23 червня 2020 року Справа № 280/2287/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 )
до - Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району (69096, м. Запоріжжя, бульвар Вінтера, буд. 14, код ЄДРПОУ 37573796)
про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
03 квітня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача у наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов'язати відповідача надати позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вернувся до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району із заявою та документами на її підтвердження щодо надання йому статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видати посвідчення "особи з інвалідністю внаслідок війни". Листом від 13 березня 2020 р. за № 07-08/1738 відповідач відмовив у вказаному статусі, мотивуючи це тим, що надані документи не дають підстав встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. При цьому, Відповідач зазначив, що надані документи підтверджують факт участі у ліквідації наслідків на Чорнобильскій АЕС, і саме з цим пов'язана інвалідність Позивача. Втім, для статусу інваліда внаслідок війни цього не достатньо. Вважаю бездіяльність Відповідача неправомірною, та такою, що дає підстави для зобов'язання його надати Позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни, а також видати відповідне посвідчення. З наведених підстав просить суд задовольнити позов.
Ухвалою суду від 06.05.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №280/2287/20 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
01.06.2020 від представника відповідача через канцелярію суду (вх. №25072) надійшов відзив, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що позивач 06.03.2020 звернувся до відповідача з заявою про встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та проханням видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Відповідачем 13.03.2020 позивачу надана відповідь, в якій зазначено, що надані документи дійсно підтверджують факт участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків, але не дають правових підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Також, позивача повідомлено, що на позивача, як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З наведених підстав просить суд у задоволенні позову відмовити.
03.06.2020 позивачем через канцелярію суду (вх. №25744) подана відповідь на відзив.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.
Суд, оцінивши обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 06.03.2020 звернувся в Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району із заявою про встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та проханням видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
При цьому, позивачем при зверненні до Відповідача були надані наступні документи: Військовий квиток № 3048676; Посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС № НОМЕР_2 ; Посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС № НОМЕР_3 ; Довідка про реєстрацію місця проживання; Довідка № 7942; Довідка № 4/1185 від 04 вересня 1996 р., Лист № 51/115 від 10 січня 1994 р., Експертний висновок № 55/1667 від 19 грудня 1991 р.
Із військового квитка серії № НОМЕР_4 вбачається, що Позивач у період з 1973 по 1975 років проходив строкову військову службу, після чого звільнений в запас.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АД №014106 від 07.05.2005 позивачу встановлена третя група інвалідності. Захворювання пов'язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Участь позивача у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, підтверджується його посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії серіяА№009841 від 10.12.1992, №А №032294 від 12.12.2019.
Відповідач листом від 13.03.2020 №07-08/1738 відмовив позивачу та зазначив, що Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни видається органами соціального захисту населення на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності (п.7.10 Положення про видачу посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994).
Згідно довідки до акта огляду ОМСЕК № 3 від 07.02.2005 серія АД № 014106 причина інвалідності: захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Надані позивачем документи, не дають правових підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Однак, такі документи дійсно підтверджують факт участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те. що на позивача, як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Вважаючи протиправними дії суб'єкта владних повноважень щодо встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 КАС України відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Статтею 4 Закону №3551-XII передбачено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема, осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.09.1991 №796-ХІІ визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1988 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до примітки до вказаної статті до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
Отже, військовозобов'язані, що були призвані на військові збори, під час яких їх було залучено до усунення наслідків аварії на ЧАЕС, належать до військовослужбовців.
У період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС діяв Закон СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-УІІ «Про загальний військовий обов'язок».
Відповідно до статей 5, 6 цього Закону (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року № 3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.
За правилами статей 7-9 цього Закону військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.
Як встановлено матеріалами справи, із військового квитка № НОМЕР_4 вбачається, що Позивач у період з 1973 по 1975 рр. проходив строкову військову службу, після чого звільнений в запас.
Відповідно до експертного висновку № 55/1667 від 19 грудня 1991 р., встановлено, що отримані Позивачем захворювання, що призвели до інвалідності, пов'язані з роботами по ліквідації наслідків на ЧАЕС.
Позивач також отримав посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС № НОМЕР_2 та посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС № НОМЕР_3 .
З викладеного вбачається, що Позивач будучи військовозобов'язаним був призваним на військові збори до військової частини, протягом яких приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302). Згідно з абзацом першим пункту 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Абзацом першим пункту 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід" (абзац третій пункту З Положення №302).
Відповідно до абзацу другого пункту 7 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до пункту 10 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і міністрів СРСР від 18.03.1976 № 201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 № 92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 № 01, від 30.04.1986 № 02, від 04.05.1986 № 16, від 19.05.1986 № 52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.
Особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони, інвалідність яких пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.
Зі змісту вказаного положення слідує, що факт отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, підтверджується, зокрема, довідкою медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Що стосується кола осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та доказів, якими підтверджують такі обставини, суд зазначає наступне.
Наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні №302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань Цивільної оборони.
Отже, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема, осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відтак, умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, є:
- настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
- участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.02.2019 у справі № 674/449/17 та від 26.02.2020 у справі №377/196/17 встановлено, що не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію наведеної статті.
Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зі змісту положення цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Судом встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.
Відтак, на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом з тим, з аналізу положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» слідує, що для набуття статусу інваліда війни, окрім факту встановлення в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Судом встановлено, що документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, та які надано до суду, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах, а також те, що позивач під час ліквідації наслідків Чорнобильської АЕС був командирований підприємством на виконання відповідних робіт в зону Чорнобильської катастрофи.
Також, позивачем доданий документ Центрального архіву міністерства оборони України від 10.01.1994 №51/115, в якому зазначено, що ОСОБА_2 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при військовій частині №32207 на підставі наказу №387 від 27.08.1986 (прибуття), 01.10.1988 (вибуття).
Верховний Суд у постанові від 7 червня 2018 року у справі № 377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАСУ, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких осбавин, суд прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Згідно частин 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні. Доказів понесення позивачем інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району (69096, м. Запоріжжя, бульвар Вінтера, буд. 14, код ЄДРПОУ 37573796) про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району у наданні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району (69096, м. Запоріжжя, бульвар Вінтера, буд. 14, код ЄДРПОУ 37573796) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) статус особи з інвалідністю внаслідок війни та посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Роз'яснити учасникам справи, що відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України у перебіг установленого судом строку для подання апеляційної скарги не враховується строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), запроваджений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (із змінами та доповненнями).
Рішення в повному обсязі виготовлено та підписане суддею 23.06.2020.
Суддя Р.В. Сацький