24 червня 2020 року Справа № 280/3317/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 )
до - Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ),
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
20 травня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.09.2019;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27 вересня 2019 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після звільнення з військової служби на час прийняття наказу про виключення зі списків особового складу та по теперішній час відповідачем протиправно не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані починаючи з 2017 по 2016 роки календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16 Закону України «Про відпустки». Оскільки на дату подання позову до суду відповідачем не здійснено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, на думку позивача у нього виникає право на стягнення такої компенсації. З наведених підстав просить суд позов задовольнити.
Ухвалою суду від 22.05.2020 відкрито провадження по справі №280/3317/20 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
11.06.2020 від представника відповідача через канцелярію суду (вх. №27256) поданий відзив на позовну заяву. Позов вважає необґрунтованим, безпідставним, а наведені в ньому факти та обставини такі, які не відповідають дійсності. Відповідач вказує, що з настанням особливого періоду законом було визначено та обмежено види відпусток, які можуть надаватися військовослужбовцям в особливий період, серед яких відпустка як учаснику бойових дій. З наведених підстав просить суд у задоволенні позову відмовити.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.
Суд, оцінивши обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 Міністерства оборони України.
Відповідно до посвідчення НОМЕР_4 від 18.07.2017 позивач за час проходження військової служби отримав статус учасника бойових дій.
Згідно витягу з наказу командира військової частини пп НОМЕР_5 (по строковій частині) від 17.11.2016 №277, солдата ОСОБА_1 було зараховано з 17.11.2016 до особового складу частини на вся види грошового забезпечення.
Згідно витягу з наказу командира військової служби НОМЕР_2 №239 від 27.09.2019 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 номера обслуги 2 артилерійської батареї 1 артилерійського дивізіону військової частини, звільнено у запас відповідно до п. 2 пп. «а» ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З 26 вересня 2019 року позивача виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено до Шевченківського районного військового комісаріату м. Запоріжжя.
Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Не погодившись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законодавством, яке врегульовує спірні правовідносини є Закон України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), Кодекс законів про працю України, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Згідно з частиною першою статті 1 Кодексу законів про працю України, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
За частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Зі змісту статті 4 Кодексу законів про працю України слідує, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
За частиною першою статті 4 Закону № 504/96-ВР, до щорічних відпусток відносяться, зокрема, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" від 14.05.2015 № 426-VIII було доповнено Закон № 504/96-ВР статтею 16-2. Закон набрав чинності 06.06.2015.
Як слідує зі змісту статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтями 4, 5 Закону № 3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За частиною 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, що слідує з частини 1 статті 12 Закон № 3551-XII.
Отже, з аналізу наведених норм слідує, що категорія осіб, якою у даному випадку є військовослужбовці (учасники бойових дій) та відповідно до яких відноситься і позивач, мали право на отримання додаткової відпустки тривалістю 14 календарних днів під час проходження служби.
Відповідно до абзацу 3 частини 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
При цьому, відповідно до частини 17 та 18 цієї ж статті, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 вказаного Закону визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Тобто, в особливий період з моменту оголошення мобілізації надання відпусток обумовлених частиною 1 статті 12 Закон № 3551-XII (додаткової на 14 календарних днів), припиняється. Проте припинення надання відпусток фактично (в натурі) не є тотожним втраті права на таку відпустку.
Системний аналіз змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Суд зазначає, що норми Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII за період з 30.04.2015 по 27.06.2017.
Подібна правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловлених у рішенні від 16 травня 2019 року при розгляду зразкової справи № 620/4218/18, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року вказавши при цьому, крім того, таке:
"Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ".
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку про вмотивованість заявленої позовної вимоги, щодо грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позовної заяви.
Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору під час звернення до суду із даним позовом, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби 27.09.2019.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Роз'яснити учасникам справи, що відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України у перебіг установленого судом строку для подання апеляційної скарги не враховується строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), запроваджений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (із змінами та доповненнями).
Рішення в повному обсязі виготовлено та підписане суддею 24.06.2020.
Суддя Р.В. Сацький