Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 червня 2020 р. Справа№200/4615/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Логойди Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області, третя особа Кальміуський відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про визнання протиправною та скасування вимоги,
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначав, зокрема, що був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який перебуває на обліку в органі доходів і зборів, що розташований на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція, а тому згідно з п. 4 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», яким внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на час проведення антитерористичної операції до її закінчення звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, і відповідальність, штрафні та фінансові санкції за невиконання обов'язків платника єдиного внеску у вказаний період до нього не застосовуються.
Крім того, протягом останніх трьох років він не здійснював підприємницьку діяльність та не отримував він неї дохід; в період нарахування йому боргу був працівником, за якого роботодавцем щомісячно сплачувався єдиний внесок.
Між тим, в порушення вимог законодавства відповідач виніс щодо нього вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2019 року № Ф-877-25 на суму 26918,55 грн.
Вказану вимогу отримав 27.04.2020 року від державного виконавця Кальміуського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) після отримання постанови від 30.03.2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 61664555 за вказаною вимогою.
У зв'язку з наведеним позивач просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Донецькій області від 19.11.2019 року № Ф-877-25.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, зокрема, що відповідно до облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів заборгованість позивача станом на 31.10.2019 року становила 26918,55 грн. На підставі вказаних даних відповідачем сформовано оскаржену вимогу про сплату боргу (недоїмки). Вимога сформована щодо періоду, коли позивач перебував фізичною особою підприємцем. Вона відповідає вимогам законодавства і винесена в межах повноважень, що надані органу доходів і зборів. Вважав, що підстави для звільнення позивача від сплати сум єдиного внеску відсутні. Просив в задоволенні позову відмовити.
Судом встановлено, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) з 29.06.1999 року по 24.04.2020 року був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який перебуває на обліку в органі доходів і зборів (Кальміуська ДПІ Маріупольського управління Головного управління ДПС у Донецької області), що розташований на території населеного пункту (м. Маріуполь Донецької обл.), включеного до переліку, що зазначений у ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата на підставі відповідного Указу Президента України.
Як зазначав позивач, господарську діяльність він як фізична особа-підприємець з протягом останніх трьох років не здійснював та доходи від неї не отримував.
З 01.09.2006 року по теперішній час позивач перебуває у трудових від носинах з комунальним закладом «Маріупольський навчально-виховний комплекс «колегія-школа» №28 Маріупольської міської ради Донецької області, що підтверджується записами в його трудовій книжці та довідкою вказаного комунального закладу від 05.02.2020 року №54.
Роботодавець позивача щодо періоду його роботи (в тому числі щодо періоду, за який винесена оскаржена вимога), сплатив за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується листом центральної бухгалтерії Департаменту освіти Маріупольської міської ради Донецької області від 15.06.2020 року №183 та доданою до нього довідкою.
Головним управлінням ДПС у Донецькій області позивачу надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 19.11.2019 року № Ф-877-25 на суму 26918,55 грн.
Вимога прийнята по наявній щодо позивача недоїмки станом на 31.10.2019 року - щодо періоду, який розпочався після 14.04.2014 року (як відображено в розрахунку до вимоги, по строку сплати позивачем єдиного внеску розпочався з 20.01.2015 року і закінчився 21.10.2019 року).
Надіслана позивачу вимога повернулася відправнику у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання на поштовому відділенні.
Після повернення такої вимоги вказаним контролюючим органом сформовано вимогу від 19.11.2019 року № Ф-877-25У про сплату борту (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 26918,55 грн., яку надіслано на примусове виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Судом також встановлено, що постановою державного виконавця Кальміуського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 30.03.2020 року відкрито виконавче провадження ВП № 61664555 щодо примусового виконання вказаної вимоги.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Частина 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає платників єдиного внеску.
Згідно з п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону платниками єдиного внеску є, зокрема:
- роботодавці:
фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);
фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);
- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;
- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно з ч. 2 ст. 6 вказаного Закону платник єдиного внеску, зокрема, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Абзацом 3 ч. 8 та ч. 12 ст. 9 вказаного Закону визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Орган доходів і зборів також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.
Разом з вказаними нормами суд враховує наступне.
14.04.2014 року набрав чинності Указ Президента України від 14.04.2014 року №405/2014, яким уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.
15.10.2014 року набрав чинності Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (Закон від 02.09.2014 року № 1669-VII), який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Статтею 2 вказаного Закону на час проведення антитерористичної операції встановлено мораторій на виконання договірних зобов'язань та на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними та іншими договірними зобов'язаннями, зокрема юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
Пунктом 4 ст. 11 вказаного Закону внесено зміни до певних законів України, зокрема розділ VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 9-3 такого змісту:
«Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.»
Відповідно до п.п. 101.1 та 101.5 ст. 101 Податкового кодексу України списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.
Контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Недоїмка позивача з єдиного внеску, що виникла за спірний період, відповідачами не списувалася через те, що, на думку органу доходів і зборів, підстави для звільнення позивача від сплати сум єдиного внеску відсутні.
13.03.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці», яким до розд. VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" внесено такі зміни: «пункт 9-3 в редакції Закону України від 2 вересня 2014 року №1669-VII вважати пунктом 9-4».
З 13.02.2020 року набрав чинності Закон України від 14.01.2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи», яким п. 9-4 розд. VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» виключено.
Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» цей Закон, зокрема втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.
Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Статтею 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» надано визначення термінів:
територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014;
період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, був затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року №1053-р, дію якого зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №1079-р.
Вказаний Перелік втратив чинність у зв'язку з набранням чинності Переліком населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, що затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р.
До вказаних Переліків внесено, зокрема м. Маріуполь Донецької обл., де розташований орган доходів і зборів, на обліку у якого перебуває та перебував позивач.
На час виникнення спірних правовідносин Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президент України не приймав, тобто, період проведення антитерористичної операції ще тривав.
Отже, термін, протягом якого платник єдиного внеску мав право звернутися до органу доходів і зборів з відповідною заявою про звільнення від виконання своїх обов'язків (п. 9-4 розд. VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"), на час винесення оскаржених вимог не закінчився.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Сертифікати щодо форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) згідно зі ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати видають за зверненнями суб'єктів господарювання, якими відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України є юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Законодавство не містить вимог щодо дати отримання сертифікату про настання обставин непереборної сили, а чітко визначає, що такий сертифікат є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань протягом терміну дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Між тим, в спірних правовідносинах отримання сертифікату про настання обставин непереборної сили не є обов'язковим, оскільки суб'єкт господарювання (позивач) в силу закону звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що автоматично звільняє його від відповідальності за невиконання вказаних зобов'язань протягом терміну дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Враховуючи наведене, оскільки позивач протягом спірного періоду перебував на обліку в органі доходів і зборів, що розташований на території населеного пункту, де проводилась антитерористична операція, та здійснював свою господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції, період проведення якої тривав, тому на період з 14.04.2014 року до 13.02.2020 року він звільнений від сплати сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, і відповідальність, штрафні та фінансові санкції, що передбачені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, виключно у вказаний період до нього не застосовуються.
Положення цієї норми не застосовуються до платників єдиного внеску за невиконання обов'язків, які виникли до 14.04.2014 року та/або після закінчення антитерористичної операції.
Аналогічні висновки щодо застосування вказаних норм права викладені в постанові Верховного Суду від 30.03.2018 року в справі № 812/292/18 (провадження №Пз/9901/22/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі ВАТ «Нефтяная компания ЮКОС» проти РФ (заява №14092/04, п. 559 рішення ЄСПЛ), зазначив, що перша і сама важлива вимога статті 1 Протоколу №2 до Конвенції (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в безперешкодне користування власністю повинне бути законним, тобто втручання має відповідати національному законодавству і бути достатньо зрозумілим, щоб дозволити заявнику передбачати наслідки своїх дій.
В спірних правовідносинах втручання суб'єкта владних повноважень відповідає національному законодавству, оскільки воно відбулося в межах наданих повноважень - надіслання платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимог про її сплату, є обов'язком органу доходів і зборів.
Між тим, таке втручання не є достатньо зрозумілим для платника єдиного внеску, щоб дозволити йому передбачати наслідки своїх дій.
Так, позивач в силу закону з 14.04.2014 року до 13.02.2020 року був звільнений від виконання своїх обов'язків (обов'язків своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок), визначених ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
В той же час надсилаючи позивачу вимогу про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідач не врахував те, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом, і факт її надіслання органом доходів і зборів породжує у платника певні обов'язки (сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею), передбачені ч. 4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», від виконання яких він не звільнений.
Подальше ж невиконання платником єдиного внеску такої вимоги чи не оскарження вимоги в судовому порядку породжує обов'язок органу доходів і зборів надіслати вимогу про сплату недоїмки до підрозділу державної виконавчої служби (ч. 4 ст. 25 вказаного Закону).
Отже, подальше невиконання платником єдиного внеску чинної вимоги призведе до негативних наслідків для такого платника і до порушення його прав та законних інтересів, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль.
Крім того, судом встановлено, що в період, за який відповідачем оскарженою вимогою нараховано недоїмку з єдиного внеску, позивач як найманий працівник перебував у трудових від носинах з певним підприємством, яке і мало сплачувати та сплатило за нього єдиний внесок.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на за гальнообов'язкове державне соціальне страхування» застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціаль ному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону, яка визначає базу на рахування єдиного внеску, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами
Верховний Суд в постанові від 04.12.2019 року в справі №440/2149/19 висловив правову позицію, що якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою, і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Висновки щодо застосування норм права, що викладені у вказаній постанові Верховного Суду, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Отже, у позивача як працівника обов'язку сплачувати єдиний внесок в ті місяці (періоди), коли він не отримав доходу від здійснення підприємницької діяльнос ті, при умові, що єдиний внесок за нього сплачував роботодавець, не існує.
Вказані обставини залишилися поза увагою податкового органу.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантоване право на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий засіб (спосіб), що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З огляду на наведене з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача прийняті відповідачем вимоги про сплату боргу підлягають визнанню протиправними та скасуванню (ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 вказаного Кодексу, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на наведене за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 840,80 грн.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Донецькій області (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, 59, код ЄДРПОУ 43142826), третя особа Кальміуський відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (87513, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. 24 квартал, буд. 17, код ЄДРПОУ 34908758), про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Донецькій області від 19.11.2019 року № Ф-877-25 та від 19.11.2019 року № Ф-877-25У.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, 59, код ЄДРПОУ 43142826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 (вісімдесят) коп.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення судом складено 25 червня 2020 року.
Суддя Т.В. Логойда