24 червня 2020 року справа №200/12381/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Міронової Г.М., суддів Арабей Т.Г., Геращенка І.В., секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., за участю представника позивача Мороз О.О., представника відповідача Помалюк І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 р. (у повному обсязі складено 12 березня 2020 року у м. Слов'янськ) у справі № 200/12381/19-а (головуючий І інстанції суддя Зеленов А.С.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" (далі - позивач) 21.10.2019 звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0122444605 від 18.06.2019 року про сплату грошового зобов'язання у вигляді штрафу в сумі 187 679, 64 грн., № 0122294605 від 18.06.2019 року про сплату грошового зобов'язання у вигляді штрафу у сумі 20000, 00 грн., № 0122314605 від 18.06.2019 року про сплату грошового зобов'язання у вигляді штрафу у сумі 4 920, 75 грн. за несвоєчасне внесення орендної плати за землю, на загальну суму 212 600, 39 грн.; вирішити питання судових витрат (а.с. 4-5).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі № 200/12381/19-а у задоволенні позову відмовлено (а.с. 164-167).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що Законом № 1669 та Податковим кодексом України встановлено пільги щодо орендної плати за землю, що сплачується на відповідній території, а саме: щодо податку який сплачується суб'єктами господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО. Зазначені норми Закону № 1669 не суперечать вимогам Податкового кодексу України.
Згідно Розпорядження КМУ від 02 грудня 2015 року № 1275-р м. Маріуполь є таким, що включене до переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція.
Оскільки відповідач зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність на території якого здійснювалась та здійснюється антитерористична операція, земельна ділянка також розташована на зазначеній території, період проведення антитерористичній операції триває, пільги, встановлені ст. 6 Закону № 1669 поширюються на відповідача як платника орендної плати за землю, який перебував та перебуває на території проведення антитерористичної операції.
Крім того, ст. 6 Закону не вимагається додаткове отримання сертифіката про засвідчення настання форс-мажорних обставин, вона має пряму дію.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Проектно-Будівельне підприємство “Азовінтекс” за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань знаходиться за адресою: проспект Леніна, буд. 86-А, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, код ЄДРПОУ 24155428, пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації 04 червня 1996 року № 1 274 120 0000 000442 (а.с. 6-11).
27 травня 2019 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області здійснена камеральна перевірка своєчасності сплати узгодженого податкового (грошового) зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб за 2017-2018 роки ТОВ “ПБП “Азовінтекс” на підставі якої складений акт № 478/05-99-46-05/05-584/24155428.
Під час перевірки податковим органом вказано на порушення ТОВ “ПБП “Азовінтекс” терміну сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб, визначеного п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України (а.с. 18-19).
На підставі висновків перевірки відповідачем прийняті податкове повідомлення - рішення від 18 червня 2019 року:
- № 0122444605 про сплату грошового зобов'язання у вигляді штрафу в сумі 187679,64 грн;
- № 0122294605 про сплату грошового зобов'язання у вигляді штрафу в сумі 20000 грн;
- № 0122314605 про сплату грошового зобов'язання у вигляді штрафу в сумі 4920,75 грн;
З розрахунків штрафних санкцій до акту камеральної перевірки вбачається, що за податковими деклараціями з плати за землю № 9022473445 від 17 лютого 2017 року та № 9141410670 від 20 липня 2017 року на 2017 рік, № 9023215165 від 16 лютого 2018 року проведено сплату самостійно визначених податкових зобов'язань у 2019 році (а.с. 12-17).
Позивач скористався правом оскарження спірних податкових повідомлень-рішень, подавши скаргу від 03 липня 2019 року № 522/235-06 до Державної фіскальної служби України (а.с.20-21).
За результатами розгляду скарги рішенням ДПС України від 05 вересня 2019 року № 723/6/99-00-08-05-05, спірні податкові повідомлення - рішення залишено без змін (а.с.22-24).
