25 червня 2020 року № 320/3031/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсіійного фонду України Київської області про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови у зарахуванні йому до загального страхового стажу період роботи з 01.07.1982 по 01.07.1985 на посаді завідуючого відділом комсомольських організацій Краснодонського РК ЛКСМУ та періоду роботи з 01.12.1986 по 05.09.1991 на посаді секретаря парторганізації радгоспу ім. Пархоменко;
- зобов'язати Києво-Святошинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області зарахувати до його загального страхового стажу для нарахування пенсії період роботи з 01.07.1982 по 01.07.1985 на посаді завідуючого відділом комсомольських організацій Краснодонського РК ЛКСМУ та періоду роботи з 01.12.1986 по 05.09.1991 на посаді секретаря парторганізації радгоспу ім. Пархоменко.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним було подано всі необхідні документи для підтвердження спірного стажу для нарахування пенсії, однак пенсійним органом протиправно відмовлено у їх прийнятті з посиланням на те, що вони видані організаціями, які знаходяться на тимчасово непідконтрольній Україні території.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.06.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
На підставі ст. 194. ст. 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що позивач має стутс внутрішньо переміщеної особи , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22.09.2016 № 3244008914.
Позивач перебуває на обліку у Києво-Святошинському ОУПФ України Київької області та отримує пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При призначенні пенсії позивачу визначено страховий стаж - 38 років 8 місяцв 12 днів.
Як слідує з позовної заяви, позивач у 2018 році звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахування пенсії з урахуванням періоду роботи з 01.07.1982 по 01.07.1985 на посаді завідуючого відділом комсомольських організацій Краснодонського РК ЛКСМУ та періоду роботи з 01.12.1986 по 05.09.1991 на посаді секретаря парторганізації радгоспу ім. Пархоменко.
До заяви надав копію трудової книжки.
Однак, позивачу було відмовлено у перерахунку стажу роботу, оскільки у трудовій книжці містилася неповна інформація про час трудової діяльності, зокрема, при призначенні завідуючим відділом комсомольських організацій Краснодонського РК ЛКСМУ у трудовій книжці не зазначено дати протоколу Пленуму Краснодонського РК ЛКСМУ, а при звільненні з посади секретаря парткому не зазначено № наказу.
Позивач 18.09.2018 звернувся до Державного архіву Луганської області із запитом щодо підтвердження стажу роботи.
Листом від 01.10.2018 № П-136 Державний архів Луганської області повідомив позивачу, що усі документи, які були передані на державне зберігання до Держархіву по 2014 рік, залишилися на тимчасово непідконтрольній українській владі території - у м. Луганську.
У подальшому позивачем було отримано архівні довідки від 23.01.2019, видані державною архівною службою Луганської НР, які містять відомості про періоди роботи позивача з 01.07.1982 по 01.07.1985 та з 01.12.1986 по 05.09.1991.
Позивач 22.02.2019 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням додаткового стажу роботи.
До заяви позивачем було додано архівні довідки державної архівної служби Луганської НР від 23.01.2019 року,
Листом від 01.03.2019 № 150/П-01 відповідач відмовив позивачу у перерахунку пенсії з посиланням на те, що документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.
Крім того зазначив, що не може прийняти до уваги надані документи, оскільки вони видані організаціями, які знаходяться на тимчасово непідконтрольній Україні території.
Позивач 09.04.2019 звернувся до пенсійного органу із заявою про підтвердження стажу роботи та перерахунок пенсії.
До заяви додано трудову книжку, копію листа державного архіву Луганської області від 01.10.2018 № П-136, копію довідки про реєстрацію місця перебування, архівнні довідки від 23.01.2019 № П-48/1, № П-49/1, № П-50/1 та № П-51/1.
Листом від 17.04.2019 № 267/П-01 відповідач повідомив, що пенсійним органом надані документи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки видані організаціями, які знаходяться на тимчасово непідконтрольній Україні території.
Не погоджуючись з відмовою у перерахунку пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно ст. 1 цього Закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення завіком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Частиною 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Частиною 5 цієї статті передбачено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до п.п. 1, 2 п.2.1., п. 2.4. розділу ІІ Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
До заяви про призначення пенсії за вислугу років, крім документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 2.1 цього розділу, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії.
Пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
Згідно п. 4.1. розділу ІV Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Відповідно до п. 4.2. розділу ІV Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Згідно п. 4.3. розділу ІV Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно ст. 62 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи протрудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно пункту 20 Порядку № 637 від 1 2.08.1993, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Як слідує з матеріалів справи, у трудовій книжці позивача зазначено, що він 01.07.1982 вибраний завідуючим відділом комсомольської організації Краснодонського РК ЛКСМ України (підстава протокол Пленуму№ 3 ), 01.07.1985 звільнений із займаної посади у звязу з переводом на Ізваринську п/ф відповідно до постанови ЦК КПСС та Ради міністрів СССР від 24.05.1982 № 438 ( підстава - рішення б/н, протокол від 18.06.1985).
Крім того, позивач 01.12.1986 затверджений секретарем парткому радгоспу ім. Пархоменко (підстава - № Б-17/15 від 18.12.1986) та 05.09.1991 звільнений з роботи по переводу до радгоспу ім. Пархоменко на посаду директора (підстава - наказ від 05.09.1991).
В архівних довідках від 23.01.2019 № П-48/1 та № П-49/1 зазначено, що постановою Пленуму Краснодонського райкому ЛКСМУ Ворошиловоградської області від 24.09.1982 позивач вибраний завідувачем відділу комсомольських організацій Краснодонського райкому ЛКСМУ. Постановою бюро Краснодонського райкому ЛКСМУ Ворошиловградської області (протокол № 8 від 09.07.1985 позивач звільнений від обов'язків завідувача відділом комсомольської організації Краснодонського РК ЛКСМ України з 26.06.1985 на підставі постанови ЦК КПСС та Ради Міністрів СССР від 24.05.1982 № 438.
Згідно розрахункових відомостей по нарахуванню заробітної плати позивач працював з липня (22 робочих дні) 1982 по липень 1985р.
В архівних довідках від 23.01.2019 № П-50/1 та № П-51/1 зазначено, що постановою бюро Краснодонського райкому Компартії України Ворошиловоградської області (протокол № 17 параграф 15 від 18.12.1986) позивач затверджений секретарем парткому радгоспу ім. Пархоменко, вибраного на засіданні парткому радгоспу ім. Пархоменко 01.12.1986.
Постановою бюро Краснодонського райкому Компартії України Луганської області (протокол № 16 параграф 6 від 22.08.1991) звільнений від обов'язків секретаря парткому радгоспу ім. Пархоменко та переведений на господарську роботу (дата звільнення не зазначена).
Відповідно до розрахункових відомостей по нарахуванню заробітної плати позивач працював з грудня (23 робочих дні) 1986 по серпень (2 робочих дні, відпустка) 1991.
Отже, позивачем документально підтверджено період роботи з 01.07.1982 по 01.07.1985 та з з 01.12.1986 по 05.09.1991.
Суд критично оцінює посилання відповідача, що пенсійним органом не можуть бути прийняті до уваги документи, подані позивачем, оскільки вони видані організаціями, які знаходяться на тимчасово непідконтрольній Україні території, з огляту на таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст 3 ЗУI "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
Згідно ч. 1, ч. 2 ст 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
На підставі частини першої статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно ст 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII.
Згідно із частинами першою - третьою статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У відповідності до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v.THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERRVON) ANDOTHERSv. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" ("Scordino v. Italy"№ 36813/97).
Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v. Romania" № 28342/95).Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку ("Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova" № 45701/99).
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahalv. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Виходячи з вищенаведеного, суд доходить висновку, що позовна вимога про зобов'язання Києво-Святошинського ОУПФ України Київської обалсті зарахувати до загального страхового стажу для нарахування пенсії період роботи з 01.07.1982 по 01.07.1985 на посаді завідуючого відділом комсомольських організацій Краснодонського РК ЛКСМУ та періоду роботи з 01.12.1986 по 05.09.1991 на посаді секретаря парторганізації радгоспу ім. Пархоменко є обґрунтованою.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі викладеного суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн.
Керуючись статтями 9, 77, 139, 205, 241-246, 251 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови у зарахуванні гр. ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоду роботи з 01.07.1982 по 01.07.1985 на посаді завідуючого відділом комсомольських організацій Краснодонського РК ЛКСМУ та періоду роботи з 01.12.1986 по 05.09.1991 на посаді секретаря парторганізації радгоспу ім. Пархоменко.
Зобов'язати Києво-Святошинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області зарахувати до загального страхового стажу для нарахування пенсії гр. ОСОБА_1 період роботи з 01.07.1982 по 01.07.1985 на посаді завідуючого відділом комсомольських організацій Краснодонського РК ЛКСМУ та період роботи з 01.12.1986 по 05.09.1991 на посаді секретаря парторганізації радгоспу ім. Пархоменко.
Стягнути на користь гр. ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лапій С.М.