ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 червня 2020 року м. Київ № 640/18395/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ,
до Пенсійний фонду України, Головного управління Пенсійного фонду
України в Полтавській області
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Пенсійного фонду України (далі-відповідач1/ПФУ), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі-ГУ ПФУ в Полтавській області), в якій просить суд:
- визнати бездіяльність Пенсійного фонду України протиправною та зобов'язати проконтролювати виконання рішення суду підпорядкованим управлінням та подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили відносно ОСОБА_1 ;
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області протиправною та поновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2019 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що йому, громадянину України, з 1999 року була призначена та виплачувалася пенсій за віком, яка в подальшому була припинена у зв'язку з виїздом позивача за кордон на постійне місце проживання (а саме - до Ізраїлю). Оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 були визнані неконституційними окремі положення Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що стосуються нормативного регулювання питання припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, то у травні 2019 позивач, через свого уповноваженого представника звернувся до органу пенсійного фонду із заявою про поновлення пенсії. Проте, 03.07.2019 позивач отримав від органу Пенсійного фонду України лист-відмову з посиланням на положення п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1. Таку відмову відповідача у поновленні виплаті пенсії позивач вважає незаконною та дискримінаційною по відношенню до неї.
Відповідачі проти позову заперечили із посиланням на те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають законодавству з тих підстав, що для поновлення виплати раніше призначеної пенсії пенсіонеру необхідно було особисто звернутися з заявою в органи пенсійного фонду, за місцем проживання особи. Також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та постійно проживає на території Ізраїлю, що вбачається з даних паспорта громадянина України для виїзду за кордон (тип "Р") серії НОМЕР_1 , виданого 05.02.2020.
Позивач стверджує, що 04.02.1999 року йому уповноваженим органом пенсійного фонду була призначена пенсія по інвалідності, яку він отримував до липня 2000 року та виплата якої в подальшому була припинена з причини виїзду позивача з України на постійне місце проживання до Ізраїлю.
21.05.2019 представник позивача за довіреністю звернувся до Пенсійного фонду України та Кременчуцького об'єднаного управління ПФУ у Полтавській області з заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії за віком. До цієї заяви представником позивача були додані усі необхідні документи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області листом від 03.07.2019 року №5/0-025/1 повідомило позивача про відсутність підстав для поновлення виплати раніше призначеної пенсії. В якості мотивів, якими керувався орган Пенсійного фонду України при розгляді заяви позивача останній посилався виключно на положення п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, а саме: заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем реєстрації або фактичного проживання.
При цьому, як вбачається з тексту листа від 03.07.2019 року №5/0-025/1, жодних конкретних зауважень до змісту та форми поданих представником пенсіонера заяви та документів (в т.ч. довіреності на представництво інтересів пенсіонера) та/або достовірності неведених у таких документах даних органом Пенсійного фонду України заявлено не було. Також орган пенсійного фонду не повідомив пенсіонера про обставини відсутності у Пенсійного фонду України матеріалів пенсійної справи або документів, що підтверджують призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком до моменту виїзду її за кордон.
Листом від 14.06.2019 року №15478/О-11 Пенсійний фонд України повідомив позивача про те, що ним безпосередньо не здійснюється призначення, перерахунки та виплату пенсій. Пенсійний фонд України організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій. Звернення позивача про поновлення виплати пенсії було направлене разом із долученими до нього документами для розгляду по суті до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та таким, що не відповідають вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим позивач звертається до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірних правовідносинам, суд виходить з наступного.
В силу норми ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Частиною третьою ст. 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду України та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (при цьому, положення цього п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, починаючи з 07.10.2009 порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" (від 07.10.2009 №25-рп/2009).
Так, відповідно до ст. 51 цього ж Закону, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду від 07.10.2009 №25-рп/2009 наведені вище п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону №1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону №1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009.
Також у даному Рішенні №25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону №1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу (07.10.2009) територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час розгляду даного спору застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, зокрема, у п. 51 Рішення Європейського суд з прав людини від 07.11.2013 по справі Пічкур проти України (Заява №10441/06) зазначено: Суд вважає, що цю справу слід відрізняти від вищезазначеного рішення у справі "Карсон та інші проти Сполученого Королівства" (Carson and Offers v. United Kingdom), у якому відмінність у поводженні, що оскаржувалася, стосувалася відсутності індексації існуючих пенсій для тих, хто проживає в інших державах, при тому, що ніхто не ставив під сумнів право заявника на отримання пенсії як таке. Проте у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Суд доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії.
Також, у п. 54 Рішення Європейського суд з прав людини від 07.11.2013 по справі Пічкур проти України (Заява №10441/06) зазначено:54.Вищезазначених міркувань Суду достатньо для висновку про те, що різниця у поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.
Таким чином, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства.