Проблемою даного спору є правомірність прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень за порушення терміну сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з земельного податку протягом строків, визначених п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Приписами пп.16.1.3 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Підпунктом 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За визначенням підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
За приписами пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
У пункті 57.1 статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Унормуванням пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Пунктом 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України окреслено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Як визначено пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
Згідно з пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця
За змістом пункту 113.3. ст. 113 Податкового кодексу України строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов'язань. Суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зараховуються до бюджетів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки та збори.
У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:
-при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
-при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу (п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України).
Факт несвоєчасної сплати суми грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб позивачем підтверджено актом перевірки.
Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України” та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.
Преамбулою Закону України № 1669, який набув чинності 15.10.2014 року, визначено, що цей Закон встановлює тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
За змістом статті 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” (далі Закон № 1669-VII), період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014”.
На виконання Закону № 1669 розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30.10.2014 р. (далі - розпорядження № 1053-р) затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, згідно з додатком до якого до зазначених населених пунктів належить, зокрема, м. Маріуполь.
05.11.2014 р. Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1079-р, яким було зупинено дію розпорядження № 1053-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція”.
За п. 3 розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України” від 02.12.2015 р. N 1275-р (далі - розпорядження № 1275-р) визнані такими, що втратили чинність розпорядження № 1053-р та розпорядження №1079-р.
Розпорядженням № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого також включено, зокрема, м. Маріуполь.
Частинами 2-3 статті 11 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону. Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
На час спірних правовідносин Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався.
Так, відповідно до ст. 6 Закону № 1669 передбачено, що під час проведення антитерористичної операції звільняються суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
Статтею 7 Закону № 1669 встановлено скасування на період проведення антитерористичної операції орендної плати за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Крім того, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечать Закону України № 1669.
08.06.2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування" (Закон України № 1365-VІІІ від 17.05.2016 року), яким тексти статей 6 і 7 викладено в такій редакції:
"Звільнити суб'єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону";
"Скасувати суб'єктам господарювання орендну плату за користування державним та комунальним майном, розташованим в населених пунктах, згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону".
Вказаним законом також статтю 4 доповнено частиною четвертою наступного змісту:
"Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію".
За розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення", м. Маріуполь в ньому не вказаний.
З аналізу наведеного вбачається, що у період з 14 квітня 2014 року по 07 червня 2016 року позивач в силу статті 6 Закону № 1669-VII був звільнений від орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної форми власності і, відповідності, від відповідальності за несплату.
Разом з тим, з 08 червня 2016 року нова редакція статті шостої Закону № 1669-VII передбачає звільнення від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності не для будь-якого суб'єкта господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, а лише на земельні ділянки, розташовані в населених пунктах:- на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, і- які розташовані на лінії зіткнення.
Спірні земельні ділянки позивача знаходяться у м. Маріуполі Донецької області, які до жодного із Переліків не входить, що виключає можливість застосування статті шостої Закону № 1669-VII до спірних правовідносин, оскільки склад податкового правопорушення полягає у несвоєчасній сплаті орендної плати за землю за період з грудня 2017 року по травень 2018 року.
Щодо посилання апелянта на сертифікати Торгово-промислової палати №№ 2436, 5693, 5694, 5695 та 5696, суд зазначає наступне.
Відповідно до сертифікату (висновку) № 2436 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (вих. № 6859/05-4 від 31 грудня 2014), Торгово-промисловою палатою України на підставі пунктів 100.4-100.5 статі 100 Податкового кодексу України засвідчено позивачу настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 20 червня 2014 року при здійсненні господарської діяльності на території м. Алчевська Луганської області та дотриманні норм законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів (а.с.27).
Сертифікатами № 5693 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (вих. № 22/12.1-17-03 від 14 січня 2016 року), № 5694 (вих. № 20/12.1-17-0 від 14 січня 2016 року), № 5695 (вих. № 19/12.1-17-03 від 14 січня 2016 року, № 5696 (вих. № 21/12.1-17 від 14 січня 2016 року) Торгово-промисловою палатою України засвідчено позивачу форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема, дії органів державної влади щодо зобов'язань, пов'язаних із використанням земельних ділянок відповідно до мети та цільового призначення: щодо дотримання положень законодавства у галузі навколишнього природного середовища та режиму використання земель за укладеними товариством договорами оренди (а.с.28-31).
