ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позову без розгляду
24 червня 2020 року місто Київ№640/10315/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., при секретарі судового засідання Неклесі І.В., розглянувши в підготовчому засіданні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі
за позовомОСОБА_1
доНаціонального банку України
провизнання протиправними дії, визнання протиправним та нечинним пункт Положення,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Бондаренко Н.О.
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Національного банку України, в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Національного банку України в особі його Правління щодо нормативно-правового встановлення (щодо встановлення на нормативно-правовому рівні) в пункті 1.5 глави першої "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" (затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483), винятків із встановленого законом (підпунктом "Г" пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93) переліку валютних операцій, на здійснення яких резидентам і нерезидентам України необхідні індивідуальні ліцензії Національного банку України;
- визнати протиправним (незаконним) абзац другий пункту 1.5 глави першої "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483 (z1429-04) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за №1429/10028 (зі змінами) про те, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на Здійснення валютних операцій);
- визнати нечинним (недійсним) з моменту затвердження (з моменту прийняття постанови про затвердження) абзац другий пункту 1.5 глави першої "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 №483 (z1429-04) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за №1429/10028 (зі змінами) про те, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на Здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на Здійснення валютних операцій).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2020 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання у справі №640/10315/20.
Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 27.05.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, клопотання про залучення третіх осіб, та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Так, клопотання про залишення позовної заяви без розгляду мотивоване тим, що позовна заява ОСОБА_1 у справі № 640/10315/20 подана з пропуском строку, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим, має бути залишена без розгляду на підставі статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, позовна вимога про визнання протиправним дій Національного банку щодо нормативно-правового встановлення в пункті 1.5 глави першої «Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 (далі - Постанова № 483), пов'язана з вимогою про визнання протиправним та нечинним Постанови №483, оскільки дії Національного банку України щодо нормативно-правового встановлення - це процедура прийняття Постанови №483.
Крім того, представик відповідача наголошує, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 05.02.2019 № 31 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких нормативно-правових актів Національного банку України» визнано такими, зокрема, пунктом № 41 визнано такою, що втратила чинність Постанова № 483, яка є предметом оскарження у даній справі, а у відповідності до частини третьої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду лише протягом всього строку їх чинності.
У зв'язку з наведеним представник відповідача наполягає на наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
В підготовчому засіданні 24.06.2020 представник відповідача підтримав своє клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, та наполягав на його задоволенні, зазначивши, що на думку Національного банку звернення ОСОБА_1 07.05.2020 з даним адміністративним позовом з вимогою про оскарження дій Національного банку щодо нормативного встановлення пунктом 1.5. Постанови № 483 винятків та вимогою про визнання протиправним та нечинним пункту 1.5 Постанови №483, відбулось з пропуском строку звернення з адміністративним судом, тому позовна заява має бути залишена без розгляду.
Позивач проти задоволення клопотання заперечувала та просила відмовити у його задоволенні з урахуванням підстав, наведених у його письмових обґрунтуваннях від 24.06.2020.
Так, у своїх поясненнях від 24.06.2020, позивач стверджує про дотримання ним строку звернення до суду, наголошуючи на тому, що нею не пропущено строк звернення до суду, оскільки відповідно до частини другої статті 264 Цивільного кодексу України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Також, у своїх поясненнях позивач зазначила, що про порушення своїх прав, свобод та інтересів вона, як рядовий споживач, дізналась перед тим, як звернулась до цивільного суду з позовною заявою до ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" про визнання недійсним кредитного та інших супутніх договорів від 20.02.2008, коли фізично не змогла виконувати обов'язки за кредитним договором через різке підвищення курсу долара США до гривні.
Представник відповідача наголосила, що батько позивача - ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом з аналогічним підставами та предметом спору 28.01.2019, на підтвердження чого надано суду копію позовної заяви за позовом ОСОБА_2 до Національного банку України про визнання дій протиправними, визнання протиправним й нечинним нормативно- правового акта в частині.
