах КДБ колишнього СРСР приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан.
16.03.2011 під час первинного огляду МСЕК позивачу було вперше встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10ААА №617054 від 16.03.2011.
З 23.12.2015 під час повторного огляду МСЕК позивачу було призначено ІІІ групу інвалідності, у зв'язку із пораненням, контузією, захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №118180 від 23.12.2015.
З 16.12.2016 під час повторного огляду МСЕК позивачу з тих же підстав була встановлена ІІ група інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААА №118774 від 16.12.2016.
Як убачається з матеріалів справи, Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум було прийнято рішення, оформлене протоколом № 105 від 09.08.2019, пункт 34, яким відмовлено позивачу призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки позивачу інвалідність встановлено понад тримісячний термін після звільнення зі служби.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення про відмову в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою ці повноваження надані.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі по тексту - Закон України № 2232-XII).
Статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII (в редакції на час звернення позивача за отриманням допомоги - вересень 2016 року) встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" .
Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (в редакції, що діяла у вересні 2016 року) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок №975).
При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ інвалідності, а саме Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» №328 від 3 листопада 2006 року, яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, (надалі також - Закон №2011-ХІІ), Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (надалі також - Порядок №499).
Так, частинами другою та шостою статті 16 Закону №2011-XII, в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, було передбачено: 2) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України; 6) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.
Ключовим правовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975).
З урахуванням частої зміни законодавства, у справах цієї категорії насамперед потрібно встановити які правові норми регулюють відносини сторін на час виникнення спору.
Спір виник щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності з 16.12.2016.
Відповідно до абз. 3 п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, до спірних відносин застосовується законодавство, що діяло на 16.12.2016.
Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII, який набрав чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.
Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Обидві ці норми пункту 4 статті 16-3 Закону (абз. 1 і 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності.
Правовідносини щодо первинного встановлення інвалідності виникли після набрання чинності зазначеним Законом, тому пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до позивача.
З дня первинного встановлення інвалідності (16.03.2011) до дня встановлення ІІ групи інвалідності (16.12.2016) минуло понад два роки. Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Відповідно до п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. При цьому причина інвалідності (ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
Враховуючи наведене, колегія судідв, дійшла висновку, що оскільки, позивачу первинно встановлена ІІІ груду інвалідності з 16.03.2011 року, а після повторного огляду позивача ІІ групу інвалідності встановлено з 16.12.2016 року, тобто понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, отже ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Даний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду викладеними у постановах від 26.06.2018 року по справі № 750/5074/17 та від 21.08.2019 року по справі № 806/2187/18.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги, зробив передчасні висновки.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 року по справі № 520/1752/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 по справі № 520/1752/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) О.І. Сіренко В.А. Калиновський