Положеннями статті 126 Податкового кодексу України передбачено застосування штрафних санкції за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов'язань.
Положення Закону №1669-VII запроваджені спеціальні норми для суб'єктів господарювання, які здійснюють свою діяльність на певній території протягом певного періоду в часі, в силу об'єктивних обставин - проведення антитерористичної операції, та за умови отримання висновку Торгово-промислової палати України, що встановлюють підстави для звільнення від відповідальності цих платників податків, в тому числі й в частині неналежного виконання обов'язку своєчасної сплати грошового зобов'язання.
Оскільки Закон № 1669 є спеціальним законом у спірних правовідносинах, його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до Податкового кодексу України.
Зміст статті 10 Закону України № 1669 свідчить про те, що підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань платником податків, що здійснює діяльність на території проведення антитерористичної операції, зокрема, несвоєчасну сплату податкового зобов'язання з податку на землю законодавчо визначено сертифікат Торгово-промислової палати України.
У частині першій статті 14-1 Закону України від 2 грудня 1997 року № 671/97-ВР “Про торгово-промислові палати в Україні” визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Відповідно до пункту 3.1.1 статті 3.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року № 40(3) (далі - Регламент) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу. Дія таких обставин може бути викликана, зокрема винятковими погодними умовами і стихійним лихом (епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо).
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин (стаття 6.2 Регламенту).
За змістом статті 6.9 Регламенту для визнання та підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) уповноважена особа повинна впевнитись, що надані заявником документи свідчать, зокрема про - причинно-наслідковий зв'язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов'язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самоврядування тощо).
У сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо податкових обов'язків / обов'язкових платежів вказується інформація про заявника, місце державної реєстрації, ідентифікаційний код, державна податкова інспекція, в якій платник податків зареєстрований, зобов'язання, обставини, докази, на які посилається зацікавлена особа, що унеможливлюють виконання податкових обов'язків / здійснення обов'язкових платежів у встановлений термін, та інші відомості, зокрема, про неможливість здійснення господарської діяльності тощо (стаття 6.12 Регламенту).
Зміст наведених норм дає підстави вважати, що форс-мажорні обставини засвідчуються по кожному окремому договору або податкових зобов'язаннях за наявності причинного зв'язку між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов'язань за договором або законом.
Сертифікат ТПП України може підтверджувати факт настання обставин непереборної сили та містити висновок щодо впливу цієї події на можливість виконання заявником своїх конкретних зобов'язань (зокрема, за договором або законом). Задля звільнення платника податків від відповідальності за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання слід встановити вплив обставин непереборної сили на можливість здійснення платником податків своєчасної сплати грошового зобов'язання.
Разом з тим, надані позивачем Сертифікати (висновки) торгово-промислової палати засвідчують форс-мажорні обставини стосовно певних видів діяльності позивача та не стосуються здійснення ним сплати узгоджених зобов'язань з плати за землю. Крім цього, зазначені сертифікати видані більш ніж за 3 роки до здійснення відповідачем порушення строків граничної сплати податкових зобов'язань з плати за землю.
З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що наявні в ТОВ “Проектно-будівельне підприємство “Азовінтекс” сертифікати ТПП № 2436 (вих. № 6859/05-4 від 31 грудня 2014 року), № 5693 (вих. № 22/12.1-17-03 від 14 січня 2016 року), № 5694 (вих. № 20/12.1-17-0 від 14 січня 2016 року), №м5695 (вих. № 19/12.1-17-03 від 14 січня 2016 року, № 5696 (вих. № 21/12.1-17 від 14 січня 2016 року) не звільняють позивача від обов'язку дотримання граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань та не можуть свідчити про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
За змістом частини 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України).
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України). Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І відповідачем доведено, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення він діяв правомірно.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 р. - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 р. у справі № 200/12381/19-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Повне судове рішення складено 25 червня 2020 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді Т.Г. Арабей
І.В. Геращенко