Також, на виконання вимог суду, в Офіційному віснику України від 12.03.2019 №20 було опубліковано відповідне оголошення, а тому, на думку представника відповідача, позовна заява підлягає залишенню без розгляду, оскільки позивач не скористався своїм правом щодо звернення до суду з даним позовом у встановлені законом строку. Крім того, з приводу оскарження нормативно-правових актів є спеціальна норма, а саме стаття 264 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, суд зазначає, що предметом оскарження у даному провадженні є постанова Національного банку України від 14.10.2004 №483 «Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за №1429/10028 (далі по тексту - Постанова №483).
Даний нормативно-правовий акт набрав чинності через 10 днів після державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, тобто 19.11.2004.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 05.02.2019 № 31 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких нормативно-правових актів Національного банку України» визнано такими, що втратили чинність нормативно - правові акти Національного банку України, в тому числі, пунктом № 41 визнано такою, що втратила чинність Постанова № 483, яка є предметом оскарження у справі №640/10315/20.
Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень закон передбачає особливий порядок адміністративного провадження, який встановлений статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно змісту частини першої цієї статті такий порядок поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Однак, наведене положення процесуального законодавства має застосовуватись в логічному взаємозв'язку з частиною другою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, яка закріплює, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Частиною другою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
При цьому, судом враховується, що відповідно до частини третьої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Разом з тим, наведе положення процесуального законодавства має застосовуватись в логічному взаємозв'язку з частиною другою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, яка закріплює, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Системний аналіз наведених правових норм, дає підстави для висновку, що нормативно-правовий акт може бути оскаржено такими особами в незалежності від дати прийняття оскаржуваного акту, але в межах визначеного загальними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України строку, який обраховується з дати, коли даний нормативно-правовий акт застосовано до позивача, або з моменту набуття позивачем статусу суб'єкта правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, у справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії», суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Як вказав Верховний суд у своїй постанові від 27 червня 2018 року (справа №826/922/17) дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
У справі «Пономарьов проти України» Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оцінюючи надані позивачем пояснення, в яких стверджується про дотримання ним строку звернення до суду, суд приходить до висновку про відсутність в них вмотивованих посилань на обставини, які перешкоджали позивачу звернутись до суду із відповідним позовом з дотриманням строку, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням положень статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України. А отже, підстави для пропуску строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними.
Одночасно суд вважає за доцільне наголосити на тому, що позовна заява направлена позивачем засобами поштового зв'язку 07.05.2020 року.
При цьому, як вже зазначалось, Постановою Правління Національного банку України від 05.02.2019 № 31 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких нормативно-правових актів Національного банку України» визнано такими, що втратили чинність нормативно - правові акти Національного банку України, в тому числі, пунктом № 41 визнано такою, що втратила чинність Постанова № 483.
Оскаржуваний позивачем нормативно-правовий акт - Постанова № 483 на день надходження до суду позовної заяви і вирішення питання про відкриття провадження у справі втратила свою чинність, про що позивач мав був обізнаний з дати публікації постанови Постанови Правління Національного банку України від 05.02.2019 № 31 в офіційному виданні.
Наведе в сукупності вказує на відсутність в поясненнях позивача доводів, які могли б бути визнані судом такими, що обґрунтовують поважність причин пропуску строку звернення дод суду.
Відповідно до частини четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу
З огляду на предмет оскарження у даному провадженні - постанову Національного банку України від 14.10.2004 №483, та зважаючи на дату звернення позивача до суду з адміністративним позовом - 07.05.2020 року (відправлено через поштове відділення), тобто, з пропуском визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, строку для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, а також враховуючи недоведеність існування підстав вважати причини пропуску строку поважними, суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 183, 240, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі №640/10315/20- задовольнити.
Позовну заяву ОСОБА_1 в адміністративній справі №640/10315/20 залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали виготовлено 25.06.2020.
Суддя Іщук І.О.