При цьому, відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості. Так як право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
В контексті з вищенаведеним, суд вважає безпідставним посилання відповідача на норми ст. 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, відповідно до яких громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Оскільки як відзначив Пленум Верховного Суду України в тексті своєї постанови від 24.04.2015 №6 "Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності частини першої статті 92 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення": "рішення Конституційного Суду України є єдиним, цілісним та неподільним юрисдикційним актом. Відповідно, і законна сила судового рішення - єдине та неподільне правове явище, оскільки окремі частини судового рішення (вступна, описова, мотивувальна, резолютивна) не можуть набути законної сили. Тому, незважаючи на відсутність у резолютивній частині його Рішення від 7 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 посилання на статтю 92 Закону N 1788-XII, закріплення в мотивувальній частині цього ж Рішення твердження, відповідно до якого право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, є позицією Конституційного Суду України щодо підходів до права громадянина на пенсію й пов'язаність з умовою постійного проживання".
Як свідчать наявні у справі матеріали, позивач є громадянином України, є пенсіонером по інвалідності, що підтверджується копією пенсійного посвідчення та з липня 2000 виїхав на проживання до Держави Ізраїль, з якою у України відсутня Міжнародна угода з питань врегулювання пенсійного забезпечення громадян України, які проживають в цій першій країні. Таким чином, оскільки, як стверджує позивач та не спростував жодними документальними доказами відповідач, виплата пенсії по інвалідності була припинена позивачу (пенсіонеру) в період проживання за кордоном, то, враховуючи той факт, що на даний час ОСОБА_1 не втратив громадянство України, він має право на поновлення виплати раніше призначеної пенсії.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також поновлення виплати пенсії врегульовані Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1.
Так, за змістом положень п.п. 1.1 - 1.3, 1.5 і 1.7 цього Порядку, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.
Заява про призначення пенсії громадянам України, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника, або надсилається поштою до органів, що призначають пенсію, визначених постановою правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року N 13-4 "Про органи, що здійснюють виплату пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя", зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14 липня 2014 року за N 804/25581 (далі - постанова).
Заява про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.
Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії або поновлення виплати раніше призначеної пенсії, визначений у розд. ІІ Порядку. Також, зокрема, п. 2.8 Порядку передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Порядку, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію, зокрема: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). При цьому, Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Також, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (п. 4.7 Порядку).
Як свідчать наявні у справі матеріали, у травні 2019 року позивач через свого уповноваженого представника (копія нотаріально посвідченої довіреності від 07.02.2019 на представництво інтересів ОСОБА_1 в тому числі в органах Пенсійного фонду України для вирішення питань щодо подання та підписання документів (заява), необхідних для оформлення пенсійних виплат довірителю, - наявна у матеріалах справи) звернувся до управління Пенсійного фонду України із заявою за формою, затвердженою в додатку 2 до Порядку. До цієї заяви був наданий комплект засвідчених копій документів.
Проте, в тексті свого листа від Головне управління Пенсійного фонду України Полтавській області відмовило пенсіонеру у задоволенні такої заяви. При цьому зазначивши, що представник позивача не є уповноваженою особою на представництво інтересів позивача та запропонувало позивачу звернутися до управління особисто.
Між тим, в силу приписів ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши та проаналізувавши зміст такого листа суд приходить до висновку, що органом Пенсійного фонду України за наслідками отримання заяви позивача не була надана належна оцінка такій заяві та доданим до неї документам, в порядку визначеному розд. IV. "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку. При цьому, лише посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на зміст Порядку та норми Цивільного кодексу України, на думку суду, не належним обґрунтуванням для прийняття рішення за результатами розгляду заяви пенсіонера з урахуванням наведених вище норм права.
Що стосується посилання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на обставини щодо необхідності подачі заяви особисто позивачем, то суд вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству.
Згідно положень Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій - заява про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Між тим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Одночасно, виходячи з положень п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України (за змістом яких суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів), суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача у межах даного спору є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, поданої через свого представника, та прийняття рішення за результатами розгляду такої заяви, у встановленому законом порядку, з урахуванням наведених вище по тексту цього судового рішення висновків суду.
Поряд з цим не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Пенсійного фонду України та зобов'язання проконтролювати виконання рішення суду підпорядкованим управлінням, оскільки Пенсійний фонд України, як центральний орган виконавчої влади, не наділений повноваженнями щодо призначення, перерахунку та виплати пенсії.
Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіту про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, приписами наведеної статті суду надано право, а не обов'язок зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За встановлених у даній справі обставин, судом не вбачається підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
За змістом норм ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
За змістом ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, одним із питань, які вирішує суд при ухваленні рішення, є те, як розподілити між сторонами судові витрати (п. 5 ч. 1 ст. 244 зазначеного Кодексу).
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 цього Кодексу).
Наявними у матеріалах справи квитанціями №0.0.1477103812.1 від 26.10.2019 та №0.0.1508015938.1 від 29.10.2019 підтверджено, що позивач під час звернення до суду з вказаними позовом сплачено судовий збір у загальному розмірі 1536,80 грн. Відтак, суд вказує про присудження вказаних судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в частині задоволених позовних вимог на користь позивача у сумі 768,40 грн.
Керуючись статтями 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 251, 255, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, з урахуванням висновків суду, наведених в мотивувальній частині даного рішення.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, місцезнаходження: 36014, м. Полтава, вул. Соборності 66).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.П. Васильченко