Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 червня 2020 р. Справа№200/5044/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши при секретарі судового засідання Купріян В.Ю. в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, відповідно до якого просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 22.07.2018 року № 462 про неврахування при призначенні пенсії ОСОБА_1 періодів роботи з 02.09.1996 року по 01.09.1997 року, та з 01.10.1997 року по 16.08.2001 року у загальний трудовий стаж; зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області врахувати з 18.10.2019 року при призначенні пенсії ОСОБА_1 , періодів роботи з 02.09.1996 року по 01.09.1997 року, та з 01.10.1997 року по 16.08.2001 року у загальний трудовий стаж; зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити з 18.10.2019 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням періодів роботи з 02.09.1996 року по 01.09.1997 року, та з 01.10.1997 року по 16.08.2001 року у загальний трудовий стаж, та сплатити недоотримані суми пенсій з 18.10.2019 року.
Ухвалою від 25 травня 2020 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 22 червня 2020 року.
22 червня 2020 року представник відповідача надав засобами електронного зв'язку через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволені позовних вимог, матеріали пенсійної справи позивача та клопотання про залишення позову без розгляду через пропуск строку звернення до суду.
22 червня 2020 року в судове засідання сторони повідомлені належним чином не з'явились про причини неявки не повідомили.
Дослідивши матеріали адміністративного позову та відзиву на адміністративний позов, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
З 18.10.2019 року позивач є пенсіонером за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та знаходиться на обліку в Маріупольському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.
В січні 2020 року позивач звернувся із письмовою заявою до відповідача щодо розрахунку розміру пенсії.
У лютому 2020 року позивач отримав відповідь від УПФУ від 23.01.2020 року. До даної відповіді було додано копію рішення відповідача № 462 від 22.10.2019 року, з якого позивач дізнався, що до загального трудового стажу роботи позивача не зараховано періоди його роботи з 02.09.1996 року по 01.09.1997 року та з 01.10.1997 року по 16.08.2001 року.
Позивач зазначає, що з 02.09.1996 року його було прийнято на роботу до ТОВ «Фатаморгана» на посаду директора магазина «Айсберг» (Наказ № 11 від 02.09.1996 року), запис № 11 у трудовій книжці, 01.09.2017 року позивача було звільнено з вказаної посади та підприємства за власним бажанням (Наказ № 23а від 01.09.1997 року), про що свідчить запис № 12 у трудовій книжці. З 01.10.1997 року позивача було прийнято на роботу до ПП «Орина» на посаду заступника директора кафе «Карина» (Наказ № 18 від 01.10.1997 року), запис № 13 у трудовій книжці, 16.08.2001 року позивача було звільнено з вказаної посади та підприємства за власним бажанням (Наказ № 45 від 16.08.2001 року), що засвідчено записом № 14 у трудовій книжці.
Позивач зазначає, що в обґрунтування своїх дій відповідачем було зазначено, що у вказаних записах № 12 та № 14 про звільнення позивача відсутня назва посади відповідальної особи при звільненні.
Позивач з такими діями відповідача не погоджується, вважає їх протиправними, просить відновити його порушені права шляхом скасування рішення відповідача № 462 від 22.10.2019 року, зобов'язання відповідача зарахувати спірні періоди до загального трудового стажу позивача, здійснити перерахунок та виплату недоотриманих сум пенсії.
Відповідач проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що після опрацювання відповідачем доданих позивачем документів, було виявлено, записи в трудовій книжці серії НОМЕР_3 під номером №№11-12, та №№13-14 некоректно внесені, що є порушенням норм, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1933 № 301 «Про трудові книжки працівників» та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 № 58, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.
Відповідач посилається на те, що чинним законодавством на працівників покладається обов'язок при прийняті на роботу подати власнику чи уповноваженому ним органу належно оформлену трудову книжку, а на власника - забезпечити ведення трудових книжок, записи в трудовій книжці обов'язково засвідчуються уповноваженою особою з посиланням на посаду яку вона займає.
Відносно зобов'язання зарахувати спірні періоди до загального трудового стажу позивача, відповідач звертає увагу суду на можливе втручання в дискреційні повноваження відповідача в цій сфері.
Також 22.06.2020 року від відповідача, надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду через порушення строків звернення до суду з адміністративним позовом встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного суду України, відповідач вважає, що про не зарахування спірних періодів позивач дізнався раніше, зазначає, що відповідачем було направлено позивачу копію оскаржуваного рішення.
Дослідивши матеріали адміністративного позову, відзиву на адміністративний позов та клопотання про залишення позову без розгляду суд встановив, що сторонами докази направлення оскаржуваного рішення відповідачем або отримання його позивачем раніше ніж зазначає позивач не надано.
Відомості щодо наявного страхового стажу позивача підтверджуються трудовою книжкою БТ- І № 5882591 від 08 грудня 1986 року.
Відтак, спірні періоди роботи позивача підтверджуються записами в трудовій книжці: №№ 11-12, №№ 13-14.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини не зарахування спірних періодів до страхового стажу, визнаються відповідачем, та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 44 Закону №1058-ІУ передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону №1058-1У встановлено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
За правилами пункту 4.7 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Підпунктами 2.3, 2.4, 2.5, 2.27 п. 2 Інструкції про порядок ведення трудової книжки працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993, передбачено порядок заповнення трудової книжки. Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).
Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Днем звільнення вважається останній день роботи.
Відповідно до п.п. 4.1-4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру, копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
За приписами ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Суд звертає увагу, що саме відповідачу Законом надано право щодо отримання відповідних документів від підприємств, організацій і окремих осіб (у тому числі позивача, але не виключно), видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевірка обґрунтованості їх видачі, достовірності поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню тощо.
Дослідивши обставини справи, матеріали позову, відзиву на позовну заяву, подані сторонами документи та проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини суд дійшов наступних висновків.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України").
Згідно з п.п. 4, 23 ч. 1 Європейської соціальної хартії від 03.05.1996, ратифікованої
Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" № 137-У
14.09.2006, усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - UnitedKingdom №44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають її разовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("VonMaltazandOthers v. Germany» №71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничоі складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v/ Romania" № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку («Judgment in the Case of Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova № 45701/99).
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Однак, однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов'язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові по справі №307/541/17 від 19.12.2019 року.
При цьому суд звертає увагу відповідача, що п/п 2.27 п. 2 Інструкції про порядок ведення трудової книжки працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993, не передбачає зазначення посадової особи, що внесла запис про звільнення до трудової книжки.
Перелік відомостей, що вносяться до трудової книжки працівника при звільнені, є чітко визначеним, органам Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії надано право тільки перевіряти правильність записів у трудовій книжці працівника, а встановлення додаткових вимог, не передбачених діючими нормативно-правовими актами, є порушенням принципу правової визначеності.
Щодо дотримання строків звернення позивача до суду, то суд акцентує увагу відповідача, що доказів направлення позивачу та отримання ним оскаржуваного рішення матеріали адміністративної справи не містять, тож суд не може обґрунтовано вважати, що оскаржуване рішення було отримано позивачем раніше ніж він зазначає в своєму позові.
Крім цього, відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якої додано пакет необхідних документів. Зі свого боку, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на призначення пенсії за віком), легалізації триваючого правопорушення, насамперед з боку держави.
Тобто відносини щодо реалізації конституційного права на соціальний захист у старості між позивачем та пенсійним органом виникли з моменту отримання останнім заяви позивача про призначення пенсії за віком, виходячи зі змісту конституційного права на соціальний захист, зазначені відносини є триваючими, оскільки право на пенсію гарантується державою, є довічним і не може бути обмеженим неправомірними діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 1840/3344/18.
Поряд з цим, суд зазначає, що він не наділений повноваженнями обчислювати дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання відповідача зарахувати спірні періоди роботи до пільгового чи страхового стажу та проведення перерахунку, оскільки перерахунок пенсії позивача є обумовленим Законом наслідком відновлення порушених прав позивача щодо незарахування спірного періоду до пільгового стажу.
Тому адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, шляхом скасування оскаржуваного рішення відповідача від 22.10.2019 № 462 та зобов'язання повторно розглянути заяву позивача №7391 від 18.10.2019 року в частині зарахування спірних періодів до загального трудового стажу позивача.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається .зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його в.икористання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.
У відповідності до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на те, що даний адміністративний позов позивачем було подано до суду виключно у зв'язку з діями відповідача, які судом визнано неправомірними, суд дійшов висновку щодо стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача в повному обсязі.
Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 22.07.2018 року № 462 про неврахування при призначенні пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) періодів роботи з 02.09.1996 року по 01.09.1997 року та з 01.10.1997 року по 16.08.2001 року в загальний трудовий стаж.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) №7391 від 18.10.2019 року в частині зарахування періодів роботи з 02.09.1996 року по 01.09.1997 року та з 01.10.1997 року по 16.08.2001 року в загальний трудовий стаж з 18.10.2019 року при призначенні пенсії ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 22 червня 2020 року.
Повний текст рішення складено та підписано 25 червня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко